Постанова від 26.06.2025 по справі 953/18458/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/18458/21

Номер провадження 22-ц/818/235/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача та сингулярного правонаступника відповідача адвоката Гусара О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2024 року в складі судді Зуб Г.А. у справі № 953/18458/21 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2 , сингулярним правонаступником якого є ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 100,8 кв м, житловою площею 78,3 кв м по АДРЕСА_1 .

Під час ознайомлення з інвентаризаційною справою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 43385 встановлено, що у схемі розташування будівель та споруд, на території домоволодіння за вказаною адресою відсутня будівля (ангар, орієнтовною площею 120 кв м), яка нині фактично там знаходиться.

За результатами перевірки Інспекції з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, а саме: на частково огородженій земельній ділянці комунальної форми власності по АДРЕСА_1 проведені будівельні роботи зі зведення нежитлової будівлі (ангару) орієнтовною висотою 6,0 м та площею 120,0 кв м (оздоблену металевим профлистом, в будівлі влаштовано двері та ворота), а також проводяться роботи з влаштування металевих конструкцій (балкону) та сходів до будівлі (ангару) з південної сторони по АДРЕСА_2 (орієнтовними розмірами 4,0 х 8,0 м). Роботи проведені без отримання декларативно - дозвільних документів, належно затвердженого проекту.

Земельна ділянка комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 не сформована (кадастровий номер не присвоєно) та в установленому порядку відповідачу для здійснення будівництва не надавалася. Також в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному вебсайті Держархбудінспекції України («www.dabi.gov.ua»), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, з травня 2011 року відсутня інформація щодо вищевказаного об`єкта будівництва.

Оскільки будівництво є самочинним, порушує майнові права територіальної громади м. Харкова, то наявні всі підстави для його знесення відповідно до вимог статті 376 ЦК України.

Просила зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок знести нежитлову будівлю (ангар), а також металеві конструкції (балкон) та сходи, що влаштовуються до раніше вказаної будівлі (ангару) по АДРЕСА_1 , привівши земельну ділянку комунальної власності за вищевказаною адресою до попереднього стану, згідно із схемою розташування будівель та споруд з інвентаризаційної справи № 43385, яка зберігається в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», стягнути з відповідача судовий збір.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, з урахуванням уточнень, просив позов залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначав, що він наразі займається оформленням права власності на земельну ділянку, на якій знаходяться спірні будівлі та споруди. Спірна земельна ділянка сформована, та їй присвоєно відповідний кадастровий номер, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 жовтня 2021 року. Спірні будівлі є сараєм та літньою кухнею, будівництво яких не суперечить призначенню земельної ділянки будівництво і обслуговування господарських будівель та споруд. Органом державного архітектурно-будівельного контролю є відповідна Інспекція архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, а не Харківська міська рада, і саме Інспекція наділена повноваженнями звертатися до суду з позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва або приведення його (в разі реконструкції та за наявності технічної можливості) у первісний стан. Акт № 660 перевірки благоустрою м. Харкова складений Інспекцією з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, а не Інспекцією архітектурно-будівельного контролю, тож не є доказом самочинного будівництва.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2024 року в задоволенні позовної заявиХарківської міської ради до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що склад відповідачів є неналежним, оскільки спірні правовідносини безпосередньо стосуються прав, інтересів та обов`язків нової власниці нерухомого майна ОСОБА_4 , якій 11 квітня 2023 року ОСОБА_2 продав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак її до участі у справі як відповідача не залучено, з відповідним клопотанням Харківська міська рада звернулась вже після закриття підготовчого засідання.

Не погоджуючись з рішенням суду 19 липня 2024 року Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до Київського районного суду м. Харкова, стягнути з ОСОБА_2 судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про повернення до підготовчого засідання та залучення співвідповідача, чим було штучно створено умови, в яких позовні вимоги завідомо не могли бути задоволені, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Станом на час подачі позову ОСОБА_2 був власником будинку. Про продаж будинку ОСОБА_5 позивачу стало відомо лише при підготовці до судового засідання, призначеного на 03 травня 2024 року. Ані відповідачем, ані його представником інформація щодо переходу права власності на житловий будинок від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 не повідомлялась. Стороною відповідача навмисно приховувався факт переходу права власності на будинок. Відчуження об`єктів будівництва, які не введені в експлуатацію, є неправомірним.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2025 року залучено для участі у справі в якості сингулярного правонаступника відповідача ОСОБА_2 , поряд із останнім ОСОБА_6 .

29 січня 2025 року від представника ОСОБА_3 адвоката Гусара О.П. надійшли письмові пояснення, мотивовані тим, що 20 лютого 1950 року на підставі договору про право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою була виділена земельна ділянка комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва житлового будинку та подальшого користування. При переході прав на будинок автоматично переходить і право користування земельною ділянкою. Спірний гараж (ангар) не є капітальним будівництвом, оскільки не має фундаменту, а тому його зведення не є самочинним. Не підлягають прийняттю в експлуатацію зведені на земельній ділянці тимчасові будівлі та споруди без влаштування фундаментів. У 2025 році вона як власниця будинку отримала на своє ім`я кадастровий номер на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням. З боку Харківської міської ради вона не була належним чином повідомлена, чим порушені її законні права та інтереси. Позивачем не надано доказів того, що використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача та сингулярного правонаступника відповідача адвоката Гусара О. П., який проти скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що станом на 22 вересня 2021 року ОСОБА_2 був власником житлового будинку, загальною площею 100,8 кв м, житловою площею 78,3 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 34 том 1).

Будинок належав йому наступним чином: 49/100 часток у праві власності на житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями на підставі договору дарування від 04 жовтня 2019 року, 51/200 частка у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель на підставі договору дарування від 30 червня 2021 року № 3555, 51/200 частка у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2021 року № 3326 (а.с. 71-78, 116-117 том 2).

Пунктом 1 договору купівлі-продажу від 12 червня 2021 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 передбачено, що правовстановлюючі документи на право власності або користування (оренди) на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, частка у праві власності на який відчужується, не обліковується. Пунктом 7 договору купівлі-продажу від 13 квітня 2021 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 передбачено, що земельна ділянка, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно, не є об`єктом приватної власності, рішення про її приватизацію уповноваженим органом не приймалось.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова. Інформація щодо укладених договорів оренди землі на вказану земельну ділянку відсутня, що підтверджується листом Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради № 6252/0/553-21 від 16 серпня 2021 року (а.с. 35 том 1).

Разом з тим, за договором на право будівництва будинку і безстрокового користування земельною ділянкою від 20 лютого 1950 року між Житловим управлінням виконкому Кагановичеського міського комунального відділу Ради депутатів трудящих та ОСОБА_10 на підставі рішення виконкому від 29 листопада 1949 року № 46 про відвід земельної ділянки для будівництва житлового будинку, житлове управління відвело забудовнику ОСОБА_10 ділянку комунальної землі площею 800 кв м під індивідуальне будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказана ділянка відведена забудовнику безкоштовно у безстрокове користування з обов`язком вносити земельну ренту за користування вказаною ділянкою і встановлених законом податків. На відведеній земельній ділянці забудовник зобов`язується звести наступні побудови: житловий будинок житловою площею 32,32 кв м, сарай, вбиральня. Зведена на земельній ділянці побудова є особистою власністю осіб, що її збудували (а.с. 23-26 том 3).

З технічного паспорту будинку по АДРЕСА_1 вбачається, що житловий будинок А-1 зведений у 1949-1953 роках на земельній ділянці загальною площею 765 кв м, у подальшому до нього зроблені прибудови та інші споруди. Зокрема, у 2019 році - навіс «О» площею 149,5 кв м (а.с. 86-90 том 1).

Відповідно до експлікації вказаного домоволодіння, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи № 43385, нежитлова будівля (ангар), а також металеві конструкції (балкон) та сходи до неї не заінвентаризовано (а.с. 37 том 1).

Як вбачається з акту № 660-А перевірки благоустрою міста Харкова від 12 липня 2021 року, складеного Інспекцією з благоустрою та земельних відносин Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, за результатами перевірки встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою території м. Харкова, а саме: на частково огородженій земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_1 проведені будівельні роботи з влаштування нежитлової будівлі (ангару) орієнтовною висотою 6,0 м та площею 120,0 кв м (оздоблену металевим профлистом, в будівлі влаштовано двері та ворота), а також проводяться роботи з влаштування металевих конструкцій (балкону) та сходів до будівлі (ангару) з південної сторони по АДРЕСА_2 (орієнтованими розмірами 4,0*8,0 м). Роботи проведено без декларативно-дозвільних документів. Припис про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова № 660-П від 01 липня 2021 року (зі строком усунення до 08 липня 2021 року) отримано особисто ОСОБА_9 . Під час виходу на місце 09 липня 2021 року щодо перевірки виконання вимог припису № 660-П від 01 липня 2021 року встановлено, що вимоги зазначеного припису не виконано, інформація про результати розгляду припису до Інспекції не надходила. За результатами перевірки благоустрою міста Харкова встановлено: порушення п.1 ч.1 ст. 16, п.1, п.2 ч.2 ст. 17, ч.2 ст. 23 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», п. 5.7.1.1, п. 7.2.5.1 Правил благоустрою території міста Харкова (а.с. 31-33 том 1).

У Реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному вебсайті Держархбудінспекції України («www.dabi.gov.ua»), який містить відповідну інформацію з травня 2011 року, відсутня інформація щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-які документи дозвільного характеру стосовно об`єкта будівництва (проведення будівельних робіт з влаштування нежитлової будівлі (ангару) за адресою: АДРЕСА_1 (замовник ОСОБА_2 , ОСОБА_9 ) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міської ради не надходили, що підтверджується її листом від 04 серпня 2021 року № 818/0/0250-21 (а.с. 36 том 1).

12 жовтня 2021 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), складеної 30 вересня 2021 року ФОП ОСОБА_11 , ОСОБА_11 на замовлення ОСОБА_2 , сформовано і зареєстровано у Державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:06:035:0014, площею 0,0756 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом НВ-9901963952021 від 12 жовтня 2021 року (а.с. 58-62, 63-105 том 1).

21 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Харківської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на збереження об`єкта самочинного будівництва малоповерхової забудови за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 6310136600:06:035:0014 та надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,0756 га для завершення будівництва та/або введення об`єкта самочинного будівництва в експлуатацію відповідно до положень чинного законодавства (а.с. 116-117 том 1).

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій споруди, металевого навісу-гаражу літ.: «О» за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «Пропроект» на замовлення ОСОБА_2 22 жовтня 2022 року, згідно проведеного обстеження конструктивних особливостей навісу-гаражу можна зробити висновок, що дана споруда відноситься до тимчасових споруд, не має фундаменту, несучі конструкції виконані з полегшених конструкцій, не опалюється. Тимчасова споруда навісу-гаражу розташована в межах земельної ділянки площею 0,0756 га, кадастровий №6310136600:06:035:0014 (а.с. 63-84 том 2).

11 квітня 2023 року між ОСОБА_12 в особі його представника ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , в інтересах якої діяла ОСОБА_15 , укладено договір купівлі-продажу, що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салигою Н.А. за реєстровим № 92, на підставі якого власницею житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , стала ОСОБА_16 . Право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_14 (а.с. 116-120 том 2).

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Положення статті 376 ЦК України передбачають різні підстави для знесення самочинного будівництва.

Так, відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною 7 статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341цс18, Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі№ 361/765/16-ц, провадження № 61-33103св18, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, провадження № 61-9290св21, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, провадження № 61-1460св21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 звертає увагу, щостаття 376 ЦК Українирозміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка неєвласником земельної ділянки, без дозволу власника слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Крім того, конструкціястатті 376 ЦК Українине обумовлює задоволення позовних вимог власника земельної ділянки про знесення самочинного будівництва пред`явленням будь-яких інших вимог, зокрема про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

При цьому формулювання положеньстатті 376 ЦК Українивиключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11, від 14 грудня 2023 року у справі № 591/1849/20 зроблено висновок, що відповідно достатті 376 ЦК Україниправо на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина 4статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями391,396 ЦК України,статтею 103 ЗК України.

Системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

При цьому, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно достатті 376 ЦК Україниє крайнім заходом впливу на забудовника і можливе тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. З огляду на викладене, а також технічні характеристики прибудови, суду необхідно з`ясувати, чи вживає відповідач юридично значимі дії спрямовані на узаконення вказаної прибудови та оформлення правовідносин із міською радою щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташована прибудова, і чи можливе врегулювання спору шляхом досягнення угоди між сторонами.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 641/2895/19 (провадження № 61-338св20).

У постанові від 29 січня 2020 року (справа 822/2149/18) Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував ряд ключових правових висновків щодо цієї категорії справ:

1) можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки;

2) в інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (а) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (б) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (в) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Такий підхід є логічним та виправданим, позаяк такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

За змістомстатті 12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до пункту «б» частини 1статті 80ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Відповідно до частини 1, 2статті 83 ЗК Україниземлі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно частини 2статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2статті 14 Конституції Українипро те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантуєтьсяКонституцією України(частина 2статті373 ЦК України).

У 1950 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно з пунктом 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мають право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти включно як у місті, так і поза містом.

У пункті 2 Постанови від 26 серпня 1948 року зазначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, Держземфонду та земель Держлісфонду в безстрокове користування, а збудовані на цих земельних ділянках будинки є особистою власністю забудовників.

Згідно зі статтею 84-3 ЦК УРСР від 1922 року, коли будинки переходять у порядку, зазначеному в цій статті, то до набувачапереходить і право безстрокового користування земельною ділянкою, на якій будинки постановлено.

При цьому, ЦК УРСР 1922 року не передбачав визначення меж земельної ділянки на місцевості.

За змістом статті 377 чинного ЦК Українидо особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до частини 1 статті 90 ЗК Української РСР 1970 року на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Згідно частини 1 статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або правокористування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України 2001 року якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У пункті 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 920/447/18 (провадження № 12-80гс19) дійшла висновку, що відповідно достатті 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(стаття 126 ЗК України).

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення компетентних органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях, і такі повноваження в межах міста є виключною компетенцією Ради. Тобто підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності вказаної адміністративної одиниці для громадян та юридичних осіб, як і визначення умов такого користування є відповідне рішення Ради.

Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 911/1292/18 дійшов висновку про те, що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюютьсястаттею 120 ЗК України. До кола обставин, які підлягають доказуванню у спорі про зобов`язання передачі земель у власність позивача, належать обставини щодо підстав набуття (переходу) права власності на будівлю, наявності у попереднього власника відповідного права на земельну ділянку, та, зокрема, виходячи з приписівстатті 120 ЗК України, правових підстав переходу права власності на земельну ділянку на момент набуття у власність будівлі.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 у 1950 році була передана у встановленому законодавством порядку в користування первісному забудовнику і власнику будинку за вказаною адресою - ОСОБА_10 на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 20 лютого 1950 року.

Вказаний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, є чинним, як і рішення виконкому Кагановичеської районної ради від 29 листопада 1949 року, на підставі якого його укладено.

Відповідно, таке право користування землею зберігалося у наступних власників нерухомого майна, розміщеного на цій ділянці, останніми з яких є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували будівництво житлового будинкуз надвірними прибудовами та, зокрема, спірної побудови, за межами земельної ділянки, площею 800 кв м, переданоїв користування первісного забудовника у 1950 році на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою.

Наразі зареєстрована площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташована спірна будівля, - 0,0756 га, що не перевищує виділені у користування 800 кв м.

Отже, як ОСОБА_2 - особа, що здійснювала спірне будівництво, так і наступна власниця домоволодіння ОСОБА_3 , що набули права власності на будинок, розміщений на земельній ділянці, яка була виділена первісному власнику на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 20 лютого 1950 року, є законними користувачами цієї земельної ділянки.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27березня 2019 року у справі № 639/10059/15-ц, провадження № 61-13713св18, від 23 вересня 2020 року у справі № 1519/2-572/11, провадження № 61-16097св19, від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18, провадження № 61-16012св20.

Таким чином, будівництво здійснювалось на земельній ділянці, наданій у безстрокове користування, і відведеній для цієї мети, тож права Харківської міської ради як власника земельної ділянки у даному разі не порушуються.

Матеріали справи також не містять доказів того, що під час будівництва були допущені істотні порушення будівельних норм і правил, або що здійснена забудова порушує права третіх осіб.

Контролюючий орган Інспекція з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, не вимагала проведення перебудови об`єкта, не зазначала про порушення Державних будівельних норм при будівництві.

До того ж, як вбачається зі звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій споруди, металевого навісу-гаражу літ.: «О» за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «Пропроект» на замовлення ОСОБА_2 22 жовтня 2022 року, дана споруда відноситься до тимчасових споруд, не має фундаменту, несучі конструкції виконані з полегшених конструкцій, не опалюється.

Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №406, якою затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, не потребує документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

З огляду на вказане спірна побудова не є самочинним будівництвом, оскільки не відповідає вимогам статті 376 ЦК України.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що спірна побудова зведена на земельній ділянці, де розташоване домоволодіння, власником якого був ОСОБА_2 , а наразі - ОСОБА_3 . ОСОБА_2 вчинялись юридично значимі дії, спрямовані на визначення правового режиму спірної будівлі та вирішення питань землекористування. Зокрема, у вересні 2021 року на його замовлення виготовлено технічну документацію із землеустрою, 12 жовтня 2021 року сформовано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , а також у січні 2022 року він звертався до Харківського міського голови із заявою про надання дозволу на збереження об`єкта самочинного будівництва і надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для завершення будівництва та/або введення об`єкта самочинного будівництва в експлуатацію. Однак, Харківська міська рада не надала доказів щодо наявності будь-якої відповіді на таке звернення, надання чи не надання нею відповідного дозволу тощо.

Аналізуючи викладені обставини справи та докази, що їх підтверджують, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Харківською міською радою, як власником земельної ділянки, позовних вимог про зобов`язання відповідача знести спірну будівлю.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача колегія суддів вважає помилковим.

Набувши у власність будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 набула усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав попередній його власник ОСОБА_2 , а тому вона є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами.

Зазначене відповідає висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, провадження № 61-10992св18, від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17, провадження № 61-268св21, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, провадження № 61-5275св21, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, провадження № 61-21949св19.

Оскільки перехід права власності на будинок від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відбувся вже в ході розгляду справи, суд першої інстанції, встановивши зміну власника, мав залучити ОСОБА_3 до участі у справі, однак цього не зробив.

Зазначене було виправлено ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 січня 2025 року про залучення ОСОБА_4 до участі у справі як сингулярної правонаступниці ОСОБА_2 .

Отже, підстав для відмови у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів немає.

Колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі Харківська міська рада просила скасувати оскаржуване рішення суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, що не належить до повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених статтею 374 ЦПК України, проте в силу вимог частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову Харківської міської ради з інших підстав, а саме за недоведеністю вимог.

Частиною 1 статті 141ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13статті 141 ЦПК України).

Оскільки позов Харківської міської ради не підлягає задоволенню, її судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову та апеляційної скарги відносяться за її рахунок.

Керуючись ст.ст.367,368,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Київськогорайонного судум.Харкова від31травня 2024року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Харківської міської ради до ОСОБА_2 , сингулярним правонаступником якого є ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01 липня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова