Постанова від 30.06.2025 по справі 302/374/25

Справа № 302/374/25

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.06.2025 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю секретаря судових засідань Чейпеш С. І., захисника-адвоката Сидоренка В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/346/25, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Сидоренка В. В. на постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08.05.2025.

Цією постановою із урахуванням постанови цього суду від 13.05.2025 про виправлення описки:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка АДРЕСА_1 , непрацююча, визнана винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення на підставі ст. 36 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 265590 від 08.03.2025 та постанови судді від 08.05.2025 вбачається, що 08.03.2025 о 09 год 56 хв по вул. М. Грушевського у с. Міжгір`я Хустського району, водій ОСОБА_2 керувала транспортним засобом марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилася, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 265608 від 08.03.2025 та постанови судді від 08.05.2025 вбачається, що 08.03.2025 о 10 год 25 хв по вул. М. Грушевського у с. Міжгір`я Хустського району, водій ОСОБА_2 керувала транспортним засобом марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, і від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилася, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Сидоренко В. В. просить скасувати постанову та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

-2-

Що стосується протоколу серії ЕПР 1 № 265608, вказує на те, що такий є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_2 була зупинена без законних на те підстав, і при цьому, її не було відсторонено від подальшого керування транспортним засобом, що свідчить про порушення поліцейським вимог ст. 266 КУпАП. Відеозапис з місця події на думку захисника не є належним та допустимим доказом, оскільки відображений у ньому час фіксації події не співпадає з часом керування ОСОБА_2 транспортним засобом та складення щодо неї протоколу. Працівниками поліції було обмежено право ОСОБА_2 на отримання правової допомоги. Суд першої інстанції дав невірну оцінку поясненням поліцейського ОСОБА_3 , наданим під час судового засідання. Що стосується протоколу серії ЕПР 1 № 265590, то такий також є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_2 була зупинена без законних на те підстав, і при цьому, її не було відсторонено від подальшого керування транспортним засобом, що свідчить про порушення поліцейським вимог ст. 266 КУпАП. Крім того, працівник поліції схилив ОСОБА_2 відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, що свідчить про провокацію на вчинення адміністративного правопорушення. Також звертає увагу на те, що працівниками поліції було обмежено право ОСОБА_2 на отримання правової допомоги і суд першої інстанції дав невірну оцінку поясненням поліцейського ОСОБА_4 , наданим під час судового засідання.

Будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 на розгляд справи щодо неї не з`явилася, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, відомостей про поважність причин неявки не надала. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, в апеляційному розгляді справи, не є обов`язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 , що не може розцінюватись як порушення її прав, передбачених ст. 268 КУпАП. При цьому, враховується думка захисника-адвоката Сидоренка В. В., який не заперечував щодо розгляду справи без участі ОСОБА_2 , підтвердивши, що їй відомо про час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Сидоренка В. В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката Сидоренка В. В. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено

-3-

адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обгрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції .

Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» , затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.201 5 (далі Інструкція), огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я).

З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що 08.03.2025 о 09 год 56 хв по вул. М. Грушевського у с. Міжгір`я Хустського району, водій ОСОБА_2 керувала транспортним засобом марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилася, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також 08.03.2025 о 10 год 25 хв по вул. М. Грушевського у с. Міжгір`я Хустського району, водій ОСОБА_2 керувала транспортним засобом марки «Renault», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, і від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилася, чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

-4-

Незважаючи на заперечення стороною захисту вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, її вина у вчиненні вказаних правопорушень, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.

Зокрема, вина ОСОБА_2 стверджується протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 265590 та ЕПР 1 № 265608 від 08.03.2025, якими зафіксовано обставини вчинених правопорушень та які, всупереч тверджень апеляційної скарги, відповідають вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту, так і щодо форми (а. с. 92, 2); направленнями водія на огляд (а. с. 94, 3); актами огляду (а. с. 95, 4); копіями постанов серії ЕНА № 4222155 та ЕНА № 4222587 від 08.03.2025 про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП (а. с. 96, 5); довідками інспектора САП Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області від 10.03.2025 про отримання ОСОБА_2 посвідчення водія (а. с. 97-98, 6-7); довідками про те, що ОСОБА_2 раніше до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП не притягувалася (а. с. 99, 8); рапортом інспектора СРПП ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області від 19.05.2024; відеозаписами, з яких вбачається, що ОСОБА_2 визнала як факт керування транспортним засобом, так і факт вживання алкоголю перед тим, а також відмовилася від проходження огляду у встановленому Законом порядку для визначення стану алкогольного сп`яніння.

Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП здійснюється за внутрішнім переконанням, що rрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими ВП № 2 Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області Марюничем В. В. та ОСОБА_3 законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протоколи про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 265590 та ЕПР 1 № 265608 від 08.03.2025 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 цього Кодексу, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.

З встановлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_2 керувала транспортним засобом в зазначені у протоколах час та місці, і при цьому в обох випадках відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

При цьому апеляційний суд враховує те, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп`яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри, виражене тремтіння пальців рук, тобто всі ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене в інспекторів поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_2 на стан алкогольного сп`яніння, від проходження якого остання відмовилася, про що зазначено у протоколах про адміністративне правопорушення.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд оглянув відеозаписи, долучені до протоколів про адміністративні правопорушення, з яких чітко вбачається, що ОСОБА_2 керувала транспортним

-5-

засобом, визнавала факт вживання протягом доби алкогольних напоїв, а також відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд враховує те, що відповідно до чинного законодавства передбачена можливість проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, і при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 бажала пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я. Тому, апеляційний суд вважає, що поліцейськими не порушено будь-яких нормативноправових актів, які регулюють порядок направлення водіїв на огляд з метою визначення стану алкогольного сп`яніння.

В матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про наявність у працівників полії підстав для обмови ОСОБА_2 , а також про застосування працівниками поліції тиску чи незаконних методів примусу, які призвели до відмови ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп`яніння.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 оскаржувала дії працівників поліції щодо складання щодо неї протоколів про адміністративні правопорушення. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться у протоколах про адміністративні правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.

Тому, доводи апеляційної скарги про те, що працівник поліції ОСОБА_4 схилив ОСОБА_2 відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, що свідчить про провокацію на вчинення адміністративного правопорушення, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такі не підтверджені жодними доказами, що дає обґрунтовані підстави вважати, що вони спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за вчинене нею правопорушення. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що з відеозаписів вбачається, що працівники поліції в обох випадках роз`яснили ОСОБА_2 можливість пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки або в закладі охорони здоров`я, або відмовитися від проходження такого огляду, у тому числі поліцейський ОСОБА_4 повідомляв, що ОСОБА_2 має право обрати будь-який варіант на власний розсуд, однак остання відмовилася від проходження огляду, зазначивши, що з вечора вжила не малу кількість алкоголю. Будь-яких ознак провокації з боку працівників поліції із відеозаписів не вбачається.

Відеозаписами, долученими до матеріалів справи, підтверджується факт порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 була зупинена без законних на те підстав, апеляційний суд визнає такими, що не знаходять свого підтвердження та не спростовують факту порушення нею вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що в обох випадках ОСОБА_2 була зупинена за порушення вимог п. 31.1 Правил дорожнього руху України, за що відносно неї поліцейськими були винесені відповідні постанови. Доказів про те, що указані постанови скасовані чи оскаржені стороною захисту не надано. Крім того, апеляційний суд зазначає, що правомірність зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2 не спростовує факту керування транспортним засобом, а відтак і не має відношення до порушення нею вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_2 не було відсторонено від подальшого керування транспортним засобом, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі повністю спростовані відеозаписом, долученим до протоколу серії ЕПР 1 № 265608,

-6-

з якого вбачається, що працівники поліції відсторонили ОСОБА_2 від керування транспортним засобом, попередивши її про неможливість здійснення подальшого руху та необхідність залишення транспортного засобу на місці зупинки, і при цьому ОСОБА_2 вказувала працівникам поліції, що після складання щодо неї протоколу серії ЕПР 1 № 265590 працівники поліції також відстороняли її від керування транспортним засобом.

Безпідставними і такими, що не знаходять свого підтвердження, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції було обмежено право ОСОБА_2 на отримання правової допомоги. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено факти роз`яснення ОСОБА_2 її прав та обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, що відповідно підтверджується її підписами у протоколах, однак ОСОБА_2 не заявляла жодних клопотань, у тому числі щодо отримання правової допомоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписи є неналежними та недопустимими доказами, апеляційний суд визнає неспроможними з огляду на таке.

Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Наявними у матеріалах справи відеозаписами, у тому числі й зафіксованими на них фактами спілкування ОСОБА_2 з працівниками поліції підтверджено, що ОСОБА_2 керувала транспортним засобом, перед тим протягом доби вживала алкогольні напої, а також в обох випадках відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даних відеозаписів немає.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимими доказами відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018.

-7-

Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.

Отже, відеозаписи віднесені ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.

При цьому, усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов`язує настання відповідальності за вчинені правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення інкримінованих ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.

За таких обставин, доводи про те, що відображений на відеозаписі, доданому до протоколу серії ЕПР 1 № 265590, час фіксації події не співпадає з часом керування ОСОБА_2 транспортним засобом та складення щодо неї протоколу, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі не спростовують факту самої події та викладених у цьому протоколі обставин, а відтак і не являються підставою для скасування прийнятого судом рішення. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 265590 від 08.03.2024, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.

При цьому, доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не дають підстав для визнання наявних у матеріалах справи відеозаписів недопустимими доказами у справі, з огляду і на те, що відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі і відеозапис.

Тому, апеляційний суд вважає наявні в матеріалах справи відеозаписи належними та допустимими доказами у справі.

Неспроможними та безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дав невірну оцінку поясненням поліцейських ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , наданим під час судового засідання. Дослідивши викладені в оскаржуваній постанові пояснення цих поліцейських апеляційний суд вважає, що вони повністю узгоджуються з матеріалами справи, якими беззаперечно доводиться вина ОСОБА_2 у порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, стороною захисту не заявлялось клопотань про виклик та допит працівників поліції під час апеляційного розгляду справи.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх такими, що не породжують сумнівів у фактичних обставинах вчинення ОСОБА_2 правопорушень, встановлених працівниками поліції і зафіксованих відеозаписами та протоколами про адміністративні правопорушення.

Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як у цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.

-8-

У зв`язку з чим, апеляційним суд вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку дослідженим під час судового засідання та наявним у матеріалах справи доказам, визнавши їх належними, допустимими та достатніми для підтвердження вини ОСОБА_2 .

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_2 обгрунтовано визнано винним у порушенні вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративних правопорушень.

Обгрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на уникнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за вчинені нею правопорушення.

Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчинених ОСОБА_2 адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення на підставі ст. 36 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущені ОСОБА_2 порушення правил дорожнього руху є грубими та потенційно небезпечними як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.

При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення накладене на ОСОБА_2 відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни не вбачається.

-9-

Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необгрунтованість накладеного на неї адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обгрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обгрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і жодних клопотань з цього приводу не заявлялось.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Сидоренка В. В. залишити без задоволення, а постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08.05.2025 щодо ОСОБА_5 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя