Постанова від 03.07.2025 по справі 946/7015/23

Номер провадження: 22-ц/813/4569/25

Справа № 946/7015/23

Головуючий у першій інстанції Смокіна Г. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» про стягнення середнього заробітку згідно ст. 119 КЗпП України, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Смокіної Г.І. 30 грудня 2024 року у м. Ізмаїл Одеської області, -

встановила:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» про стягнення середнього заробітку, згідно ст. 119 КЗпП України, за період з 12.09.2019 року по 18.07.2022 року в сумі 140526,75 грн. без врахування (утримання) податків та зборів.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 16.01.2019 року. ОСОБА_1 працювала на посаді медичної сестри хірургічного відділення у КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня». 12.09.2019 року між позивачкою та Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу. У зв`язку із укладенням контракту, відповідачем було видано наказ № 160-К від 11.09.2019 року «Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом». Відповідач, видаючи Наказ № 160-К від 11.09.2019 року, у п. 3 передбачив свій обов`язок по нарахуванню позивачці середнього заробітку, а саме було зазначено: «нарахувати середній заробіток за період з 12.09.2019 року та вжити заходів, передбачених діючим законодавством України, для відшкодування із Держбюджету перерахованих сум». Таким чином, КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» мало виплачувати позивачці середній заробіток з часу її вивільнення у зв`язку з укладенням Контракту, тобто з 12.09.2019 року до 18.07.2022 року, однак, відповідач такий свій обов`язок не виконав.

Рішенням Ізмаїльського району Одеської області на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.12.2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено.

Стягнуто з КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 12.09.2019 року по 18.07.2022 року у розмірі 140526,75 грн., обчисленої без утримання податків та зборів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в період часу з 2019 по 01.04.2020 роки фінансування КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» здійснювалось відповідно до медичної субвенції, через що був брак коштів на медичну сферу, тому у затвердженому на 2019-2020 роки виплату компенсацій передбачено не було. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 року № 1110-р «Про перерозподіл та розподіл медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у 2019 році» було здійснено перерозподіл медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, розподіл резерву коштів медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та нерозподілених видатків медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, у тому числі для територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком, відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» та ч. 6 ст. 108 Бюджетного кодексу України. 21.11.2019 року КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» звернулось з листом до військового комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням перерахувати кошти для виплати позивачу середнього заробітку. 06.12.2019 року найшла відповідь з рекомендацією звернутись до командування в/ч НОМЕР_1 у зв`язку з тим, що Державна прикордонна служба України підпорядковується Міністерству внутрішніх справ. 25.02.2020 року КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» звернулось до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 з таким самим проханням, але відповіді на лист отримано не було.17.07.2020 року на гарячу лінію Держпраці в Одеській області надійшло звернення позивача з вимогою виплатити середньомісячну заробітну плату за період її служби за контрактом, у зв`язку з чим 31.08.2020 року до Ізмаїльської міської ради надійшов лист від Головного управління Держпраці в Одеській області з метою виявлення порушень. 17.09.2020 року на скаргу позивача Ізмаїльською міською радою було надано розгорнуту відповідь із зазначенням норм діючого законодавства, яку було направлено позивачу та до Головного управління Держпраці в Одеській області. 05.02.2021 року Головним державним інспектором відділу з питань праці та заробітної плати Головного управління Держпраці в Одеській області за результатами позапланової перевірки дійсно був складений акт № ОД014/062/АВ від 05.02.2021 року із зазначенням як порушення невиплату позивачу середнього заробітку під час проходження військової служби у період часу з 12.09.2019 року.10.02.2021 року КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» були повторно відправлено листи до наступних організацій: Головному державному інспектору з питань оплати праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці в Одеській області Продановій О.І.; Начальнику Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюк С.В.; Голові Державної прикордонної служби України Дейнеко С.В.; Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б.; Начальнику Ізмаїльського прикордонного загону Луцкову В.М. З отриманих відповідей вбачається, що компенсації військовослужбовцям, які передбачені ст. 119 КЗпП України, виплачувались лише 2014-2015 років у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 105 «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.2019 року №307 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України». На разі, на час підписання позивачем контракту про проходження військової служби постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 105 вже втратила чинність, отже механізм перерахувань і виплат таких компенсацій діючим законодавством України не передбачений.Також, КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» з метою виплати середнього заробітку позивачу звернулось з листом до Ізмаїльської міської ради, але отримало відмову у зв`язку з тим, що міський бюджет на 2021 рік був затверджений з недостатністю коштів по видатках на заробітну плату.Коштів на відшкодування середнього заробітку особам, призваним на військову службу, та фінансування закладів охорони здоров`я з такої мети НСЗУ не передбачає. З 01.04.2020 року в рамках медичної реформи КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» працює за договорами з Національною службою здоров`я України та отримує кошти за фактично пролікованого пацієнта, у зв`язку з чим виплата середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу НСЗУ, не передбачена, а відповідно до ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом, зі свого боку КНП IMP IP ОО «Ізмаїльська МЦЛ» вчинило всі можливі дії щодо отримання компенсації з метою виплати середнього заробітку позивачу.

Сторони про розгляд справи на10.06.2025 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом від 11.09.2019 року № 160-К ОСОБА_2 було увільнено від роботи у КНП Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська центральна лікарня» у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом, що сторонами не оспорюється.

12.09.2019 року між ОСОБА_2 та Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі на посадах осіб сержантського і старшинського складу, строком на 3 роки. Контракт набрав чинності 12.09.2019 року, наказ від 12.09.2019 року № 419-ОС (а.с. 11-14).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 07.05.2022 року Ізмаїльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 178, ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_4 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с. 10).

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2023 року № 12/439, ОСОБА_1 дійсно проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 Державної прикордонної служби України з 12.09.2019 року (наказ командира частини від 12.09.2019 року № 419-ОС) по теперішній час (а.с. 19).

З листа Головного управління Держпраці в Одеській області від 18.02.2021 року вбачається, що під час проходження позивачкою військової служби за контрактом, після увільнення, адміністрацією КНП ІМР «Ізмаїльська міська центральна лікарня» жодні дії стосовно дотримання норм чинного законодавства про працю в частині виплати середнього заробітку ОСОБА_2 вчинено не було (тобто, відповідні державні гарантії належним чином не реалізовано) (а.с. 15-18).

З Акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.02.2021 року, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю вбачається, що КНП ІМР «Ізмаїльська міська центральна лікарня» не нараховувався та не виплачувався середній заробіток на час призову ОСОБА_2 , чим порушено п. 3 Наказу підприємства від 11.09.2019 року № 160-К, та позбавлено позивачку права на гарантії та пільги відповідно діючого законодавства (а.с. 38-45).

Позиція суду.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст.3та ст.4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначенаст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першоїстатті 4 Закону України «Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3 ст. 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України(на час виникнення спірних правовідносин, яка була чинною до 18.07.2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2359-ІХ від 01.07.2022 року, п. 17 якого внесено зміни, а саме: «уч. 3 ст. 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада»».

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за період з 12.09.2019 року до 18.07.2022 року позивачка мала право на отримання середнього заробітку відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно, праву позивачки на отримання вищевказаних сум кореспондує обов`язок позивача щодо їх виплати.

Відсутність коштів та механізму їх виплати не звільняє відповідача від обов`язку виплатити позивачці суму середнього заробітку, передбаченого законом.

Згідно ч. 1ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100).

Згідно з п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно довідки КНП ІМР «Ізмаїльська міська центральна лікарня» № 01/06-223 від 12.03.2024 року, середній заробіток ОСОБА_1 на момент увільнення її з роботи у 2019 році складав 193,83 грн. за один відпрацьований день (а.с. 82).

Згідно із наданим позивачкою розрахунком, сума середнього заробітку за період з 12.09.2019 року по 18.07.2022 року становить 140526,75 грн. (193,83 грн. - середньоденна заробітна плата х 725 р.д.) (а.с. 84).

Розрахунок середнього заробітку відповідачем у суді першої інстанції, а також у апеляційній скарзі, не оспорювався.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за період 12.09.2019 року по 18.07.2022 року у сумі 140 526,75 грн., яка обчислена без утримання податків та зборів.

Щодо строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком. Така норма була передбачена у вказаному законі в редакції, чинній до змін, внесених законом від 01.07.2022 року №2352-IX.

Натомість, вказаним законом, який набрав чинності з 19.07.2022 року, ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116)».

Таким чином, до 19.07.2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення зарплати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас варто враховувати правові позиції Конституційного Суду щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Тобто дія ч. 1 ст. 233 КЗпП (у редакції закону №2352-IX) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Так, у постанові від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП (у редакції закону №2352-IX) лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (зазначена постанова набрала законної сили 20.09.2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін).

Отже, згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції станом на дату отримання позивачкою права на середній заробіток відповідно до ч. 3 ст. 119 КзПП України та станом на дату припинення такого права, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що строк для звернення до суду з вищевказаним позовом ОСОБА_1 не пропущено.

Доводи апеляційної скарги представника КНП ІМР «Ізмаїльська міська центральна лікарня» про те, що відповідач вчинив всі можливі дії щодо отримання компенсації з метою виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від обов`язку виплати усіх передбачених законом сум на користь позивачки.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Ізмаїльськогоміськрайонного суду Одеськоїобластівід 30 грудня 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради «Ізмаїльська міська центральна лікарня» залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльськогоміськрайонного суду Одеської області від 30 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 03 липня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе