Постанова

від 18.01.2008 по справі 29/430-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

29/430-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2008 р.                                                           Справа № 29/430-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - Дергун В.О.

відповідача за первісним позовом -  Владимиров А.В., Мащенко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. № 3394Х/3) на рішення  господарського  суду  Харківської  області від 15.10.07 р. у справі № 29/430-07

за позовом ЗАТ "Укрпромспілка", м. Київ

до АТ "Харківпродмаш", м. Харків

про стягнення 44010  грн.

та за зустрічним позовом  АТ “Харківпродмаш”,  м. Харків

до  ЗАТ “Укрпромспілка”, м. Київ

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 16 275 грн.  -

встановила:

У вересні 2006 р. позивач за первісним позовом –ЗАТ „Укрпромспілка”, м. Київ (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій з урахуванням уточнень просив суд розірвати договір поставки № 255 від 11.05.06 р., укладений між ним та відповідачем за первісним позовом –АТ „Харківпродмаш”, м. Харків (далі за текстом - відповідач) та стягнути з останнього на свою користь 26010 грн. попередньої оплати, 15000 грн. збитків, та судові витрати.

В жовтні 2006 р. відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд зобов'язати позивача вчинити дії щодо виконання договору поставки № 255 від 11.04.06 р. шляхом прийняття товару та стягнення 16275 грн. витрат, понесених внаслідок відмови  від прийняття товару. В подальшому відповідач подав заяву про уточнення зустрічних позовних вимог (т. 1 а.с. 100-101), в якій просив суд стягнути з позивача грошові кошти у сумі 16275 грн., яка складається з розміру збитків пов'язаних зі зберіганням товару у сумі 13600 грн., та збитків, пов'язаних зі зворотнім його транспортуванням у сумі 2675 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.10.07 р. (суддя Тихий П.В.) в позові відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач належним чином не довів того, що товар, який поставлявся відповідачем, був неналежної якості; що позивачем не були виконані вимоги інструкції П-7 затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.66 р. (далі за текстом - інструкція П-7) та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що всупереч умовам спірного договору сторонами не підписувався акт-прийому передачі товару; що в зв'язку з тим, що оскільки відповідач порушив свої договірні зобов'язання та не передав у власність позивача товар у визначений строк, на даний момент позивач втратив інтерес до набуття у власність спірного товару і на цій підставі вимагає повернення відповідачем раніше сплаченої попередньої оплати, стягнення збитків та розірвання спірного договору та ін.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись при цьому на те, що позивач всупереч вимогам чинного законодавства України відмовився від виконання своїх зобов'язань за спірним договором; що на даний момент спірний договір є дійсним, в зв'язку з чим позивач, на думку відповідача, зобов'язаний прийняти спірний навантажувач та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 11.04.2006 р. між сторонами укладено договір № 255 від 11.04.06 р. (далі –договір), відповідно до умов якого, відповідач  зобов'язався  передати у власність позивача  бувший у використанні відновлений ковшовий  шнековий погрузчик Р6-КШП-6 (далі –товар), а останній –прийняти і оплатити його (п.1.1 договору). Постачання товару на склад покупця здійснюється постачальником за рахунок покупця (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач зобов'язався здійснити попередню оплату на поточний рахунок позивача в розмірі 100% загальної суми договору (яка відповідно до п. 2.3 договору склала 29220 грн. разом з ПДВ та вартістю транспортування) протягом 2-х днів з моменту укладання цього договору.

На виконання вимог зазначеного пункту договору, та з простроченням платежу на 4 календарних дні позивачем була здійснена 100% попередня оплата товару та послуг з транспортування, в загальній сумі  29220 грн., що підтверджено копією платіжного доручення № 386 від 17.04.06 р.

Відповідно до п. 4.2. договору відповідач зобов'язався поставити товар позивачу протягом 10 робочих днів з моменту надходження оплати на свій поточний рахунок.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, поставка товару на адресу, вказану в договорі, була здійснена  відповідачем лише 22.05.06 р.

При цьому, після того як водієм-експедитором підприємства відповідача 22.05.2006 р. навантажувач було доставлено за адресою, яка була обумовлена в п. 3.3 договору № 255 від 11.04.2006 р., а саме на територію ТОВ „Агрофірма „Україна” (що підтверджується відмітками печатки ТОВ „Агрофірма „Україна” у посвідченні про відрядження водія-експедитора АТ „Харківпродмаш” Тюпи М.І.), сторони повинні були відповідно до п. 3.4 підписати акт приймання-передачі.

Проте, позивач відмовився приймати навантажувач, посилаючись на те, що він за технічними якостями не відповідає їх вимогам, і відповідач при цьому не надав на нього необхідних документів, за відсутності яких його неможливо було ідентифікувати.  На підтвердження постачання відповідачем товару неналежної якості, позивачем був наданий суду акт виявлених недоліків від 23.05.06 р., складений в с. Холмовка,  Бахчисарайського району, АР Крим, комісією у складі трьох осіб, без зазначення їх місця роботи, фаху та займаної посади.

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач після відмови позивача прийняти товар 24.05.06 р. направляв у місце прийняття продукції своїх уповноважених спеціалістів-представників з метою прийняття участі у передачі товару та надання допомоги отримувачу у здійсненні пусконалагоджувальних робіт машини, однак від послуг останніх позивач відмовився.

26.05.06 р. спірний товар повернуто відповідачу.

08.06.06 р. та 23.06.06 р. позивач на адресу відповідача надсилав вимогу про повернення передоплати, проте останній листом № 224 від 22.06.06 р. в задоволенні означених вимог відмовив.

Відповідач в обґрунтування своїх вимог та заперечень стверджує що позивачем при прийманні не були виконані вимоги Інструкції П-7, в зв'язку з чим, належним чином не доведено, що спірний товар був неякісним. Тобто на думку відповідача, позивач безпідставно не прийняв спірний товар, та зобов'язаний вчинити дії щодо виконання договору поставки № 255 від 11.04.06 р. шляхом прийняття товару, та відшкодувати відповідачу 16275 грн. витрат, понесених внаслідок відмови  від прийняття товару.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач належним чином не довів того, що товар, який поставлявся відповідачем, був неналежної якості; що позивачем не були виконані вимоги інструкції П-7 затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.66 р.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в певній частині відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм в цілому надана належна правова оцінка. Разом з тим, господарський суд вирішуючи спір поза увагою залишив вимоги зустрічного позову стосовно зобов'язання позивача вчинити дії щодо прийняття спірного товару, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні, а зустрічний позов –розгляду судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених нормами ГПК України повноважень.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 9.1 договору, сторони передбачили, що всі правовідносини, які виникають з цього договору, або пов'язані із ним, у тому числі - із дійсністю, укладанням, виконанням, зміною та припиненням договору,  тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовуваними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів  добросовісності, розумності та справедливості. Тобто, при здійсненні перевірки якості товару при його прийманні, за відсутності інших умов позивачем повинні були застосовуватись затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.66 р. Інструкція П-7 „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю” (далі –Інструкція), як єдиний чинний документ, який застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими  умовами постачання або другими, обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю та комплектністю.

Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення вимог означеної Інструкції, приймання товару проводилось особами, не уповноваженими на те керівником підприємства - одержувача, за відсутності підтверджень їх компетентності, відповідно до вимог п. 13 Інструкції. При виявленні недоліків товару, на порушення п. 16 Інструкції,  приймання не було призупинено, не складено акт, в якому б було зазначено кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий позивачем на підтвердження  виявлених недоліків акт від 23.05.06 р. вимогам даної Інструкції П-7 не відповідає.

При цьому не можуть прийматися судом до уваги в якості належного доказу неналежної якості поставленого товару наданий позивачем акт від 23.05.06 р., оскільки в ньому зокрема відсутні його номер, час початку та закінчення приймання, місце роботи, посади та повноваження членів комісії, номер та дата договору на постачання продукції, не зазначено  рахунок - фактура або накладна на отримання товару, документ, яким підтверджено його якість, не зазначені умови зберігання товару до часу його прийняття за якістю, стан тари та упаковки на час приймання, не зазначені номери стандартів, технічних умов, згідно з якими проводилась перевірка якості товару, не зроблено висновків щодо характеру та причин  виникнення виявлених недоліків. До того ж акт не затверджений керівником підприємства –одержувача.

Таким чином, наданий позивачем за первісним позовом акт від 23.05.06 р. не містить доказів вини відповідача в постачанні неякісного товару, що в свою чергу з урахуванням вимог ст. 679 ЦК України виключає можливість покладання відповідальності за постачання неякісного товару на відповідача.

Крім того, п. 5.1 та п. 5.2  договору № 255 від 11.04.2006 р. встановлено гарантійний строк, в межах якого позивач, в разі необхідності, мав право на звернення до відповідача з вимогою про усунення несправностей які могли з'явитися під час експлуатації навантажувача, але  позивач гарантійними послугами, передбаченими договором, не скористався, від послуг прибувших спеціалістів відповідача відмовився, внаслідок чого гарантійне обслуговування товару здійснено відповідачем самостійно вже після повернення товару, в зв'язку з чим, витрати на нього мав нести саме постачальник.

Вказане зокрема підтверджується листом –зверненням позивача до відповідача за № 224 від 22.06.2006 р. (т. 1, а.с. 24), відповідно до якого відповідач повідомляв, що для вирішення питань згідно п. 5.1 та п. 5.2 Договору на адресу позивача виїхали фахівці з технічною документацією для запуску обладнання та усунення виниклих недоліків цього обладнання, а також просило забрати сплачене позивачем обладнання.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не було вжито необхідних заходів, щодо належного виконання своїх зобов'язань за договором № 255 від 11.04.2006 р. в частині прийняття від відповідача спірного товару.

Разом з тим, не можуть прийматися судом до уваги посилання позивача на те, що внаслідок прострочення відповідачем свого зобов'язання щодо поставки спірного товару в строки, визначені умовами договору, він втратив інтерес до його виконання (п. 3 ст. 612, п. 2 ст. 693 ЦК України) і саме на цій підставі вимагає повернення від відповідача передоплати, оскільки, застосування покупцем наслідків, визначених в п. 3 ст. 612 ЦК України, а так само в п. 2 ст. 693 ЦК України  (тобто відмова від виконання зобов'язання) можливий лише у випадку, коли відмова від виконання зобов'язання була здійснена ним до моменту здійснення постачальником поставки продукції. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивач зі зверненням про відмову від договору та виконання відповідачем зобов'язання до моменту здійснення поставки (тобто 22.05.06 р.) до останнього не звертався.

Крім того, такого звернення також не містять залучені до матеріалів справи листи позивача до відповідача № 91 від 08.06.06 р., № 95 від 23.06.06 р., № 96 від 23.06.06 р., в яких позивач просив відповідача лише повернути передоплату, не відмовляючись при цьому від виконання відповідачем свого зобов'язання щодо поставки спірного товару і не визначаючи про те, що виконання цього зобов'язання втратило для нього інтерес (як підставу) у зв'язку з простроченням.

Таким чином зобов'язання вважається існуючим, а вимоги позивача щодо повернення відповідачем передоплати через втрату інтересу до виконання відповідачем свого зобов'язання також є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні первісного позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 26010 грн. передоплати.

До того ж в зв'язку з визнанням судом недоведеним факту постачання відповідачем неякісного товару, а так само враховуючи безпідставність посилань позивача на п. 3 ст. 612 ЦК України,  відсутні також підстави для покладання на відповідача обов'язку щодо відшкодування понесених позивачем збитків по сплаті 15000 грн. штрафу  ТОВ „Агрофірма „Україна”, відповідно до п.  3.1 попереднього договору від 18.04.06 р.

Відповідно до п. 2 ст. 651 ЦК України Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач в обґрунтування своїх вимог та всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надав доказів істотного порушення відповідачем умов договору, внаслідок якого позивачу було завдано шкоду (в т.ч. збитків, як зазначає позивач), також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про розірвання договору № 255 від 11.04.2006 р.

З урахуванням того, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не розглянув зустрічні позовні вимоги, судова колегія з урахуванням наданих ст.ст. 99, 101 ГПК України повноважень вважає за необхідне розглянути зустрічні позовні вимоги відповідача про зобов'язання позивача вчинити дії щодо прийняття спірного товару.

Відповідно до ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, а також по-перше те, що в даному випадку у позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідача заміни товару, а так само підстави для відмови від спірного договору, по-друге те, що обов'язок позивача прийняти товар кореспондується також з умовами спірного договору (п. 1.1), який відповідно до вимог п. 8.2 є чинним до взаємного виконання сторонами зобов'язань за ним, зустрічні позовні вимоги відповідача в частині зобов'язання позивача вчинити дії щодо прийняття бувшого у використанні відновленого Ковшового шнекового погрузчика Р6-КШП-6 в натурі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги в частині стягнення з позивача на користь відповідача 16275 грн. витрат, нібито понесених відповідачем внаслідок відмови позивача від виконання умов спірного договору та прийняття товару.

Відповідно до ст. 224 ГК України Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками зокрема розуміються витрати, зроблені управленою стороною.

Відповідно до вимог ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення зокрема відносяться додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов   відповідальності, передбачених законом, зокрема в даному випадку за наявності правопорушення позивачем зобов'язання, належним чином обґрунтованого позивачем розміру понесених збитків, реальності їх понесення, причинного зв'язку між правопорушенням і збитками, а також за наявності доказів відповідних заходів щодо зменшення розміру вказаних збитків.

Однак, враховуючи те що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів реальності понесення збитків, а так само доказів вжиття будь-яких заходів щодо недопущення понесення додаткових витрат, зустрічні позовні вимоги відповідача про стягнення з позивача 16275 грн. додаткових витрат задоволенню не підлягають.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України  держмито в сумі 260,10 грн. підлягає стягненню з позивача на користь відповідача

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, і воно підлягає зміні через те, що господарський суд вирішуючи спір залишив поза увагою вимоги зустрічного позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104,  ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 15.10.07 р. по справі № 29/430-07 змінити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Закрите акціонерне товариство „Укрпромспілка” (01135, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26 МФО 322012; п/р 26000013317571 в Подольському відділенні КМФ „Укрсоцбанк”; Код ЄДРПОУ 24577000) вчинити дії щодо належного прийняття від АТ „Харківпродмаш” (61054, м. Харків, вул. Ак. Павлова, б. 271, МФО 351588, Код ЄДРПОУ 30034636; п/р 26005300110931 у ВАТ „Реал Банк”, м. Харків) бувшого у використанні відновленого Ковшового шнекового погрузчика Р6-КШП-6 за договором поставки № 255 від 11.04.06 р.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Укрпромспілка” (01135, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26 МФО 322012; п/р 26000013317571 в Подольському відділенні КМФ „Укрсоцбанк”; Код ЄДРПОУ 24577000) на користь АТ „Харківпродмаш” (61054, м. Харків, вул. Ак. Павлова, б. 271, МФО 351588, Код ЄДРПОУ 30034636; п/р 26005300110931 у ВАТ „Реал Банк”, м. Харків) 260,10 грн. держмита.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині зустрічного позову –відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 18.01.08 р.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.