Постанова від 30.06.2025 по справі 480/3788/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 р. Справа № 480/3788/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, по справі № 480/3788/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач-1) , військової частини НОМЕР_1 (далі- відповідач-2), в якому проси:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 100 від 05.03.2024, а саме п. 2.1.4 в частині здійснення утримання з грошового забезпечення та інших видів доходів з капітана ОСОБА_1 до повного погашення суми переплати додаткової винагороди за вересень-листопад 2023 року в сумі 138569,90 гривень;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 безпідставно утриманих коштів з грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 100 від 05.03.2024.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 р. у задоволенні позову відмовлено.

Позивач,не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 р. по справі № 480/3788/24 та прийняти нове рішення, якимпозов задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що капітан ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді офіцера штабу військової частини НОМЕР_1 з 08.07.2023 року по сьогодні здійснює заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі їх проведення (здійснення), зокрема на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Позивач зазначає, що на виконання пункту 2-1 Постанови №168 командиром військової частини НОМЕР_1 були винесені накази № 969 від 01.10.2023, № 1065 від 01.11.2023 та № 1219 від 01.12.2023 щодо виплати додаткової грошової винагороди у тому числі і позивачу, станом на сьогодні вказані накази чинні і ніким не оспорювались. Крім того наведені накази видавалися на підставі рапортів безпосереднього командира підрозділу відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовців особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260, а також інших документально підтверджених документів про безпосередню участь військовослужбовця ОСОБА_1 у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в районах проведення таких дій. Станом на сьогодні накази від 01.10.2023 № 969, 01.11.2023 № 1065, 01.12.2023 № 1219 є чинними, ніким не оспорювались та не скасовані. Окрім того, позивач зазначив, що у ході проведеного службового розслідування випадків наявності прямого умислу за вчинення незаконних дій ОСОБА_1 , військовослужбовцем В/Ч НОМЕР_1 , направлених на незаконне збагачення, що полягає в безпідставному заволодінні грошовими коштами або незаконним набуттям права на отримання грошових коштів під час проведення службового розслідування не встановлено. А тому, на думку позивача, проведене утримання з грошового забезпечення та інших видів доходів ОСОБА_1 незаконним та безпідставним, оскільки не доведено, які саме незаконні дії вчинив позивач.

Відповідач-1, подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просивсуд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судузалишити без змін.

Відповідач-2, подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій просивсуд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення судузалишити без змін.

На підставі положень п.3 ч.1ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з наказу № 39 від 08 лютого 2020 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначеного наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 28 січня 2020 року №25 на посаду командира 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС 0210003, зарахувати до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу № 194 від 09 липня 2023 року капітана ОСОБА_1 , призначено наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу), від 08 липня 2023 року № 410 на посаду офіцера штабу, ВОС 0210003.

Капітан ОСОБА_1 проходить службу у Збройних Силах України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_4 на посаді офіцера штабу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2024 № 92 "Про призначення службового розслідування за фактом виявлення фінансових ризиків" заступником командиром військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення старшим лейтенантом ОСОБА_2 було проведено службове розслідування.

Підставою для проведення службового розслідування став наказ № 345 від 07.02.2024командира ВЧ НОМЕР_2 "Про результати роботи комісії з внутрішнього контролю та заходи щодо недопущення фінансових ризиків у підпорядкованих військових частинах" та акт "Про результати перевірки правомірності нарахування додаткової грошової винагороди особовому складу управління військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 " від 30.01.2024.

За результатами проведеного службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 № 100 "Про підсумки службового розслідування за фактом виявлених фінансових ризиків" було встановлено, що позивачу помилково нарахована додаткова грошова винагорода за період служби вересень - листопад 2023 року в сумі 138569,90 грн та зобов`язано начальника фінансової - економічної служби військової частини НОМЕР_1 провести утримання з грошового забезпечення та інших видів доходів з яких, згідно чинного законодавства України, здійснити утримання з військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 до повного погашення зазначених сум переплат, зокрема п.2.1.2 зазначено про утримання з позивача помилково нарахованих коштів в сумі 138569,90 грн.

Вважаючи вказаний наказ в частині протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у наказі командира військової частини НОМЕР_1 № 100 від 05.03.2024 за результатами перевірки військової частини НОМЕР_1 для виявлення фінансових ризиків встановлено, що в наказах командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2023 № 969, від 01.11.2023 № 1065, від 01.12.2023 № 1219 відсутня підстава для документального підтвердження права на виплату додаткової грошової винагороди відповідно допостановою КМУ від 28.02.2022 № 168, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частинами 1-4 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Згідно з п. 1 Постанови №168 (у редакції із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, № 754 від 01.07.2022, № 793 від 07.07.2022, № 1066 від 27.09.2022, № 1146 від 08.10.2022, № 43 від 20.01.2023) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, випго забезпечення є протиправними та порушують його права, свободиі інтереси, право на оплату праці, як військовослужбовцю, який к

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Матеріалами справи встановлено, що на виконання пункту 2-1 Постанови №168 командиром військової частини НОМЕР_1 були винесені накази № 969 від 01.10.2023, № 1065 від 01.11.2023 та № 1219 від 01.12.2023, якими позивачу нарахована додаткова грошова винагорода за період служби вересень - листопад 2023 року в сумі 138569,90.

Наведені накази видані на підставі рапортів рапортів безпосереднього командира підрозділу відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовців особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року № 260, а також інших документально підтверджених документів про безпосередню участь військовослужбовця ОСОБА_1 у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в районах проведення таких дій.

Доказів скасування зазначених наказів та рапортів матеріали справи не містять, отже останні є чинними.

З ОСОБА_1 утримано 138569,90 г грн. додаткової винагороди за вересень-листопад 2023 року, на підставі наказу № 100 командира військової частини НОМЕР_1 , як помилково нараховану.

Підставою для такого утримання став акт службового розслідування від 02.03.2024, яким запропоновано провести утримання з грошового забезпечення та інших видів доходу з яких здійснити утримання з військовослужбовців до повного погашення сум переплат, в тому числі з ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що вказаний наказ про підсумки службового розслідування, не містить посилань на нормативні акти, які встановлюють повноваження командира військової частини НОМЕР_1 прийняти такий наказ. Тобто, приймаючи рішення про утримання з військовослужбовця грошових сум, відповідач не вказує яка конкретна норма права уповноважує його приймати такі рішення.

Так, питання повернення нарахованих та виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи, що спеціальним законодавством, яким врегульовано порядок оплати праці військовослужбовців, не визначено підстав утримання з їх грошового забезпечення, тому за аналогієюзаконудо спірних відносин слід застосувати нормиКодексу законів про працю України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 127 КЗпП Українивідрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Відповідно дост. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160(далі Закон № 160) особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Частинами 2, 3, 4 ст. 8 Закону № 160 встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не встановлено, що позивач є винною особою у розумінні Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі`під час отримання нарахованої роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату додаткової винагороди. Кошти нараховані та виплачені позивачу самостійно, на підставі чинних та діючих на час виплати коштів наказів.

Таким чином, отриману суму додаткової винагороди не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника.

Однак, п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, безпідставно набуті грошові кошти підлягають поверненню у разі, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; у разі недобросовісності з боку набувача, по-третє, у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця.

З урахуванням тієї обставини, що нарахування та виплата позивачудодаткової винагороди здійснена відповідачем добровільно, про наявність рахункових помилок позивачем не повідомлялось, фактів недобросовісності позивача не встановлено, то колегія суддів погоджується з доводами позивача про відсутність підстав стягнення з ОСОБА_1 отриманої суми додаткової винагороди.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що командир військової частини НОМЕР_1 діяв під примусом візуючи та підписуючи відповідні накази про виплату додаткової винагороди позивачу.

При цьому, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів, що свідчать про недобросовісність позивача, а також протиправність отримання додаткової винагороди.

Таким чином, доводи відповідачівпро безпідставне отриманняпозивачем додаткової винагороди, та правомірне її утримання, є необґрунтованим, протиправним і не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Оскільки виплата позивачу додаткової винагороди, яка є частиною грошового забезпечення, проведена військовою частиною добровільно також відсутня недобросовісність позивача в нарахуванні йому додаткової винагороди, дії відповідачів щодо утримання проведеної виплати є безпідставними, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Разом з позовними вимогами позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат, на отримання правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн.

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. позивачем до матеріалів справи додано копії: договору про надання правничої допомоги від 29.03.2024 № 29/03-6; детального опису наданих послуг станом на 09.05.2024; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; ордера про надання правничої (правової) допомоги.

Розділом 3 договору про надання професійної правничої допомоги визначений порядок оплати послуг адвоката, відповідно до якого сторони домовились, що загальний розмір гонорару (винагороди за послуги) визначається складністю справи, затратами часу і обсягами роботи адвоката на фактичне виконання (підготовку до виконання) доручень за цим договором. За підготовку та направлення адвокатського запиту, за складання та подання заяви про забезпечення позову та позовної заяви до суду запиту, клієнт сплачує адвокатові 8000,00 грн.

Детальний перелік послуг, порядок оплати, розмір гонорару та фактичних витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, визначається окремо додатковою (ми) угодою (ми) до цього договору або інший узгоджений сторонами спосіб. При цьому в строк, не пізніше трьох робочих днів з моменту укладання цього договору, клієнт зобов`язаний попередньо сплатити адвокатові фіксовану частину гонорару в сумі 4000,00 грн.

Детальним описом робіт станом на 09.05.2024 визначено, що адвокатом надано наступні послуги:

попереднє опрацювання матеріалів та підписання договору № 29/03-6 стосовно ОСОБА_1 (1 год.) 200,00 грн.;

опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини. Формування правової позиції. Консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, шляхом підготовки та направлення адвокатського запиту від 29.03.2024 стосовно ОСОБА_1 (1,5 год.) -1200,00 грн.;

підготовка позовної заяви з додатками та клопотання про поновлення строку на звернення до суду 23.04.2024 (2 год.), 24.04.2024 (2 год.), 08.05.2024 год. (2 год.) 5000,00грн.;

підготовка заяви про забезпечення позову 08.05.2024 (1 год.) 1500,00грн.;

направлення позовної заяві з додатками до суду 09.05.2024 року (0,5 год.) 100,00 грн.

Таким чином, загальна вартість правової допомоги склала 8000,00 гривень.

Отже, звертаючись до суду першої інстанції з вимогами про стягнення витрат на правничу допомогу, позивач надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.

Відповідачі не скористалися своїм правом та не надали до суду апеляційної інстанції заперечення щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів зазначає, що частина витрат у зв`язку із наданими послугами не підлягає відшкодуванню, а загальний розмір витрат є не співмірним зі складністю справи.

Так, зі змісту наданих позивачу послуг в контексті здійснення представництва інтересів позивача у даній справі, реальним результатом є підготовка позовної заяви.

Попереднє опрацювання матеріалів та підписання договору № 29/03-6 стосовно ОСОБА_1 , опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, шляхом підготовки та направлення адвокатського запиту від 29.03.2024 стосовно ОСОБА_1 , направлення позовної заяві з додатками до суду, - всі ці послуги стосуються безпосередньо підготовки позовної заяви до суду.

А тому, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів на складання позовної заяви критеріям, встановленим ч. 5ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що співмірним розміром витрат на правничу допомогу в даному випадку є 5000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат, понесених на правничу допомогу, та стягнення на користь позивача суми таких витрат в розмірі 5000 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у пропорційному розмірі.

Керуючись ст. ст. 243, 250,311, 315,317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі № 480/3788/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 100 від 05.03.2024, а саме п. 2.1.4 в частині здійснення утримання з грошового забезпечення та інших видів доходів з капітана ОСОБА_1 до повного погашення суми переплати додаткової винагороди за вересень-листопад 2023 року в сумі 138 569,90 гривень.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) безпідставно утриманих коштів з грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №100 від 05.03.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич