Постанова від 01.07.2025 по справі 922/4096/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/4096/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Попков Д.О.,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» (вх. №960 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 (рішення ухвалено суддею Мужичук Ю.Ю. у приміщенні Господарського суду Харківської області 25.03.2025, повне рішення складено 04.04.2025) у справі № 922/4096/24

за позовом Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 5, офіс 32, код ЄДРПОУ 40195000)

до Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 40848524)

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4096/24 (суддя Мужичук Ю.Ю.) позов задоволено повністю; стягнуто з Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на користь Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» грошові кошти у розмірі 97464,62 грн.; стягнуто з Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на користь Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Комунальне підприємство «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4096/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» до Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» про стягнення коштів відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення внаслідок здійснення правової перекваліфікації спірних правовідносин, шляхом застосування принципу «суд знає закони» порушено принцип диспозитивності господарського судочинства та право відповідача на справедливий суд. Так, позивач у позові обґрунтовував свої позовні вимоги виключно порушенням відповідачем умов договору №17-05/2022 про надання фінансової допомоги від 17.05.2022 та доводив факт укладення такого договору. Натомість місцевий господарський суд при ухваленні рішення застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також ч. 6 ст. 232 ГК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2025, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4096/24; встановлено учасникам справи строк по 26.05.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4096/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

22.05.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Як стверджує позивач, 17.05.2022 між КП «Централізована закупівельна організація» (перейменовано з КП «Харківський Дата Центр», позичальник) та Адвокатським об`єднанням «Яковлєви і партнери» (позикодавець) укладено договір № 17-05/2022 про надання фінансової допомоги (поворотної) (далі договір). Метою надання фінансової допомоги є впровадження «гарячої лінії» надання адміністративних послуг на підставі заявок мешканців міста Харків. Розмір допомоги: 75000,00 грн. 18.05.2025 АО «Яковлєви і партнери» перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 469. Договір укладено під час дії правового режиму воєнного стану в Україні, а тому, з причин постійної загрози масованих обстрілів міст Києва та Харкова, підписаний дистанційно: два примірники договору спочатку були підписані керуючим партнером АО «Яковлєви і партнери», після чого відправлені засобами поштового зв`язку на адресу КП «Харківський Дата Центр», а потім отримані примірники договору підписані директором КП «Харківський Дата Центр». Проте, оригінал другого примірнику договору відповідач не повернув і зберігає у себе. При цьому позивач повідомив, що оригінал договору наявний у відповідача.

Позивач зазначає, що відповідач мав повернути кошти до 01.07.2022 включно, але цього не зробив і будь-яких дій щодо врегулювання ситуації із заборгованістю не вчинив.

02.09.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення поворотної фінансової допомоги за договором №17-05/2022 від 17.05.2022. У відповідь на претензію відповідачем направлено лист № 02-1609-22 від 16.09.2022, в якому зазначено, що після звільнення попереднього керівника не було зроблено приймання-передачі частини первинної бухгалтерської документації, в тому числі, щодо відносин із АО «Яковлеви і партнери», та просило направити копію договору для перевірки обґрунтованості заявленої вимоги. 19.10.2022 позивач надіслав на електрону пошту відповідача завірену копію договору (його роздрукований примірник із отриманої сканкопії) та засвідчену копію платіжного доручення № 469. Як вказує позивач жодної відповіді на вищевказаний лист відповідач не надав.

Також, позивач зазначає, що 15.11.2022 позивач направив до Департаменту цифрової трансформації Харківської міської ради скаргу на директорку КП «ЦЗО ХМР» як до органу, якому зазначене комунальне підприємство підпорядковане.

За результатами розгляду цієї скарги Департаментом цифрової трансформації надіслано лист від 06.12.2022, в якому зазначено, зокрема, що з огляду на не надання оригіналів/нотаріально засвідчених примірників договору про поворотну фінансову допомогу №07-05/2022 від 17.05.2022, встановити наявність чинних договірних відносин між сторонами неможливо.

07.12.2022 позивачем надіслано до Департаменту цифрової трансформації Харківської міської ради лист про надання копії пояснювальної записки директорки КП «ХДЦ» та копії наказу про проведення службової перевірки з розслідування причин втрати документів (або інвентаризації) на підприємстві та копію акту, складеного за результатами здійсненої перевірки, в якому зафіксовано відсутність оригіналу вищевказаного договору. Як вказує позивач жодної відповіді на цей лист Департамент не надав.

В подальшому, позивач звернувся зі скаргою до Харківського міського голови, в якій просив здійснити заходи щодо проведення службового розслідування за фактом зловживання директоркою КП «ХДЦ» своїми повноваженнями у зв`язку з порушенням вимог законодавства щодо дотримання підприємством правил ведення бухгалтерського обліку та фіксування всіх господарських операцій у первинних документах, що спричинило невиконання комунальним підприємством зобов`язань щодо договору про надання фінансової допомоги (поворотної), а також ініціювати проведення службового розслідування за фактом зловживань посадовими особами Департаменту цифрової трансформації ХМР щодо не проведення перевірки підконтрольних підприємств.

У відповідь на вказану скаргу виконавчим комітетом Харківської міської ради повідомлено, що у ході розгляду скарги встановлено, що повідомлені обставини не знайшли свого підтвердження, а в діях Департаменту та КП «ХДЦ» не виявлено порушень, що підлягали б усуненню.

Позивач надіслав повторні претензії до відповідача від 09.01.2023 та від 27.06.2024, в яких вимагав повернути надану фінансову допомогу у розмірі 75000,00 грн у найкоротший термін. Претензії були направлені на електронну адресу відповідача та засобами поштового зв`язку на юридичну адресу відповідача.

Проте, відповідач на зазначені претензії не відреагував та суму отриманої фінансової допомоги не повернув.

01.03.2023 позивачем до Голосіївського УП ГУНП у місті Києві подано заяву про вчинення кримінального правопорушення (попередня кваліфікація за ч. 2 ст. 190 КК України).

У протоколі допиту свідка ОСОБА_1 від 23.06.2023, який на дату укладення договору був директором КП «Харківський Дата Центр», підтверджено, що між АО «Яковлєви і партнери» і КП «Харківський Дата Центр» укладений та підписаний Договір №17-05/2022. У протоколі допиту свідка ОСОБА_2 від 22.06.2023, яка обіймала посаду директора КП «Харківський Дата Центр» з кінця червня 2022 року, зазначено, що ОСОБА_2 визнає факт отримання коштів підприємством у сумі 75000,00 грн. Позивач вказує, що письмовий дозвіл прокурора на використання інформації та матеріалів кримінального провадження №12023100010000592 від 01.03.2023 отримано, про що свідчить лист прокурора Голосіївської окружної прокуратури міста Києва.

У зв`язку з неповерненням відповідачем суми фінансової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 97464,62 грн., з яких: 75000,00 грн - сума поворотної фінансової допомоги, 3% неустойки від розміру допомоги, що передбачена п. 5.2 договору, у розмірі 5363,74 грн та інфляційні у розмірі 17100,88 грн.

До позову АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» надано такі документи: договір про надання фінансової допомоги (поворотної) №17-05/2022 від 17.05.2022; лист позивача адресований відповідачу з копіями договору №17-05/2022 від 17.05.2022 та платіжного доручення від 18.05.2022; претензію позивача від 02.09.2022 адресовану відповідачу та відповідь на неї від 16.09.2022; скаргу на бездіяльність директора КП «Харківський Дата Центр» від 15.11.2022 адресовану Департаменту цифрової трансформації Харківської міської ради та відповідь на неї від 06.12.2022; скаргу позивача від 14.12.2022, адресовану Міському голові Харкова; лист виконавчого комітету Харківської міської ради, адресований позивачу за наслідками розгляду скарги від 14.12.2022; повторну претензію позивача від 10.01.2023, адресовану відповідачу; претензію позивача від 27.06.2024, адресовану відповідачу, до якої додано копію договору №17-05/2022 від 17.05.2022 та копію платіжного доручення від 18.05.2022; клопотання позивача, адресоване Голосіївській окружній прокуратурі м. Києва від 10.09.2024; протоколи допиту свідка від 23.06.2023.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що у нього відсутній оригінал договору №17-05/2022 від 17.05.2022 та про обставини відсутності такого договору позивача було повідомлено. Отже, за твердженням відповідача відсутні документальні підтвердження наявності договірних відносин. При цьому відповідач звертає увагу на те, що якщо факт укладання договору №17-05/2022 про надання фінансової допомоги (поворотної) від 17.05.2022 не знайде свого підтвердження під час розгляду справи, в такому разі позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, відповідач зазначає, що нарахування позивачем неустойки та інфляційних за період з 02.07.2022 по 18.11.2024 не відповідає вимогам чинного законодавства. До відзиву відповідачем надано лист відповідь від 26.07.2024, адресований позивачу, в якому відповідач зазначав про відсутність договору, на який посилається позивач. В свою чергу посилання на існування договору унеможливлює кваліфікацію коштів як безпідставно набутих та, як наслідок, повернення таких коштів.

Також, відповідач звернувся з клопотанням про витребування в порядку ст. 81 ГПК України від АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» оригіналу договору №17-05/2022 про надання фінансової допомоги (поворотної) від 17.05.2022.

Ухвалами Господарського суду Харківської області від 07.12.2025 у задоволенні клопотання представника Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» про виклик свідків (вх. №31733 від 17.12.2024) відмовлено; у задоволенні клопотання представника Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» про витребування документів, які мають значення для розгляду справи (вх. №31739 від 17.12.2024) відмовлено; у задоволенні клопотання представника Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» про витребування доказів відмовлено.

25.03.2025 судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення, яким встановлено відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поворотної фінансової допомоги на суму 75000грн. Водночас, судом встановлено факт перерахування грошових коштів позивачем в сумі 75000 грн та їх отримання відповідачем на підставі платіжного доручення № 469 від 18.05.2022, виписки з рахунку позивача, листування позивача та структурних підрозділів Харківської міської ради. Місцевий господарський суд також зазначив, що позивач внаслідок неправильного тлумачення норм діючого законодавства вважав грошові кошти в розмірі 75000 грн, що перераховані 18.05.2022 на підставі платіжного доручення №469, такими, що перераховані за договором, та відповідно помилково кваліфікував свої правовідносини із відповідачем як договірні, внаслідок чого послався в позовній заяві не на ті норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

В свою чергу, суд першої інстанції прийняв до уваги звернення позивача до суду з метою захисту свого порушеного права з вимогою про повернення грошових коштів, враховуючи відсутність у відповідача жодних правових підстав для користування отриманими від позивача грошовими коштами, оскільки відповідачем не спростовано вимогу щодо обов`язку повернути грошові кошти, дійшов висновку про доцільність відновлення порушеного права АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» та стягнення на його користь з КП «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на підставі статі 1212 ЦК України суми грошових коштів в розмірі 754000 грн., перерахованих 18.05.2022 на підставі платіжного доручення № 469. Місцевий господарський суд зауважив, що стягнення з КП «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» на користь АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» вказаних коштів забезпечить ефективний захист порушеного права позивача, та, як наслідок, забезпечить реалізацію завдань та основних засад господарського судочинства, передбачених ст. 2 ГПК України. При цьому суд першої інстанції вважав дотриманим принцип змагальності сторін, оскільки відповідач з самого початку в листуванні зазначав про відсутність у нього договору №17-05/2022 про надання фінансової допомоги (поворотної) від 17.05.2022, вказував, що жодних документів (листів, клопотань про допомогу), які б свідчили про укладання договору і підстави для здійснення вищевказаного платежу у КП «ХДЦ» (лист №822/0/580-22 від 06.12.2022), та під час розгляду справи визнавав ці обставини.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення 3% річних у розмірі у розмірі 5363,74 грн та інфляційних втрат у розмірі 17100,88 грн.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст. 639 ЦК України).

Отже, цивільно-правовий договір є основною підставою виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єктивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Договори можна поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов`язання не передбачено, наприклад договір позики.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.

Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 393/126/20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа (постанова КЦС ВС від 09.08.2023 у справі №755/16831/19).

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вірно установлено судом першої інстанції, примірники оригіналів договору №17-05/2022 про надання фінансової допомоги (поворотної) від 17.05.2025 у обох сторін відсутні. Документів, листів, телеграм, де виражена воля сторін щодо укладення договору поворотної фінансової допомоги, якими обмінялися сторони, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, матеріали справи не містять.

Отже, основні умови договору поворотної фінансової допомоги на суму 75000,00 грн, в тому числі і строк його виконання, між сторонами не були погоджені.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду про відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поворотної фінансової допомоги на суму 75000,00 грн.

При цьому вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача, як на доказ укладання договору на показання свідків, викладені в протоколах допитів, оскільки такі протоколи не є належним доказом укладання договору у розумінні ст. 76, 77 ГПК України.

В свою чергу, відсутність укладеного між АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» та КП «Харківський Дата Центр» договору фінансової поворотної допомоги унеможливлює застосування до вказаних правовідносин положень статей 509, 525, 526, 630, 1047, 1049 ЦК України, на які посилається позивач.

При цьому в матеріалах справи міститься лист Департаменту цифрової трансформації Харківської міської ради №822/0/580-22 від 06.12.2022, в якому за наслідками розгляду скарги позивача від 15.11.2022 на бездіяльність директора КП «Харківський Дата Центр» щодо виконання умов договору зазначено про те, що була витребувана інформація від директора КП «ХДЦ» Качалової С.М. з приводу питань, викладених у скарзі позивача та встановлено, що у липні 2022 року під час прийняття справ від попереднього керівника КП «ХДЦ» ОСОБА_1 до чинного директора підприємства з`ясувалося, що 18.05.2022 на рахунок КП «ХДЦ» надійшло 75000,00 грн. із призначенням платежу «поворотна фінансова допомога». Проте, жодних документів (листів, клопотань про допомогу), які б свідчили про укладання договору і підстави для здійснення вищевказаного платежу у КП «ХДЦ» не було.

Також, в матеріалах справи міститься платіжне доручення №469 від 18.05.2022 на суму 75000,00 грн та виписка по рахунку позивача, з яких вбачається, що позивачем на рахунок відповідача перераховано 75000,00 грн з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога згідно Договору №17-05/2022 від 17.02.2022р. Без ПДВ».

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 07.01.2025 платіж №469 від 18.05.2022 у сумі 75000,00 грн успішно відправлено відповідно до реквізитів платіжної інструкції; платіж не повертався на рахунок платника.

Крім того, відповідач не заперечує про надходження 18.05.2022 на його рахунок коштів у розмірі 75000,00 грн, проте зазначає про відсутність відповідних договірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що відповідно до принципу «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Так, Велика палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/19 зазначила, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 звернула увагу на те, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Тому, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що основною метою АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» при зверненні до суду з позовом є повернення грошових коштів у розмірі 75000,00 грн , які були перераховані відповідачу.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення норм глави 83 ЦК України, що регулює підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Тож, відповідачем не обґрунтовано жодним чином, на якій правовій підставі він дотепер утримує отримані від позивача грошові кошти в сумі 75000,00 грн та не повертає їх позивачу, враховуючи, що відповідач сам стверджує про відсутність відповідних документів які б свідчили про укладання договору і підстави для здійснення платежу.

Оскільки, відповідач не підтвердив наявність у нього будь-якого права користування вищевказаними грошовими коштами, утримання, притримання цих коштів на певний строк, а також зважаючи на відсутність доказів, що свідчать про наявність договірних відносин між сторонами цього спору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доцільність відновлення порушеного права АО «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» та стягнення на його користь з КП «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» грошових коштів у сумі 75000,00 грн на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 17100,88 грн. нарахованих за період з 02.07.2022 по 18.11.2024, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадання підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 17100,88 грн інфляційних втрат нарахованих у заявлений ним період з 02.07.2022 по 18.11.2024.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 3%, яка нарахована позивачем на підставі ст. 549 ЦК України та п. 5. 2 договору за період з 02.07.2022 по 18.11.2024 у розмірі 5363,74 грн.

Так, статтею 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

В даному випадку судом встановлено відсутність між сторонами спору договірних правовідносин та, відповідно, відсутність обумовленого сторонами порядку та умов застосування неустойки, що виключає її нарахування та стягнення.

Водночас, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення с. 625 ЦК України, що регулює відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді сплати 3% річних від простроченої суми, які не заявлялись позивачем до стягнення. Так, як свідчить зміст позовної заяви, предметом спору було стягнення неустойки у розмірі 3% від розміру поворотної фінансової допомоги, що є неповернутою на підставі, зокрема, п. 5.2. договору, а не на підставі ст. 625 ЦК України.

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про безпідставне не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, вищевказані положення норм чинного законодавства регулюють правовідносини, які склалися у договірних зобов`язаннях, проте в даному випадку, як вже зазначалось, правовідносини сторін регулюються нормами ст. 1212 ЦК України, тому положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягають застосуванню.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За положеннями ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В той же час, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 269, 270, 277, 281 - 284 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4096/24 змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 40848524, рахунок IBAN НОМЕР_1 у АТ «Альфа Банк» (з грудня 2022 року АТ «Сенс Банк»), МФО 300346) на користь Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 5, офіс 32, код ЄДРПОУ 40195000, рахунок ІBAN НОМЕР_2 у ПАТ «Приватбанк», МФО 305299) грошові кошти у розмірі 92100,88 грн.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 40848524, рахунок IBAN НОМЕР_1 у АТ «Альфа Банк» (з грудня 2022 року АТ «Сенс Банк»), МФО 300346) на користь Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 5, офіс 32, код ЄДРПОУ 40195000, рахунок ІBAN НОМЕР_2 у ПАТ «Приватбанк», МФО 305299) судовий збір у розмірі 2289,08 грн.

В іншій частині позову відмовити.».

Стягнути з Адвокатського об`єднання «ЯКОВЛЄВИ І ПАРТНЕРИ» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, 5, офіс 32, код ЄДРПОУ 40195000, рахунок ІBAN НОМЕР_2 у ПАТ «Приватбанк», МФО 305299) на користь Комунального підприємства «Централізована закупівельна організація Харківської міської ради» (61052, м. Харків, вул. Конторська, 35, код ЄДРПОУ 40848524, рахунок IBAN НОМЕР_1 у АТ «Альфа Банк» (з грудня 2022 року АТ «Сенс Банк»), МФО 300346) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 249,95 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Д.О. Попков