Ухвала від 30.04.2025 по справі 947/4143/25

Номер провадження: 11-сс/813/679/25

Справа № 947/4143/25 1-кс/947/2917/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

представника власника майна ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.03.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №2024160000001486 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування майном, вилученого в ході проведення обшуку 13 лютого 2025 року за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Iphone 15» з s/n: НОМЕР_1 , з ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 з сім-картою НОМЕР_4 .

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що вилучений мобільний телефон може містити на собі відомості на підтвердження факту та обставин можливого вчинення кримінально-протиправних дій за обставинами даного кримінального провадження, (дзвінки, листування, фото, номери телефонів осіб пов`язаних з вчиненням дій щодо незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, а саме видобування підземних питних без відповідних документів) в зв`язку з чим таке майно відповідає категорії, що власне підтверджується долученою до клопотання постановою про визнання речових доказів, а отже, воно потребує збереження, в цілях їх подальшого дослідження та проведення відповідних експертних досліджень.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою і незаконною.

Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_7 добровільно надав доступ до свого телефону та жодного відношення не даного кримінального правопорушення.

В судовому засіданні з`ясовано, що орган досудового розслідування провів відповідний огляд мобільного телефону, за результатами якого не було виявлено інформації, яка має відношення до даного кримінального провадження та може бути використана як докази у кримінальному провадженні.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

Прокурор ОСОБА_10 будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи повторно в судове засідання не з`явився, однак до початку судового розгляду подав заяву про розгляд без його участі, а тому у відповідності до положень ч. 3 ст. 306 та ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Статтями 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, згідно з якими зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У свою чергу, викладені доводи також знайшли своє підтвердження в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170 Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частинами 2, 4 статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Перевіривши зміст клопотання слідчого та додані до нього матеріали, апеляційний суд прийшов до висновку, що слідчий суддя не дотримався вказаних вимог закону та не з`ясував належним чином всіх обставин, які передбачають підстави для накладення арешту на тимчасово вилучене майно.

Згідно клопотання вбачається, що службові особи ТОВ «Аква Віта Плюс» (код ЄДРПОУ 42819165, юридична адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Шкільна 6) здійснюють незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, а саме видобування підземних питних без відповідних документів.

Так, службові особи ТОВ «Аква Віта Плюс» здійснюють продаж бутильованої артезіанської води під торговою маркою «Зоряне джерело», не маючи спеціального дозволу на видобування надр. Забір води здійснюється через артезіанські свердловини№4749, №4870, які розташовані в с. Маринівка Біляївського району Одеської області.

Згідно рапорту о/у, встановлено дані щодо підприємств ймовірно причетних до вчинення даного кримінального правопорушення, в тому числі ТОВ «Аква Віта Люкс», засновником якого є ОСОБА_7 .

Статтею 240 КК України, передбачене кримінально карне діяння у вигляд незаконного видобування корисних копалин, яке полягає у видобуванні копалин без відповідного спеціального дозволу.

Кодексом України про надра, встановлено, що користування надрами у вигляді видобутку корисних копалин здійснюється на підставі спеціального дозволу.

Відповідно до ст. 23 цього Кодексу право землевласників і землекористувачів на видобування корисних копалин місцевого значення, торфу, підземних вод (крім мінеральних) та користування надрами для інших цілей. Землевласники і землекористувачі в межах земельних ділянок, які перебувають у їх власності або користуванні, мають право без спеціального дозволу та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб, не пов`язаних із відчуженням видобутих корисних копалин, корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 метрів кубічних на добу.

Згідно ст. 24 Кодексу України про надра, встановлено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу.

Статтею 56Кодексу Українипро надразазначено,що основнимивимогами вгалузі охоронинадр уданому випадку додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами.

Відповідно до «Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод» затверджених наказом Державної комісії по запасах корисних копалин №23 від 04 лютого 2000 року підземні води це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Питні підземні води - підземні води, що призначені для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення, а також харчової промисловості та тваринництва; якісні характеристики питних підземних вод у природному стані або після спеціальної водопідготовки повинні відповідати вимогам, установленим відповідними державними стандартами, нормативами екологічної безпеки водокористування і санітарними нормами.

Згідно постанови КМУ №827 від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» підземні питні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення.

Так, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 від 28 січня 2025 року (справа №947/4143/25, провадження №1-кс/947/1768/25), 13 лютого 2025 року в період з 07 години 37 хвилини по 09 годину 41 хвилину проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення вказаного обшуку було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone 15» з s/n: НОМЕР_1 , з ІМЕІ: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 з сім-картою НОМЕР_4 .

Постановою слідчого від 14.02.2025 вище перелічене, вилучене в ході обшуку майно, у відповідності до ст. 98 КПК України, визнано речовими доказами.

Задовольняючи клопотання та мотивуючи необхідність накладення арешту на телефон, слідчий суддя, пославшись на зміст клопотання щодо фактичних обставин кримінального провадження та положення статей 170-173 КПК України, зазначив, що вилучений мобільний телефон, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, тобто є речовим доказам у кримінальному провадженні, а отже, він потребує збереження, в цілях його подальшого дослідження та проведення відповідних експертних досліджень.

Втім,відповідно довимог ст.171КПК Українислідчий належнимчином немотивував своєклопотання стосовнотого,які підставиі метавідповідно доположень статті170цього Кодексу,який зв`язокє міжкримінальним правопорушенням,що розслідуються,та майномна якевін проситьнакласти арешт,не обґрунтовано,яке відношеннядо даногокримінального провадженнямає особау якоївилучено цемайно ОСОБА_7 .

Крім того, матеріали провадження не містять постанови слідчого про призначення будь якого експертного дослідження.

Викладаючи зміст клопотання, слідчий обмежився лише загальними фразами та цитуванням окремих норм КПК України, при цьому не обґрунтував, яким саме критеріям ст. 98 КПК України відповідає майно на яке він просить накласти арешт, та які саме ознаки такого майна можуть бути використані для доведення конкретних обставин, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні.

Водночас, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді, розглядаючи клопотання, слідчий суддя при накладенні арешту на майно фактично обмежився лише наведенням фактичних обставин відповідно до клопотання, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим покликанням на те, що накладення арешту необхідне для забезпечення можливості збереження майна.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Аналіз змісту ухвали слідчого судді свідчить про те, що вона копіює зміст клопотання слідчого, покликання на статті 170-173 КПК України, але не містить докладних мотивів на обґрунтування судового рішення, при цьому, слідчий суддя покликається в ухвалі на необхідність накладення арешту на зазначене вище майно з метою забезпечення збереження майна.

Частиною 3 статті 172 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що слідчий суддя при прийнятті до розгляду клопотання слідчого про накладення арешту на майно не звернув уваги на його невідповідність вимогам ст. 171 КПК України та не виконав приписів ч. 3 ст. 172 КПК України, згідно з якими, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог ст. 171 цього Кодексу, слідчий суддя своєю ухвалою повертає клопотання прокурору з встановленням строку в 72 години для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

При цьому п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею були допущені перелічені вище істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК України, яка не була усунута слідчим суддею районного суду в порядку ч. 3 ст. 172 КПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст. 171 КПК України.

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12.03.2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №2024160000001486 від 20.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України скасувати.

Постановити новуухвалу,якою повернутиклопотання старшогослідчого СУГУНП вОдеській області ОСОБА_8 ,яке погодженепрокурором відділуОдеської обласноїпрокуратури ОСОБА_9 про накладенняарешту намайно укримінальному провадженні№2024160000001486від 20.12.2024за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.240КК України прокурору для усунення недоліків зазначених в мотивувальній частині судового рішення протягом 72 годин з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4