Постанова від 30.06.2025 по справі 922/4221/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4221/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 07.04.2025 у справі №922/4221/24

за позовом Департамента гуманітарної політики Дніпровської міської ради, місто Дніпро

до Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків

про стягнення 24 250,91 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків

до Департамента гуманітарної політики Дніпровської міської ради, місто Дніпро

про стягнення 226 644,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024року Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Інтелект-Право2" (далі- Відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 24 250,91 грн. (15 865,08 грн.- штраф та 8 385,83 грн. - пеня) за неналежне виконання умов Договору поставки №10А/24 від 09.04.2024.

Відповідач також звернувся з зустрічним позовом до Позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 226 644,00 грн., який ухвалою господарського суду Харківської області від 30.12.2024р. прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2025року первісні позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з Відповідача на користь Позивача стягнуто штрафні санкції за неналежне виконання умов Договору поставки № 10А/24 від 09.04.2024 року у загальному розмірі 24 250,91 грн., з яких: 15 865,08 грн. штраф, 8385,83 грн. пеня; а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Провадження у справі за зустрічним позовом Приватного підприємства "Інтелект-Право 2" закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із сплатою Позивачем заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням в частині задоволення первісного позову, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просив рішення в оскаржуваній скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:

- судом першої інстанції не враховано, що строк поставки товару було продовжено з огляду на надсилання на адресу Позивача відповідного листа;

- судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про вірний арифметичний розрахунок штрафних санкцій, оскільки на видатковій накладній від 07.06.2024 не проставлено дату отримання товару Позивачем;

-суд першої не врахував клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та наявність виняткових обставин, які склались у Відповідача;

-суд першої інстанції повинен був врахувати отримання Позивачем банківської гарантії у розмірі 11 332, 20 грн. в контексті загальної суми штрафних санкцій, однак суд першої інстанції таких обставин не дослідив;

-позовна заява Позивача подана з порушенням порядку самопредставництва, оскільки жодним документом не надано права директору департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Сушко К.А. представляти інтереси департаменту.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/4221/24 від 30.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 12.05.2025р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, на підставі якого заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема зазначив, що зазначені в апеляційній скарзі доводи вже були спростовані судом першої інстанції.

Також від сторін надійшли як відповідь на відзив та і заперечення на відповідь на відзив, однак такі пояснення судовою колегією не беруться до уваги, оскільки їх подання на стадії апеляційного провадження не передбачено нормами ГПК України, а справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.269 ГПК України.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

-укладення 09.04.2024 між Позивачем, як замовником та Відповідачем, як постачальником, Договору № 10А/2 (далі Договір), за умовами якого Відповідач взяв на себе зобов`язання протягом строку дії Договору поставити та передати у власність Позивача товар: «Дидактичний матеріал» ДК 021:2015:39160000-1 Шкільні меблі (Телурій ДК 021:2015:39162110-9 Навчальне приладдя), (далі-Товар) згідно зі специфікацією (Додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору, а Позивач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Товар згідно з умовами Договору;

- укладення між сторонами Специфікації (додаток №1 до Договору) (Т.1 а.с.11), за умовами якої Відповідач зобов`язується поставити телурій в кількості 102 шт., загальною вартістю 226 644,00 грн. та погодження в додатку №2 до Договору дислокації закладів освіти, до яких мала відбутися поставка (Т.1 а.с.11 зворотня сторона-12);

- укладення між сторонами Додаткової угоди №1 від 19.04.2024 про зміну платіжних реквізитів;

- поставка Відповідачем та отримання Позивачем товару у кількості 102 штук на суму 226 644,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 07.06.2024 (Т.1 а.с.149);

-направлення Позивачем Відповідачу претензії від 20.06.2024 року № 6/1-179 щодо невиконання умов договору поставки № 10А/24 від 09.03.2024 року з вимогою щодо сплати штрафу за несвоєчасну поставку Товару у сумі 24 250,91 грн, яка залишена Відповідачем без задоволення.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Наведені обставини стали підставою до звернення до суду з відповідним позовом про стягнення штрафних санкцій у розмірі 24 250,91 грн.(15 865,08 грн.- штраф, 8 385,83 грн.-пеня) з Відповідача за неналежне виконання умов Договору поставки №10А/24 від 09.04.2024.

Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти позову, зазначаючи наступне:

- Відповідач надсилав на електронну адресу Позивача лист від 22.04.2024 року за вих. №5, в якому просив продовжити строк виконання зобов`язань з поставки товару, посилаючись на виникнення об`єктивних обставин, які підтверджені листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р., а саме військової агресії РФ проти України, часте оголошення повітряної тривоги, обстрілами міста Харків, відсутністю електропостачання у місті та затримкою товару на виробництві;

-27.05.2024 було поставлено товар за договором засобами поштового зв`язку УКРПОШТА за специфікацією;

- у видатковій накладній №1 від 07.06.2024 року мається відмітка непідтвердженого представника замовника «зав. сектору діловодства» та відсутнє проставлення дати фактичного отримання Товару згідно з п. 5.4 Договору», тому твердження Позивача про поставку товару саме 07.06.2024 є недоведеними;

-Позивач був наділений зобов`язаннями скористатись отриманням виплати у розмірі 11 332,20 грн. за гарантією;

- позовна заява Позивача подана з порушення самопредставництва, оскільки жодним документом не надано права директору департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Сушко К.А. представляти інтереси департаменту.

Крім того, Відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій через наявність форс-мажорних обставин.

Також Відповідач звернувся до Позивача з зустрічним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 226 644,00 грн. за Договором поставки № 10А/24 від 09.04.2024 року., який ухвалою суду від 30.12.2024р. було прийнято до розгляду разом з первісним позовом.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, господарський суд вважав їх обґрунтованими та відхилив клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій через безпідставність.

Щодо зустрічного позову, то господарський суд закрив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України через відсутність предмету спору, оскільки з поданих Позивачем платіжних інструкцій №24845 від 05.12.2024 (Т.1 а.с.195) на суму 158 650,80 грн. та №24847 від 05.12.2025 (Т.1 а.с.196) на суму 67 993,20 грн. вбачається сплата означеної заборгованості у повному обсязі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору поставки № 10А/24 від 09.04.2024 року у загальному розмірі 24 250,91 грн., з яких: 15 865,08 грн. - штраф, 8385,83 грн. пеня.

Висновки суду першої інстанції щодо розгляду зустрічного позову сторонами не оскаржуються та відповідно не переглядаються судовою колегією, в тому числі, і розподіл судових витрат в цій частині.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, на виконання умов договору, сторонами було складено та підписано додаток №1 до Договору - специфікацію, умовами якої встановлено строк поставки товару на загальну суму 226 644,00 грн до 30.04.2024; умови оплати - частинами або за всю партію поставки відповідно до підписаних видаткових накладних.

Відповідно до видаткової накладної №1 від 07.06.2024 (Т.1 а.с.149) товар поставлено та отримано у кількості 102 штук на суму 226 644,00 грн. Вказана видаткова накладна підписана як постачальником так і отримувачем.

За таких обставин, Відповідачем порушено строки поставки спірного товару.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність на видатковій накладній окремої відмітки з датою поставки товару, то з урахуванням вимог ч. 1 статті 664 Цивільного кодексу України, вимог п.п.5.2., 5.4 Договору, суд обґрунтовано визнав у якості дати поставки товару дату самої накладної, оскільки іншого суду не доведено.

Так, положеннями п.5.2 Договору встановлено, що право власності на поставлену партію товарів переходить від Постачальника до Замовника з моменту фактичної передачі Товару закладам Замовника за належним чином оформленими видатковими накладними.

Відповідно до пункту 5.4. Договору, місцем поставки є дислокація закладів освіти Дніпропетровської області, а поставка товару здійснюється з підписанням акту приймання-передачі товару у присутності Постачальника або його представника та представника Замовника в особі спеціаліста відділу технічного нагляду при департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради у робочий час Замовника.

Передача товару від Постачальника Замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару, що постачається, датою отримання Замовником товару за відповідною видатковою накладною є дата проставлена у такій видатковій накладній представником Замовника в день фактичного отримання Товару.

З матеріалів справи вбачається, що у якості доказу поставки товару сторонами надано видаткову накладну №1 від 07.06.2024 (Т.1 а.с.149), яка підписана як постачальником так і отримувачем.

Крім того, в матеріалах справи наявний рахунок №1 від 07.06.2024 на сплату суми у розмірі 226 644,00 грн. за поставку товару (телурію) у кількості 102 штук (Т.1 а.с.148).

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність проставлення дати фактичного отримання товару згідно з п. 5.4 Договору жодним чином не підтверджує здійснення поставки товару у іншу дату та не доводить відсутність факту прострочення з боку Відповідача строку поставки товару, а останнім не надано жодних доказів здійснення поставки спірного товару у іншу дату.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойка (пеня, штраф) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У договорі сторони погодили, що у разі прострочення Постачальником строку поставки товару Постачальник зобов`язаний сплатити на користь Замовника пеню за кожен день прострочки у розмірі 0,1% (одна десята відсотка) від вартості відповідної партії товару, поставка якого прострочена. У разі прострочення Постачальником строку поставки, Замовник має право відмовитися від прийняття товару, без застосування до Замовника будь-яких санкцій. За прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості непоставлених товарів.(п.8.4 Договору).

Як встановлено судом першої інстанції, строк прострочення поставки товару за договором розпочався 01.05.2024.

Оскільки Відповідач не поставив спірний товар у визначений Договором та специфікацією строк, у Позивача виникло право на нарахування пені у розмірі 8 385,83 грн. (з 01.05.2024 - 06.06.2024) та штрафу за прострочення поставки товару понад тридцять днів у розмірі 7% вказаної вартості непоставлених товарів, а саме - 15 865,08 грн. (226 644,00 грн. х 7% (штрафна санкція), а отже позовні вимоги про стягнення відповідних складових підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованою належним чином та вірною є сума штрафу у розмірі 15 865,08 грн та пені у розмірі 8 385,83 грн., які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Щодо доводів Відповідача про зміну строків виконання зобов`язань з огляду на надсилання на електронну адресу листа від 22.04.2024 року за вих. №5, то судова колегія зазначає, що лише намагання Відповідача змінити таку істотну умову укладеного між сторонами Договору, як строку поставки товару без узгодження такої зміни Позивачем- не є підставою вважати таку умову зміненою.

Щодо неврахування судом першої інстанції повинен отримання Позивачем банківської гарантії у розмірі 11 332, 20 грн. в контексті загальної суми штрафних санкцій, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Отже основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

Згідно з частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

У відповідності до статті 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Отже, за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов`язання та відповідно не залежить від обставин припинення основного зобов`язання. У зв`язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов`язання та відповідно впливати на його чинність/припинення. У свою чергу сплата принципалом (постачальником) відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару не виключає обов`язку гаранта сплатити кредитору грошову суму за гарантією, оскільки сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного порушення зобов`язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії.

Тобто зазначені способи забезпечення виконання зобов`язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.

Гарантія підпадає під самостійне правове регулювання та не залежить від впливу основного зобов`язання (висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 02.10.2020 зі справи № 904/1156/19).

Таким чином, можливість стягнення пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією, а положення спірного договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Подібний правовий висновок про можливість одночасного нарахування неустойки та стягнення банківської гарантії викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18, від 01.04.2021 у справі № 910/1102/20.

Зазначені обставини та їх оцінка докладно викладені в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів Відповідача про неврахування судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів керується наступним.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18 від 21.11.2019 у справі № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконати основне зобов`язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не можуть становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.

Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам в розрізі можливості зменшення заявленої до стягнення пені та штрафу колегія суддів констатує відсутність доказів та обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної пені та штрафу, наслідкам порушення зобов`язання.

Так, Відповідач зазначав про наявність наступних обставин, які свідчать про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної пені та штрафу, наслідкам порушення зобов`язання:

- наявність форс-мажорних обставин, які полягали у введенні на території України воєнного стану з 24.02.22 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України;

- розташування Відповідача в м.Харкові, яке постійно обстрілює ворог;

-відключення електричної енергії та оголошення частих повітряних тривог.

Однак, такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Відповідачем не наведено жодного зв`язку із зазначеними обставинами та порушенням ним господарського зобов`язання зі своєчасної поставки товару, як і не надано жодних доказів на його підтвердження.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.

Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє посилання Відповідача на наявність форс- мажорних обставин як підстави зменшення розміру штрафних санкцій, які полягали у введенні на території України воєнного стану, з огляду на те, що ним не доведено причинно-наслідкового зв`язку між цим станом та неможливістю виконання вищенаведених договірних зобов`язань.

Також, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідач, взявши на себе певні договірні зобов`язання під час дії воєнного стану, у даному випадку, усвідомлював можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності, а тому на переконання суду апеляційної інстанції, нарахування Позивачем штрафних санкцій через поставку Відповідачем неякісного товару є наслідком його власної комерційної діяльності.

За відсутності належних доказів настання дії непереборної сили (форс-мажорних обставин), які унеможливили виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, в силу положень ст. 218 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення пені та штрафу.

Крім того, судова колегія враховує, що у п. 1.3 Договору поставки №10А/24 від 09.04.2024 року Відповідач гарантував, що товар на момент поставки є власністю Постачальника, нікому не відчужений, у спорі, під забороною, під арештом та у заставі, у тому числі у податковій заставі, не знаходиться, правами третіх осіб як в Україні, так і за її межами не обтяжений.

Тобто, укладаючи Договір поставки товару, Відповідач підтвердив, що товар знаходиться у його власності, а тому і посилання на затримку товару на виробництві суперечить позиції Відповідача під час участі у закупівлі з ідентифікатором иА-2024-02-20-012376-а та під час укладання договору за результатами її проведення.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення порядку самопредставництва Позивача та відсутність у директора департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради Сушко К.А. права представляти інтереси Позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16: Представництво юридичної особи має відбуватись у формі або самопредставництва, яке може здійснювати керівник підприємства або член виконавчого органу згідно статутних документів, або професійний адвокат.

Згідно ч.1ч.3 ст.56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ч.1 ст.6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

До частини 5 цієї ж статті, Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Згідно ч.8 ст.6 ГПК України Особливості використання кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч.6 ст. 18 ЗУ «Про електронні довірчі послуги» Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

При цьому, судова колегія зазначає, що в електронному документообігу юридичну силу має саме КЕП відповідальної особи.

У системі ЕСІТС немає механізму для накладання печатки підприємства - все здійснюється через КЕП особи, яка діє від імені підприємства.

За матеріалами справи, позовну заяву підписано керівником департаменту гуманітарної політики - Сушко Ксенією Анатоліївною, а її повноваження діяти від імені Позивача підтверджені документами, поданими разом з позовом, а саме: випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, в якій зазначено відомості про керівника - Сушко К.А., Розпорядження Дніпровського міського голови про призначення Сушко К.А. на посаду № 2-18/2-рк від 18.02.2021 р., Рішення Дніпровської міської ради від 26.05.2021 р. № 85/7 про затвердження Положення про департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Таким чином, Сушко К.А. має право здійснювати представництво департаменту в судах та підписувати як позовну заяву так і зави по суті спору.

Щодо доводів про відсутність розподілу судом першої інстанції судових витрат в частині зустрічного позову, то з відповідною заявою Відповідач не позбавлений звернутись до суду першої інстанції.

Отже доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції.

Інших доводів на спростування означеного апеляційна скарга Відповідача не містить.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2025 року у справі №922/4221/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтелект-Право2", місто Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 07.04.2025 у справі №922/4221/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2025 року у справі №922/4221/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Приватне підприємство "Інтелект-Право2", місто Харків.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.І. Склярук