Постанова від 18.06.2025 по справі 910/13171/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2025 р. Справа№ 910/13171/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Дригіна І. М.

від відповідача: Савчук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2025 (повний текст рішення підписано 27.01.2025)

у справі № 910/13171/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд"

про стягнення 697 904,78 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В жовтні 2024 року користь Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" про стягнення штрафу у сумі 493 800,55 грн та 204 102, 23 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 03.05.2024 №ПК/МТЗ/24230/10 в частині своєчасної поставки товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 910/13171/24 позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 398 434 грн 60 коп. штрафу, 105 708 грн 44 коп. пені, а також 7 562 грн 15 коп. судового збору. У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлено, що відповідач не дотримався визначеного п. 4.2 договору 30-денного строку для поставки товару у повному обсязі, що є підставою для нарахування штрафу та пені на підставі п. 9.3.1 договору.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 910/13171/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати в частині задоволених вимог як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 193, 216, 224, 225, 230, 233 ГК України, ст.ст. 551, 610, 612, 613 ЦК України, ст. 61 Конституції України, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, скаржник зазначив, що позивач навмисно ухилявся від отримання товару, оскільки затримка поставки була спричинена безпідставною відмовою покупця прийняти товар у погоджені строки. Стягнення гарантії на підставі п. 11.8 договору вже покрило всі можливі ризики покупця і додаткове накладення штрафів за одне і те саме порушення не відповідає ст. 61 Конституції України. Також, скаржник послався на те, що ним надано усі необхідні докази для зменшення штрафних санкцій на 90 відсотків.

Також скаржник зазначив, що 22.07.2024 ним було направлено на електронну адресу позивача повідомлення про готовність товару до поставки та відвантаження на 23-24 липня 2024 року. Однак вказаний лист залишився проігнорованим з боку позивача.

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що жодних доказів на підтвердження викладених у скарзі обставин скаржником не надано. Договором передбачена можливість одночасного стягнення штрафних санкцій та гарантії.

Відповідач подав відповідь на відзив, який залучено до матеріалів справи і врахований судом.

Позивач подав заперечення на відповідь на відзив, який залучено до матеріалів справи і врахований судом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Ходаківської І.П., суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі № 910/13171/24 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 14.05.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/13171/24 та оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги на 18.06.2025.

Присутня у судовому засіданні 18.06.2025 представниця відповідача підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.

Присутня у судовому засіданні 18.06.2025 представниця позивача заперечила проти апеляційної скарги і просила відмовити в її задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 03.05.2024 №ПК/ МТЗ-10/24230/Ю, укладеного між Акціонерним товариство "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд", останнє взяло на себе зобов`язання поставити та передати у власність позивача як покупця товар відповідно до специфікації № 1 (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

В пункті 1.2 договору погоджено найменування товару: (ПК-24Т_0133_ВО) код ДК 021:2015:33760000-5 Туалетний папір, носові хустинки, рушники для рук і серветки (папір туалетний в аркушах).

Згідно з пунктом 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг товару, визначений покупцем в рознарядці, якщо інше не вказане в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.

Пунктом 4.5 договору встановлено, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів (на розсуд сторін):

- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.

09.05.2024 на виконання умов договору позивачем на адресу відповідача направлено рознарядку на постачання товару № ПК-07/891, а саме на постачання продукції: папір туалетний в аркушах, з целюлози, білий (білизна не менше 90 %) 11,0 х 21,0 см. одношаровий, щільність не менше 24 г/м, не менше 300 арк/уп, загальною кількістю 275 000 пакувань.

На підставі видаткових накладних відповідачем було поставлено позивачу товар: від 14.05.2024 №1978 - 38400 пакувань товару на суму 810547,20 грн; від 22.05.2024 №2082 - 48960 пакувань товару на суму 1033447,68 грн з ПДВ; від 05.06.2024 №2316 - 31680 пакувань товару на суму 668701,44 грн з ПДВ; від 18.06.2024 №2497 - 30120 пакувань товару на суму 635772,96 грн з ПДВ; від 24.06.2024 №2569 - 43200 пакувань товару на суму 911865,60 грн з ПДВ; від 19.07.2024 №2994 - 45340 пакувань товару на суму 957036,72 грн з ПДВ; від 09.08.2024 №3184 - 37300 пакувань товару на суму 787328,40 грн з ПДВ.

Звертаючись з позовом у даній справі, АТ «Українська залізниця» послалось на те, що відповідачем порушено зобов`язання стосовно строків поставки товару, передбачені пунктом 4.2 договору. Враховуючи ту обставину, що рознарядка отримана відповідачем 09.05.2024, останнім днем поставки товару, відповідно до умов договору було 08.06.2024, а з видаткових накладних вбачається, що відповідач в межах строку поставки виконав рознарядку лише на 119040 пакувань на суму 2512696,32 грн. Тобто станом на 08.06.2024 відповідачем недопоставлена продукція у кількості 155960 пакувань товару на суму 3292003,68 грн з ПДВ, що є неналежним виконанням умов договору.

Заперечуючи проти вимог позову відповідач посилається на те, що він був змушений очікувати погодження представниками позивача на приймання товару, оскільки таке погодження є вимогою позивача, яка була чітко описана в рознарядці, проте, представники позивача під час телефонних розмов з представником відповідача відмовлялись приймати товар у зв`язку з відсутністю місця на складах для зберігання товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина шоста статті 265 ГК України).

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Наведені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з пунктом 4.2 договору строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.

Як обґрунтовано встановлено судом, рознарядку було направлено на електронну адресу відповідача 09.05.2024, таким чином, останнім днем поставки товару вважається 08.06.2024.

Разом з тим, частину товару у кількості 155960 пакувань на загальну суму 3292003,68 грн було поставлено відповідачем за межами визначеного строку, у період з 15.06.2024 по 09.08.2024.

Таким чином, судом вірно визначено, що відповідач не дотримався встановленого п. 4.2 договору 30-денного строку для поставки товару у повному обсязі, що є підставою для нарахування штрафу та пені на підставі п. 9.3.1 договору.

В частині посилань скаржника на те, позивач навмисно ухилявся від отримання товару суд апеляційної інстанції зважає на відсутність належних доказів на підтвердження цього.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 9.3.1 договору погоджено, що постачальник при порушенні строків поставки оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2 договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

З огляду на зазначене судом обґрунтовано визначено правомірність нарахування штрафу та пені, розмір яких вірно перераховано судом.

Письмове погодження строків поставки, яке нібито розпочав відповідач та 22.07.2024 направив на електронну адресу позивача повідомлення про готовність товару до поставки, спростовується тим, що відповідач, як доказ, надавав лист від 19.07.2024 та скріншот електронної пошти, з яких не зрозуміла тема листа, кому саме направлений лист-повідомлення, про що це повідомлення, дата та час направлення та докази фактичного направлення.

В частині посилання скаржника на те, що стягнення забезпечення та нарахування штрафних санкцій є подвійною відповідальністю не приймається судом не уваги, оскільки відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 ГК України встановлено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Тобто, банківська гарантія, передбачена п. 11.1 договору, за яким постачальник до підписання договору зобов`язаний забезпечити виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, є видом забезпечення виконання договору, в той час, як сплата неустойки є мірою цивільної відповідальності за неналежне виконання договірного зобов`язання.

В частині посилання скаржника на те, що наявні підстави для зменшення неустойки на 90 % суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК та ст.233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Апеляційний господарський суд в даному випадку погоджується з висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами винятковості цього випадку як підстави для зменшення неустойки.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду є вмотивованим.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Борей-Трейд" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2025 у справі №910/13171/24 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 30.06.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова