Постанова від 01.07.2025 по справі 922/3532/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

Справа № 922/3532/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий),Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області Колесніков А.А. (у порядку самопредставництва),

відповідача - Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Дикань О.М., Пащенко М.В. (у порядку самопредставництва),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Спеціалізоване комунальне підприємство "Ритуальна служба" Краматорської міської ради Кравченко Н.І. (у порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі Територіальне відділення АМК)

на рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2024 (суддя Погорелова О.В.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (головуючий суддя: Радіонова О.О., судді: Мартюхін Н.О., Медуниця О.Є.)

у справі № 922/3532/24

за позовом Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (далі Адміністрація)

до Територіального відділення АМК

про визнання недійсним рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Спеціалізоване комунальне підприємство "Ритуальна служба" Краматорської міської ради (далі Ритуальна служба).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.06.2025 у зв`язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/3532/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л., Колос І.Б.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.06.2025 у зв`язку з відпусткою судді Власова Ю.Л. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/3532/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

Короткий зміст позовних вимог

Адміністрація звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до територіального відділення АМК, в якому просив суд визнати недійсним рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 14.08.2024 № 70/150-р/к, у справі № 3/03-24-23.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення від 14.08.2024 №70/150-р/к є неправомірним, оскільки ґрунтується на зроблених відповідачем припущеннях, а не беззаперечно встановлених фактах, відтак неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі №922/3532/24 позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Територіального відділення АМК від 14.08.2024 № 70/150-р/к у справі 3/03-24-23; стягнуто з Територіального відділення АМК на користь Адміністрації 3 028,00 грн. судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Територіальне відділення АМК звернулось з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та просить: скасувати судові рішення у справі № 922/3532/24 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Адміністрації відмовити у повному обсязі; стягнути з позивача судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у справі № 922/3532/24.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:

- статті 2 та 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в частині тієї обставини, що норми конкуренційного законодавства розповсюджуються зокрема на органи державної влади, до яких відносяться такі тимчасові державні органи, як військові адміністрації, які діють на період воєнного стану, для забезпечення дії Конституції та законів України, зокрема з питань транспортування тіла померлої особи до бюро судово- медичної/патологоанатомічної експертизи;

- статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо встановлення підстав скасування рішень територіальних органів Антимонопольного комітету України, зокрема в частині, якщо виявлені порушення не призвели до неправильного прийняття рішення;

- пункту 3 частини п`ятої статті 8 та статтю 9 Закону України "Про поховання та похоронну справу", а саме, щодо обставин та підстав створення ритуальної служби та відсутності в останньої виключного права на транспортування тіла померлої особи до бюро судово-медичної/ патологоанатомічної експертизи;

- частини першої статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" щодо підстав притягнення військової адміністрації до відповідальності, як органу державної влади за вчинення дій, які можуть призвести до усунення конкуренції на суміжному ринку ритуальних послуг передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг;

- статей 9, 10, 12 Закону України "Про поховання та похоронну справу" та пункту 8 Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого Наказом державного комітету України з питань житлово- комунального господарства від 19.11.2003 №193 в частині спроби перекваліфікації судом підстав відкриття органами АМКУ справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме з "послуг транспортування тіла померлого до моргу і впливу надання суб`єкту господарювання виключного права на надання такої послуги на суміжний ринок ритуальних послуг" на "укладення між юридичними особами та Підприємством, як регулятором, договорів про надання ритуальних послуг";

- пункту 15 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в частині надання суб`єктами господарювання органам Комітету достовірної інформації про свою діяльність;

- статті 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у частині визначення фактичних даних, а саме, письмових доказів, які можуть бути використані органами Антимонопольного комітету України під час розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції стосовно визнання порушенням дій військових адміністрацій у вигляді антиконкурентних дій органів влади, які можуть призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг;

- статті 1 закону України "Про захист економічної конкуренції" та статті 901 ЦК України щодо визначення певної діяльності суб`єкта господарювання товаром (послугою);

- Закону України "Про поховання та похоронну справу" та Наказу Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 за № 1111/9710 щодо укладання договорів зі споживачами послуги з перевезення тіла померлого до моргу та переліку обов`язкових послуг, які мають надаватися таким споживачам на конкурентній основі на ринку ритуальних послуг;

- Закону України "Про поховання та похоронну справу", Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.1995 №6, Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.06.2006 № 208 щодо виключного надання суб`єкту господарювання права на транспортування тіл померлих з місця смерті до бюро судово-медичної/патологоанатомічної експертизи, хоча таке право за законом мають і інші особи.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, зокрема таких:

- постанови Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20 згідно якої суди перевіряючи дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, не мають втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Комітету, з`ясовує і визнає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення Комітету;

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, згідно якої господарські суди при розгляді справ про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України не повинні перебирати непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, але зобов`язані перевіряти правильність застосування відповідних правових.

- постанови Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/9272/18, щодо того, що цивільне, адміністративне чи будь - яке інше законодавство, не є складовою законодавства про захист економічної конкуренції і що до таких відносин не можливо застосовувати аналогію закону;

- постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 910/8343/18, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20, від 02.06.2022 у справі № 910/267/20, від 06.06.2023 № 904/4227/20 щодо тих обставин, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства;

- постанови Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 910/8856/19 у якій, зокрема, зазначалося, що «... вчиняючи певні дії (ухвалюючи відповідні рішення) органи державної влади і органам місцевого самоврядування у межах своїх повноважень (дискреційних повноважень) повинні враховувати положення статті 25 ГК України та сприяти розвитку конкуренційне допускаючи порушення антимонопольного законодавства...» (мова оригіналу);

- постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 914/2667/20, від 14.05.2020 у справі № 910/14493/18 згідно з якими норми чинного законодавства України не містять якогось вичерпного переліку можливих ринків товарів. У кожному випадку Антимонопольний комітет України, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, проводить дослідження ринку та визначає межі товарного ринку. Тому, зокрема, не можуть братись до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, не передбачений законом;

- постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20 за якою господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі в їх сукупності. При цьому застосування приписів статті 86 ГПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний) характер для усіх справ. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Інші доводи учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Адміністрація заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про законність оскаржуваних судових рішень, і просить відмовити Територіальному відділенню АМК у задоволенні касаційної скарги.

Від Територіального відділення АМК надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Начальником Адміністрації 10.09.2022 прийнято розпорядження "Про встановлення порядку огляду трупа працівниками закладів охорони здоров`я Краматорської територіальної громади" N 33, відповідно до якого:

1. Визначити місцем огляду трупів приміщення патологоанатомічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня N 3" Краматорської міської ради. Огляд трупів проводити співробітниками патологоанатомічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня N 3".

2. При наявності ознак насильницької смерті трупи передавати на проведення судово- медичної експертизи.

3. При відсутності ознак насильницької смерті, що встановлюється після огляду трупа, за наявності можливості видачі лікарської довідки про смерть, лікарям Комунального неприбуткового підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги N 1" Краматорської міської ради видавати відповідну довідку.

4. При відсутності можливості видачі лікарської довідки про смерть лікарям Комунального неприбуткового підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги N1" для встановлення причини смерті проводити патологоанатомічний розтин та видавати відповідне лікарське свідоцтво про смерть.

5. Транспортування трупів до місця огляду трупів патологоанатомічного відділення Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня N 3", здійснювати виключно транспортом та співробітниками Спеціалізованого комунального підприємства "Ритуальна служба" Краматорської міської ради на підставі наявності довідки про огляд трупа співробітниками національної поліції або направлення на патологоанатомічний розчин.

6. Патологоанатомічному відділенню Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня N 3" приймати тіла померлих виключно від Спеціалізованого комунального підприємства "Ритуальна служба" Краматорської міської ради на підставі наявних відповідних документів від співробітників національної поліції довідки, направлення на судово-медичну експертизу, протоколу, тощо.

7. Контроль за виконанням даного розпорядження покласти на відділ охорони здоров`я Краматорської міської ради.

За результатами розгляду справи N 3/03-24-23 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Територіального відділення АМК 14.08.2024 прийняте рішення N 70/150-р/к, яким постановлено:

- визнати дії Адміністрації, які полягають у прийнятті розпорядження від 10.09.2022 N33 "Про встановлення порядку огляду трупа працівниками закладів охорони здоров`я Краматорської територіальної громади", яким передбачено транспортування тіл померлих з місця смерті до Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня N 3" Краматорської міської ради виключно Спеціалізованим комунальним підприємством "Ритуальна служба", порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі Закон №2210), у вигляді антиконкурентних дій органів влади, які можуть призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області;

- зобов`язано Краматорську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, про що у 3-місячний строк з дня отримання рішення повідомити Відділення з наданням копій підтверджуючих документів.

З пункту 1 Рішення АМК вбачається, що до Територіального відділення АМК надійшли заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції фізичних осіб Тетяни Деменюк, Олександра Верещагіна, колективна заява ФОП Савєльєвої Н.А., ФОП Мартинова С.В.

Судами встановлено, що Територіальне відділення АМК обґрунтовує власний висновок тим, що Адміністрація прийняла розпорядження, яким передбачено виключне право Ритуальної служби на транспортування тіл померлих з місця смерті до Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 3" Краматорської міської ради (далі - КНП "Міська лікарня № 3" КМР), що, у свою чергу, може призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області.

Таким чином, дії Адміністрації, які полягають у прийнятті розпорядження, яким передбачено транспортування тіл померлих з місця смерті до КНП "Міська лікарня № 3" КМР виключно Ритуальною службою, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органів влади, які можуть призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області.

Указом Президента України від 04.07.2022 N 469/2022 утворено Адміністрацію, як тимчасовий державний орган на період дії воєнного стану. Розпорядженням Президента України від 04.07.2022 N 121/2022-рп її начальником призначено Гончаренка Олександра Васильовича.

На підставі постанови Верховної Ради України від 30.08.2022 N2542-IX начальник Адміністрації Олександр Васильович Гончаренко на період дії воєнного стану та протягом 30 днів з моменту його скасування чи припинення здійснює повноваження Краматорської міської ради, її виконавчого комітету та Краматорського міського голови.

Спеціалізоване комунальне підприємство "Ритуальна служба" Краматорської міської ради було створене органом місцевого самоврядування Краматорською міською радою відповідно до статті 9 Закону України "Про поховання та похоронну справу". Основною діяльністю підприємствам є здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 та ритуальних послуг, не передбачених цим переліком, реалізація та виготовлення предметів ритуальної належності, утримання та ремонт кладовищ, транспортування тіл померлих до моргу.

Судами досліджено, що з пояснень Ритуальної служби вбачається, що Виконавчий комітет Краматорської міської ради виніс Рішення від 05.06.2013 № 352 "Про затвердження Порядку транспортування та доставки померлих у морги лікарень, а також трупів з місць пригод та одиноких громадян у морг судово-медичної експертизи". Відповідно до пункту 1 даного Порядку, перевезення померлих здійснювалося цілодобово спецтранспортом Ритуальної служби. 06.03.2019 Виконавчий комітет Краматорської міської ради своїм Рішенням № 196 виніс зміни до вищезазначеного Порядку, але його суть залишилася незмінною відповідно до пункту 1 Порядку, транспортування померлих здійснювалося цілодобово виключно спецтранспортом Ритуальної служби.

Зазначені рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради є чинними і ніколи не оскаржувалися, як зазначає третя особа. Крім того, усі приватні підприємці, які були з ним згодні та укладали договори з ритуальною службою про надання ритуальних послуг, в яких обов`язково включався пункт 1.4. відповідно до якого, Виконавець не має права здійснювати транспортування тіл (трупів) померлих в морги лікарень або на судово-медичну експертизу. Таке транспортування здійснюється виключно транспортом Ритуальної служби Краматорської міської ради.

У 2022 році надавати ритуальні послуги в місті Краматорськ мали право Ритуальна служба, ФОП Мартинов С.В., ФОП Дмитрієв Дмитро, ФОП Лазуренко В.П. У 2023 році ритуальні послуги в місті мали право надавати Ритуальна служба, ФОП Дмитрієв Дмитро, ФОП Савельєва Н.А. У 2024 році - Ритуальна служба ФОП Савельєва Н.А. Із зазначеними суб`єктами господарювання Ритуальна служба укладала договори про надання ритуальних послуг.

Водночас судами встановлено, що у пункті 47 Рішення АМК зазначено про те, що транспортування тіл померлих з місця смерті до бюро судово-медичних експертиз та патологоанатомічних установ не входить до складу Необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, але впливає на ринок ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг.

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та з метою врегулювання порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції України, закладами охорони здоров`я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини під час воєнного стану на території України, було прийнято спільний Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України та Офісу Генерального Прокурора України № 177/450/46 від 09.03.2022 "Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції України, закладами охорони здоров`я та органами Прокуратури України при встановленні факту смерті людини під час воєнного стану на території України" (далі Порядок). Відповідно до пункту другого даного Порядку до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію попереднього нормативного акту (Наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України, Генеральної прокуратури України від 29 вересня 2017 року № 807/1193/279), який регулював дані правовідносини. Наразі чинний порядок є єдиним нормативним актом, що регулює порядок встановлення факту смерті людини та огляду тіла померлого на місці смерті.

Розпорядження позивача від 10.09.2022 №33 прийняте на виконання зазначеного Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції України, закладами охорони здоров`я та органами Прокуратури України при встановленні факту смерті людини під час воєнного стану на території України.

Отже, заходи транспортування тіл померлих, про що зазначено у пункті 5 Розпорядження Адміністрації від 10.09.2022 №33, не направлені на організацію поховання, а направлені на організацію заходів щодо належного встановлення причин смерті осіб в умовах воєнного стану. Ця дія не є послугою та в ній немає замовника. Ритуальна служба після повідомлення про смерть людини здійснює переміщення тіла з місця смерті до місця його огляду. Цілі і обставини заходу з транспортування тіл померлих до місця їх огляду виключають ознаки ритуальних послуг.

Розпорядження Адміністрації від 10.09.2022 №33 не регулює питання поховання тіл померлих та жодним чином не обмежує прав осіб, які виявили бажання здійснити поховання та на обрання виконавця цих послуг.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що представник апелянта у судовому засіданні не пояснив яким чином обставини заходу з транспортування тіл померлих до місця їх огляду впливає на ринок ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг.

Нормативним актом, який регулює порядок транспортування померлих з місця смерті до моргів є Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я від 17.01.95 № 6.

Відповідно до пункту 1.9 зазначених Правил, відповідальність за доставку трупа, його одягу та інших предметів, що безпосередньо мають відношення до трупа, у морг покладається на особу, яка призначила експертизу, і здійснюється бригадами, склад яких відповідно до місцевих умов комплектується з працівників органів Міністерства внутрішніх справ, або з працівників інших служб, що спеціалізуються на цьому.

Службою, яка має санітарну та технічну можливість здійснювати перевезення тіл померлих осіб, в тому числі з урахуванням режиму комендантської години та світломаскування, необхідну кваліфікацію тощо є Ритуальна служба Краматорської міської ради.

Враховуючи наведене, на переконання судів попередніх інстанцій, зазначені обставини спростовують викладений у пункті 63 оскаржуваного Рішення АМК висновок про те, що внаслідок отримання виключного права на здійснення транспортування тіл померлих з місця смерті до бюро судово-медичних експертиз та патологоанатомічних установ, Ритуальна служба отримала можливість відразу після прибуття на місце смерті укладати з особами, що зобов`язались поховати померлого, договір-замовлення на організацію та проведення поховання померлого, надання ритуальних послуг, передбачених Необхідним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності.

Також суди зазначили про те, що висновок відповідача, викладений в пункті 94 Рішення АМК щодо порушення Адміністрацією законодавства про захист економічної конкуренції сформований на підставі аналізу інформації щодо обсягів надання ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, до яких транспортування тіл померлих до моргу не відноситься.

На переконання судів попередніх інстанцій оскаржуване Рішення АМК прийнято з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій постанов Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 11.06.2019 у справі № 910/9272/18, від 19.09.2019 у справі № 910/8343/18, від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20, від 02.06.2022 у справі № 910/267/20, від 06.06.2023 № 904/4227/20, від 21.05.2020 у справі № 910/8856/19, від 21.10.2021 у справі № 914/2667/20, від 14.05.2020 у справі № 910/14493/18, від 17.01.2023 у справі № 910/19251/20.

Втім, зазначені скаржником справи є нерелевантними до правовідносин у справі, яка розглядається, враховуючи таке.

Так, у справі № 916/2586/20 позов було подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, яким визнано дії товариств такими, які полягають в узгодженому встановленні та застосуванні цін на послуги з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках на територіальних межах Міжнародного аеропорту "Одеса" у період вересня 2017-2018 років за умови відсутності альтернативних джерел придбання такого товару, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках на територіальних межах Міжнародного аеропорту "Одеса", що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін реалізації товару на ринку послуг з тимчасового зберігання транспортних засобів на автомобільних стоянках в територіальних межах Аеропорту.

У справі № 910/9272/18 позов подано про стягнення штрафу та пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Відділення "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

У справі № 910/8343/18 позов подано про визнання недійсним та скасування рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" за порушення передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у конкурсній процедурі закупівлі.

У справі № 904/5842/20 позов подано про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки пропозицій конкурсних торгів та участі у відкритих торгах за номером процедури закупівлі в електронній системі закупівель.

У справі № 910/267/20 позов подано про визнання недійсним частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України за вчинення порушення передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону №2210 у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

У справі № 904/4227/20 позов подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Антимонопольного комітету України яким визнано становище товариства на ринку послуг з надання права обмеженого користування лініями електропередачі монопольним (домінуючим) в межах розташування місцевих (локальних) електричних мереж, а також визнано дії товариства щодо встановлення завищеного розміру вартості послуги з надання права обмеженого користування лініями електропередачі з включенням всіх витрат на технічне обслуговування повітряних ліній, їх відновлення у повному обсязі, зазначене порушення передбачене пунктом 2 статті 50 Закону №2210, визначеним пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з надання права обмеженого користування лініями електропередачі шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

У справі № 910/8856/19 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України яким визнано, що виконавчий комітет, прийнявши рішення, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене абзацом дев`ятим частини другої статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону №2210, у вигляді дії, якою встановлені не передбачені законами України обмеження самостійності підприємств у частині споживання платних послуг, що надаються на території Сухого порту.

У справі № 914/2667/20 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України яким визнано, що Оператор газорозподільної системи займав монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу в територіальних межах території Волинської області, на якій розташована газорозподільна система, що використовується Товариством для надання послуг; визнано, що дії Оператор газорозподільної системи, які полягають у недопущенні до встановлення приладів обліку газу при наявності документів, згідно з якими зазначені прилади обліку визнано придатними до експлуатації, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку розподілу природного газу газорозподільною системою у межах території Волинської області, на якій розташована газорозподільна система, що використовується АТ "Волиньгаз" для надання послуг, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, та були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу.

У справі №910/14493/18 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України яким визнано, що: товариство займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП; дії товариства зі встановлення обмежень з надання послуги добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, а саме, надання її через одного страхового агента протягом 2015 - 2016 років порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

У справі № 910/19251/20 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України яким визнано, що умови укладення угод про дистрибуцію призвели до необґрунтованого завищення вартості реалізації лікарських засобів виробництва групи "Ново Нордіск", що є порушенням, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва групи "Ново Нордіск".

У справі № 910/23000/17 позов подано про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України яким відмовлено у розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП В Тікет законодавства про захист економічної конкуренції передбаченого статтею 15-1 Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції.

Водночас у справі №922/3532/24 Адміністрація просила суд визнати недійсним рішення АМК від 14.08.2024 № 70/150-р/к, у справі 3/03-24-23 яким дії Адміністрації, які полягають у прийнятті розпорядження від 10.09.2022 №33 "Про встановлення порядку огляду трупа працівниками закладів охорони здоров`я Краматорської територіальної громади", яким передбачено транспортування тіл померлих з місця смерті до Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 3" Краматорської міської ради виключно Спеціалізованим комунальним підприємством "Ритуальна служба", визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону №2210, у вигляді антиконкурентних дій органів влади, які можуть призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області.

Отже, причиною виникнення спору в цій справі стало питання щодо дій Адміністрації, які полягали у прийнятті розпорядження від 10.09.2022 №33 які можуть призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області.

Предмет доказування у цій справі обмежений виключно з`ясуванням обставин того, чи доведено Рішенням АМК порушення Адміністрацією частини першої статті 15, пункту 3 статті 50 Закону №2210.

Верховний Суд виходить з того, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями, що обумовлюється саме специфікою і різноманітністю господарської діяльності та дій, які можуть містити склад правопорушень.

Проаналізувавши постанови Верховного Суду та постанову Великої Палати Верховного Суду на які посилається скаржник та дану справу, Суд дійшов висновку, що правовідносини у вказаних справах не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються за видом правопорушення до якого притягував АМК та нормативно-правовим регулюванням.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які він посилається, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме: частини першої статті 15, пунктів 3 та 15 статті 50 статей 1, 2, 4, 41, 59 Закону №2210; пункту 3 частини п`ятої статті 8 та статей 9, 10, 12 Закону України "Про поховання та похоронну справу"; статті 907 Цивільного кодексу України; пункту 8 Типового положення про ритуальну службу в Україні, затвердженого Наказом державного комітету України з питань житлово- комунального господарства від 19.11.2003 №193; наказу Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 № 193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 за № 1111/9710; Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.1995 №6, Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.06.2006 № 208.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що висновки у подібних правовідносинах відсутні.

Відповідно до статті 48 Закону №2210 зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу, тощо.

За приписами частини першої статті 15 Закону №2210 антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Під усуненням конкуренції розуміється поведінка органу влади, яка обмежує чи взагалі не дає можливості іншим учасникам зазначеного ринку конкурувати між собою на відповідному ринку. Внаслідок змін стану конкуренції створюються більш або менш сприятливі умови конкуренції для окремих суб`єктів господарювання, у той час як для інших суб`єктів господарювання ці умови залишаються незмінними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 50 Закону №2210 порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 59 Закону №2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване Рішення АМК прийнято з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; неправильним застосування норм матеріального та процесуального права.

Водночас судами попередніх інстанцій зазначено, що у пункті 94 Рішення АМК щодо порушення Адміністрацією законодавства про захист економічної конкуренції сформований на підставі аналізу інформації щодо обсягів надання ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, до яких транспортування тіл померлих до моргу не відноситься.

Разом з тим судами встановлено, що Територіальне відділення АМК обґрунтовує власний висновок тим, що Адміністрація прийняла розпорядження, яким передбачено виключне право Ритуальної служби на транспортування тіл померлих з місця смерті до Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 3" Краматорської міської ради (далі - КНП "Міська лікарня № 3" КМР), що, у свою чергу, може призвести до усунення конкуренції на ринку ритуальних послуг, передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, в територіальних межах міста Краматорськ Донецької області. Зокрема, у пункті 63 Рішення АМК зазначено, що внаслідок отримання виключного права на здійснення транспортування тіл померлих з місця смерті до бюро судово-медичних експертиз та паталогоанатомічних установ, Ритуальна служба отримала можливість відразу після прибуття на місце смерті укладати з особами, що зобов`язались поховати померлого, договір-замовлення на організацію та проведення поховання померлого, надання ритуальних послуг, передбачених Необхідним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності.

Стаття 3 Закону № 3659 передбачає як основне завдання Антимонопольного комітету України участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Економічна конкуренція (конкуренція) за визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2210, це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 2210 сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частиною першою статті 15 Закону № 2210, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4062/20)

Водночас суди попередніх інстанцій скасовуючи Рішення АМК зосередились на правовій природі виданого Адміністрацією розпорядження, проте залишили поза увагою те яким чином таке розпорядження вплинуло на конкуренцію у регіоні, щодо реалізації послуг передбачених Необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг (зокрема через те, що Ритуальна служба перша прибувала на місце смерті та пропонувала надати свої ритуальні послуги).

Судами не враховано те, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду зі справ № 904/5842/20, № 910/267/20).

Органи державної влади у межах своїх повноважень (дискреційних повноважень) повинні враховувати положення статті 25 Господарського кодексу України та сприяти розвитку конкуренції та не допускати порушення антимонопольного законодавства.

Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 86 та 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті за неповного і не всебічного дослідження обставин справи, та межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що імперативно визначені статтею 300 ГПК України, унеможливлюють ухвалення остаточного рішення у цій справі.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи № 922/3532/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд звертає увагу на необхідність з`ясування фактичних обставин справи із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

Водночас згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з`ясовує і визначає наявність або відсутність, а відтак доведеність чи недоведеність, обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 59 Закону № 2210-ІІІ підстав для визнання недійсним рішення АМК у частині дій позивача.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, знайшли часткове підтвердження.

Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо обґрунтованості та законності рішень судів попередніх інстанцій відхиляються судом касаційної інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - судові рішення попередніх інстанцій скасувати, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо судових витрат у ній.

Керуючись статтями 296, 301, 308, 310, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3532/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3532/24 в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 у справі № 922/3532/24 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос