Постанова від 30.06.2025 по справі 520/23621/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 р. Справа № 520/23621/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.12.24 по справі № 520/23621/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Державна податкова служба України

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа: Державна податкова служба України, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 на суму 36750,18 грн.;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 07.06.2024 №6551673-2418-2029-UА63140090000052369 на земельний податок на суму 38624,34 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 року відкрито спрощене провадження по справі відповідно до ст. 262 КАС України без виклику осіб в судове засідання.

23.09.2024 року позивач надіслав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 на суму 36750,18 грн. та податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 21.08.2024 № 2401610-2418-2029-UА63140090000052369 на суму 22478,1 грн. (а.с. 110 - 111), оскільки після подачі позову відповідачем скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.06.2024 №6551673-2418-2029-UА63140090000052369 на земельний податок скасовано та прийнято нове повідомлення-рішення від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369, яким нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2024 рік в сумі 22478,1 грн.

Ухвалою суду заяву про зміну предмета позову - прийнято до розгляду та приєднано до матеріалів справи.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) зазначено, що прийняті Головним управлінням ДПС у Харківській області податкові повідомлення - рішення від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 на суму 36750,18 грн. та від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369 на суму 22478,1 грн. є протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню в судовому порядку, виходячи з такого. Оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями нараховано земельний податок за земельну ділянку кадастровий номер №6324680500:04:001:0239, надану позивачу за Державним актом на право користування землею серії Б №046912. Вищевказана земельна ділянка була передана Фермерському господарству "Пролісок". 04.01.1999 Печенізькою райдержадміністрацією проведено державну реєстрацію ФГ «Пролісок», пунктом 1.1. Статуту якого визначено, що ФГ «Пролісок» засноване на базі майна фермера ОСОБА_1 . Відповідно до п. 11.4 Статуту, з моменту державної реєстрації господарства відбувається автоматичний перехід права постійного користування земельною ділянкою до господарства. Зазначені норми статуту відповідають чинному законодавству та сталій практиці Верховного суду. У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19) зазначено, що з моменту державної реєстрації СФГ (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Таким чином, ФГ «Пролісок» з моменту створення набуло як правом володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, а саме щодо сплати податків за земельну ділянку.

Також зазначено, що право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер №6324680500:04:001:0239 зареєстрована за ФГ «Пролісок», що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав №389476699. Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою не було зареєстровано за позивачем, дані щодо володіння позивачем такою земельною ділянкою у Державному земельному кадастрі також відсутні (адміністративна справа №520/1525/22).

Крім того, позивач зазначив, що податковим органом невірно зроблено розрахунок земельного податку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа: Державна податкова служба України про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 та від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до державного акту на право користування землею, таке право надано саме ОСОБА_1 для ведення селянського господарства. Отже, на думку відповідача, платником земельного податку за земельну ділянку загальною площею 38 га на території Артемівської сільської ради, Печенізького району, Харківської області є саме ОСОБА_1 .

Відповідач стверджує, що нарахування земельного податку з фізичних осіб ОСОБА_1 проводилось відповідно до ст. 286 ПК України. Дані щодо проведення нормативно - грошової оцінки земельної ділянки до контролюючого органу не надавалися.

Крім того, апелянт звертає увагу, що до 31.07.2024 позивач був платником земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6324680500:04:001:0239 на підставі державного акту від 1992 року, серії Б № 046912, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею за № 8.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у 1992 році надана у постійне користування земельна ділянка кадастровий номер №6324680500:04:001:0239 для ведення селянського господарства, що підтверджується Державним актом на право користування землею серії Б № 046912 (а.с. 41 - 43).

04.01.1999 Печенізькою райдержадміністрацією було проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Пролісок», пунктом 1.1. Статуту якого визначено, що ФГ «Пролісок» засноване на базі майна фермера ОСОБА_1 .

Як зазначає позивач у позові, земельна ділянка була передана ним Фермерському господарству «Пролісок» (код 22608664) при його створенні, що відповідало частині 2 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

З наданих позивачем податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи ФГ «Пролісок» за 2023 2024 роки судом встановлено, що до відомостей про наявність земельних ділянок включено земельну ділянку кадастровий номер №6324680500:04:001:0239, оформлену Державним актом на право користування землею серії Б № 046912, на підставі чого нараховано та сплачено земельний податок за цей період (а.с. 58 - 68).

Відносно позивача Головним управлінням ДПС у Харківській області були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369, яким нараховано земельного податку з фізичних осіб за 2023 рік на суму 36750,18 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення від 07.06.2024 №6551673-2418-2029-UА63140090000052369, яким нараховано земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік на суму 38624,34 грн.

Отримавши податкове повідомлення-рішення від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 позивач оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подачі скарги до ДПС України.

Листом ДПС України від 22.07.2024 повідомлено позивача, що станом на 19.07.2024 відсутня інформація щодо реєстрації у ДПС скарги (а.с. 44).

Після звернення позивача до суду з цим позовом, рішенням Головного управління ДПС у Харківській області від 22.08.2024 року скасовано (відкликано) податкове повідомлення-рішення від 07.06.2024 №6551673-2418-2029-UА63140090000052369 (а.с. 102) та прийнято податкове повідомлення - рішення від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369, яким нараховано земельного податку за 2024 рік на суму 22478,10 грн. (а.с. 112).

З урахуванням ухвали про прийняття до розгляду та приєднання до матеріалів справи заяви позивача про зміну предмета позову, оскаржуваними в цій справі є податкові повідомлення-рішення:

1) податкове повідомлення-рішення від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369, яким нараховано земельного податку з фізичних осіб за 2023 рік на суму 36750,18 грн. (а.с. 19);

2) податкове повідомлення-рішення від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369, яким нараховано земельного податку з фізичних осіб за 2024 рік на суму 22478,10 грн. (а.с. 112).

Позивач вважає, що Головним управлінням ДПС у Харківській області не враховано, що на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень право володіння та користування земельною ділянкою здійснює ФГ «Пролісок», а позивач не є землекористувачем для цілей оподаткування, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначення позивача в якості платника земельного податку за 2023 - 2024 роки було здійснено відповідачем всупереч приписам статей 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки право користування земельною ділянкою кадастровий номер №6324680500:04:001:0239 за позивачем у встановленому порядку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не було оформлене, у зв`язку з чим він не може бути визначений як належний платник земельного податку за вказаний період.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (далі - ПК) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з визначеннями термінів у підпунктах 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

- земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою;

- землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 №973-IV.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина перша статті 7 Закону №973-IV).

Відповідно до статті 8 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до статті 12 цього Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже, Закон №973-IV не встановлює будь-яких виключень щодо правового регулювання права користування земельними ділянками та наслідків набуття фермерським господарством права користування земельною ділянкою, яка була надана громадянину для створення фермерського господарства, в силу факту державної реєстрації фермерського господарства.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 18 червня 2021 року у справі №400/1730/19 дійшов наступного висновку щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства, а саме податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 101) за позивачем не зареєстровані майнові права щодо земельної ділянки для ведення селянського господарства площею 38 га, розташованої на території Артемівської сільської ради, Печенізького району, Харківської області (ані право користування, ані власності).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність державного акту від 1992 року, серії Б № 046912 (зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 8), про надання у постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення селянського господарства площею 38 га, розташованої на території Артемівської сільської ради, Печенізького району, Харківської області, відповідно до діючого на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень законодавства, не є належним підтвердженням права користування вказаною земельною ділянкою.

Так, відповідно до п.6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України 25 жовтня 2001 року № 2768-III громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

За приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Позивачем відповідні дії щодо переоформлення права постійного користування до 01.01.2005 не вчинені.

Також з наданих відповідачем документів не вбачається, що контролюючим органом при нарахуванні податкових зобов`язань, відповідно до приписів ч. 1 ст. 286 ПК України використані дані державного земельного кадастру.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначення позивача в якості платника земельного податку здійснено відповідачем всупереч приписам статей 125, 126 Земельного кодексу України, оскільки право користування земельною ділянкою площею 38 га за позивачем у встановленому порядку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не оформлене, у зв`язку з чим він не може бути визначений як належний платник земельного податку.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь - рішень Головного управління ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №5877777-2418-2023-UА63140090000052369 та від 21.08.2024 №2401610-2418-2029-UА63140090000052369.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі № 520/23621/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк