Рішення від 18.06.2025 по справі 908/922/25

номер провадження справи 5/49/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2025 Справа № 908/922/25

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства Укртелеком (бул. Тараса Шевченка, буд. 18, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Запорізької філії Акціонерного товариства Укртелеком (вул. Скіфська, буд. 10, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 01184385)

До відповідача: Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (вул. Олександрівська, буд. 48, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 03193086)

про стягнення 316 007,02 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Кочеванова М.С., довіреність №10289 від 15.01.2025;

від відповідача: Могільовський В.В., довіреність №01-06/374-02 від 18.11.2024;

від відповідача: Синягівська В.Г., Виписка з ЄДР, начальник управління;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

09.04.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Укртелеком в особі Запорізької філії Акціонерного товариства Укртелеком до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 335 828,00 грн.

09.04.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/922/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 13.04.2025, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.

Ухвалою суду від 13.05.2025 вирішено розгляд справи № 908/922/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження, відкрити провадження у справі № 908/922/25 в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на 28.05.2025 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою.

Ухвалою суду від 28.05.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 10.06.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні 10.06.2025 судом оголошено перерву до 18.06.2025 об 12 год. 30хв.

В судовому засіданні 18.06.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 18.06.2025 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК Акорд.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.04.2025, та пояснив, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем по пільгам за період з січня 2021 року по квітень 2022 в сумі 316 007,02 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст. 21, ч.3 ст. 142 Конституції України, ст. 63 Закону України Про телекомунікації, ст.ст. 1, 5, 11, 26, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 11.04.2012 № 295, «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджету для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення», затверджений постановою КМУ №1101 від 24.12.2019, ч. 6 ст. 48, ст.ст. 84, 85, 87, п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 614, 617, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст. ст. 144, 174, 193, 216, 218 ГК України.

Представники відповідача підтримали доводи, викладені у письмовому відзиві від 23.04.2025 за вих. №160//01-01-02 на позовну заяву пояснивши, що відповідно до ст. 91 Бюджетного кодексу України з 01.01.2017 було визначено, що видатки місцевих бюджетів на пільги з послуг зв`язку можуть здійснюватись з місцевих бюджетів. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 85 цього Кодексу передбачено, що держава може передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків та зборів або їх частки, а також трансферів з Державного бюджету України. Єдиним нормативно-правовим документом, який регламентував порядок звірки інформації було Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117. На підставі постанови КМУ від 17.04.2019 № 373 було внесено зміни до Положення № 117, які застосовуються з 01.10.2019, а саме: виключено пункти 10, 11, 12 Положення. Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (далі - Порядок 1101), не передбачається фінансування пільг з послуг зв`язку, як зазначає позивач, а Постанова 256 взагалі втратила чинність. У Порядку 1101, визначенні напрями фінансування, серед яких фінансування послуг зв`язку відсутнє, та щодо Положення 117, яке як не передбачало механізму фінансування, так і не передбачає. Положення 117 до 01.10.2020 передбачало лише, що до 15 числа подавав до фінансових органів акти звіряння розрахунків згідно з формою « 3-пільга», які в свою чергу і здійснюють фінансування. Незважаючи на зміни до Положення, здійснювалася звірка інформації пільговиків та повідомлялося позивача, в електронному вигляді про виявлені розбіжності і після 01.10.2019, в даному випадку за період з 01.01.2021 по 30.04.2022, про що свідчать листи, які долучені до відзиву на позовну заяву відповідачем. Так, відповідачем кожного місяця була здійснена звірка відповідно до даних Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, та повідомлено позивача, з урахуванням розбіжностей відповідними листами. Відповідач не заперечує той факт, що на 2021-2022 роки були прийняті міські цільові програми «Компенсаційні виплати, відшкодування витрат за надані пільги та надання додаткової соціальної допомоги окремим категоріям громадян», серед заходів яких було відшкодування пільг з послуг зв`язку. Фінансування вищезазначених програм здійснювалося відповідно до виділених асигнувань з місцевого бюджету на цей напрямок. Крім того, починаючи з лютого 2022 року фінансування по міським цільовим програмам відбувається по більш пріоритетним напрямкам, на жаль відшкодування пільг з послуг зв`язку не є таким. Відповідач вживав заходи щодо збільшення обсягу асигнувань, подавав бюджетний запит за напрямком надання пільг з послуг зв`язку у значно більшому розмірі ніж зазначено у міському бюджеті, які не були враховані при прийнятті місцевого бюджету. Рішеннями 1 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області від 17.12.2020 № 8/2 «Про місцевий бюджет Мелітопольської міської територіальної громади на 2021 рік (08568000000)» (далі - Рішення 2021, документ наданий позивачем) та 13 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області від 28.11.2021 № 7/6 «Про місцевий бюджет Мелітопольської міської територіальної громади на 2022 рік (08568000000)» (далі - Рішення 2022, документ наданий позивачем) були затверджені бюджетні призначення головним розпорядникам коштів міського бюджету на 2021 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, в тому числі за КТПКВ 0813032 «Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку» у розмірі по 12,0 тис. гри. Крім того, відповідно до п. 11 Рішення 2021 та п. 12 Рішення 2022 головним розпорядникам коштів міського бюджету необхідно забезпечити виконання норм Бюджетного кодексу України стосовно: затвердження паспортів бюджетних програм протягом 45 днів з дня набрання чинності цим рішенням; здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених їм бюджетних повноважень та оцінки ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Відповідач кожного місяця після проведення звірки суми нарахованих пільг звертався до фінансового управління Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо фінансування та проведення розрахунків з АТ «Укртелеком» за послуги зв`язку. Проте листи відповідача щодо збільшення асигнувань за вищезазначеною програмою ні виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, ні місцевим фінансовим органом не були враховані, а отже відповідач зобов`язаний діяти лише в межах виділених асигнувань. Взяття бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства, за яке передбачена відповідальність. На підставі викладеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Також позивач підтримав доводи, викладені у письмові відповіді від 27.04.2025 на відзив зазначивши, що на законодавчому рівні передача ресурсів для фінансування надання пільг з послуг зв`язку забезпечено державою шляхом перерозподілу загальнодержавних податків і зборів або їх частки на рівень місцевих бюджетів. Отже, держава профінансувала місцевий бюджет міста Мелітополь для здійснення видатків з метою відшкодування постачальникам послуг зв`язку вартості послуг, наданих на пільгових умовах мешканцям територіальної громади згідно чинного законодавства. Повноваження відповідача, як делеговані підтверджені Положенням про Управління, рішеннями міської ради щодо призначення розпорядником коштів за програмами соціального захисту, підпунктом 6 пункту «б» статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», Положенням № 117 тощо. Крім того, позивач зазначив, що у даному випадку право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що в місцевому бюджеті не були передбачені видатки на ці потреби у достатньому обсязі, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів. В порушення вимог частини 6 статті 48 БК України відповідач не здійснював облік та реєстрацію у казначействі бюджетних зобов`язань наданих пільг з послуг зв`язку, не відображав в бухгалтерському обліку дійсну суму бюджетної заборгованості перед позивачем. Зазначене підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області № 07.2-08-06/2088 від 03.04.2025. Також позивач погодився з уточненими сумами відшкодування, перевіреними та звіреними з реєстром пільговиків з боку відповідача, у зв`язку з чим надав суду заяву про зменшення позовних вимог. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Представники відповідача підтримали позицію, викладену у письмових запереченнях від 20.05.2025 щодо відповіді на відзив пояснивши, що від відповідача при виділенні коштів нічого не залежить. Відповідач, враховуючи вимоги чинного законодавства, зробив все, що від нього залежало, насамперед це поданий бюджетний запит у достатньому об`ємі коштів, а також щомісячне звертання до органів місцевої влади щодо збільшення асигнувань на цей напрямок фінансування. Разом з тим, відповідач повинен діяти лише у межах чинного законодавства та без порушення норм бюджетного законодавства. Саме відповідач є заручником ситуації яка склалася, а не позивач, оскільки з державного бюджету кошти не виділяються, а місцевий бюджет не враховує потребу відповідача, і як наслідок управління відповідає за те чого сам не створював. За порушення бюджетного законодавства можуть застосовуватися заходи впливу відповідно до ст. ст. 117, 118 Бюджетного кодексу України. На підставі викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Укртелеком» (далі - Позивач) є оператором електронних комунікацій (до 01.01.2022 оператор телекомунікацій) і включений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг (раніше - операторів, провайдерів телекомунікацій) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку.

Позивач, як оператор телекомунікацій, надавав відповідні послуги зв`язку споживачам фізичним особам, у місті обласного значення Мелітополь Запорізької області та мають визначені законодавством пільги з їх оплати, в період з 01.01.2021 по 31.03.2022, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за період з 01.01.2021 по 30.04.2022 та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.

Місто Мелітополь місто обласного значення (станом на спірний період).

З 01.04.2022 діяльність АТ «Укртелеком» на тимчасово окупованій території м. Мелітополь була зупинена на підставі наказу №136 від 26.04.2022 «Про тимчасову зупинку господарської діяльності», тому розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за квітень 2022 року містить лише дані коригування нарахувань за попередні місяці по деяким споживачам.

Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» (який діяв до 01.01.2022 року), телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надавались операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Позивач щомісяця до 20 числа наступного місяця за місяцем нарахувань надсилав УСЗН Мелітопольської міської ради Запорізької області (відповідачу у справі) на паперових та електронних носіях (у форматі DВF) розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на оплату послуг зв`язку, для звіряння та здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, а також супроводжувальні листи до них.

Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період, містили відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи, ідентифікаційний код, суму пільги тощо, а також розрахунки щодо нарахованих сум, зведені по видам пільг.

Відповідно до розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на оплату послуг зв`язку, нараховано 335 828,00 грн., а саме: за січень 2021 року 23590,75 грн.; за лютий 2021 року 24543,18 грн.; за березень 2021 року 28629,96 грн.;

за квітень 2021 року 25182,25 грн.; за травень 2021 року 23801,15 грн.; за червень 2021 року 24526,64 грн.; за липень 2021 року 26128,68 грн.; за серпень 2021 року 22312,39 грн.; за вересень 2021 року 23593,34 грн.; за жовтень 2021 року 22636,14 грн.; за листопад 2021 року 21582,20 грн.; за грудень 2021 року 15178,35 грн.; за січень 2022 року 19426,76 грн.; за лютий 2022 року 18204,39 грн.; за березень 2022 року 17554,76 грн.; за квітень 2022 року (-1062,94 грн.)

Розрахунки відшкодування витрат, зведені розрахунки по пільгам, акти звіряння надсилались відповідачу на адресу реєстрації станом на 2021-2022 рік (м.Мелітополь, вул. Богдана Хмельницького,68А) із супроводжувальними листами: № 82i250/58-229 від 06.02.2021, № 82i250/58-509 від 06.03.2021, № 82i250/58-820 від 06.04.2021, № 82i250/58-1212 від 06.05.2021, № 82i250/58-1751 від 04.06.2021, № 82i250/58-1912 від 06.07.2021, № 82i250/58-2277 від 06.08.2021, № 82i250/58- 2457 від 06.09.2021, № 82i250/58-2804 від 06.10.2021, № 82i250/58-3006 від 06.11.2021, № 82i250/58-3539 від 06.12.2021, № 82i250/58-91 від 06.01.2022, № 82i250/58- 423 від 06.02.2022.

Факт відправлення підтверджується реєстрами відправлення (Списки згрупованих відправлень Укрпошта Стандарт, наданих Укртелекомом) від 18.02.2021, 22.03.2021, 21.04.2021, 20.05.2021, 17.06.2021, 17.07.2021, 25.08.2021, 16.09.2021, 13.10.2021, 12.11.2021, 14.12.2021, 18.01.2022, 15.02.2022.

30.03.2025 на електронну адресу відповідача направлено лист №80С310СЦВИХ/309 від 28.03.2025, підписаний електронним підписом, який прирівняне до оригінального, повторно з розрахунками відшкодування витрат, зведеними розрахунками по пільгам за період з січня 2021 року по квітень 2022 року та вимогою щодо оплати 335 828,00 грн. нарахувань за вказаний період на рахунок АТ «Укртелеком».

Факт відправки листа підтверджується принскрином відправлення.

Електронний лист направлено на електронну пошту uszn@mlt.gov.ua відповідача, підтверджену листом Департаменту соціального захисту Запорізької обласної державної адміністрації № 005-IнЗ-25 від 10.01.2025.

Крім того, на електронну пошту відповідача 01.04.2025 повторно були направлені розрахунки за лютий, березень, квітень 2022 року відшкодування витрат поіменні та зведені як у формі PDF та DBF файлів, що підтверджується відповідними принскринами листів.

17.04.2025 на електронну адресу представника позивача від відповідача надійшла відповідь на лист № 142/01-01-02 від 17.04.2025 з результатами верифікації пільговиків та звіряння.

За даними відповідача підтверджена сума відшкодування за результатами звіряння пільговиків становить 316 007,02 грн., в тому числі: за січень 2021 року 25440,36 грн.; за лютий 2021 року 23954,13 грн.; за березень 2021 року 27477,81 грн.; за квітень 2021 року 24148,50 грн.; за травень 2021 року 23924,96 грн.; за червень 2021 року 23158,15 грн.;

за липень 2021 року 24656,73 грн.; за серпень 2021 року 22923,31 грн.; за вересень 2021 року 22609,56 грн.; за жовтень 2021 року 21697,05 грн.; за листопад 2021 року 19741,75 грн.; за грудень 2021 року 16397,87 грн.; за січень 2022 року 18832,68 грн.; за лютий 2022 року 17685,02 грн.; за березень 2022 року 4422,11 грн.; за квітень 2022 року (-1062,97).

Отже, враховуючи вказані вище дані відповідача, позивачем погоджено суму відшкодування за результатами звіряння пільговиків в розмірі 316 007,02 грн. у зв`язку з чим ним було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка ухвалою суду від 28.05.2025 прийнята до розгляду.

Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Вказане підтверджується також листом Державного казначейства України 15-11-11/16163 вiд 04.08.2021.

Таким чином, в порушення вимог частини 6 статті 48 БК України відповідач не здійснював облік та реєстрацію у казначействі бюджетних зобов`язань наданих пільг з послуг зв`язку, не відображав в бухгалтерському обліку дійсну суму бюджетної заборгованості перед позивачем у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 316 007,02 грн. за розрахунками витрат на відшкодування наданих пільг з оплати послуг зв`язку за період з 01.01.2021 по 30.04.2022, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525, 526 ЦК України).

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

У відповідності до ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Соціальні пільги на отримання послуг зв`язку для ряду категорій громадян встановлено п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15, п.7 ч.1 ст.16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п.18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ст. 20; ч.2 ст.20 та ст.21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6; ч.3 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до положень вказаних вище Законів фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а не за власні кошти надавача послуг, щодо вартості яких встановлено пільгу чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв`язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 911/1165/19).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 та 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій. Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до положень статті 83 цього Кодексу, видатки, визначені п.1 частини 1 статті 82 цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки, визначені пунктами 2 і 3 частини 1 статті 82 цього Кодексу здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 84 Бюджетного кодексу України, відповідні органи державної влади забезпечують здійснення видатків, визначених пунктом 1 частини 1 статті 82 цього Кодексу.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад забезпечують здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу (ч.2 ст. 84 БК України).

Частиною 2 статті 82 БК України передбачено, що є видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності.

Частинами 1-2 статті 85 Бюджетного кодексу України передбачено, що держава може передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов`язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 89-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України.

Отже виконання загальнодержавних соціальних програм, до яких відносяться надання пільг, встановлених чинним законодавством, повинно забезпечуватися державою шляхом передачі видатків місцевим бюджетом з державного бюджету в порядку частини 1-2 статті 85 БКУ.

Законодавством визначено 2 основних шляхи, яким чином держава може профінансувати виконання державних програм на місцевому рівні: передати органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків за умови виділення трансфертів з Державного бюджету України; передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки на рівень місцевих бюджетів.

Відповідно до змісту п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належать, зокрема, видатки на пільги з послуг зв`язку, що надаються особам згідно наведеного у цій нормі переліку.

Отже бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку до видатків місцевих бюджетів.

Тобто, держава, на виконання функції з соціального захисту населення, встановила певним категоріям осіб пільги з оплати послуг зв`язку чинним законодавством та взяла на себе зобов`язання компенсувати втрати доходу операторів телекомунікаційних послуг, понесені ними внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.

Відповідно до положень частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , зокрема, визначено, що бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону передбачено, що місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з статтею 11 Закону України виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 23 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Таким чином, сільські, селищні, міські ради здійснюють затвердження бюджету, що є необхідним для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Статтею 28 глави 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін.

Відповідно до підпункту 1 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження: складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів.

Приписами статті 34 Закону визначені делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад такі як вирішення відповідно до законодавства питань про надання компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт 6 пункту «б» статті).

Виконавчим органом Мелітопольської міської ради з питань соціального захисту є Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, яке є йому підзвітним та підконтрольним.

Рішенням 38 сесії Мелітопольської міської ради VII скликання від 30.03.2018 № 11/2 затверджено Положення управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області у новій редакції.

Згідно з Положенням до основних завдань управління відносяться: забезпечення, у межах своїх повноважень, захисту прав і законних інтересів громадян з питань соціального захисту; забезпечення роботи, пов`язаної з вирішенням питань соціального захисту громадян, наданням пільг ветеранів війни, праці та особам з інвалідністю; впорядкування надання пільг різним категоріям громадян; забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення; сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні актуальних питань соціального захисту соціально незахищених громадян міста; виконання програм і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення соціального та правового захисту сім`ї, - захист прав та законних інтересів управління в судах.

До функцій Управління, зокрема, відносяться: виконання функції головного розпорядника коштів відповідно до бюджетного законодавства; здійснення повноваження, делеговані органом місцевого самоврядування; забезпечення ведення єдиної інформаційно-аналітичної системі соціального захисту населення (ІАССЗН), Єдиного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП), централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), інших інформаційних систем та реєстрів, визначених Мінсоцполітики; визначення права на отримання пільг громадянами відповідно до чинного законодавства з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї; проведення звірки по пільговим категоріям громадян з комунальними підприємствами надавачами житлово-комунальних послуг; збирання, опрацьовує, систематизує та зберігає інформацію про пільги громадян, передбачені чинним законодавством; забезпечення автоматизованого використання вищезазначеної інформації при розрахунках розмірів вартості пільг, що призначаються, виходячи із вартості наданих послуг; отримання від підприємств та організацій-постачальників комунальних послуг з розрахунків витрат на відшкодування збитків, пов`язаних з наданням пільг; складання актів звірок розрахунків за надані послуги з підприємствами-постачальниками; проведення перерахунків сум відшкодувань по наданих пільгах у випадках зміни законодавчих актів, що регламентують надання пільг, цін та тарифів або нормативів на відповідні види послуг, подання підприємств чи організацій-постачальників послуг про необхідність розрахунку сум відшкодувань за видами пільг; здійснення інших передбачених законом та визначених керівництвом повноважень.

З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29.01.2003 № 117 затвердив «Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (далі Положення №117).

Згідно п. 3 цього Положення структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма "1 - пільга" затверджується Мінсоцполітики; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Отже, відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів, уповноваженими органами, які здійснюють облік осіб, що мають право на пільги, збирають, систематизують і зберігають інформацію щодо зазначених осіб, а також забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати, й ведуть Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Згідно з додатком № 3 до рішення 1 сесії Мелітопольської міської ради VIII скликання від 17.12.2020 № 8/2 «Про бюджет Мелітопольської міської територіальної громади на 2021 рік» (зі змінами, внесеними рішенням № 5/2 від 29.10.2021) Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області було призначено головним розпорядником коштів місцевого бюджету за кодом програмної бюджетної класифікації видатків 0813031 «Надання інших пільг окремим категоріям громадян відповідно до законодавства» на суму 184200 грн. на 2021 рік, за кодом програмної бюджетної класифікації видатків 0813032 «Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку» на суму 12000 грн.

Згідно з додатком № 3 до рішення 13 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VIII скликання від 26.11.2021 № 7/6 «Про місцевий бюджет Мелітопольської міської територіальної громади на 2022 рік (зі змінами, внесеними рішенням № 4/5 від 23.12.2021) Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області було призначено головним розпорядником коштів місцевого бюджету за кодом програмної бюджетної класифікації видатків 0817693 «Інші заходи у сфері соціального захисту і соціального забезпечення» на суму 6145600 грн. на 2022 рік, за кодом програмної бюджетної класифікації видатків 0813032 «Надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку» на суму 12000 грн.

Листом № 1939/0/290-24/56 від 20.05.2024 з аналогічного питання Мінсоцполітики роз`яснило АТ «Укртелеком», що у програмному комплексі Єдиної інформаційної системи соціальної сфери надано доступ органам соціального захисту населення до інформації, яка міститься в Реєстрі осіб, які мають право на пільги, як частини Єдиного соціального реєстру, для проведення верифікації осіб, які мають право на пільги за формою, попередньо узгодженою з ПАТ «Укртелеком», для компенсації наданих пільговикам телекомунікаційних послуг. Атрибути даних в такій формі відповідають набору даних, що раніше були у формі 1-пільга.

В свою чергу Головне Пенсійне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області повідомило листом від 24.12.2024 № 0800-0401-8/118083, що органам пенсійного фонду не надано доступ Мінсоцполітики до Реєстру осіб, які мають право на пільги.

Таким чином, повноваження відповідача, як делеговані, підтверджені Положенням про Управління, рішеннями міської ради щодо призначення розпорядником коштів за програмами соціального захисту, підпунктом 6 пункту «б» статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», Положенням № 117 тощо.

Отже, належним відповідачем по справі про відшкодування витрат постачальнику послуг електронної комунікації за пільги з оплати послуг зв`язку, надані пільговикам у місті Мелітополь, яке є містом обласного значення, є Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №924/781/17.

Як встановлено судом, позивачем щомісячно складалися розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за період надання послуг: січень 2021 по квітень 2022 на суму 335 828,00 грн. та надсилались на поштову та електронну адреси відповідача.

З урахуванням отриманої від відповідача інформації щодо виявлених розбіжностей позивач зробив відповідний перерахунок в частині прийнятих ним зауважень. Загальна сума, нарахована за надання позивачем споживачам телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, за вказаний період склала 316 007,02 грн., у зв`язку з чи позивачем у цій справі було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка ухвалою суду від 28.05.2025 прийнята судом до розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 144 ГК України).

Як зазначалося судом вище, закріплені у законах норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям населення встановлено обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги. Витрати на пільги з послуг зв`язку відносяться до видатків місцевих бюджетів.

За приписами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справ керуються принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа Броньовський проти Польщі, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184) .

Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право деклароване державою та відповідно держава через створювані нею органи несе обов`язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі. Органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (справа Кечко проти України, заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).

Аналогічного змісту правові позиції сформовані у рішеннях Конституційного Суду України, який зокрема дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п.1 ч. 2 ст. 92, ч.ч. 1-3 ст. 95 Конституції України (абз. 1 п. 5 мотивувальної частини рішення у справі про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Метою і особливістю закону про Держбюджет є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі надання пільг, компенсацій і гарантій. Однак, всупереч закріпленим у Конституції України принципам соціальної, правової держави та верховенства права відсутність у державному бюджеті запланованих видатків на виконання прийнятих державою соціальних гарантій громадян України є фактично їх скасуванням і відповідно звужує прав і гарантій громадян України, передбачених законами України. Такі дії є неконституційними (рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 10-рп/2008, справа № 1-28/2008).

Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом в рішенні по справі Рисовський проти України від 20.11.2011 щодо принципу Належного урядування, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Таким чином зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від виділених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно зі ст.ст. 13, 14, 526 ЦК України цивільні права і обов`язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що позивачем за наслідками наданих у період: січень - грудень 2020 року телекомунікаційних послуг споживачам, які мають пільги, були надані відповідачу розрахунки щодо вартості цих послуг на загальну суму 410875,61 грн.

Відповідач не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.

Виключення з Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМУ від 29.01.2003 № 117, пунктів, якими було врегульовано порядок надання, звірення та виявлення розбіжностей щодо кількості пільговиків та розміру пільг, а також втрата чинності Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, не є достатньою обґрунтованою підставою для відмови у задоволенні вимог позивача, який у спірний період надав послуги категорії громадян, які мають право на пільги, передбачені чинним законодавством та вчинив зі свого боку дії щодо надання відповідачу розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг.

Відповідний Порядок, що визначає механізм відшкодування (компенсації) витрат за надані пільги з послуг зв`язку на даний час має затверджуватись органами місцевого самоврядування поряд із затвердженням міської програми компенсаційних виплат, відшкодування витрат за надані пільги.

Посилання відповідача на недостатність виділених міським бюджетом на 2021-2022 року коштів за програмою компенсаційних виплат та відшкодування за надані пільги відповідно до виділених асигнувань, не звільняють його від обов`язку сплатити відповідачу компенсацію за надані послуги зв`язку громадянам, які мають право на відповідні пільги, та не є підставою для відмови у задоволенні законних вимог позивача.

Нормами ч.2 ст.218 ГК України та ч.2 ст.617 ЦК України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус протии України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має відшкодувати такі витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів.

Згідно з ч.6 ст.48 БК України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч.ч.1-4 ст.48 БК України.

У даному випадку право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що в місцевому бюджеті не були передбачені видатки на ці потреби, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

З огляду на вище викладене, бюджетним законодавством передбачено, що відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок місцевого бюджету, а саме органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, фінансування відповідних пільг не ставиться в залежність виключно від рішення місцевого самоврядування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані у період січень 2021 року по квітень 2022 року телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян в сумі 316 007,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно п. 2.2.2 п. 2.2 цієї ж статті за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру належить до сплати 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3 028,00 гривень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 3. ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вказує Позивач у позовній заяві ним понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 5037,42 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №8771 від 01.04.2025. Однак, з урахуванням коефіцієнту 0,8 розмір судового збору на підставі ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить 4 029,94 грн., а отже просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 007,48 грн.

Крім того, позивачем було подано до суду заяву про зменшення розміру заявлених позовних вимог, згідно якої заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані у період січень 2021 року по квітень 2022 року телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян в сумі 316 007,12 грн.

Таким чином, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, розмір судового збору від суми 316 007,12 грн. враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить суму 3 792,09 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Отже, питання щодо повернення Позивачу судового збору в загальній сумі 1 245,33 грн., сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про судовий збір» та у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог буде вирішено у відповідній ухвалі суду.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (вул. Олександрівська, буд. 48, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 03193086) на користь Акціонерного товариства Укртелеком (бул. Тараса Шевченка, буд. 18, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 21560766; рахунок НОМЕР_1 в ПАТ «ПУМБ» м.Київ, МФО 334851) в особі Запорізької філії Акціонерного товариства Укртелеком (вул. Скіфська, буд. 10, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 01184385) заборгованість в сумі 316 007 (триста шістнадцять тисяч сім) грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 792 (три тисячі сімсот дев`яносто дві) грн. 09 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено та підписано: 27.06.2025.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.