Постанова від 18.06.2025 по справі 914/2429/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2025 р. Справа №914/2429/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):Бойко С.М.,

суддів:Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Хващевська Л.В.;

від відповідача: не з`явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат б/н від 07.02.2025

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 суддя: Король М.Р., м. Львів, повний текст рішення складено 20.01.2025

у справі №914/2429/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Гофрокомбінат Торгтехніка

до відповідача приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат

про стягнення 4 053 046,58 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

03.10.2024 товариство з обмеженою відповідальністю Гофрокомбінат Торгтехніка звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат про стягнення 4 053 046,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення умов договору поставки №20240226-496 від 26.02.2024, відповідач не оплатив вартість фактично поставленої продукції в сумі 3 534 300, 09 грн., станом на дату подачі позовної заяви до суду.

В процесі розгляду справи, позивач вказав на те, що 22.10.2024, тобто після звернення до суду, відповідачем здійснено повну оплату за отриману ним продукцію, що слідує з акту взаємних розрахунків за період 01.10.2024 - 07.11.2024, який погоджений позивачем та відповідачем.

Позивач просив за порушення грошового зобов`язання за договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024 стягнути з приватного акціонерного товариства «Львівський Холодокомбінат» 3% річних 34 088,61 грн., пеню 298 507,66 грн., інфляційні нарахування 80 121,22 грн. та 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 029,0027 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 3 534 300,09 грн. - закрито. Стягнуто з приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат на користь товариства з обмеженою відповідальністю Гофрокомбінат Торгтехніка за порушення грошового зобов`язання за Договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024р. - 3% річних в сумі 34 088,61 грн., пені 298 507,66 грн., інфляційні втрати 80 121,22 грн., 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 029,0027 грн. та 7 781,20 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов`язання за договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024, здійснивши оплату отриманого товару після відкриття провадження у справі, що підтверджується погодженим сторонами актом звірки взаємних розрахунків без номера і дати за період з 01.10.2024 по 07.11.2024. У зв`язку з цим провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 3 534 300,09 грн. судом першої інстанції було закрито через відсутність предмета спору, на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач правомірно нарахував пеню, інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до умов договору. Нарахування зазначених сум є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами. Заперечення відповідача щодо відсутності супровідних документів судом відхилено, оскільки товар прийнято, оплачено в повному обсязі, а доказів звернення щодо недоліків оформлення поставки відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача.

10.02.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшла апеляційна скарга приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат б/н від 07.02.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у справі №914/2429/24.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до пунктів 1.4, 1.6, 2.1 та 3.1 договору поставки №202402226-496 від 26.02.2024, а також частини 2 статті 662 Цивільного кодексу України, постачальник зобов`язаний передати разом із товаром усі супровідні документи, що його стосуються (зокрема сертифікати якості, протоколи досліджень, технічний паспорт тощо). У разі відсутності таких належно оформлених документів зобов`язання щодо постачання вважаються невиконаними, а строк для здійснення оплати не настає.

Апелянт зазначає, що згідно з пунктом 3.7 Договору, товар вважається поставленим лише за умови його прийняття за кількістю та якістю відповідно до умов пункту 2.1, а також передачі всіх належним чином оформлених супровідних документів. Проте у товарно-транспортних накладних, що супроводжували поставку, у графі "супровідні документи" зазначені лише номери видаткових накладних, без інших необхідних документів, що підтверджують якість товару.

Звідси недоведеність позивачем обставин виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого за договором товару, і, як наслідок, прострочення його виконання, що було б підставою до нарахування позивачем відповідачу пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному п.5.4. договору, а також 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому приписами ст.625 ЦК України. Отже строк настання обов`язку оплатити за поставлений товар у відповідача відсутній.

Товариство з обмеженою відповідальністю Гофрокомбінат Торгтехніка (позивач) подало відзив на апеляційну скаргу б/н від 11.03.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/1908/25 від 11.03.2025), в якому заперечило доводи апеляційної скарги, просило суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у справі №914/2429/24 залишити без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 справу №914/2429/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат б/н від 07.02.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у справі №914/2429/24 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат б/н від 07.02.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у справі №914/2429/24.

Ухвалою від 21.03.2025 призначено справу №914/2429/24 до розгляду у судовому засіданні на 14.05.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю Гофрокомбінат Торгтехніка - Хващевської Л.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 за клопотанням відповідача розгляд справи №914/2429/24 відкладено на 18.06.2025.

У судове засідання 18.06.2025 з`явився представник позивача, відповідач в судове засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Заслухавши думку позивача щодо заявленого клопотання, колегія суддів постановила в задоволенні повторного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити та проводити розгляд справи за відсутності відповідача.

Представник позивача ТОВ Гофрокомбінат Торгтехніка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому навела доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Гофрокомбінат «Торгтехніка», та приватним акціонерним товариством «Львівський Холодокомбінат» укладено договір поставки №20240226-496 від 26.02.2024 року (далі за текстом договір) виробів з гофро-картону (далі за текстом продукція).

Поставка продукції, у відповідності з п.2.1 договору, здійснювалась позивачем згідно правил Інкотермс 2010, на умовах СРТ, Україна, м. Львів, вул. Повітряна, 2.

На виконання умов вказаного договору ТзОВ «Гофрокомбінат «Торгтехніка», (за договором - Постачальник) здійснило відвантаження продукції ПрАТ «Львівський Холодокомбінат» (за договором - Покупець) на загальну суму 3 534 300,09 грн.

Згідно п 3.7 договору, товар вважається таким, що поставлений (переданий) покупцю з моменту його прийняття покупцем по кількості та якості згідно умов поставки, визначених п.2.1 даного Договору, а також передання усіх належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі покупцю згідно цього договору та/або актів чинного законодавства України (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, шо засвідчують якість товару, інші документи).

Порядок розрахунків між сторонами визначено пунктом 4.1 розділу 4 Договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024 року.

Пунктом 2.2 договору, передбачено, що покупець зобов`язується своєчасно і належним чином прийняти товар від постачальника та оплатити його протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передання покупцеві товару та усіх належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі покупцю згідно цього Договору та/або актів чинного законодавства України (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, що засвідчують якість та безпечність товару, інші документи).

В порушення умов вказаного договору, відповідач не оплатив вартість фактично поставленої продукції в сумі 3 534 300, 09 грн., станом на дату подачі позовної заяви до суду.

Як слідує з доданих до позовної заяви доказів, зокрема, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних з березня по серпень (окрім червня) 2024 року, відповідач систематично отримував згідно договору товар (продукцію) (том 1 а.с. 53-110).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивач вказав на те, що 22.10.2024, тобто після звернення до суду, відповідачем здійснено повну оплату за отриману ним продукцію, що слідує з акту взаємних розрахунків станом за період 01.10.2024 - 07.11.2024, який погоджений позивачем та відповідачем.

Відповідальність сторін за порушення умов договору передбачена розділом 5, зокрема, згідно п.5.4 договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024 року, покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.2.2 цього договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% від суми несплаченого грошового зобов`язання із урахуванням обмежень, встановлених чинним Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення.

Спір виник у зв`язку із тим, що позивач свої зобов`язання щодо поставки товару/продукції виконав в повному обсязі та належним чином, а відповідач порушив умови вищезгаданого договору і не здійснив оплату в повному обсязі за вже отриманий товар/продукцію у строки встановлені договором.

Відтак, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем щодо оплати вартості поставленої продукції, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставлений та неоплачений товар, а також просив стягнути пеню, 3% річних, інфляційні втрати та 3% за користування чужими грошовими коштами у зв`язку із простроченням виконання оплати в строки встановлені договором.

Натомість, відповідач, хоч і оплатив основний борг в процесі розгляду справи судом першої інстанції, заперечив щодо належної поставки товару, зазначивши, що позивачем не додано до матеріалів позовної заяви доказів того, що разом з товаром було передано супроводжуючі документи.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у цій справі є стягнення за порушення виконання грошового зобов`язання за договором поставки №20240226-496 від 26.02.2024 - 3% річних в сумі 34 088,61 грн., пені в сумі 298 507,66 грн., інфляційних втрат в сумі 80 121,22 грн. та 3% за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 029,0027 грн.

За змістом частини другої статті 11 ЦК України вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір поставки (стаття 712 ЦК України, стаття 265 ГК України). Загальні умови поставки визначаються ГК України, ЦК України, а також до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судами, відповідач ПрАТ «Львівський холодокомбінат» неналежним чином виконав узяті на себе договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати отриманого від позивача товару, загальна вартість якого становить 3 534 300,09 грн. з урахуванням ПДВ.

Зокрема, відповідач допустив прострочення оплати за фактично поставлену продукцію, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними, а саме:

- видаткова накладна № 1477 від 12.03.2024 та товарно-транспортна накладна № Р1477 від 12.03.2024 на суму 179 055,36 грн (з ПДВ), за якою ПрАТ «Львівський холодокомбінат» здійснив часткову оплату у розмірі 47 055,36 грн. на підставі платіжного доручення № 6731 від 01.10.2024. Непогашеним залишився борг у розмірі 132 000,00 грн.

- видаткова накладна № 1500 від 13.03.2024 року та ТТН № Р1500 на суму 179 055,36 грн;

- видаткова накладна № 1521 від 14.03.2024 року та ТТН № Р1500 на суму 179 055,36 грн;

- видаткова накладна № 1623 від 23.03.2024 року та ТТН № Р1623 на суму 162 777,60 грн;

- видаткова накладна № 1625 від 20.03.2024 року та ТТН № Р1625 на суму 44 831,66 грн;

- видаткова накладна № 1645 від 20.03.2024 року та ТТН № Р1625 на суму 168 203,52 грн;

- видаткова накладна № 1884 від 02.04.2024 року та ТТН № Р1884 на суму 87 505,92 грн;

- видаткова накладна № 1887 від 02.04.2024 року та ТТН № Р1887 на суму 182 304,00 грн;

- видаткова накладна № 1909 від 03.04.2024 року та ТТН № Р1909 на суму 126 982,33 грн;

- видаткова накладна № 2024 від 09.04.2024 року та ТТН № Р2024 на суму 185 856,24 грн;

- видаткова накладна № 2047 від 09.04.2024 року та ТТН № Р2047 на суму 117 411,84 грн;

- видаткова накладна № 2055 від 10.04.2024 року та ТТН № Р2055 на суму 93 439,58 грн;

- видаткова накладна № 2292 від 22.04.2024 року та ТТН № Р2292 на суму 193 311,36 грн;

- видаткова накладна № 2308 від 23.04.2024 року та ТТН № Р2308 на суму 58 579,20 грн;

- видаткова накладна № 2354 від 25.04.2024 року та ТТН № Р2354 на суму 175 907,52 грн;

- видаткова накладна № 2401 від 26.04.2024 року та ТТН № Р2401 на суму 70 295,04 грн;

- видаткова накладна № 2426 від 27.04.2024 року та ТТН № Р2426 на суму 59 335,85 грн;

- видаткова накладна № 2597 від 07.05.2024 року та ТТН № Р2597 на суму 51 975,00 грн;

- видаткова накладна № 2842 від 21.05.2024 року та ТТН № Р2842 на суму 173 842,20 грн;

- видаткова накладна № 2876 від 23.05.2024 року та ТТН № Р2876 на суму 79 416,18 грн;

- видаткова накладна № 2918 від 24.05.2024 року та ТТН № Р2918 на суму 152 216,24 грн;

- видаткова накладна № 3713 від 06.07.2024 року та ТТН № Р3713 на суму 78 825,94 грн;

- видаткова накладна № 3827 від 12.07.2024 року та ТТН № Р3827 на суму 176 567,04 грн;

- видаткова накладна № 3850 від 15.07.2024 року та ТТН № Р3850 на суму 179 815,68 грн;

- видаткова накладна № 3949 від 20.07.2024 року та ТТН № Р3949 на суму 53 842,54 грн;

- видаткова накладна № 4448 від 14.08.2024 року та ТТН № Р4448 на суму 130 631,05 грн;

- видаткова накладна № 4474 від 15.08.2024 року та ТТН № Р4474 на суму 93 571,20 грн;

- видаткова накладна № 4476 від 16.08.2024 року та ТТН № Р4476 на суму 44 323,20 грн;

- видаткова накладна № 4558 від 20.08.2024 року та ТТН № Р4558 на суму 102 421,44 грн.

Також судами встановлено, що відповідачем здійснено оплату отриманого від позивача товару лише після відкриття провадження по справі. Цей факт підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2024 по 07.11.2024, який підписаний обома сторонами та не оспорюється (том 1 а.с.178).

Окрім того, здійснення оплати відповідачем отриманого від позивача товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (том 1 а.с.135-149), а саме:

-платіжна інструкція №25516 від 02.10.2024 на суму 50 000,00 грн.;

-платіжна інструкція №25628 від 03.10.2024 на суму 30 000,00 грн.;

-платіжна інструкція №25722 від 04.10.2024 на суму 52 000,00 грн.;

-платіжна інструкція №25850 від 07.10.2024 на суму 20 055,36 грн.;

-платіжна інструкція №25944 від 08.10.2024 на суму 60 000,00 грн.;

-платіжна інструкція №26084 від 09.10.2024 на суму 60 000,00 грн.;

-платіжна інструкція №26227 від 10.10.2024 на суму 100 055,36 грн.;

-платіжна інструкція №26327 від 11.10.2024 на суму 200 203,52 грн.;

-платіжна інструкція №26461 від 14.10.2024 на суму 300 115,18 грн.;

-платіжна інструкція №26537 від 15.10.2024 на суму 450 698,17 грн.;

-платіжна інструкція №26648 від 16.10.2024 на суму 450 607,18 грн.;

-платіжна інструкція №26729 від 17.10.2024 на суму 450 092,61 грн.;

-платіжна інструкція №26804 від 18.10.2024 на суму 450 474,62 грн.;

-платіжна інструкція №26909 від 21.10.2024 на суму 450 051,20 грн.;

-платіжна інструкція №26912 від 22.10.2024 на суму 409 946,89 грн..

З огляду на встановлені судами обставини, зокрема підтвердження факту здійснення відповідачем повної оплати вартості поставленого товару після відкриття провадження у справі, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків та відповідними платіжними інструкціями, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 3 534 300,09 грн. на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів апелянта про відсутність супровідних документів при поставці товару, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Як встановлено апеляційним судом, у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогою про встановлення розумного строку для надання документів, що стосуються товару, або відмови від прийняття товару у зв`язку з їх ненаданням. Також товар відповідачем не повернуто.

Окрім того, оплата поставленого товару свідчить про фактичне виконання договірного зобов`язання з боку відповідача. Зазначене також підтверджує, що поставка товару мала місце та її умови були прийняті стороною відповідача без зауважень, зокрема щодо обсягу, якості товару чи документального супроводу.

Видаткові накладні, на підставі яких здійснювалася передача товару, не містять жодних застережень з боку відповідача щодо відсутності супровідних документів. Наведені в апеляційні скарзі доводи ПрАТ «Львівський Холодокомбінат» про відсутність таких документів спростовуються тим, що відповідач, прийнявши товар без зауважень та здійснивши його оплату, не надав жодних доказів звернення до позивача з вимогою про надання відсутніх документів.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що доводи відповідача щодо неналежного виконання зобов`язань позивачем у частині документального оформлення поставки є необґрунтованими та спростованими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність сторін за порушення умов договору передбачена у розділі 5, зокрема, згідно п.5.4 договору поставки № 20240226-496 від 26.02.2024, покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.2.2 цього договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення, а також відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% від суми несплаченого грошового зобов`язання із урахуванням обмежень, встановлених чинним Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ЦК України та ГК України щодо максимального розміру пені та загального строку стягнення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

В силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.

Апеляційний господарський суд, перевіривши поданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних (том 1, а.с. 12 37), встановив що такий проведено правильно та з урахуванням норм чинного законодавства.

Зокрема, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню в розмірі 298 507,66 грн за період з 11.04.2024 по 01.10.2024.Перевіривши порядок обчислення пені відповідно до умов укладеного між сторонами договору, визначеного періоду прострочення та розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої у відповідні періоди, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та правильність зазначеного розрахунку.

Аналогічно, перевіркою нарахування інфляційних втрат у сумі 80 121,22 грн. та 3% річних у сумі 34 088,61 грн. встановлено, що позивачем дотримано вимоги матеріального права щодо механізму їх обчислення. Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, при здійсненні поставки товару, законодавцем передбачено стягнення процентів за нездійснену на умовах поставки оплату за поставлений товар, які відповідно до статті 536 ЦК України визначені законодавцем як плата за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення такої міри відповідальності, як сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.12.2021 №910/14180/18, передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18.

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові у справі № 910/14180/18 зазначив про те, що виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у ст.536 ЦК України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення, оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день).

Апеляційний суд, перевіривши правильність нарахування позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 106 029,00 грн, встановив, що розрахунок здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору. Докази, подані позивачем, підтверджують правомірність таких нарахувань.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів, погоджується з висновками суду першої інстанції. Зокрема, доводи апелянта про відсутність супровідних документів є необґрунтованими та спростовуються як матеріалами справи, так і поведінкою самого відповідача, який без застережень прийняв товар та здійснив його оплату. Розрахунок позивачем суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами проведено відповідно до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства України. З урахуванням наведеного, підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Львівський Холодокомбінат б/н від 07.02.2025 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.01.2025 у справі №914/2429/24 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.06.2025

Головуючий суддяБойко С. М.

СуддіБонк Т. Б.

Якімець Г.Г.