Ухвала від 17.06.2025 по справі 149/1917/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

справа № 149/1917/23

провадження № 61-6579ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поворознюк Борис Миколайович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агроголд» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Агроголд» (далі - ФГ «Агроголд»), в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14 грудня 2022 року площею 3,1825 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885600:05:003:0546, укладений між ним, ОСОБА_1 , та ФГ «Агроголд», який зареєстрований 16 грудня 2022 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Мельник А. О., номер запису про речове право 48762788;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 48762788, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Мельник А. О. 16 грудня 2022 року о 08:49:41 год про речове право, а саме - право оренди ФГ «Агроголд»,

код ЄДРПОУ 43160981, земельної ділянки площею 3,1825 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885600:05:003:0546, строк дії до 14 грудня 2032 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що після смерті своєї баби ОСОБА_2 успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

26 травня 2021 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом

на земельну частку (пай) в розмірі 1,96 умовних кадастрових гектарів.

Рішенням 14 сесії 8 скликання Хмільницької міської ради від 24 червня 2021 року № 598 йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 1,96 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Порицької сільської ради та належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину

за заповітом від 26 травня 2021 року.

На початку грудня 2022 року до нього звернувся колишній сільський голова Порицької сільської ради Хмільницького району Вінницької області

ОСОБА_3 , який разом із ОСОБА_4 запропонували йому допомогу

в оформленні кадастрового номера на земельну ділянку, на що він погодився. Державним нотаріусом Хмільницької державної нотаріальної контори

Глуздань С. В. йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 14 грудня 2022 року на земельну ділянку площею 3,1825 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Порицької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, кадастровий номер 0524885600:05:003:0546.

Після цього у приміщенні колишньої Хмільницької районної ради за присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 він, як повідомили його зазначені особи, мав розписатися за кадастровий номер.

ОСОБА_1 , не читаючи документи, поставив свій підпис у них, оскільки вважав, що підписується за отримання кадастрового номера.

Пізніше він встановив, що ним було укладено договір оренди земельної ділянки

від 14 грудня 2022 року строком на 10 років. Однак наміру передавати земельну ділянку в оренду ФГ «Агроголд» у нього не було, оскільки уже існувала домовленість із ОСОБА_6 про передачу йому земельної ділянки, про що між ними було укладено відповідний попередній договір оренди земельної ділянки

та ОСОБА_1 отримав за це плату в сумі 10 000,00 грн.

Таким чином, державний нотаріус Глуздань С. В. не вправі була у спадковій справі № 55/2020 вдруге видавати свідоцтво про право на спадщину за заповітом

на ту ж саму земельну частку (пай), оскільки на момент смерті баби спадщина відкрилася на земельну частку (пай) в розмірі 1,96 умовних кадастрових гектарів,

а не на сформовану земельну ділянку площею 3,1825 га.

Оскільки оскаржуваний договір оренди землі від 14 грудня 2022 року був укладений внаслідок допущеної помилки, наявні підстави для визнання його недійсним.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 14 грудня 2022 року, укладений

між ОСОБА_1 та ФГ «Агроголд», яким передано в оренду земельну ділянку площею 3,1825 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885600:05:003:0546, зареєстрований 16 грудня 2022 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Мельник А. О., номер запису про речове право 48762788.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер 48762788, вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Мельник А. О. 16 грудня 2022 року про речове право: право оренди ФГ «Агроголд», код ЄДРПОУ 43160981, щодо земельної ділянки площею 3,1825 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885600:05:003:0546, строком дії до 14 грудня 2032 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем відповідно

до правомочностей власника в порядку спадкування вчинялися дії щодо оформлення права на земельну ділянку, що залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , зокрема, замовлялася у 2021 році технічна документація, досягнута домовленість з ФОП ОСОБА_6 щодо подальшої передачі земельної ділянки в оренду, згідно з розпискою на звороті акта приймання-передавання ОСОБА_1 підтвердив, що саме ОСОБА_6 у січні 2022 року за свої кошти оформляв пай, який перейшов ОСОБА_1 від матері. Звернення ОСОБА_1 до Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області

з приводу оформлення права на земельну ділянку також свідчить про його активний намір користуватися правомочностями власника та заінтересованість щодо долі належного йому майна.

Суд вважав, що послідовність подій, які відбулися в грудні 2022 року (реєстрація права власності за спадкоємцем 05 грудня 2022 року, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером 0524885600:05:003:0546, реєстрація права на неї за позивачем та підписання договору оренди землі в один день 14 грудня 2022 року) вказує в сукупності з іншими встановленими обставинами на помилковість оцінки подій ОСОБА_1 під час підписання договору оренди з ФГ «Агроголд», оскільки дійсна воля позивача була спрямована на оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. Доказів, які б свідчили про послідовну домовленість позивача

з ФГ «Агроголд», в тому числі щодо передання в оренду земельної ділянки

на 10 років, в ході розгляду справи суду не надано. Встановивши, що позивач помилився щодо обставин і юридичних наслідків підписання ним документів,

що має істотне значення, суд дійшов висновку про наявність підстав

для задоволення позову.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Агроголд» про визнання недійсним договору оренди землі та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1

не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин вчинено ним під впливом помилки. При цьому позивач не довів ту обставину,

що на момент укладення спірного договору оренди землі у нього були проблеми

із зором, які в категоричній формі унеможливлювали сприйняття ним тексту

(без використання окулярів). За наявності бажання знати, що підписується ним, (навіть без окулярів) ОСОБА_1 не був позбавлений можливості скористатися сторонньою допомогою. Апеляційний суд вважав, що позивач

не довів достатніми та допустимими доказами наявність підстав для задоволення його позову.

19 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Поворознюк Б. М., засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду

із касаційної скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року і залишити в силі рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2024 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду

від 15 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Поворознюк Б. М., вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20,

від 27 листопада 2019 року у справі №161/17523/16-ц, від 27 березня 2019 року

у справі № 546/1177/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано:

характер та послідовність попередніх дій ОСОБА_1 , а саме

те, що наміру передавати в оренду земельну ділянку ФГ «Агроголд» у нього не було, оскільки ним підписано попередній договір із ОСОБА_6 та отримано плату за передання землі в оренду в сумі 10 000,00 грн;

ОСОБА_1 видав ОСОБА_6 доручення на право оформлення спадщини та ОСОБА_6 оформляв у нотаріуса спадщину на земельну частку (пай), а надалі замовив та отримав технічну документацію із землеустрою щодо виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості);

послідовність дій ОСОБА_1 , вчинених ним 14 грудня 2022 року, була спрямована на оформлення прав на земельну ділянку, а не на передання

її в оренду ФГ «Агроголд»;

ставлячи підпис у договорі оренди землі строком на 10 років,

ОСОБА_1 помилково оцінював події. Підпис у договорі не відображав його внутрішнього волевиявлення на передання в оренду земельної ділянки.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що 26 травня 2021 року державним нотаріусом Хмільницької державної нотаріальної контори Вінницької області Глуздань С. В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого

ОСОБА_1 є спадкоємцем визначеного в заповіті майна ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай), яка на час розпаювання перебувала у КСП «Україна» с. Порик Хмільницького району Вінницької області, розміром 1,96 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного спадкодавцеві

на підставі сертифіката серії ВН № 0076450, виданого Хмільницькою районною державною адміністрацією 05 серпня 1997 року, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 07 серпня 1997 року,

за № 368.

Рішенням 14 сесії 8 скликання Хмільницької міської ради від 24 червня 2021 року № 598 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації

із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 1,96 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Порицької сільської ради та належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину

за заповітом від 26 травня 2021 року.

14 грудня 2022 року державним нотаріусом Хмільницької державної нотаріальної контори Вінницької області Глуздань С. В. видано свідоцтво про право

на спадщину за заповітом, відповідно до якого ОСОБА_1 є спадкоємцем визначеного в заповіті майна ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 3,1825 га, яка розташована на території Порицької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 0524885600:05:003:0546.

14 грудня 2022 року за ОСОБА_1 на підставі вказаного свідоцтва зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,1825 га,

кадастровий номер 0524885600:05:003:0546, що підтверджується копією витягу

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Цього ж дня між ОСОБА_1 та ФГ «Агроголд» укладено договір оренди, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 0524885600:05:003:0546.

Право оренди земельної ділянки зареєстровано 16 грудня 2022 року,

що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 16 січня 2023 року № 320289813.

ОСОБА_1 звертався до Хмільницького РВП ГУНПУ у Вінницькій області

із заявою з приводу неправомірних дій ОСОБА_4 щодо введення його

в оману під час укладення договору оренди землі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині першій статті 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Вказаною нормою визначено, зокрема, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання

є підставою для визнання правочинів недійсними.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що особа

на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін

і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Такими обставинами, зокрема, є: вік позивача та стан його здоров`я; наявність

у позивача іншого житла крім спірного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу покупцеві

та продовження позивачем проживання в спірному житлі після укладення договору.

За вимогами статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав

та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати,

що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє, зокрема,

і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме

на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону

чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою

для визнання правочину недійсним.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи

під час укладення договору купівлі-продажу замість заповіту, - суд визначає

не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами,

як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді

й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу та продовження позивачем проживати у спірному будинку після укладення договору купівлі-продажу. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину,

що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року

в справі № 6-372цс16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд

у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження

№ 61-44057св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19 (провадження № 61-8097св20), від 14 липня 2021 року у справі № 552/7241/17 (провадження

№ 61-1142св20), від 30 серпня 2021 року у справі № 493/1677/17 (провадження

№ 61-6519св21).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,

а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України, закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору

та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору

за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться

в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті

215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну

або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов

про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (постанова Верховного Суду

в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року

у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним

є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення,

чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право

або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися

саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного

Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження

№ 61-37390свп18)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину,

в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим

у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким

не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться

в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду

від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину

не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Касаційний суд вже звертав увагу, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав

та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання

за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності

або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді

це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча

й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (постанови Верховного Суду

від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22)

та від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17 (провадження

№ 61-7595св22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті

229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу

чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей

і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі,

які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце,

а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:

а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді

це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

У постанові Верховного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22) зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей

і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його

від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала,

що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу

з відстроченням платежу)».

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався

на те, що підписуючи документи він вважав, що підписується за отримання кадастрового номеру земельної ділянки, тоді як волевиявлення на укладення договору оренди з ФГ «Агроголд» у нього не було. ОСОБА_1 вважав,

що договір оренди землі було підписано ним під впливом помилки, у зв`язку

з чим договір підлягає визнанню недійсним.

Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи свідчать

про те, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів

того, що оспорюваний правочин вчинено ним під впливом помилки.

ОСОБА_1 стверджував про те, що він не читав зміст документів через

те, що не взяв із собою окулярів. При цьому позивач не довів ту обставину,

що на момент укладення спірного договору оренди землі він мав проблеми

із зором, які б у категоричній формі унеможливлювали сприйняття ним тексту

(без використання окулярів), за наявності бажання знати, що ним підписується,

не був позбавлений можливості скористатися сторонньою допомогою.

Апеляційний суд також врахував, що за умовами договору оренди землі

від 14 грудня 2022 року, договір укладено у трьох примірниках, один з яких знаходиться в орендодавця.

ОСОБА_1 в позовній заяві не заперечив факт отримання примірника договору оренди землі, тобто достеменно був обізнаний із змістом підписаного документа, а відтак і природою укладеного правочину.

З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 16 червня 2023 року, тобто через пів року після укладення договору оренди.

Як зазначало ФГ «Агроголд» в апеляційній скарзі, після підписання договору оренди за два роки ОСОБА_1 отримав орендну плату в повному обсязі

(12 500 грн та 16 000 грн).

Апеляційний суд також взяв до уваги процесуальну поведінку ОСОБА_1 , який отримавши копію апеляційної скарги, відзив на скаргу не подав

та не спростував викладені в апеляційній скарзі доводи.

Зазначення на акті приймання-передавання земельної ділянки

про те, що ОСОБА_6 за свої кошти оформив земельний пай, який перейшов

ОСОБА_1 у власність, не свідчить про наявність між ними домовленості про подальше передання земельної ділянки у власність ОСОБА_6 , оскільки договір оренди землі від 30 грудня 2021 року не містить інформації про предмет договору та об`єкт оренди.

Враховуючи викладене, апеляційний суд виснував, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами наявність підстав для задоволення його позову.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки такі ґрунтуються на правильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Посилання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поворознюк Б. М.,

у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20,

від 27 листопада 2019 року у справі №161/17523/16-ц, від 27 березня 2019 року

у справі № 546/1177/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16

є необґрунтованими, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин, зокрема під час розгляду справ про визнання недійсними договорів дарування.

Доводи касаційної скарги спростовуються висновками апеляційного суду,

які підтверджені матеріалами справи.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить,

що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав

у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь

на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності

від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності,

які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу

суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поворознюк Борис Миколайович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агроголд» про визнання недійсним договору оренди землі

скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська