Рішення від 02.07.2025 по справі 499/696/22

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/696/22

Провадження № 2/499/5/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 липня 2025 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засіданні Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

09.09.2022 року позивач звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом про позбавлення батьківських прав, відповідно до якого просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого що ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

В обґрунтування позову, позивач посилалася на ту обставину, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який на даний час розірвано. Від шлюбних відносин сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з позивачем, при цьому батько дитини, ОСОБА_2 самоусунувся від покладених на нього законом батьківських обов`язків. На протязі тривалого часу відповідач не займається вихованням сина, не піклується про нього, не цікавиться навчання, станом здоров`я, не забезпечує необхідного харчування, не надавав матеріальної допомоги, негативно впливав на його фізичний та духовний розвиток як складову виховання.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року провадження по справі було відкрито.

10.10.2022 року відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами подав до суду відзив на позов, згідно якого зазначив, що після припинення спільного проживання з матір`ю дитини, тобто позивачем, він постійно цікавився долею дитини та станом його здоров`я, надавав матеріальну допомогу, бажає спілкуватися з дитиною, займатися його вихованням та частіше бачити свого сина, тому всі посилання позивача на обставини його самоусунення від виконання батьківських обов`язків є надуманими та такими, що мають на меті ввести суд в оману. При цьому позивач категорично відмовляється надавати йому сина для спілкування, позбавила можливості зустрічатися з дитиною, всіляко перешкоджає йому приймати участь у вихованні дитини. Також посилався на ту обставину, що позивач не зверталася до суду з заявою про стягнення аліментів, що підтверджує той факт, що відповідач у добровільному порядку надає позивачу матеріальну допомогу на утримання дитини. Також вказав, що позивач звертаючись до суду з вказаним позовом не діє в інтересах дитини, а хоче таким чином уникнути мобілізації свого теперішнього чоловіка у разі усиновлення ним їх спільної дитини після позбавлення його батьківських прав. Просив у задоволенні позову відмовити.

17.10.2022 року позивач надала до суду заперечення на відзив, згідно яких зазначила, що всі доводи відповідача є такими, що не відповідають дійсності, оскільки після розірвання шлюбу, а саме 02.01.2019 року відповідач лише декілька разів з`явився щоб побачити сина, ці зустрічі були нетривалими та відповідач не проявляв особливого інтересу до спілкування з дитиною та не виявляв зацікавленості щодо продовження спілкування. При цьому за весь цей період відповідач лише двічі здійснив перевод коштів на утримання дитини, і то лише після того, як позивач звернулася до Великобуялицької сільської ради з запитом про надання висновку щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, тобто таким чином відповідач хотів довести факт ніби-то участі у вихованні і утриманні сина. Позивач зазначила, що дійсно, після звернення до суду з вказаним позовом не бажає надавати можливість відповідачу бачитися з дитиною задля запобігання можливих психологічних та моральних дитячих травм, оскільки на протязі тривалого часу до подачі позову до суду, відповідач зацікавленості до дитини не проявляв, а жодних перешкод з її боку щодо спілкування відповідача з дитиною не було. На протязі відвідування їх сином дитячого садочку, відповідач жодного разу не зв`язався з керівництвом садочку, не поцікавився успіхами сина. Щодо посилання відповідача на ту обставину, що позивач звернулася з даним позовом до суду з метою уникнення її теперішнім чоловіком мобілізації, то зазначила, що її чоловік ОСОБА_4 наразі працює у АТ «ДТЕК Одеські електромережі», має бронювання, тому дані висловлювання відповідача є надуманими. Окрім цього, в провадженні Іванівського районного суду Одеської області перебуває ще одна справа про позбавлення батьківських прав відповідача, що свідчить про його непорядність та невідповідальність по відношенню до виконання батьківського обов`язку. Окрім цього відповідач за час їх спільного проживання неодноразово проявляв відносно неї фізичне та психологічне насилля, вживав при дитині алкогольні напої, сідав у стані алкогольного сп`яніння за кермо, тому позивач вважає недоцільним допускати таку безвідповідальну особу до виховання дітей.

Ухвалою суду від 10.11.2022 року провадження по справі було зупинено до припинення перебування відповідача в складі ЗСУ.

Ухвалою суду від 06.02.2025 року було поновлено провадження по справі.

06.03.2025 року позивач подала до суду письмове звернення, згідно якого вказала на ту обставину, що за час слухання справи у суді відповідач жодного разу не намагався спробувати зв`язатися з сином, налагодити відносини чи просто проявити себе як людина, зацікавлена в дитині, також не привітав сина ні з одним з минулих свят, з днем народження, хоча знає його дату, місце їх проживання.

26.03.2025 року позивач подала письмові пояснення по справі до суду, згідно яких вказала, що відповідач у добровільному порядку не бажав сплачувати аліменти, тому вона вимушена була звернутися до суду з заявою про їх стягнення, проте факт перерахування коштів на утримання дитини не може замінити батьківську любов, турботу, теплоту, ласку та повсякденне виховання дитини, яким наразі займається її чоловік ОСОБА_4 , а відповідач не вживає заходів спілкування з сином з 2020 року.

24.04.2025 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких останній зазначив, що позивач не надала суду доказів його ухилення від виконання батьківських обов`язків, він сплачує аліменти на утримання дитини, бажає з ним спілкуватися та проводити час разом, однак без рішення суду позивач відмовляється надавати відповідачу таку можливість. Окрім іншого, Великобуялицька сільська рада, як орган опіки та піклування вважала за недоцільне позбавляти відповідача батьківських прав. Наявність конфлікту між позивачем та відповідачем не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, при цьому обставини, які б свідчили про те, що відповідач не забезпечує належного виховання дитини, не проявляв до неї батьківського піклування, ухилявся від виконання батьківських обов`язків, жорстоко з нею поводився, вчиняв відносно дитини протиправні дії, є хронічним алкоголіком чи наркоманом, та інше позивачем не доведені, отже підстав для позбавлення батьківських прав як крайнього заходу сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, немає.

07.05.2025 року від представника позивача надійшли до суду уточнені пояснення по справі, згідно яких позивач відзначила, що наданий Великобуялицькою сільської радою висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав від 24.03.2025 року наданий через майже як три роки після висновку про доцільність такого позбавлення від 24.08.2022 року суперечать одне одному, та навіть описова частину висновку від 24.03.2025 року вочевидь не відповідає затвердженому висновку, оскільки згідно змісту такого висновку саме позивач створила всі умови для належного виховання та проживання дитини, разом з тим, жодних доводів щодо прийняття належної участі у вихованні дитини відповідачем не зазначено. Окрім цього, згідно довідки з місця навчання дитини, відповідач не бере участі у виховані та навчання сина. Також, дитина страждає на хронічні захворювання, однак відповідач за час перебуванні справи у суді жодного разу не поцікавився станом його здоров`я, не звертався до неї з бажанням ознайомитися з амбулаторною карткою сина. Окрім цього, з 2020 року фактично вихованням сина займається її теперішній чоловік, ОСОБА_4 , для них в першу чергу важливий добробут їх дітей, тобто, окрім іншого позовні вимоги позивача обґрунтовуються на бажанні мати повноцінну родину з її теперішнім чоловіком. Просила її позовні вимоги задовольнити, оскільки матеріалами справи повністю доведено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 .

У судовому засіданні позивач та її представник на задоволенні позову наполягали з підстав вказаних у позові та письмових поясненнях, оскільки під час розгляду справи належними та допустимими доказами доведено факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_3 .

Відповідач у судове засідання не з`явився, однак присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вказав, що відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, сплачує аліменти на утримання дитини, має бажання бачитися з сином та брати участь у його вихованні, однак позивач перешкоджає йому у реалізації такого права.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Великобуялицької сільської ради у судовому засіданні підтримала наданий суду висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, вважала, що відсутні визначенні законом підстави для задоволення позову.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , яка являється старшою сестрою позивача, та яка була попереджена про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиві свідчення, склала присягу свідка та була ознайомлена з положеннями ст.63 Конституції України, показала суду, що після народження спільної дитини у позивача та відповідача значно погіршилися відносини, відповідач ОСОБА_2 почав зловживати алкогольними напоями, вчиняти вдома сварки та бійки з позивачем, ображав її, вона неодноразово приїжджала до них, заспокоювала відповідача та забирала дитину, щоб він не бачив і не чув сварок. При цьому відзначила, що до органів поліції чи органів опіки та піклування вони не зверталися, оскільки хотіли дані конфлікти вирішити самостійно. При цьому відповідач майже ніде не працював, матеріальну сім`ю належним чином не забезпечував, позивачу постійно допомагала вона, як старша сестра та їх мати. Після того, як позивач народила дитину, відповідач постійно запрошував до їх будинку друзів, розпивав з ними алкогольні напої, позивачу не допомагав фізично у догляді за дитиною. Також свідок відзначила, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, коли дитині виповнилося приблизно рік, відповідач не приїздив до сина, не купував йому речей, подарунків, не проводив з ним час. При цьому зі сторони їх сім`ї вживалися заходи щодо забезпечення спілкування відповідача з сином, вони йому телефонували, вказували на ту обставину, що йому необхідно спілкуватися з дитиною, яка прагне батьківської уваги, однак відповідач не реагував на їх зауваження.

У судовому засіданні також була допитана свідок ОСОБА_6 , яка являється сусідкою позивача та яка була попереджена про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиві свідчення, склала присягу свідка та показала суду, що знала сім`ю позивача та відповідача з моменту їх спільного проживання, оскільки вона є сусідкою позивача, окрім цього її рідний син мав дружні стосунки та працював разом з відповідачем. Свідок показала суду, що неодноразово бачила, як між відповідачем та позивачем виникали сварки, бачила як відповідач поводив себе агресивно, розмахував руками. Її молодша донька неодноразово забирала маленького ОСОБА_3 , щоб він не чув та не бачив їх сварок. Також дуже часто її син, коли приїздив з роботи додому, де він працював разом з відповідачем, казав, що ОСОБА_2 до дому не приїхав, залишився в барі відпочивати. Окрім цього, свідок вказала, що з моменту, як дитині виповнився 1 рік та сторони по справі фактично перестали разом проживати, вона жодного разу не бачила відповідача за місцем мешкання дитини, не бачила щоб вони гуляли чи спілкувалися.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши позиції сторін та покази свідків, з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ч.1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом було досліджено всі наявні в матеріалах письмові докази та надано їм відповідну правову оцінку.

Так, відповідно до копії свідоцтва про народження, сторони по справі мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (Т.1, а.с.9).

Відповідно до рішення Іванівського районного суду Одеської області від 03.12.2018 року шлюб між сторонами розірвано.(Т.1, а.с. 8)

31.01.2020 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. (Т.1, а.с. 10).

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 02.08.2022 року та від 17.03.2025 року, склад сім`ї позивача складають ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_3 (син, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_9 (син, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_10 (донька, ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (Т.1, а.с.11, 168)

Відповідно до наданої характеристики на позивача від 02.08.2022 року та від 17.03.2025 року, ОСОБА_1 має на утриманні трьох дітей, турбується про стан здоров`я дітей, які виховуються у нормальних санітарно-побутових умовах, мають всі зручності для їх виховання. Родина ОСОБА_1 користується повагою з боку сусідів та жителів селища Петрівка, скарг на її поведінку не надходило.(Т.1, а.с.12, 169)

Згідно наданої від 13.10.2022 року довідки, ОСОБА_4 проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 та на його утриманні знаходиться пасинок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(Т.1, а.с.30).

Відповідно до копії посвідчення, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мать посвідчення багатодітної сім`ї, діти - ОСОБА_3 , 2017 р.н., ОСОБА_9 , 2020 р.н., ОСОБА_10 , 2022 р.н. (Т.1, а.с.61)

Відповідно до довідки від 02.08.2022 року з КЗ «Петрівський заклад дошкільної освіти №2 «Сонечко», вказано, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 не цікавиться життям своєї дитини, участі у її вихованні не бере, на час навчання дитини не з`являється на батьківській збори та до закладу дошкільної освіти не навідується.(Т.1, а.с.13)

Рішенням виконавчого комітету Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 18.08.2022 року №84 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (Т.1, а.с.14)

Відповідно до змісту вказаного висновку встановлено, що ОСОБА_2 , як батько дитини ОСОБА_3 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не сплачує аліментів на утримання дитини, не приймає участі у вихованні свого сина, не піклується про стан його здоров`я, про фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на його фізичний та розумовий розвиток. Дитина проживає разом з матір`ю, яка займається його вихованням та розвитком, повністю знаходиться на її утриманні. Мати забезпечує дитину харчуванням, одягом, іграшками та іншими речами необхідними для його повноцінного та всебічного розвитку та виховання. У висновку вказано, що дані обставини підтверджують, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_3. (Т. 1 а.с.15)

Відповідач у 2022 році звертався до служби у справах дітей Великобуялицької сільської ради з питанням щодо встановлення графіків побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 , на що отримав відповідь, що у зв`язку з перебуванням у проваджені суду справи щодо позбавлення його батьківських прав, подальший розгляд такої заяви комісію є неможливим, рекомендовано звернутися до суду з відповідним клопотанням. (Т.2, а.с.30-31)

Згідно наданих копій фіскальних чеків від 30.08.2022 року та від 29.09.2022 року, відповідачем було здійснено два поштові перекази на ім`я ОСОБА_1 на суму 2000,00 грн. та 1300,00 грн. відповідно. (Т.1, а.с.35, 37).

Згідно характеристики від 19.08.2022 року з Іванівської селищної ради, ОСОБА_2 характеризується позитивно, скарг на нього не надходило, зарекомендував себе як зразковий громадянин, що підтримує добрі стосунки як у сім`ї та і в спілкуванні з сусідами.(Т.1 а.с.38)

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 2022 року, останній проживає з батьком, матір`ю та сестрою.(Т.1, а.с.42-43)

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №76046385 від 01.01.2025 року, ОСОБА_2 мав заборгованість по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі 19336,86 грн.(Т.1, а.с.127)

Як вбачається з відповіді, наданої службою у справах дітей Великобуялицької сільської ради від 28.02.2025 року, відповідач ОСОБА_2 звертався до служби у справах дітей з питанням щодо участі батька у вихованні дитини, та у зв`язку з перебуванням справи про позбавлення його батьківських прав у провадженні суду, останньому рекомендовано звернутися до суду.(Т.1, а.с.146).

Згідно довідки від 28.02.2025 року та від 17.03.2025 року, ОСОБА_3 знаходиться на диспансерному обліку у сімейного лікаря Буялицької АЗПСМ з діагнозом хронічний холецистит, реактивний панкреатит, протягом року проходив курси лікування.(Т.1, а.с.149, 166)

Відповідно до довідки з Буялицького ліцею №2 від 26.02.2025 року, від 14.03.2025 року та характеристики від 14.03.2025 року, за час навчання ОСОБА_3 , учня 1-Б класу, його батько ОСОБА_2 жодного разу не звертався до навчального закладу з питань навчання сина, не цікавився його успіхами, батьківські збори не відвідував. (Т.1, а.с.150, 164, 165)

На виконання ухвали суду від 06.03.2025 року про надання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, рішенням виконавчого комітету Великобуялицької сільської ради Березівського району Одеської області від 24.03.2025 року №37 було затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 (Т.1, а.с.172)

Відповідно до змісту вказаного висновку встановлено, що відповідно до наданих довідок, характеристик та протоколів бесіди з сусідами позивача ОСОБА_1 за адресою якої проживає малолітня дитина ОСОБА_3 , вихованням та утриманням дитини займається мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_4 , при цьому батько дитини школу не відвідує, до сина не приїжджає, не спілкується з останнім. Разом з тим, заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.03.2025 рік у ОСОБА_2 відсутня, на засіданні комісії він висловив бажання спілкуватися з сином, однак ОСОБА_1 зазначила, що не проти спілкування батька з дитиною, але тільки на підставі рішення суду щодо побачень. Батьку було рекомендовано звернутися до суду з відповідною позовною заявою. Враховуючи зазначене, орган опіки та піклування Великобуялицької сільської ради вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 , відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 . (Т.1, а.с.175-179)

Відповідно до наданих копій чеків та довідки про відсутність заборгованості, відповідач сплачує аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , що позивачем не заперечується.(Т.1, а.с.202-225)

При цьому, суд не бере до уваги та не надає правову оцінку доказам, що не стосуються предмету доказування, а саме: довідка з Державного центру зайнятості (Т.1 а.с.34), довідка, про місце роботи ОСОБА_4 (Т.1, а.с. 65), постанова з ЄДРСР (Т.1, а.с.234-238), довідка з місця проходження служби (Т.1, а.с.244), характеристика з місця служби (т.2, а.с.21), витяг з ЄРДР (Т.2, а.с.22), наказ (Т.2, а.с.23).

Суд також не бере до уваги письмові покази свідка ОСОБА_6 , оскільки вона була допитана у судовому засіданні безпосередньо, також суд не бере до уваги надану письмову заяву ОСОБА_13 , оскільки суд не має можливості встановити особу, яка дану заяву надала через відсутність її копії паспорту в матеріалах справи. (Т.1, а.с.16-18), а також скриншоти з мобільного додатку через відсутність електронного підпису, що робить неможливим підтвердження автентичності та цілісності повідомлень. Крім того, скриншот є лише візуальним відображенням даних, а не оригінальним електронним документом. (Т.1 а.с.36, 62, 63, 64)

Застосовуючи норми матеріального права, суд виходив з такого.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями141,150,153,155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛвід 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Оцінюючи характер спірних правовідносин, суд бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька до і під час розгляду справи в суді про позбавлення його батьківських справ.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не займається її вихованням, не піклується, під час розгляду справи не проявив інтересу до стану її здоров`я, не цікавиться фізичним, моральним і духовним розвитком малолітньої дитини. До вказаного висновку суд прийшов на підставі того, що до та під час розгляду справи в суді, окрім сплати аліментів на утримання дитини, і то після відкриття провадження по справі, відповідач не вчиняв активних свідомих дій направлених на виправлення ситуації що склалася в минулому щодо спілкування зі своїм малолітнім сином. У судовому засіданні встановлено, що відповідач не проявляв та продовжує не проявляти інтересу щодо здоров`я, розвитку дитини, не приймає реальні міри щодо можливості забезпечення спілкування з останнім. Так, ні в рамках даного позову, ні в іншому проваджені відповідач не звертався з заявами про встановлення графіку побачень, визначення способу участі у вихованні дитини, оскільки побоювання позивача щодо недоцільності таких зустрічей без чіткого встановленого порядку зумовлена як віком та здоров`ям дитини, так і відсутністю у житті малолітньої дитини на протязі тривалого часу фігури відповідача як батька дитини, з метою не порушення її усталеного життєвого порядку з визначеними сімейними ролями інших осіб, а саме вітчима, який на протязі тривалого часу фактично виконує батьківськи обов`язки щодо малолітнього ОСОБА_3 . При цьому суд вказує, що тривала розлука між відповідачем та малолітнім сином має наслідком розрив психоемоційних зв`язків між ними. Водночас дитина, враховуючи її вік, за цей час адаптувалася до відносин у сім`ї з новим чоловіком матері, почувається комфортно у ній, що підтверджується характеристиками з місця проживання та навчання дитини.

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24.

Суд вважає, що фактично, поведінка ОСОБА_2 протягом розгляду справи свідчить про те, що він створює штучні умови, для того щоб покласти їх в основу відсутності підстав для позбавлення батьківських прав, при цьому реальних намірів для виконання обов`язків передбачених частиною першою статті 164 СК України, окрім сплати аліментів, він не вчиняє, зокрема: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

ОСОБА_2 заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав, не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавився її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, бере участь у вихованні дитини, здійснює необхідні для дитини такого віку (6 років) подарунки для забезпечення фізичного розвитку (велосипед, ролики, м`ячі, інше), розумового (книги, настільні ігри, планшет інше), психологічного (не спілкується з дитиною), соціального та культурного (не відвідує соціальні, розважальні заходи, дитячі майданчики, кімнати відпочинку, ігрові кімнати).

ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді, що триває майже 3 роки, не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за ним, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина та продовжує ними нехтувати.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

При цьому факт сплати аліментів на утримання дитини не є безумовним доказом участі батька у її вихованні, а оцінку діям чи бездіяльності відповідача щодо реалізації своїх батьківських прав та обов`язків необхідно розглядати в сукупності з іншими чинниками. Так як не сплата аліментів не може бути єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, так і навпаки, їх сплата не підтверджує належне виконання батьківських обов`язків в повній мірі.

Щодо наданого органом опіки та піклування висновком про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача, то суд зазначає, що тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

При цьому досліджуючи вказаний висновок, а саме його мотивувальну частину, суд прийшов до переконання що встановлені обставини під час його ухвалення та вказані у висновку вочевидь розходяться з наведеним висновком, оскільки такий висновок не містить жодних посилань на участь батька у вихованні дитини, окрім як сплати аліментів.

Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України),спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.

Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, покази свідків, суд прийшов до висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у її вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином.

Таким чином позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При цьому суд не вбачає за необхідне та таке що призведене до зміни ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків відмовляти у задоволенні позову та попереджати відповідача про необхідність змінити ставлення до своєї дитини, оскільки останній мав достатній термін для виправлення свої винної бездіяльності щодо участі у вихованні дитини, оскільки з моменту відкриття провадження по справі та до моменту винесення рішення пройшло майже 3 роки, однак окрім сплати аліментів відповідач жодних активних дій, направлених на зміну відносин з сином, їх зближення не вчинив, про що свідчить його свідоме небажання виправити ситуацію що склалася.

Застосовуючи норми процесуального права, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На виконання вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великобуялицька сільська рада Березівського району Одеської області (вул. Преображенська 118, с. Великий Буялик Березівський район Одеська область, код ЄДРПОУ 04378416) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Роз`яснити ОСОБА_2 , що відповідно до ч.1 ст.169 СК України мати, батько позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.)

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Якщо апеляційну скаргу не було подано, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ