Постанова від 02.07.2025 по справі 923/1139/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 рокум. ОдесаСправа № 923/1139/17Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

від учасників справи участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 про забезпечення позову, прийняту суддею Найфлейшем В.Д., м. Одеса,

у справі №923/1139/17

за заявою: Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

до: Приватного акціонерного товариства "Приват"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 р. Головне управління Державної фіскальної служби у Херсонській області звернулося до Господарського суду Херсонської області з заявою про порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват".

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08.02.2018 відкрито провадження у справі №923/1139/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват".

08.10.2021 до Господарського суду Херсонської області від ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" в межах справи про банкрутство №923/1139/17 надійшов позов (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31.03.2025) до ОСОБА_1 про стягнення з останнього на користь Приватного акціонерного товариства "Приват" 65947319,27 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 прийнято вищенаведену позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі №923/1139/17 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Приват" та відкрито за нею провадження.

16.04.2025 до місцевого господарського суду від ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича надійшла заява про забезпечення позову №02/01-30 від 16.04.2025 (вх.№2-581/25 від 16.04.2025), в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства "Приват" у розмірі 65947319,27 грн.

В обґрунтування даної заяви ліквідатор Приватного акціонерного товариства "Приват" послався на те, що дії ОСОБА_1 щодо відчуження належного йому на праві власності майна свідчить про наявність підстав для вжиття обраних заявником заходів забезпечення позову, які відповідають критеріям розумності та співмірності.

В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2025 задоволено клопотання арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича про залучення співвідповідачів; залучено до участі у справі №923/1139/17 в якості співвідповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційна компанія "Бізнес-Інвест" та Компанію "ЕЛБРОУФ ІНТЕРНАШІОНАЛ КОРП." (ALBROATH INTERNATIONAL CORP.).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 у справі №923/1139/17 (суддя Найфлейш В.Д.) задоволено заяву ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича про забезпечення позову №02/01-30 від 16.04.2025 (вх.№2-581/25 від 16.04.2025); на період розгляду справи накладено арешт на майно та грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства "Приват" у розмірі 65947319,27 грн.

Вказана ухвала суду мотивована тим, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 є обґрунтованими, адекватними позовним вимогам та жодним чином не призведуть до порушення прав та законних інтересів відповідача, натомість забезпечать збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 про забезпечення позову у справі №923/1139/17 в частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства "Приват" у розмірі 65947319,27 грн. Зокрема, апелянт наголошує на тому, що арешт грошових коштів ОСОБА_1 у період воєнного стану є необґрунтованим і диспропорційним заходом, який призведене до погіршення його матеріального становища.

У відзиві на апеляційну скаргу №02-01/111 від 30.05.2025 (вх.№1753/25/Д2 від 30.05.2025) ліквідатор Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражний керуючий Дудкін Роман Анатолійович просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 про забезпечення позову у справі №923/1139/17 без змін. Зокрема, арбітражний керуючий зазначає про те, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи поведінку ОСОБА_1 , яка зумовила об`єктивну необхідність застосування відповідних заходів, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом спору, а також імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Інші учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що згідно з частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 19.05.2025 у справі №923/1139/17 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 09.06.2025 призначено справу №923/1139/17 до розгляду на 02.07.2025 о 12:00.

У судовому засіданні 02.07.2025 представники учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи, при цьому ОСОБА_1 подав заяву б/н від 01.07.2025 (вх.№1753/25/Д5 від 01.07.2025) про розгляд справи за його відсутності.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанова Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21).

У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Отже, можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ОСОБА_1 необхідну суму грошових коштів, а відтак застосування обраного ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражним керуючим Дудкіним Романом Анатолійовичем заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти безпосередньо пов`язане із предметом позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми вимог заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення цієї заяви.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.08.2019 у справі №910/3802/19.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, а саме: шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , саме у межах суми вимог заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні ОСОБА_1 , а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того, що заявлений ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражним керуючим Дудкіним Романом Анатолійовичем та, відповідно, накладений місцевим господарським судом арешт на грошові кошти позбавляє апелянта засобів для існування та задоволення своїх соціально-економічних потреб, а також беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи грошові кошти зникнуть або їх сума зменшиться, вказаний ліквідатор у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Одеської області про те, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми вимог заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства "Приват" у розмірі 65947319,27 грн є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.

Крім того, колегія суддів зауважує, що вищенаведений захід забезпечення позову носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вжитий оскаржуваною ухвалою захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти не призводить до погіршення майнового стану ОСОБА_1 , оскільки не зумовлює списання коштів з його банківських рахунків до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у нього відповідного обов`язку з виконання рішення суду.

Посилання скаржника на те, що арешт грошових коштів ОСОБА_1 у період воєнного стану є необґрунтованим і диспропорційним заходом, не приймається апеляційним господарським судом до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено заборони щодо накладення арешту на грошові кошти, як заходу забезпечення позову, у період воєнного стану.

Колегією суддів також враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Отже, твердження апелянта про відсутність підстав для покладення на нього субсидіарної відповідальності не оцінюються судом апеляційної інстанції в межах здійснення апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову, оскільки є доводами, які стосуються обґрунтованості вимог ліквідатора, тобто суті спору.

З огляду на викладене, оцінивши доводи ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Приват" арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича стосовно необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо задоволення заяви вказаного ліквідатора про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми вимог заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 65947319,27 грн.

Таким чином, враховуючи те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 17.04.2025 про забезпечення позову у справі №923/1139/17 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.04.2025 про забезпечення позову у справі №923/1139/17 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.07.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук