Постанова від 01.07.2025 по справі 202/7767/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6809/25 Справа № 202/7767/24 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Триполець В.О.,

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 ,

Заінтересовані особи: Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Мачуський О.М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У червні 2024року ОСОБА_1 подала в суд заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, вказавши заінтересованими особами Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Міністерство оборони України, військову частина НОМЕР_1 , з вимогою про оголошення ОСОБА_2 загиблим під час виконання військового обов`язку по захисту держави України в російсько-українській війні від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши місцем смерті населений пункт Хромове, Донецької області та встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата ОСОБА_2 по день його загибелі.

Існування такихвимог ОСОБА_1 пов`язувала із тим, що в травні 2023року на її адресу надійшло повідомлення що її брат - солдат ОСОБА_2 зник безвісти 27 квітня 2023року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Хромове Донецької області.

Вказувала, що зниклий безвісти солдат ОСОБА_2 проживав разом із заявницею за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідне житло належить їм на праві спільної часткової власності, після смерті батьків, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали удвох, разом несли витрати по утриманню житла, піклувалися один про одного. Заявниця ОСОБА_3 з 2020року є пенсіонеркою та отримує пенсію за вислугою років, проте через наявність у ОСОБА_3 проблем зі здоров`ям, значна частина її єдиного доходу, яким є пенсія, витрачається нею на придбання ліків, без яких, вона не може існувати, а як до, так і після призову на військову службу, ОСОБА_2 надавав своїй сестрі ОСОБА_3 фінансову допомогу у розмірах значно більших ніж її пенсія, що свідчить про те, що заявниця перебувала на утриманні у свого брата.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено частково.

Оголошено померлим під час виконання бойового завдання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрільця-помічника гранатометника 1 відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши місце смерті селище Хромове, Донецької області.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, оголошуючи померлим ОСОБА_2 , виходив з того, що обставини загибелі останнього (бойове завдання: виконання штурмових дій ворожих позицій) та відсутність даних про особу протягом тривалого часу є підставами для можливості зробити вірогідне припущення про смерть.

Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту перебування заявниці на утриманні брата, суд виходив з того, що заявником не доведено, що вона перебувала на утриманні свого брата ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

15 травня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_4 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні заяви та просила ухвалити нове про задоволення її вимог в цій частині.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду скаржниця пов`язувала з тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нею надано достатньо доказів, які свідчать про те, що військовослужбовець ОСОБА_2 надавав своїй сестрі ОСОБА_1 матеріальну допомогу, яка була систематичною та яка значно перевищувала її доходи.

Наголошувала, що вона проживала зі своїм братом разом за однією адресою, інших членів сім`ї ані він, ані вона не мали, разом несли витрати по утриманню житла, що у своїй сукупності свідчить про перебування ОСОБА_1 наутриманні усвого брата.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 у відзивах на апеляційну скаргу заперечили проти апеляційної скарги, заявляли, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2025року справу призначено до судового розгляду на 01 липня 2025року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 є сестрою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження заявниці НОМЕР_2 від 13 квітня 1961року, свідоцтвом про укладення шлюбу заявниці НОМЕР_3 від 21 серпня 1982року, свідоцтвом про укладення шлюбу матері заявниці НОМЕР_4 від 12 січня 1968року, свідоцтвом про народження ОСОБА_2 НОМЕР_5 .

Згідно з Повідомленням від 01 травня 2023року № 7/1089 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) заявниці повідомлено, що її брат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , стрілець-помічник гранатометника 1 відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , призваний на військову службу 28 лютого 2022року ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) зник безвісти 27 квітня 2023року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Хромове Донецької області.

Відповідно до витягу з ЄРДР 02 травня 2023року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості про зникнення безвісти її брата (№ КП 12023041660000471).

Відповідно до Витягу з Акту службового розслідування від 27 квітня 2023року, після виконання штурмових дій ворожих позицій, в районі населеного пункту Хромове (південна околиця Валянівського лісорозсаднику) зник безвісти солдат ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ), стрілець-помічник гранатометника 1 відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .

Під час ведення бойових дій солдат ОСОБА_5 був одягнений в засоби індивідуального захисту бронежилет, каску та мав розпізнавальні знаки системи свій-чужий.

В ході проведення службового розслідування встановити місце знаходження солдата ОСОБА_6 або підтвердження перебування у полоні не вдалось.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком згідно посвідчення № НОМЕР_7 . Відповідно до Посвідчення Серія НОМЕР_8 ОСОБА_1 є ветераном праці.

Заявниця є співвласником квартири АДРЕСА_3 . Іншим співвласником є брат заявниці ОСОБА_2 . Вказана квартира є зареєстрованим місцем проживання як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 .

Згідно з актом № 23 від 22 травня 2024року, затвердженого головою ОСББ «МИР 12» з липня 2020року по квітень 2023року ОСОБА_1 спільно мешкала з братом ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідно до даних по картці/рахунку ОСОБА_1 у АТ «КБ «Приватбанк» вона отримує пенсію приблизно 13 000грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Оголошуючи померлим ОСОБА_2 , суд першої інстанції надважливого значення надав тим обставинам, що з моменту зникнення безвісті ОСОБА_2 (27 квітня 2023року) та закінчення активних бойових дій у місці його зникнення (11 лютого 2024року) станом на час розгляду справи пройшло вже більше року та протягом вказаного часу про ОСОБА_2 жодної інформації не встановлено, останній відсутній у списках полонених чи загиблих.

Як правову підставу для задоволення заяви в цій частині суд першої інстанції виснував, що обставини загибелі ОСОБА_2 та відсутність даних про особу протягом тривалого часу є підставами для можливості зробити вірогідне припущення про смерть.

Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту перебування заявниці на утриманні брата, суд виходив з того, що заявником недоведено вказанихобставин.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи дають обставини справи у своїй сукупності підстави припускати смерть ОСОБА_2 в певний час і за певних обставин та чи була заявниця на утриманні брата ОСОБА_2 до дня його зникнення безвісти.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023року у справі №177/11/20, від 07 листопада 2023року у справі № 607/159/23.

У постановах від 26 квітня 2023року у справі №337/3725/22, від 29 березня 2023року у справі № 53/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).

Водночас, суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2024року у справі № 148/1207/22 (провадження № 61-14338св23)).

ОСОБА_1 у заяві про оголошення фізичної особи померлою, посилаючись на витяг з Акту службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02 лютого 2024року №301, зазначила, що 27 квітня 2023року, після виконання штурмових дій ворожих позицій, в районі населеного пункту Хромове зник безвісти солдат ОСОБА_2 , стрілець-помічник гранатометника 1 відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .

Вказане, на думку заявниці, дає підстави стверджувати, що ОСОБА_2 загинув під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зазначала, що оголошення ОСОБА_2 померлим необхідно їй для отримання гарантованих державою виплат та інших соціальних пільг, пов`язаних із загибеллю військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, інших соціальних гарантій.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до Витягу з Акту службового розслідування від 27 квітня 2023року, після виконання штурмових дій ворожих позицій, в районі н.п. Хромове (південна околиця Валянівського лісорозсаднику) зник безвісти солдат ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ), стрілець-помічник гранатометника 1 відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 . Під час ведення бойових дій солдат ОСОБА_5 був одягнений в засоби індивідуального захисту бронежилет, каску та мав розпізнавальні знаки системи свій-чужий. В ході проведення службового розслідування встановити місце знаходження солдата ОСОБА_6 або підтвердження перебування у полоні не вдалось.

Таким чином, вказаний висновок не містить викладення жодних обставин, які б вказували на вірогідну смерть ОСОБА_2 в зазначену дату, а лише зазначає на зникнення безвісти після виконання штурмових дій ворожих позицій, що і обумовлює можливість вважати ОСОБА_2 таким, що зник безвісти.

Відповідно до витягу з ЄРДР 02 травня 2023року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості про зникнення безвісти її брата ОСОБА_2 (№ КП 12023041660000471).

У справі, яка переглядається, враховуючи встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, слід виходити з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» активні бойові дії в селищі Хромове Бахмутської міської територіальної громади відбувались з 24 лютого 2022року по 11 лютого 2024року. З 12 лютого 2024року даний населений пункт є тимчасово окупований.

Суд першої інстанції, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 11 грудня 2024року у справі №755/11021/22, не звернув уваги на різність обставин у даній справі та справі №755/11021/22 щодо місця зникнення безвісти особи та становища цього місця на час розгляду справи.

У справі №755/11021/22 особа зникла безвісти у м. Києві, яке як на час такого зникнення, так і на час вирішення справи судом знаходилось під контролем України, а селище Хромове Бахмутської міської територіальної громади, в якому зник безвісти ОСОБА_2 з 12 лютого 2024року по теперішній час є тимчасово окупованим.

Тож, у даному випадку у державних органів України відсутня можливість встановити будь-які обставини зникнення безвісти ОСОБА_2 , які б могли підтвердити чи спростувати вірогідність його смерті.

У даній справі український військовий пропав безвісти за невстановлених обставин під час оборони певного населеного пункту, який зрештою було окуповано ворогом. На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, доцільно було б відраховувати дворічний строк (якого, на противагу шестимісячному, було б достатньо для з`ясування того, чи не потрапив він у полон) з дня повного захоплення цього населеного пункту.

При застосуванні судами положень частини другої статті 46 ЦК потрібна гнучкість. Усвідомлюючи, що така дискреція може спричинити певний ризик ухвалення помилкових рішень, вона необхідна для забезпечення розумного балансу між ризиком помилок і захистом прав родичів осіб, які зникли безвісти.

Отже, поняття «воєнні дії» в цілях застосування частини 2 статті 46 ЦК України слід тлумачити в кожному конкретному випадку, що дозволяє ефективніше враховувати обставини справи і забезпечувати справедливість для всіх учасників процесу. Такий підхід сприяє досягненню балансу між інтересами людини і держави.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців, потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що обставини справи не дають підстав припускати смерть ОСОБА_2 в певний час і за певних обставин, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для оголошення його померлим.

Отже, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про оголошення ОСОБА_2 померлим.

Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції може згідно з частинами третьою та четвертою статті 367 ЦПК України вийти за межі доводів апеляційної скарги лише у разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні про вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статті 263 ЦПК України та його ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права, наявність підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги з вищевикладених мотивів, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Щодо вимог заяви про встановлення факту перебування заявниці на утриманні ОСОБА_2 .

Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999року у справі № 1-8/99 (№ 5-рп/99) роз`яснив, що під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов`язану кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.

Членом сім`ї, яка перебуває на утриманні військовослужбовця, є особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать, зокрема непрацездатні.

Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому отримання особою інших виплат не може бути перешкодою для визнання факту перебування її на утриманні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За загальним правилом судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалася утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів для існування навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Із метою підтвердження факту перебування на утриманні брата, ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що вона перебувала на утриманні брата, оскільки отримувала від нього систематичну допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021року у справі № 592/17552/18 встановлено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021року у справі №592/17552/18.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.16 вказаного Закону одноразова грошова допомога, серед іншого, призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком згідно посвідчення № НОМЕР_7 . Відповідно до Посвідчення Серія НОМЕР_8 ОСОБА_1 є ветераном праці.

Заявниця є співвласником квартири АДРЕСА_3 . Іншим співвласником є брат заявниці ОСОБА_2 . Вказана квартира є зареєстрованим місцем проживання як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 .

Згідно з актом № 23 від 22 травня 2024року, затвердженого головою ОСББ «МИР 12» з липня 2020року по квітень 2023року ОСОБА_1 спільно мешкала з братом ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідно до даних по картці/рахунку ОСОБА_1 у АТ «КБ «Приватбанк» вона отримує пенсію приблизно 13 000грн.

Згідно заповіту складеного та посвідченого 26 червня 2008року державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Драпатою О.М., зареєстрований в реєстрі за №3-2367, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів все своє майно ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 надала суду довідки про те, що вона хворіє на цукровий діабет 1-го типу (інсуліно залежність), гіпертонічну хворобу 2 ступеню, ішемію 2 ступеню, у зв`язку з чим значну частину свого доходу вона витрачає на ліки, лікування, профілактику тощо.

Судам були надані банківські виписки, які підтверджують те, що військовослужбовець ОСОБА_2 у 2022-2023роках (з моменту призову на військову службу і до дати зникнення безвісті) систематично та кожного місяця перераховував своїй сестрі ОСОБА_1 на картковий рахунок грошові кошти у розмірах більших ніж розмір її щомісячної пенсії, а саме: у 2022році 236753,53 грн, з яких, у квітні - 28055,82 грн, в травні 27975 грн, в червні 25025,03 грн, в липні 30050 грн, в серпні 26758,73 грн, у вересні 20050 грн, в жовтні 3417,09 грн, в листопаді 38296,49 грн, в грудні -37125,13 грн; у 2023 році 449625,13 грн, з яких, у січні - 241275,10 грн, в лютому - 69100 грн, в березні 29050 грн, в квітні 110200 грн.

Разом за 2022-2023роки суми перерахувань складають 686 378,66 грн, які ОСОБА_1 вважала грошовою допомогою, така допомога була для ОСОБА_1 суттєвою та мала системний характер.

Тож, матеріальна допомога ОСОБА_2 була не одноразовою, а надавалася заявниці систематично, протягом певного тривалого періоду часу, а отже за наведених умов можна виснувати, що ОСОБА_2 взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення цієї допомоги вбачається у порівнянні розміру допомоги з іншими доходами заявниці, а саме пенсії, яка становить суму в рази меншу, ніж та, яку систематично надавав ОСОБА_2 .

Отже, заявницею надано достатньо доказів, які у своїй сукупності свідчать, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_2 , що дає підстави задовольнити заяву ОСОБА_1 в цій частині.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

З наведених мотивів, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що оскільки обставини справи не дають підстав припускати смерть ОСОБА_2 в певний час і за певних обставин, у задоволенні вимог заяви в частині оголошення його померлим слід відмовити, водночас, оскільки заявницею надано достатньо доказів, які у своїй сукупності свідчать, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_2 , заяву в цій частині слід задовольнити.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкових висновків.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог заяви.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її брата ОСОБА_2 по деньйого зникненнябезвісти 27квітня 2023року.

У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 липня 2025року.

Судді: