Рішення від 02.07.2025 по справі 204/8475/20

Справа № 204/8475/20

Провадження № 2/204/8/25 р.

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю відповідача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради про припинення права користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач подав до суду позовну заяву, в якій просить визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняти з реєстраційного обліку зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судовий збір. В обґрунтування позовних вимог вказано, що 04.11.2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право власності об`єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок, житловою площею 107,3 кв.м., загальною площею 354,4 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 810 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно отриманої довідки №17154 від 17.10.2019 року щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Для уточнення інформації ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було направлено запит про надання відомостей щодо зареєстрованих осіб до ЦНАПу м. Дніпра «Лівобережний», проте станом на дату звернення відповіді на запит не було отримано. ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є юридичною особою, що діє відповідно до чинного законодавства, метою якої є отримання прибутку, в тому числі від реалізації майна. Вищевказані особи, що зареєстровані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого вони не являються, порушує права та інтереси позивача. При цьому, позивач не надавав згоди на проживання у житловому будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на праві власності. Із зазначеного вбачається, що відповідачі втратили право користування вказаною квартирою внаслідок переходу права власності на дане нерухоме майно до іншої особи. Порядок користування квартирою з відповідачами не визначався, відповідачі договору найму щодо користування жилим приміщенням не укладали та не звертались до позивача із заявами про укладення договору найму житлового приміщення. У зв`язку з тим, що відповідачі зареєстровані в квартирі, яка на праві приватної власності належить позивачу без законних на те підстав, даними діями чинять позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №231090288, від 04.11.2020 року, власником житлового будинку, житловою площею 107,3 кв. м., загальною площею 354,4 кв.м., що розташований на земельний ділянці площею 810 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Діджи Фінанс». Окрім цього, варто зазначити, з 16.11.2005 року вищевказане майно було предметом іпотеки згідно Іпотечного договору №03/ф103-31/05, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., за реєстровим № 6261, укладеного між ВАТ «АКБ «Автокразбаню» та ОСОБА_3 . Згідно умов Іпотечного договору, Іпотекодавець ( ОСОБА_3 ) була зобов`язана не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб. Таким чином, починаючи з 16.11.2005 року і до моменту завершення дії Договору іпотеки, у ОСОБА_3 було відсутнє право здійснювати дії, направлені на реєстрацію інших осіб у житловому будинку, що був предметом іпотеки без особи згоди первісного Іпотекодержателя, яка останнім не надавалась. В свою чергу, як зазначено у довідці про зареєстрованих осіб, реєстрацію місця проживання у даній квартирі відповідачів було здійснено після укладення Іпотечного договору. Враховуючи вищевказане, дані дії щодо реєстрації місця проживання відповідачів у будинку в цілому були неправомірними та такими, що вчинені з грубим порушенням умов Договору іпотеки. Окремо слід зазначити, що деякі із відповідачів були зареєстровані до укладення Іпотечного договору, проте ними після набуття права власності на вищевказане майно позивач не надавав згоди на проживання в даному будинку вищевказаним особам.

Не погодившисьз позовнимивимогами відповідачем ОСОБА_3 подано досуду відзивна позовнузаяву,відповідно доякого вказанонаступне.Позивач подаючипозов звимогою визнативідповідачів такими,що втратилиправо користуванняжитловим приміщеннямта знятиїх зреєстраційного облікуне врахувавдуже важливудеталь,а саме:частиною першоюстатті 40Закону України"Проіпотеку"передбачено,що зверненнястягнення напередані віпотеку житловийбудинок чижитлове приміщенняє підставоюдля виселеннявсіх мешканців,за виняткомнаймачів тачленів їхсімей.Виселення проводитьсяу порядку,встановленому законом.Нормою,яка встановлюєпорядок виселенняіз займаногожитлового приміщення,є стаття109ЖК УРСР.Зокрема,частинами першою,другою статті109ЖК УРСРвизначено,що виселенняіз займаногожилого приміщеннядопускається зпідстав,установлених законом.Громадянам,яких виселяютьз жилихприміщень,одночасно надаєтьсяінше постійнежиле приміщення,за виняткомвиселення громадянпри зверненністягнення нажилі приміщення,що булипридбані нимиза рахуноккредиту (позики)банку чилиней особи,повернення якогозабезпечене іпотекоювідповідного жилогоприміщення.Постійне жилеприміщення,що надаєтьсяособі,яку виселяють,повинно бутизазначено врішенні суду.Отже,частина другастатті 109ЖК УРСРустановлює загальнеправило пронеможливість виселеннягромадян безнадання іншогожилого приміщення.Як виняток, допускається виселеннягромадян безнадання іншогожилого приміщенняпри зверненністягнення нажиле приміщення,що булопридбане громадяниномза рахуноккредиту поверненняякого забезпеченеіпотекою відповідногожилого приміщення. В даному випадку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 було придбане не за рахунок кредиту. Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Враховуючи вищевикладене, вважає, що підстави позбавлення права користування спірним житлом відповідачів відсутні, крім цього виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення буде незаконним. Таким чином, вважає що позовна заява має бути залишена без задоволення. В будь-якому разі якщо суд вирішить задовольнити позовні вимоги позивача, просить зазначити у судовому рішенні інше постійне жиле приміщення, з розрахунку 13,65 квадратний метр жилої площі на одну особу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 2133, виданий 02.11.2020 року.

Згідно довідки №17154 від 17 жовтня 2019 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житлових приміщеннях/будинку осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , та неповнолітні особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Вказане майно було предметом іпотеки згідно іпотечного договору №03/ф103-з1/05 укладено між ВАТ «АКБ «АВТОКРАЗБАНК» та ОСОБА_3 .

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Позивач набув право власності на предмет іпотеки шляхом придбання майна, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в ній зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Також, згідно висновку органу опіки та піклування, який затверджено Розпорядженням Голови адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради від 17 лютого 2025 року №70-р визначено, що оскільки відсутня інформація, щодо наявності іншого житла у дітей та їх батьків, відсутність згоди батьків на зняття з реєстрації дітей, звуження житлових, майнових прав дітей, витяг із протоколу комісії з питань захисту прав дитини від 05.02.2025, недоцільним вважаємо визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особами, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 175-176).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Стаття 405 Цивільного кодексу України передбачає право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом.

Друга частина вказаної статті визначає втрату права користування членом сім`ї власника житловим приміщенням.

Аналізуючи положення ст. 405 Кодексу, можна виділити наступні структурні елементи правовідносин, з яких складаються вимоги під час виникнення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням на підставі ст. 405 ЦК України.

Так, виходячи зі змісту ч. 1 даної статті необхідно розуміти, що правовідносини в даній категорії спорів можуть виникати лише між власниками житла (на праві приватної власності) та членами їх сім`ї.

Отже категорія спорів про виселення з наданням іншого житла або без такого при користуванні гуртожитками або квартирами, які не належать користувачеві на праві приватної власності, а також між власниками житлового приміщення (за умови наявності права приватної власності на таке жиле приміщення) з вимогами виселення осіб, які не є членами сім`ї власника в даній категорії спорів не застосовується.

Суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного цивільного права, як визнання осіб такими, що втратили право користування, оскільки згідно вищенаведених норм матеріального права способом захисту порушеного права власності позивача є виселення осіб.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Так, відповідно до цієї норми зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Із правових висновків ВС № 21-1438а15 від 30.06.2015 та №825/1335/13-а від 1 березня 2016року вбачається, що із указаної норми (ст.7 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») вбачається, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Крім того, 01 грудня 2021 року набрав чинності Закон України від 5 листопада 2021 року № 1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі Закон № 1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, а також встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

Законом № 1871-IX запроваджено більш спрощену процедуру зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), у тому числі, власниками житла. Так, на законодавчому рівні закріплено право власника житла приватної форми власності звертатися до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг для здійснення зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) повнолітньої особи, а також дитини, у разі якщо така реєстраційна дія здійснюється разом з її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Тобто власник майна має право зняти осіб із зареєстрованого місця проживання особи.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись, ст.ст. 319, 321, 383, 381, 391, 405 ЦК України, ЖК УРСР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради про припинення права користування житловим приміщенням відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. І. Сікорського, буд.8;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків відсутній, місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Служба у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 23065864, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд 83/1.

Орган опікита піклуванняадміністрації Центральногорайону Дніпровськоїміської ради ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44209446, місце знаходження: 49006, м. Дніпро, просп. Л.Українки, буд. 65.

Суддя В.В. Самсонова