Постанова від 02.07.2025 по справі 152/63/25

Справа № 152/63/25

Провадження № 22-ц/801/1108/2025

№ 22-ц/801/1109/2025

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 рокуСправа № 152/63/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Литвин Ю.О., Гаврилюк Н.В. та її представника адвоката Корнійчука С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 березня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КНП «Шаргородська міськалікарня» Шаргородськоїміської радиЖмеринського районуВінницької областіпро визнаннянезаконним таскасування наказупро припиненнятрудового договору(контракту),поновлення напосаді тавиплату середньогозаробітку завесь часвимушеного прогулу,мотивуючи своївимоги тим,що 04 січня 2022 наказом № 5 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) її звільнено із посади провізор згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри. Оскаржуваний наказ їй не вручили.

11 грудня 2024 року її представник звернувся із адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати докази вручення наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади провізора. Якщо наказ не вручено, надіслати копію належним чином завіреної копії наказу про її звільнення. Повідомити коли було вручено трудову книжку ОСОБА_1 та надати належним чином завірені копії доказів вручення їй трудової книжки. У відповідь на запит надали представнику завірену копію наказу. Листом від 18 грудня 2024 відповідач повідомив, що наказ про звільнення позивача їй вручено не було. За трудову книжку у відповіді на запит відповідач нічого не зазначив. Трудову книжку позивачу повернуто відповідачем не було. Вважає, що прийнятий наказ було прийнято відповідачем з порушенням вимог Конституції України, та КЗпП України. Відповідач звільнив позивача із займаної посади, у зв`язку із втратою довіри. Звинуватив її у вчиненні кримінального правопорушення, без законних на те підстав. Позивач працювала та виконувала добросовісно свої обов`язки, чим була нагороджена грамотою в 2021 році, що в чергове підтверджує сумлінне ставлення до своїх професійних обов`язків. При звільненні, відповідач не врахував того, що в її діях були відсутні протиправні дії, окрім того, не врахував, що вона виховує двох неповнолітніх дітей.

Вироком суду від 10 липня 2024 року у справі №152/730/22 (який було залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року) було визнано невинуватою ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ст. 191 ч.1 КК України. Було встановлено відсутність вини у діях ОСОБА_1 у заподіяні шкоди відповідачу, а тому вважає, що її звільнення було передчасним, та необґрунтованим. Зазначає, що відповідач протиправно не ознайомив позивача з наказом про звільнення, не вручив його копію, а тому позивачка має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, та право на поновленні на посаді.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 березня 2025 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ №5 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 04 січня 2022, яким було звільнено ОСОБА_1 із посади провізора.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провізора у Комунальному некомерційному підприємстві "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Вінницької області.

Виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2022 року по 14 лютого 2025 року у розмірі 350 600 (триста п`ятдесят тисяч шістсот) гривень 50 копійок.

Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року стягнуто із Комунального некомерційного підприємства "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Вінницької області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30000 грн. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Вінницької області на користь держави судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями суду КНП «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також просило скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу та судового збору на користь держави.

У відзивіна апеляційнускаргу представник ОСОБА_1 адвокатКорнійчук С.А.просив апеляційнускаргу залишитибез задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції беззмін якзаконне таобґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено,що відповідно до копії наказу №5 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), 4 січня 2022 року провізора загально медичного відділу ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри (а.с.6).

11 грудня 2024 року представник позивачки адвокат Корнійчук С.А. звернувся з адвокатським запитом до КНП «Шаргородська міська лікарня» Шагородської міської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с.7).

Згідно з відповіді КНП «Шаргородська міська лікарня» Шагородської міської ради Жмеринського району Вінницької області №01-19/2297 від 18 грудня 2024 року на адвокатський запит, в січні 2022 року, в день звільнення провізор ОСОБА_1 не вийшла на роботу. Адміністрація закладу неодноразово телефонувала до ОСОБА_1 з проханням з`явитись на роботу для ознайомлення з наказом про звільнення та вручення трудової книжки, однак остання на телефонні дзвінки не відповідала (а.с.8).

Відповідно до копії вироку Шаргородського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року у справі №152/730/22, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку із недоведеністю у скоєнні кримінального правопорушення (а.с.9-59).

Згідно з копією ухвали Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі №152/730/22, апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Трачука О.В. та апеляційну скаргу представника потерпілого КНП "Шаргородська міська лікарня" Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області Чорного В.В. залишено без задоволення. Вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року яким виправдано ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, залишено без змін (а.с.60-72).

Відповідно до копії розрахунку заробітку №01-19/111 від 16 січня 2025 року, наданого КНП «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області, розмір середнього заробітної плати ОСОБА_1 (яка обіймала посаду провізора), який передував дню її звільнення на 04 січня 2022 року складає 14 024,02 грн. Заробіток ОСОБА_1 з січня 2021 року по грудень 2021 року становить 168288,22 грн (а.с.80).

Згідно з копією розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наданого представником позивачки, розрахункова сума до відшкодування середнього заробітку за період з 04 січня 2022 року по 14 лютого 2025 року (14 024,02*25) становить 350 600,50 грн (а.с.132).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела факт порушення відповідачем її трудових прав, що у свою чергу порушує її право на працю.

Колегія суддів погоджується з таким висновкам суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (частина друга статті 2 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільненнявизначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенісудом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Так, 04 січня 2022 року ОСОБА_1 наказом №5 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри. Копію наказу про звільнення ОСОБА_1 вручено не було.

11 грудня 2024 року представник позивачки адвокат Корнійчук С.А. звернувся з адвокатським запитом до КНП «Шаргородська міська лікарня» Шагородської міської ради Жмеринського району Вінницької області, у якому просив надати докази вручення наказу про звільнення ОСОБА_1 , повідомити коли було вручено трудову книжку та відповідно надати докази вручення таких документів.

У відповіді на адвокатський запит КНП «Шаргородська міська лікарня» Шагородської міської ради Жмеринського району Вінницької області №01-19/2297 від 18 грудня 2024 року повідомила, що в день звільнення провізор ОСОБА_1 не вийшла на роботу. Адміністрація закладу неодноразово телефонувала до ОСОБА_1 з проханням з`явитись на роботу для ознайомлення з наказом про звільнення та вручення трудової книжки, однак остання на телефонні дзвінки не відповідала.

Трудову книжку позивачці не повернуто по теперішній час.

Відтак матеріалами справи встановлено, що позивачу своєчасно не було вручено копію наказу про звільнення, а направлено разом з відповіддю на адвокатський запит лише 18 грудня 2024 року, трудова книжка не повернута, а отже строк на зверненнядо суду із даним позовом пропущено не було, оскільки позов був поданий в межах місячного строку з моменту отримання копії наказу про звільнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки їй нічого не перешкоджало звернутись до відповідача для ознайомленням з наказом про звільнення ще у січні 2022 року та протягом наступних 3-х років, не заслуговують на увагу, оскільки визначальним для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення є факт саме вручення копії наказу про звільнення або момент видачі трудової книжки.

Роботодавець не вжив необхідні заходи та не створив належні умови для отримання документів працівником раніше ніж 18 грудня 2024 року.

З огляду на це неможливо констатувати недобросовісність дій позивача щодо відмови від отримання копії наказу про її звільнення.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку (рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом апеляційного перегляду), а з цим позовом ОСОБА_1 , звернулась до суду в установлені законом строки, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог про скасування як незаконного наказу про її звільнення та поновлення на роботі, є законними і обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ними в частині дотримання позивачем строків установлених статтею 233 КЗпП України при зверненні до суду з цим позовом, та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи щодо недобросовісної поведінки позивача, а також до трактування норм матеріального права на власний розсуд.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 березня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02 липня 2025 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: С.Г. Копаничук

В.В. Оніщук