Касаційний господарський суд верховного суду
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяОКРЕМА ДУМКА
17 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/127/21
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Багай Н. О.
до постанови Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/127/21
за касаційною скаргою заступника керівника Київської місцевої прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Коробенко Г. П., Кравчук Г. А.) у справі
за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави
в особі Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради)
до Національної академії внутрішніх справ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на
стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Резон»,
про припинення права користування земельними ділянками та зобов`язання вчинити дії
1. Історія справи
1.1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради) (далі - КМДА) до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії внутрішніх справ (далі - НАВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Резон» (далі - Товариство) про припинення права постійного користування відповідача земельними ділянками площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, а також про зобов`язання відповідача повернути вказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що КМДА надало відповідачеві спірні земельні ділянки у постійне користування для експлуатації та обслуговування бази відпочинку та оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва.
Прокурор зазначав, що на підставі укладеного 27.07.2017 між НАВС і Товариством договору відповідач здійснює будівництво житлово-рекреаційного комплексу із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення на спірних земельних ділянках, які для цього не відводилися, та без згоди власника земельної ділянки, що свідчить про використання цих земельних ділянок не за цільовим призначенням, призведе до вибуття земельних ділянок з державної власності та унеможливить їх використання за цільовим призначенням. Прокурор вказував на те, що використання земельних ділянок не за цільовим призначенням є підставою для припинення права постійного користування та повернення земельних ділянок власникові з відновленням їх стану, який існував до порушення прав, шляхом приведення земельних ділянок у придатний для використання стан та звільнення від будівель і споруд.
1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 позов Прокурора задоволено.
1.3. Місцевий господарський суд зазначив, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМДА від 30.11.2020 № 20-0012-02 зафіксовано факт нецільового використання постійним користувачем - НАВС земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0001 і 8000000000:90:305:0002 та факт порушення відповідачем вимог статті 96 Земельного кодексу України у зв`язку із здійсненням будівельних робіт на вказаних земельних ділянках.
Водночас суд зазначив, що доказів того, що КМДА як розпорядник спірних земельних ділянок приймала рішення про їх передачу НАВС для будівництва багатоквартирних житлових будинків або про зміну цільового призначення із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, матеріали справи не містять. Докази про розробку НАВС проєктів землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок відповідачем також подані не були і в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги Прокурора, дійшовши висновку про те, що земельні ділянки, які віднесені до земель рекреаційного призначення, використовуються не за цільовим призначенням.
1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 скасоване. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора відмовлено.
1.5. Апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора, зазначив, що до земель рекреаційного призначення належить тільки земельна ділянка площею 23,716 га, а інша - площею 6,196 га належить до земель оборони. При цьому суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо використання земельної ділянки площею 23,716 га не за цільовим призначенням, а стосовно земельної ділянки площею 6,196 га наголосив на тому, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. Зважаючи на це, апеляційний суд дійшов висновку про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем не суперечить цільовому призначенню земельних ділянок.
Крім того, апеляційний господарський суд взяв до уваги обставину чинності виданих НАВС містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв`язку із чим вказав на відсутність підстав для висновку про намір відповідача використати спірні земельні ділянки з порушенням приписів чинного земельного законодавства, як про це зазначив суд першої інстанції.
1.6. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
1.7. У касаційній скарзі Прокурор наголошував, зокрема, на тому, що з наявних у матеріалах справи доказів убачається, що спірні земельні ділянки в силу вимог закону належать до земель рекреаційного призначення, входять до зеленої зони та знаходяться всередині лісового масиву, а отже, мають спеціальний режим використання. З огляду на встановлені судом першої інстанції порушення НАВС вимог чинного законодавства щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням шляхом їх незаконної забудови, Прокурор вважав правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Водночас Прокурор зазначав, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 19, 20, 50, 51, 53, 77, 84, 91, 96, 141, 143 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 35 Закону України "Про охорону земель", статті 1 Закону України "Про землеустрій", статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 458), а також із порушенням норм процесуального права (статей 2, 7, 79, 86, 104, частини 4 статті 236, статті 316 Господарського процесуального кодексу України).
На думку Прокурора, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування:
- висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 24.04.2023 у справі № 495/1492/18, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 24.11.2021 у справі № 495/1439/18-ц, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від 19.10.2022 у справі № 910/2653/21, від 07.09.2021 у справі № 910/597/18, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, щодо застосування положень статей 19, 20, 50, 51, 53, 91, 96, 141, 143 Земельного кодексу України при розгляді спорів про нецільове використання землі;
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19, щодо застосування статей 77, 84 Земельного кодексу України та статті 4 Закону України "Про використання земель оборони";
- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 902/858/15, щодо застосування положень статей 104, 86 Господарського процесуального кодексу України при наданні оцінки висновку експерта;
- висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, щодо стандарту доказування "вірогідності доказів", передбаченого статтею 79 Господарського процесуального кодексу України;
- висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, щодо застосування статті 152 Земельного кодексу України;
- висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України;
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 02.06.2022 у справі № 916/3626/20, щодо застосування пункту 6 частини 3 Цивільного кодексу України про неприпустимість недобросовісної поведінки;
- висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, щодо застосування статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Крім того, скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують нецільове використання відповідачем спірних земельних ділянок для здійснення житлової забудови (пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), а саме:
- договір щодо будівництва об`єктів на спірних земельних ділянках з відповідними додатковими угодами, укладений 27.07.2017 між НАВС і Товариством, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди щодо будівництва на двох земельних ділянках площею 6,1960 га та площею 23,7160 га житлово-рекреаційного комплексу із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення;
- інформацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 12.12.2019, згідно з якою НАВС 26.08.2015 надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва для будівництва житлово-рекреаційного житлового комплексу;
- дозвіл на виконання будівельних робіт від 09.08.2019 № ІУ 113192210997 на об`єкт "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, м. Київ, вул. Харківське шосе, 22-й км", виданий на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0001 та 8000000000:90:305:0002;
- експертний звіт щодо розгляду проєктної документації за проєктом "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу" від 05.04.2019 з додатками;
- договір про нестандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу з проєктування лінійної частини приєднання замовником, укладений 30.06.2020 між ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та НАВС (роздруківка з вебсайту https://o2-residence.com.ua/ru/dokumentatsiya/);
- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою за Товариством 14.12.2018 зареєстровано на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, цілісний майновий комплекс - 35 % готовності, який знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:90:305:0002 та 8000000000:90:305:0001 на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва;
- виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України НАВС сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 28.09.2023 № ІУ123230915404, який також розміщений на загальнодоступному порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
- лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.01.2021 № 762-21, якому надано оцінку судом першої інстанції, за результатами аналізу прийнятих актів Кабінету Міністрів України з питань погодження переліків земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.
1.8. НАВС подало відзив, у якому не погоджувалося з доводами касаційної скарги, вважало їх безпідставними і необґрунтованими. Вказувало на те, що наведені скаржником постанови Верховного Суду у справах № 477/2330/18, № 922/1323/20, № 495/1492/18, № 806/5308/15, № 910/2653/21, № 910/597/18, № 915/47/17, № 922/4669/23, № 727/4654/19, № 916/1998/19, № 233/2021/19, № 806/5308/15 ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у цій справі № 910/127/21. Відповідач вважав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності в матеріалах справи доказів щодо нецільового використання спірних земельних ділянок. Також вказував на чинність виданих містобудівних умов та обмежень, дозволу на виконання будівельних робіт та сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів. Окрім того, відповідач стверджував про те, що Товариство на виконання умов договору від 27.07.2017 побудувало для НАВС навчальний корпус, а також після завершення будівництва житлового комплексу співробітники НАВС отримають квартири, а тому вказував на безпідставність доводів Прокурора про те, що забудова спірних земельних ділянок суперечить інтересам держави і суспільства. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
1.9. Товариство у відзиві на касаційну скаргу також не погоджувалося з її доводами. Вказувало на те, що касаційна скарга не відповідає вимогам частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зазначало про відсутність в матеріалах справи доказів використання НАВС спірних земельних ділянок з порушенням цільового призначення, а доводи касаційної скарги в цій частині вважало безпідставними. Стверджувало про те, що вимоги Прокурора про повернення земельної ділянки шляхом знесення будівель і споруд є втручанням у право на мирне володіння майном осіб, які зареєстрували речові права на квартири. Посилалося на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
1.10. Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2025 справу передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2025 судова палата прийняла справу до розгляду та призначила розгляд касаційної скарги на 20.03.2025.
1.11. Постановою Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/127/21 касаційну скаргу заступника керівника Київської місцевої прокуратури задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/127/21 залишено в силі; здійснено розподіл судових витрат.
1.12. Постанова Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/127/21 мотивована тим, що НАВС, якій у постійне користування КМДА передала дві земельні ділянки площею 6,1960 га та 23,716 га для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів, уклавши правочин, яким передбачалося надання Товариству у власність житлових та нежитлових приміщень у новозбудованому майні, фактично вчинила дії, які створюють передумови для вибуття спірних земельних ділянок із державної власності. Водночас, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема, шляхом вчинення правочинів, спрямованих на перехід речових прав на землю до іншого власника;
Верховний Суд зазначив, що, враховуючи встановлений факт нецільового використання НАВС спірних земельних ділянок, який підтверджується матеріалами справи, а також те, що на момент прийняття рішення у справі НАВС не надала документів, які свідчать про зміну цільового призначення цих ділянок на землі житлової та громадської забудови в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора в частині припинення НАВС права постійного користування земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001).
При цьому Верховний Суд виходив із того, що, скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції разом з тим не встановив, що фактичний вид використання НАВС спірних земельних ділянок для житлової та громадської забудови відповідає їх цільовому призначенню. Апеляційний суд також не встановив обставин зміни відповідачем у передбаченому законодавством порядку цільового призначення з метою здійснення на земельних ділянках будівництва. Крім того, дійшовши висновку про відсутність заборони проводити на земельній ділянці площею 6,196 га будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що спірні земельні ділянки не включені Кабінетом Міністрів України до переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що в основу висновку про недоведення Прокурором обставин використання земельних ділянок не за цільовим призначенням апеляційний суд поклав висновок експертів від 19.10.2023 № 26184/21- 41, у якому судові експерти Шишов М. А., Бікус Ю. Ф., Дощечкін О. І. зазначили про те, що фактичне використання спірних земельних ділянок відповідачем не суперечить цільовому призначенню останніх. Водночас Верховний Суд установив, що висновок експертів від 19.10.2023 № 26184/21-41 у врахованій судом апеляційної інстанції частині, не відповідає вимогам статті 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не свідчить про фактичні обставини справи, а містить правовий висновок про те, чи відповідає фактичне використання землі його цільовому призначенню (що є питанням права, а не факту).
Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ні містобудівні умови та обмеження, ні дозвіл на виконання будівельних робіт не підтверджують факт використання НАВС спірних земельних ділянок за встановленим цільовим призначенням; навпаки, вказані документи лише підтверджують вчинення відповідачем дій, спрямованих на використання спірних земельних ділянок з порушенням приписів чинного земельного законодавства.
З урахуванням наведеного, враховуючи обставини передачі відповідачеві спірних земельних ділянок в постійне користування для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів, а також ураховуючи умови укладеного між НАВС і Товариством договору від 27.07.2017 на здійснення будівництва житлово-рекреаційного комплексу, Суд виснував, що використання земельних ділянок відповідно до умов цього договору відбувається не за цільовим призначенням, а тому визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення НАВС права постійного користування спірними земельними ділянками.
Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд зазначив, що висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка державної власності підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.
2. Зміст окремої думки
2.1. Загалом погоджуюся з постановою Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/127/21 в частині скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 та залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/127/21 у частині позовних вимог Прокурора про припинення права постійного користування відповідача земельними ділянками площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 910/127/21, враховуючи встановлений факт нецільового використання НАВС спірних земельних ділянок, який підтверджується матеріалами справи, а також те, що на момент прийняття рішення у справі остання не надала документів, які свідчать про зміну цільового призначення цих ділянок на землі житлової та громадської забудови в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора в частині припинення НАВС права постійного користування земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001).
Водночас, скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції разом з тим не встановив, що фактичний вид використання НАВС спірних земельних ділянок для житлової та громадської забудови відповідає їх цільовому призначенню. Також апеляційний суд не встановив обставин зміни відповідачем у передбаченому законодавством порядку цільового призначення з метою здійснення на земельних ділянках будівництва. Крім того, дійшовши висновку про відсутність заборони проводити на земельній ділянці площею 6,196 га будівництво житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, суд апеляційної інстанції не спростував висновок місцевого господарського суду про те, що спірні земельні ділянки не включені Кабінетом Міністрів України до переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей.
Обґрунтованим також вважаю висновок Верховного Суду про те, що ні містобудівні умови та обмеження, ні дозвіл на виконання будівельних робіт не підтверджують факт використання НАВС спірних земельних ділянок за встановленим цільовим призначенням.
З урахуванням наведеного, вважаю, що встановлені у справі фактичні обставини справи свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом «ґ» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування відповідача спірними земельними ділянками.
2.2. Водночас не погоджуюся з висновком Верховного Суду щодо залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі № 910/127/21 у частині задоволення позовних вимог Прокурора про зобов`язання відповідача повернути вказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд з огляду на таке.
2.3. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 639/1537/18, від 27.07.2022 у справі № 363/702/17, від 22.06.2022 у справі № 442/7551/18.
2.4. Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
2.5. Отже, позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинності будівництва та порушення його права, але й необхідності захисту його прав виключно у такий спосіб, як знесення самочинного будівництва. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.
2.6. Проте, вирішуючи спір у справі № 910/127/21, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи можливо чи можливо відновити права власника земельної ділянки без знесення об`єкта самочинного будівництва, чи можливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, та чи погоджується особа, яка здійснила будівництво, з такою перебудовою. Наведені обставини не були предметом дослідження ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.
2.7. Разом з тим встановлення обставин щодо можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва, зокрема, з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, а також позиція відповідача у справі з цього питання мають важливе значення для правильного вирішення справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 363/702/17, від 22.05.2024 у справі № 591/5429/18, від 22.06.2022 у справі № 442/7551/18.
2.8. Відтак суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи буде належним способом захисту порушеного права позивачів знесення належного відповідачу нерухомого майна, чи існує технічна можливість виконати перебудову нерухомого майна з урахуванням цільового призначення земельної ділянки відповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 591/5429/18.
2.9. При цьому суди попередніх інстанцій установили, що Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на замовлення НАВС видано відповідачу містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Харківському шосе, 22-ий км в Дарницькому районі міста Києва від 26.08.2015 № 11058/0/12/27-15. Крім того, Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано дозвіл на виконання будівельних робіт № IV113192210997 від 09.08.2019 із відповідними змінами від 14.09.2021 та 28.09.2023, відповідно до якого замовником є відповідач, об`єкт будівництва - будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, місце розташування об`єкта - м. Київ, вул. Харківське шосе, 22-ий км. Наведені фактичні обставини свідчать про те, що помилки були допущені й державними органами. Водночас такі помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 05.07.2023 у справі 912/2797/21.
2.10. При вирішенні питання про знесення самочинного будівництва суди повинні були також перевірити та достеменно встановити, чи не будуть порушені внаслідок такого знесення права інших осіб, що не є учасниками справи. Водночас наведені обставини залишилися поза увагою як суду апеляційної інстанції, так і суду першої інстанції.
2.11. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
2.12. Водночас суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними усі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування у цій справі.
2.13. З огляду на викладене вважаю, що суд касаційної інстанції мав скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 910/127/21 у частині відмови у задоволенні позовної вимоги заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (Київської міської ради) про зобов`язання Національної академії внутрішніх справ повернути земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд та передати справу в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Окрему думку складено відповідно до частини 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н. О. Багай
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.04.2025 |
Оприлюднено | 02.07.2025 |
Номер документу | 128522679 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Багай Н.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні