Постанова від 30.06.2025 по справі 320/14906/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/14906/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про стягнення суддівської винагороди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Вищого адміністративного суду України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вищого адміністративного суду України про:

- стягнення з відповідача на користь позивачки за період з 08 листопада 2019 року по 31 грудня 2023 року суму у розмірі 8 887 203,44 грн, яка включає: 6 715 854,95 грн не доплаченої суддівської винагороди за 2019 - 2023 роки; 834 427,76 грн не доплаченої суддівської винагороди за січень - березень 2024 року; 430 614 грн не виплаченої допомоги на оздоровлення; 906 306,73 грн не доплаченої суми вихідної допомоги.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року позов задоволено частково:

зобов`язано Вищий адміністративний суд України (ідентифікаційний код 33235788) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 08.11.2019 по 31.12.2023 суддівську винагороду у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи із посадового окладу судді у 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з огляду на те, що суд першої інстанції помилково не врахував заяву про збільшення позовних вимог. Вказана заява була обумовлена протиправними діями відповідача щодо неправильного нарахування суддівської винагороди за період з 01 січня по 19 березня 2024 року та вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, а саме: не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII заборонено застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі і суддів. На підтвердження своєї правові позиції, відповідач покликається на правові висновки Верховного Суду.

Позивачка у поданому відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, оскільки вважає, що судова практика, наведена відповідачем не є релевантною до спірних правовідносин та наголошує, що підставою її звернення до суду є рішення Конституційного Суду від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2005 року № 337-к ОСОБА_1 зарахована на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Згідно з довідкою Вищого адміністративного суду України від 08 січня 2024 року № 42-1, суддівська винагорода позивачки станом на 02 січня 2024 року складала 73 780,20 грн: посадовий оклад 37 836 грн, доплата за вислугу років - 30 268,80 грн та доплата за науковий ступінь - 5 675,40 грн.

29 січня 2024 року позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити перерахунок її суддівської винагороди на підставі статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи із встановленої статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальної заробітної плати, розмір якої станом на 01 січня 2023 року встановлено на рівні 6 700 грн, а також провести перерахунок суддівської винагороди за аналогічними правилами за попередні періоди, починаючи з 2019 року.

Листом від 01 березня 2024 року відповідач повідомив позивачці про відсутність підстав для здійснення перерахунку її суддівської винагороди виходячи із мінімальної заробітної плати.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 08 листопада 2019 року по 31 грудня 2023 року у розмірі, встановленому первинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи із посадового окладу судді у 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом Про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 та частин 1 та 2 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) Вищий адміністративний суд України входив у систему судів загальної юрисдикції як вищий спеціалізований суд.

Частина 3 та 10 ст. 133 Закону № 2453-VІ встановлювала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

04 грудня 2018 року Конституційний Суд прийняв Рішення № 11-р/2018, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд").

Як наслідок, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат".

Також визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд"), згідно якого "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" зі змінами.

Положення частин 3 та 10 ст. 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За приписами ч. 4 ст. 133 Закону № 2453-VI посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:

1) судді апеляційного суду - 1,1;

2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2;

3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

02 червня 2016 року був прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Частини 1-3 ст. 17 Закону № 1402-VIII визначили, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.

Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Частина 2 ст. 37 Закону № 1402-VIII встановила, що у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

Пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктами 4, 5 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом;

2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону. Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Верховний Суд у справах № 820/1853/17 та № 420/3666/20 зазначав, що норма ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Колегія суддів бере до уваги аналогічні висновки за схожих обставин справи, які викладені Верховним Судом у постановах від 05 березня 2020 року у справі № 820/2567/17 та від 01 липня 2024 року у справі № 826/9767/17, а саме: «… законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання…».

Так, до 01 січня 2017 року Закон № 2453-VI та Закон № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що і було розрахунковою величина. Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов`язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.і.

Закон № 1774-VIII був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати.

Так, з огляду на положення Закону України «Про бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Законом № 1774-VIII була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.

Тобто, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Положення Закону № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

Оскільки Законом № 1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат до 03.12.2018 та 15 мінімальних заробітних плат з 04.12.2018.

Алгоритм розрахунку суддівської винагороди, який за Законом № 2453-VI та Законом № 1402-VIIІ є однаковим, тому і розрахункова величина повинна бути однаковою. Інший підхід буде мати ознаки дискримінації та не буде відповідати меті, закладеній в Законі № 1402-VIIІ - збільшення суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Таким чином, суддівську винагороду позивачці вірно обчислено відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (в первинній редакції), але з урахуванням приписів п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, а саме: з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 816/1244/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 804/3789/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а.

Щодо покликання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі № 11-р/2018, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказано вище, рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Визнаючи неконституційним положення вказаної норми, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Суд вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом № 1774-VIII змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто, запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Колегія суддів вважає, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі № 11-р/2018, на яке покликається позивачка та суд першої інстанції,, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 17 березня 2020 року у справі № 826/7286/18, від 01 липня 2024 року у справі № 826/9767/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що посадовий оклад позивачки, як судді Вищого адміністративного суду України, повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, суд першої інстанції помилково вказав, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відтак, апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо тези апеляційної скарги про неправильне нарахування суддівської винагороди за період з 01 січня по 19 березня 2024 року та вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, а саме: не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:

"…99. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п`ятого статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік та абзацу п`ятого статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.

100. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.

101. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.

104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень…".

Керуючись ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов`язковому врахуванню судами у даній справі.

За наведеного правового регулювання, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, які є обов`язковими для врахування судами та мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги в частині застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3 028 грн під час нарахування суддівської винагороди за період з 01 січня по 19 березня 2024 року та вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивачки.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 48, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про стягнення суддівської винагороди - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Вищого адміністративного суду України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України про стягнення суддівської винагороди - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

Є. О. Сорочко