Постанова від 01.07.2025 по справі 528/315/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 528/315/24 Номер провадження 22-ц/814/1863/25Головуючий у 1-й інстанції Вітківський М. О. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Ванда А.М.,

з участю представника відповідача Матях Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 січня 2025 року, постановлене суддею Вітковським М.О. (повний текст складено 29 січня 2025 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю,

в с т а н о в и в:

21.03.2024 адвокат Таргоній В.М., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 30.01.2019 у м.Києві електропотяг здійснив наїзд на ОСОБА_2 . Унаслідок отриманих травм останній загинув. Позивач є батьком загиблого. Його втрата для нього є незворотною, а передчасна смерть - непоправною, такою, що спричинила душевні страждання, призвела до погіршення самопочуття, втрати соціальних зв`язків та позбавила підтримки в майбутньому. Позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої йому моральної шкоди у грошовому еквіваленті - 250 000,00 грн., яку просить стягнути із АТ «Українська залізниця», як власника джерела підвищеної небезпеки.

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 27.01.2025 позов задоволено частково.

Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 125 000,00 грн.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1 250,00 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідачем не доведено умисел в діях потерпілого або наявність непереборної сили, яка призвела до нещасного випадку. Тоді як сам факт загибелі сина позивача під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості його моральних страждань, які підлягають відшкодуванню власником джерела підвищеної небезпеки. Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд виходив із того, що факт смертельного травмування стався внаслідок особистої неуважності самого потерпілого та нехтування ним правилами безпеки на залізничному транспорті, постановивши до стягнення 125 000,00 грн. моральної шкоди, що відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Відповідач АТ «Українська залізниця» із рішенням районного суду не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Посилаючись на наявні у справі докази доводить, що причиною нещасного випадку стало умисне порушення потерпілим вимог п.3.16 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, який при наїзді на нього електропоїзду свідомо біг по платформі поруч із вагоном поїзда, що відходив та повис на відкрите вікно. Такі дії потерпілого, на думку відповідача, свідчать про наявність в його діях умислу, а отже свідчать про намір вчинити самогубство. Наведене вважає підставою для застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 1187, частини другої статті 1166, частини першої статті 1193 ЦК України, замість положень статті 1167 ЦК України, якою помилково керувався районний суд при постановленні оскаржуваного рішення.

Зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження розміру позовних вимог, тоді як посилання позивача у мотивах позову, що сума обґрунтовується втратою сина, що назавжди позбавило його можливості отримувати від сина підтримку та допомогу, вважає такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. .

Вважає завищеним розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, що суперечить позиції Верховного Суду у справі №752/17832/14-ц від 15.12.2020, за змістом якої розмір відшкодування має бути не більшим ніж для розумного задоволення потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення. Натомість, визначена районним судом сума відшкодування не містить жодного обґрунтування і доказів на її підтвердження.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14.03.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 17.03.2025.

01.07.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Таргоній В.М. про розгляд справи без його участі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав наполягаючи на її задоволенні.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача таперевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , його батьками є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ./а.с.10/

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ./а.с.9/

30.01.2019 о 09-50 год. за адресою: м.Київ, пров.Лабораторний,18 виявлено труп ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер в лікарні унаслідок отримання удару від електропотягу (ЄО6775). За фактом викладеного 31.01.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, кваліфіковане за частиною третьою статті 276 КК України; номер кримінального провадження: 12019100090001021./а.с.5/

06.02.2019 складено та затверджено Акт службового розслідування аварії, за змістом якого комісія дійшла висновку, що травмування потерпілого ОСОБА_2 сталося внаслідок особистої необережності, недотримання ним вимог пункту 3.16 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом МТУ від 19.02.1998 №54 (зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства транспорту та зв`язку №1059 від 22.11.2007). Вини інших осіб не встановлено./а.с.46-47/

13.02.2020 постановлю слідчого відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Солом`янського управління поліції ГУ Національної поліції України у м.Києві Бабич А.Г. кримінальне провадження за ч.3 ст.276 КК України, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019100090001021 від 31.01.2019 - закрито, у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. У мотивувальній частині постанови зазначено, що необережні дії з боку ОСОБА_2 є причиною виникнення ЗТП та її наслідками у вигляді смертельного травмування останнього./а.с.6-7/

Частково задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що відповідачем не спростовано цивільно-правову презумпцію заподіювача шкоди та не доведено наявність умислу в діях потерпілого або наявності непереборної сили. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними є підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 125 000,00 грн., завданої загибеллю сина, з урахуванням ступеня вини самого потерпілого, який порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч.2 ст.1168 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

- за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

- зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

- у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків (ч.1 ст.1172 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.ч.2, 5 ст.1187 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч.2 ст.1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч.2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №243/6516/21 від 26.10.2022, №439/1218/18 від 05.08.2020.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч.1, 2 ст.23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №487/6970/20 від 25.05.2022.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19).

У постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі №624/946/23 зроблено висновок, що положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч.2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, установив, що смерть сина позивача настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - електропотягом, належним відповідачу, вина та протиправність дій АТ «Українська залізниця» відсутні, а смерті потерпілого сприяла його власна груба необережність та недбалість.

Доказів, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого, відповідачем не надано, а тому за правилами частини ч.4 чт.12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних.

Доводи апеляційної скарги відповідача про наявність у діях потерпілого ознак умислу, колегією суддів відхиляються, як такі, що ґрунтуються на суб`єктивній оцінці подійта його припущеннях, що не знайшли свого підтвердженні в ході судового розгляду справи. Відтак, доказів, які б підтверджували умисел потерпілого відповідачем не надано, тоді як чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справах №466/4412/15-ц від 05.06.2019, №756/16649/13-ц від 15.08.2019, №447/2438/16-ц від 02.10.2019, №601/1304/15-ц від 11.12.2019, №345/3335/1 від 03.06.2020, №742/637/19 від 07.10.2020.

Отже, установивши, що причиною загибелі сина позивача є потрапляння під електропотяг, у зв`язку з його грубою необережністю та недбалістю, зокрема, порушення Правил безпеки громадян на залізничному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд правильно врахував факт наявності грубої необережності та недбалості потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача та дійшов обґрунтованого висновку, що розмір компенсації моральної шкоди складає 125 000,00 грн. При цьому суд першої інстанції керувався засадами розумності, пропорційності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності підставності стягнення моральної шкоди та її розміру, колегія суддів відхиляє як неспроможні, оскільки сам факт загибелі сина є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його батька. Тоді як наведена відповідачем у апеляційній скарзі практика Верховного Суду не є релевантною до фактичних обставин цієї справи.

При цьому, колегія суддів ураховує, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню і позивач позбавлений можливості матеріальної та моральної підтримки сина, який загинув у віці 30 років, у подальшому своєму житті та в старості та відновити його попередній стан життя неможливо. Тому колегія суддів відхиляє посилання на те, що районним судом при визначенні розміру компенсації моральної шкоди не враховані вимоги розумності та справедливості, а також, що розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі є завищеним.

За таких обставин, урахувавши фактичні обставини справи, поведінку потерпілого, характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах, а тому аколегією суддів до уваги не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 січня 2025 року - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01.07.2025.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак