Постанова від 30.06.2025 по справі 922/4814/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4814/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А.,

без виклику представників сторін,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", м. Дніпро, (вх.860 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 (суддя Аюпова Р.М., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту 18.03.2025)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", м. Дніпро,

до відповідача: Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків,

про стягнення коштів у розмірі 119424,93грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", в якій просило суд:

- стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євроінвест інфляційні у розмірі 80574,92грн. та 3% річних у розмірі 25465,03грн., що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20.

- стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євроінвест інфляційні у розмірі 11895,16грн. та 3% річних у розмірі 1489,82грн., що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі № 922/2500/20.

- в порядку ч. 2 ст. 625 ЦКУ та ч. 10 ст. 238 ГПКУ зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:

- нарахувати відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024, по дату повного погашення боргу, за формулою:

Сінф.втрат = Сп х Пс,

Де:

Сінф.втрат сума інфляційних втрат за період прострочки.

Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду.

Пс індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою:

Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення,

та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення;

Розрахунок інфляційних втрат в позові виконано станом на 15.11.2024;

- нараховувати відповідачу 3 % річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 28.12.2024, по дату повного погашення боргу, за формулою:

Сума санкції = Ск x 3 % (ст. 625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де

Ск загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду,

Д - кількість днів прострочення,

та стягувати даний відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Розрахунок суми 3 % річних в позові виконано станом на 28.12.2024.

- стягнути з Акціонерного товариства Українські Енергетичні Системи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євроінвест суму судового збору у розмірі 3028,00грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушенням відповідачем зобов`язання з оплати заборгованості, що стягнена рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 в задоволенні позову відмовлено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" - 4099,31грн. 1% річних, 61908,80грн. збитків від інфляції, 1673,63грн. судового збору.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що позивач, як правонаступник первісного кредитора, набув право вимоги за невиконаними судовими рішеннями у справі №922/2500/20, а боржник не виконав свої грошові зобов`язання, що зумовлює застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом встановлено, що позивач нараховує 3 % річних за період з 09.10.2020 по 28.12.2024 та інфляційні за період з 09.10.2020 по 15.11.2024 на загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідача за рішенням суду від 09.10.2020, і включає у наведений розрахунок суму основного боргу, пеню, 1 % річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору, 3% річних за період з 26.10.2020 по 28.12.2024 та інфляційні за період з 26.10.2020 по 15.11.2024 за додатковим рішенням від 26.10.2020 у справі № 922/2500/20 на суму 7200,00грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з відповідача.

Втім, за висновком суду, на суми пені, річних та інфляційних, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором, не можуть бути повторно застосовані як санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Також не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу 3% річних та збитки від інфляції, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами.

У зв`язку з цим суд вважав, що правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу; нарахування 3% річних та інфляційних на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.

Здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення фінансових санкцій з урахуванням висновків про те, що передбачають нарахування інфляційних і річних на суму основного боргу, який у даному випадку становить 1113447,19 грн, а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрати щодо судового збору та на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що арифметично правильними є суми: 1% річних у розмірі 97109,76грн. за період з 09.10.2020 по 28.12.2024 включно; інфляційних в сумі 61 908,80грн. за період 09.10.2020 по 15.11.2024.

Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат, судом враховано, що сторони в спірних договорах передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Щодо клопотання позивача про застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її застосування, оскільки вважав, що предметом позову у даній справі є стягнення річних та збитків від інфляції, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №922/2500/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв`язку з чим положення ч.10 ст.238 ГПК України в даному випаду застосуванню не підлягають.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 в частині незадоволених позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом всупереч процесуального обов`язку не було наведено розрахунку стягненої суми інфляційних та річних.

Враховуючи правову природу простроченого грошового зобов`язання як триваючого порушення, право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає кожен день з моменту порушення грошового зобов`язання, що призводить до щоденного збільшення загальної суми боргу на 3% річних та інфляції, у разі її наявності, що були нараховані за попередній день до моменту повного його виконання (аналогічна правова позиція міститься в постанові ВП ВС від 08.11.2019 №127/15672/16-ц (14-254цс 19).

Отже, нараховані за кожен день прострочення і не сплачені боржником наступного дня, що слідує за днем прострочення, інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних, теж стають простроченим грошовим зобов`язанням;

Крім того, апелянт зазначає, що додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу є обов`язковим, отже у відповідача існує перед позивачем невиконане грошове зобов`язання, відповідальність за порушення якого настає за правилами ст. 625 ЦК України;

Оскільки нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних що нараховані за кожен день прострочення і несплачені з наступного дня, що слідує за днем прострочення, автоматично теж стають простроченим грошовим зобов`язанням, то відповідно такі прострочені грошові зобов`язання теж підлягають захисту від інфляції та застосуванню до них плати за неправомірне користування ними боржником з моменту настання прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Вказаним також спростовуються необґрунтований висновок місцевого суду про те, що 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу;

Скаржник також звертає увагу суду на те, що в порушення вимог ст.625 ЦК України суд безпідставно відмовив у застосуванні відсотків за ставкою у розмірі 3% річних, які фактично є мінімальною гарантією кредитору, визначеною законом, яка повинна бути обов`язково нарахована і сплачена на вимогу останнього. В той же час, відповідальність за порушення зобов`язання з виконання рішення суду не може бути встановлена договором;

Виходячи з самостійної перевірки наведених у позові розрахунків сум вимог, нарахованих позивачем, в них, за відсутності будь-яких методологічних помилок, апелянтом було виявлені деякі допущені позивачем технічні і арифметичні помилки, що привели навпаки до не включення усіх сум, на які має право позивач, до сум фактично заявлених ним вимог. У зв`язку із цим, апелянт вважає за необхідне виправити такі технічні помилки, що були допущені в формулах, використаних ним для розрахунку інфляційних втрат і 3% річних та не впливають на їх зміст, та навести їх в апеляційній скарзі у виправленому і більш читаємому вигляді.

Окрім викладеного, як стверджує апелянт, відмова суду в задоволенні вимоги зобов`язати орган, що буде виконувати рішення суду, нарахувати і стягнути одночасно інфляційні втрати і 3% річних за весь період прострочення до повного їх погашення в повному обсягу, є порушенням права на ефективний спосіб захисту та пов`язаного з ним принципу "процесуальної економії";

Щодо позовних вимог про зобов`язання органу, що здійснюватиме примусове виконання в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 10 ст. 238 ГПК України, скаржник вважає за необхідне та просить суд апеляційної інстанції доповнити їх роз`ясненнями для органу, що буде виконувати рішення суду, які викладено в прохальній частині апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24; встановлено відповідачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; ухвалено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" на рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 розпочати з 29.04.2025 без повідомлення учасників справи.

15.05.2025 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5176), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 залишити без змін.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 28.04.2025 року.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 1 % річних та пені за договором №238-10/549 від 12.06.2019 у розмірі 118409,78грн., з яких: 97109,76грн. боргу, 15349,09грн. пені, 1675,44грн. 1% річних, 4275,49грн. інфляційних; а також 2098,35грн. судового збору (т.1 а.с.11-16).

Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 набрало законної сили 30.10.2020.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі № 922/2500/20 стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200,00грн. (т.1 а.с.17-20).

Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20 набрало законної сили 17.11.2020.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 24.11.2020 відкрито виконавче провадження №63704507 з виконання наказу №922/2500/20, виданого 09.10.2020 (т.1 а.с.21).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 24.11.2020 зупинено виконавче провадження №63704507 з виконання наказу №922/2500/20, виданого 09.10.2020, у зв`язку із тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121 (т.1 а.с.23).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 відкрито виконавче провадження №66265931 з виконання наказу №922/2500/20, виданого 17.11.2020 (т.1 а.с.23).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 27.07.2021 зупинено виконавче провадження №66265931 з виконання наказу №922/2500/20, виданого 18.11.2020, у зв`язку з тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить Державне підприємство "Завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121 (т.1 а.с.24).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.09.2021 у справі №922/2500/20 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (вх.№20416 від 02.09.2021) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №922/2500/20; замінено боржника у виконавчому провадженні №63704507 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 30.10.2020 у справі №922/2500/20 Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш"; замінено боржника у виконавчому провадженні №666265931 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 17.11.2020 справі №922/2500/20 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (т.1 а.с.25-26).

10.01.2023 між Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (надалі первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (надалі новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі договір т.1 а.с.27-30).

Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.11. договору первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до покупця - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш", за договором №238-10/549 від 12.06.2019 в сумі 127708,13грн., що стягнена рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.08.2024 у справі №922/2500/20 задоволено повністю заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" про заміну сторін у виконавчому провадженні; замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63704507, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 09.10.2020 року у справі № 922/2500/20: з ПрАТ "Юнікон" на ТОВ "Євроінвест"; замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265931, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 17.11.2020 року у справі № 922/2500/20: з ПрАТ "Юнікон" на ТОВ "Євроінвест"; замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 63704507, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 09.10.2020 року у справі № 922/2500/20: з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини"; замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66265931, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 17.11.2020 року у справі № 922/2500/20: з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (т.1 а.с.31-35).

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що на даний час рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додаткове рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20 не виконані. Водночас, не повернута грошова сума що присуджена до стягнення знецінюється, у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 80574,92грн. та 3% річних у розмірі 25465,03грн., що нараховані на заборгованість, стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 та інфляційні у розмірі 11895,16грн. та 3% річних у розмірі 1489,82грн., що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі № 922/2500/20 (т.1 а.с.1-43).

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у даній справі в задоволенні позову відмовлено частково (т.1 а.с.244-255).

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, судова колегія дійшла висновку про наявність правових для її часткового задоволення, з огляду на таке.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь ТОВ "Євроінвест" інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додатковим рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20.

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, в статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

В силу статей 524, 533, 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки з цього питання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц)).

Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною "права на суд" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бурдов проти Росії (№2)" (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України "Про виконавче провадження" і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).

Як було зазначено вище, рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 1 % річних та пені за договором №238-10/549 від 12.06.2019 у розмірі 118409,78грн., з яких: 97109,76грн. боргу, 15349,09грн. пені, 1675,44грн. 1% річних, 4275,49грн. інфляційних; а також 2098,35грн. судового збору (т.1 а.с.11-16).

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20 стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7200,00грн. (т.1 а.с.17-20).

Приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, обставини, встановлені у рішенні господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додатковому рішенні від 26.10.2020 у справі №922/2500/20, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 набрало законної сили 30.10.2020.

Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20 набрало законної сили 17.11.2020.

В межах даної справи відповідачем не надано доказів виконання грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного) судовими рішеннями, а саме, рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, навіть після ухвалення судового рішення про стягнення відповідної суми, у боржника продовжує існувати обов`язок компенсувати кредитору втрати, пов`язані із знеціненням грошових коштів у період прострочення, а також сплатити передбачені законом проценти за користування утримуваними коштами.

Правова природа відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є компенсаційною і спрямована не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери кредитора, порушеної простроченням.

Такий висновок підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої позбавлення кредитора права на інфляційні втрати та проценти річних порушує баланс інтересів сторін та суперечить принципам цивільного права.

Крім того, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, наявність судового рішення про стягнення грошових коштів не припиняє існуючого грошового зобов`язання боржника і не позбавляє кредитора права на застосування до нього заходів відповідальності, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, до моменту фактичного виконання рішення суду.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, де зазначено, що кожен місяць прострочення є підставою для нової вимоги про стягнення компенсаційних сум, що підтверджує: прострочення виконання зобов`язання носить триваючий характер, а право на позов про інфляційні втрати та річні проценти виникає постійно, доти, доки порушення не усунуто.

Таким чином, факт набрання судовим рішенням законної сили не є підставою для припинення дії грошового зобов`язання. До моменту повного виконання рішення, кредитор має право вимагати компенсаційних сум у формі інфляційних втрат та процентів річних, якщо таке порушення триває. При цьому, з урахуванням статей 129, 129-1 Конституції України, статей 326 327 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковість виконання судового рішення є конституційною засадою судочинства, а прострочення його виконання є підставою для застосування механізмів відповідальності, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 23.01.2018 у справі №906/1283/16 зазначила, що наявність судового рішення не змінює природи зобов`язання і не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Прострочення грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, і за кожен день такого прострочення кредитор має право на відповідні нарахування.

Отже, нарахування інфляційних втрат і відсотків річних після ухвалення судового рішення є правомірним, якщо відповідач не виконав зобов`язання добровільно або в межах виконавчого провадження.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача у справі є належним способом захисту свого порушеного права і відповідають нормам матеріального права.

Позивач, як новий кредитор відповідача, має право вимоги до боржника щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких обумовлено невиконанням відповідачем прийнятого на себе грошового зобов`язання.

Судова колегія також враховує і те, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (такий висновок викладено в пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Так, дослідженням наведеного позивачем в позовній заяві розрахунку інфляційних та 3% річних, встановлено, що позивач, вважаючи порушеними свої права на отримання коштів, які підлягають стягненню за судовими рішеннями, включає у наведений розрахунок загальну суму боргу за рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 у розмірі 120508,13грн. та включає суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні, витрати на сплату судового збору у розмірі 2098,35грн. та визначає таку суму базою для нарахування інфляційних та 3% річних.

Аналогічний розрахунок здійснено позивачем на заборгованість, що виникла у відповідача за додатковим рішенням від 26.10.2020 у справі №922/2500/20 на суму 7200,00грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

З наданого позивачем розрахунку також вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних здійснено позивачем з дати ухвалення судових рішень у справі №922/2500/20, а саме, за судовим рішенням від 09.10.2020 - за період з 09.10.2020 по 28.12.2024 - 3% річних, інфляційні за період з 09.10.2020 по 15.11.2024; за додатковим рішенням від 26.10.2020 інфляційні за період з 26.10.2020 по 15.11.2024, 3% річних з 26.10.2020 по 28.12.2024.

Колегія суддів вважає, що початком обчислення відповідних нарахувань слід вважати дату набрання судовими рішеннями законної сили, а не дату їх ухвалення, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні (відповідач) стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо стягнення відповідних сум за неналежне виконання зобов`язань.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у межах строку прострочення має здійснюватися саме з дати набрання чинності судовими рішеннями.

Щодо нарахування позивачем 3% річних на загальну суму заборгованості за судовим рішенням від 09.10.2020, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції, в рішенні господарського суду Харківської області від 09.10.2020 у справі №922/2500/20 порушення строків виконання відповідачем грошових зобов`язань випливає з умов пункту 9.5 договору №238-10/549 від 12.06.2019, яким встановлено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції.

Отже, сторони самостійно погодили, що за порушення строків оплати продукції постачальник має право вимагати не 3%, передбачених імперативною нормою закону, а 1% річних, а також інфляційні.

Таким чином, сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%.

При цьому, зважаючи на умови пункту 9.5. договору, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом (або договором), що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Враховуючи, що в контексті спірних правовідносин грошовим зобов`язанням є сплата коштів за умовами договору №238-10/549 від 12.06.2019, що підтверджено судовим рішенням, і таке грошове зобов`язання не припинилось після ухвалення рішення у справі №922/2500/20, з відповідача підлягає стягненню відсоток річних у розмірі, який встановлено та погоджено саме умовами договору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що річні мають бути розраховані виходячи із розміру основного боргу 97109,76грн., та саме за ставкою 1% (як то передбачено умовами договору).

Однак, судова колегія вважає, що нарахування 1% річних має бути здійснено з моменту набрання чинності рішенням у справі №922/2500/20 по кінцеву дату розрахунку визначену позивачем в позовній заяві, що становить 4043,59грн., а не 4099,31грн. за період з 09.10.2020 по 28.12.2024 включно, як вважав суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок з дати ухвалення судового рішення у справі №922/2500/20.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру 1% річних.

Щодо нарахування інфляційних.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Також Суд виснував, що у судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке, касаційний суд вважав за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, а також відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості на виконання рішення суду у справі №922/2500/20, колегія суддів приходить до висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/2500/20, оскільки такий порядок розрахунку є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних, а також розрахунок, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних на стягнуті згідно з судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 97109,76грн. + інфляційні у розмірі 4275,49грн.= 101385,25грн., а тому, правомірним є нарахування інфляційних за період з жовтня 2020 по 15.11.2024 (кінцевий період, визначений позивачем до стягнення), що в такому разі становить 62990,72грн.

Зважаючи на викладений розрахунок, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнутої суми інфляційних.

Крім того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування та заявлено до стягнення інфляційні та відсотки річних з урахуванням суми неустойки (пені) в сумі 15349,09грн., яка стягнута судовим рішенням у справі №922/2500/20.

Однак, судова колегія вважає, що стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція з даного питання викладена в постанові Верховного Суду у справі №915/14/17 від 31.01.2018).

Отже, за наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на суму пені які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційні, у зв`язку із чим, підстави для скасування рішення у відповідній частині відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування інфляційних та 3% річних на суму судового збору у розмірі 2098,35грн. (за рішенням суду від 09.10.2020 у справі №922/2500/20).

Так, сума судових витрат за своєю природою не є основним грошовим зобов`язанням, що випливає з договору між сторонами. Проте, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення стосуються будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від його джерела походження, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі грошові зобов`язання, які не виконані у встановлений строк, у тому числі і на такі, що виникли внаслідок прийняття судом відповідного судового рішення.

Суд першої інстанції не врахував, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Не застосувавши зазначені положення закону, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.

Таким чином, у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов`язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.

Відповідно до статті 129 Конституції України, рішення суду є обов`язковим до виконання, а його невиконання тягне наслідки, визначені законом, у тому числі відповідальність у формі компенсаційних нарахувань за статтею 625 ЦК України. Жодних виключень для рішень про стягнення витрат на правничу допомогу чи судових витрат у вигляді судового збору ні Конституція України, ні процесуальне чи матеріальне законодавство не встановлюють.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині, оскільки нарахування інфляційних та 3% річних на суму судового збору, стягнуту відповідним судовим рішенням, є правомірним і відповідає положенням чинного законодавства.

Зважаючи на викладене, з урахуванням розміру судового збору 2098,35грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 262,12грн. та інфляційні в розмірі 1303,71грн.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних і 3% річних за додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №922/2500/20, судова колегія зазначає, що вказаним рішенням було стягнуто судові витрати на правничу допомогу (адвокатські витрати), які не є грошовим зобов`язанням, що виникло з договору, а виникли з додаткового рішення суду, що є первинною підставою для їх одержання в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України

Згідно зі статтею 513 Цивільного кодексу України, правонаступництво у зобов`язанні (зокрема, відступлення права вимоги) можливе лише у межах зобов`язань, що виникли із договору.

З огляду на те, що вимоги щодо стягнення суми судових витрат на правничу допомогу виникли з рішення суду, а не з договору №238-10/549 від 12.06.2019, на підставі якого позивач обґрунтовує своє право вимоги відповідно до пункту 1.2.11 договору відступлення права вимоги від 10.01.2023, право вимоги на суму, стягнуту додатковим рішенням, не могло перейти до позивача на підставі зазначеного договору.

Колегія суддів зазначає, що у світлі приписів абзацу 2 статті 6 Цивільного кодексу України імперативність зазначених положень матеріального права унеможливлює зміну застосовного регулювання внаслідок укладання та чинності договору про відступлення права вимоги, адже правопопередник позивача не міг внаслідок такого відступлення передати позивачеві прав більше, ніж міг мати сам згідно відповідного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet".

Отже, сам по собі договір відступлення в силу приписів статті 511 Цивільного кодексу України не може породжувати у відповідача, як не сторони у цих правовідносинах, самостійних обов`язків відносно позивача, оскільки зобов`язання перед правопопередником позивача правопопередника відповідача не передбачали можливості здійснення подальших нарахувань в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, з огляду на приписи частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України відповідач не може бути примушений (в тому числі і в судовому порядку) до виконання відсутнього обов`язку.

Відсутність у позивача захищуваного суб`єктивного права вимагати стягнення інфляційних і 3% річних унеможливлює як порушення такого права відповідачем, так і застосування відповідного способу судового захисту для відновлення (чи компенсації) відсутнього права.

В контексті наведеного, судова колегія також зауважує на тому, шо намагання позивача використати договір відступлення права вимоги та здійснені у перебігу примусового виконання рішення на користь первісного кредитора заміни сторін у виконавчому провадженні в якості підстави для нарахування і стягнення з відповідача грошових коштів, які той в силу зазначених вище приписів матеріального права не повинен сплачувати, несумісно із положеннями частин 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що 3 % річних та інфляційні не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами, у зв`язку із чим, підстави для скасування рішення у відповідній частині відсутні.

Щодо позовних вимог про нарахування інфляційних та 3% річних до повного погашення боргу в порядку 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її застосування.

За приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Разом з цим, предметом позову у даній справі є стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі №922/2500/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в даному випаду.

При цьому, за вищевказаною нормою права передбачається нарахування відсотків або пені, а не інфляційних втрат.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пункту 1, 3, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру інфляційних та відсотків річних.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпунктів б) та в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у резолютивній частині постанови має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2025 у справі №922/4814/24 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) 4043,59 1% річних, 64294,43грн. інфляційних, 262,12грн. 3% річних, 823,20грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 55,72грн. та інфляційних в розмірі 2385,63грн. відмовити".

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) 1543,50грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Повна постанова складена 30.06.2025.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя П.В. Тихий

Суддя І.А. Шутенко