Рішення від 02.07.2025 по справі 904/1413/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2025р. Справа № 904/1413/25

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркан ЮА», м. Дніпро

До: Фізичної особи-підприємця Ключника Владислава Олександровича, м. Кривий Ріг (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Світсервіс», м. Київ (відповідач - 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентексі», м. Київ (відповідач-3)

Третя особа-1: Антимонопольний комітет України, м. Київ

Третя особа-2: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, м. Дніпро

Третя особа-3: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, м. Дніпро

Третя особа-4: Головне управління ДПС у м. Києві, м. Київ

Третя особа-5: Головне управління Національної поліції у м. Києві, м. Київ

Про: визнання договору недійсним

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ «Паркан ЮА» (позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ФОП Ключника В.О. (відповідач - 1), ТОВ «СВ Світсервіс» (відповідач - 2) та ТОВ «Ентексі» (відповідач-3) про визнання недійсним договору № Е-11.01.24 від 11.01.24р. ( укладеного між ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі»); визнання недійсним договору № Е-10.01.24 від 10.01.24р. (укладеного між ФОП Ключником В.О. та ТОВ «Ентексі»).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачі порушують законний інтерес позивача під час участі в процедурах державних закупівель по певній групі товарів, на якій спеціалізується позивач. Використовуючи підроблені документи, відповідачі порушують принципи чесної конкуренції, передбачені Законом України «Про публічні закупівлі» та Законом України «Про захист економічної конкуренції», оскільки викривляють конкурентне середовище, постачають неякісні товари та завдають значної шкоди як державним інтересам, так і інтересам добросовісних учасників цього ринку. Дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.

Позивач вказує, що відповідач-1 та відповідач-3 є пов`язаними особами ( оскільки відповідач -1 неодноразово в процедурах інших закупівель підтверджував, що директор відповідача-3 є його працівником) . Позивач зазначає, що підстави для визнання цих двох договорів недійсними через їх фіктивність, є ідентичними. Цей договір неодноразово використовується відповідачами задля підтвердження компетенції в процедурах державних закупівель.

Окрім того , просить суд винести окремі ухвали на адресу третіх осіб - 3,5 про виявлені факти порушень кримінального закону під час розгляду цієї справи.

Ухвалою суду від 20.01.25р. відкрите провадження у справі №904/1413/25 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

02.04.25р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про витребування доказів. В обґрунтування свого клопотання позивач зазначає, що самостійно отримати доказати не може. Оскільки інформація про розрахунки третіх осіб не підлягає розкриттю та є банківською таємницею, та банк не може надати таку інформацію сторонній особі, навіть у випадку, якби позивачеві було достеменно відомо через які банки відповідачі проводили свої розрахунки. Ухвалою суду від 07.04.25р. відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у справі №904/1413/25.

15.04.25р. до господарського суду від Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (третя особа-3) надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено, що позовні вимоги ТОВ «Паркан ЮА» жодним чином не впливають на права або обов`язки ГУНП, а стосуються лише відповідачів у даній справі. У відповідності до ст. 13 ГПК України ГУНП не вбачає обставини, які доводять твердження позивача у своїй позовній заяві щодо фіктивності спірних договорів.

17.04.25р. до господарського суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (третя особа-2) надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено, що ТОВ «СВ Світсервіс» зареєстровано 18.10.16р. Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією, взято на податковий облік 18.10.16р. та станом на теперішній час знаходиться на обліку в ГУ ДПС у м. Києві, Центральна ДПІ. ТОВ «Ентексі» зареєстровано 31.08.22р. Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, взято на податковий облік 31.08.22р. та станом на теперішній час знаходиться на обліку в ГУ ДПС у м. Києві, Правобережна ДПІ. У зв`язку з цим ГУ ДПС у Дніпропетровській області не наділене повноваженнями щодо проведення перевірок зазначених суб`єктів господарювання. Окрім того, задоволення позовної вимоги про зобов`язання третьої особи-2 провести перевірку правильності обрахування та сплати податків ФОП Ключника В.О., ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі» буде втручанням у дискреційні повноваження ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

23.04.25р. до господарського суду від Антимонопольного комітету України (третя особа-1) надійшли пояснення в яких зазначено, що у позовній заяві ТОВ «Паркан ЮА» не наведена інформація, яка могла б свідчити про антикорупційні узгоджені дії. За результатами аналізу інформації, що знаходиться у відкритому доступі щодо процедур закупівель, наведених у позовній заяві, не виявлено торгів, у яких би ФОП Ключник В.О., ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі» разом брали участь (в т.ч. попарно). Разом з тим, Антимонопольним комітетом України вказано, що якщо позивач вбачає у діях відповідачів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, він має право звернутися до органів комітету з відповідною умотивованою заявою про порушення його прав, зокрема, у зв`язку з ймовірною наявністю в їхніх діях складу правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 закону. Крім того, Антимонопольний комітет України зазначає, що ураховуючи повноваження комітету, визначені ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», оскільки рішення суду у даній справі не впливає на права, інтереси чи обов`язки комітету, просить суд здійснювати розгляд справи № 904/1413/25 без участі комітету.

01.05.25р. до господарського суду від Головного управління Національної поліції у м. Києві (третя особа-5) надійшли пояснення , в яких зазначено, що подання позивачем даного позову фактично зводиться до вимоги щодо встановлення судом господарської юрисдикції ознак кримінального правопорушення, про яке заявляє позивач та вимоги щодо направлення до територіальних органів Національної поліції України, які залучені третіми особами до розгляду цієї справи, окремої ухвали про виявлені факти кримінального закону, що не відповідає завданням господарського судочинства.

Від Головного управління ДПС у м. Києві (третя особа-4) пояснення стосовно позову не надходили.

ФОП Ключник В.О. (відповідач-1) своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, ухвали суду від 31.03.25р., 07.04.25р. які направлялись за адресою місцезнаходження відповідача згідно з ЄДРПОУ, повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

ТОВ «СВ Світсервіс» (відповідач - 2) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористалось, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та відкладання розгляду справи було повідомлене належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку 01.04.25р. та 12.04.25р. копій ухвал суду в його електронний кабінет, зареєстрований у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

ТОВ «Ентексі» (відповідач-3) своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, ухвали суду від 31.03.25р., 07.04.25р. які направлялись за адресою місцезнаходження відповідача згідно з ЄДРПОУ, повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка» в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил). У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою «Судова повістка», які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення «закінчення встановленого строку зберігання» суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення «у зв`язку з відсутністю адресата».

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись з цим позовом ,ТОВ «Паркан ЮА» стверджує, що 11.01.24р. між ТОВ «Ентексі» (замовник) та ТОВ «СВ Світсервіс» (виконавець) укладено договір № Е-11.01.24р. ; а 10.01.24р. між ТОВ «Ентексі» (замовник) та ФОП Ключником В.О. (виконавець) укладено договір № Е-10.01.24р.

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, позивач посилається на фіктивність вказаних договорів, оскільки вони є ідентичними, відповідачі є пов`язаними особами та використовують фіктивні або підроблені документи в процедурах державних закупівель. Відтак, позивач вважає, що дії відповідачів призводять до викривлення умов чесної конкуренції, що безпосередньо впливає на можливості позивача брати участь у тендерах на рівних умовах та отримувати справедливі та законні комерційні вигоди.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підстави недійсності правочинів визначаються положенням ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ( ч. 1 - ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за ст. 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

У п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Верховний Суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16.06.21р. у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.22р. у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728сво18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.22р. у справі № 209/3085/20, провадження № 14/182цс21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.22р. у справі № 519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.21р. у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.19р. у справі № 924/831/17, від 28.11.19р. у справі № 910/8357/18, від 22.09.22р. у справі № 924/1146/21, від 06.10.22р. у справі № 922/2013/21, від 17.11.22р. у справі № 904/7841/21).

Судом встановлено, що ТОВ «Паркан ЮА» звернулося до суду з позовом до ФОП Ключника В.О., ТОВ «СВ Світсервіс» та ТОВ «Ентексі» про визнання недійсними договорів на підставі ст. 234 ЦК України. При цьому, ТОВ «Паркан ЮА» не є стороною зазначених договорів.

Статтею 214 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.21р. у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.19р. у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.13р. у справі № 6-78цс13, від 11.05.16р. у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.20р. у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у ст. 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 ГК України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.21р. у справі № 904/2979/20.

Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.20р. у справі № 387/515/18.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.19р. у справі № 910/15262/18, від 03.03.20р. у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Таким чином, правом на звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Матеріали справи свідчать про те , що позивач звернувся з неефективним способом захисту ( визнання недійними договорів без застосування реституції ) ; окрім того це позовне провадження ініційоване ТОВ «Паркан ЮА» з метою оцінки обставин укладання та виконання оспорюваних договорів , які можуть становити предмет доказування у чи кримінальному провадженні чи у провадженні про визнання недійсними результатів торгів , під час проведення яких відповідачами можливо надавалися ці договори ; та подальшого надання таких доказів в цих провадженнях. Окрім того , суд вважає , що позивачем в порушення вимог ст.74 ГПК України не надано належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог . Наведене у сукупності є підставою для відмовлення в задоволенні позовних вимог . Відсутні у суду також і правові підстави для винесення окремих ухвал , про які просив позивач.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 74,129, 236 - 241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 02.07.25р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Васильєв О.Ю.