Постанова від 07.07.2025 по справі 475/649/22

07.07.25

22-ц/812/1139/25

Провадження № 22-ц/812/1139/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 червня 2025 року м. Миколаїв

справа № 475/649/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

розглянувши у спрощеномупровадженні безвиклику сторін апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану йогопредставником

адвокатом ЛіпатовимСергієм Володимировичем,

на рішення Южноукраїнського районного суду Миколаївської області, ухвалене 22 квітня 2025 року суддею Далматовою Г.А., в приміщенні цього ж суду, (повний текст складено 25 квітня 2025 року), у цивільній справі за позовом

Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області

в інтересах держави в особі Доманівської селищної ради

Миколаївської області до ОСОБА_1

про стягнення шкоди, заподіяної порушенням трудового законодавства,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2024 року заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, в інтересах держави в особі Доманівської селищної ради Миколаївської області, звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 80 982,06 грн шкоди, спричиненої в результаті незаконного звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та судових витрат.

Зазначав, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №47-к «Про звільнення ОСОБА_2 » з посади головного спеціаліста відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці) та поновлено на роботі у вказаному органі. Стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 37656 грн, з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів. Вказане рішення суду набрало законної сили 06 жовтня 2021 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №49-к «Про звільнення ОСОБА_4 » з посади спеціаліста II категорії відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці) та поновлено на роботі у вказаному органі. Стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 26 638,53 грн, з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів. Вказане рішення суду набрало законної сили 05 жовтня 2021 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №48-к «Про звільнення ОСОБА_3 » з посади спеціаліста відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці) та поновлено на роботі у вказаному органі. Стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 36 304, 32 грн, з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду. Вказане рішення суду набрало законної сили 05 жовтня 2021 року.

Порушення вимог трудового законодавства в даному випадку призвели до зайвого витрачання бюджетних коштів у розмірі 80 982, 06 грн.

Посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відбулося з порушенням Закону, то у винної в цьому особи - Доманівського селищного голови ОСОБА_1 виник обов`язок відшкодувати завдану такими звільненнями шкоду у сумі, яка складається із середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача надала суду заяву, в якій посилаючись на вимоги абз. 4 пп. 10 п. 9 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу просила застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити у задоволені позовних вимог. Крім того зазначала, що звернення з правом зворотної вимоги є правом розпорядника коштів, а не його обов`язком. До встановлення безспірності списання коштів, кошти за рішенням суду мають виплачуватись виключно Казначейством України, що у даному випадку дотримано та підтверджується відповідними квитанціями. Однак, стягнення коштів в порядку регресу повинно відбуватись виключно за поданням Казначейства України, такого подання матеріали справи не містять. Посилаючись на вимоги абз. 4 пп 10 п. 9 розділу розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, зазначила, що оскільки в діях ОСОБА_5 не встановлено складу злочину, повинно проводитись службове розслідування щодо встановлення винних осіб. За результатами даного розслідування органи Казначейства можуть звернутись до суду з позовною заявою про відшкодування збитків в порядку регресу. Для подання такої позовної заяви встановлений місячний строк. Наведене стало підставою для заявлення нею клопотання про застосування строків давності. Вважає, що вина ОСОБА_5 нічим не доведена. Прокурором не доведено в чому саме полягає інтерес держави. Також вважає що прокурор не є належним позивачем у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 22 квітня 2025 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь Доманівської селищної ради Миколаївської області стягнуто 80982, 06 грн шкоди, спричиненої незаконним звільненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також на користь Миколаївської обласної прокуратури 2 481

судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушення, яке зумовило поновлення працівників на роботі та виплату їм коштів, допущено з вини селищного голови ОСОБА_5 , яким видано незаконні розпорядження про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з роботи. Середній заробіток незаконно звільненим особам виплачено за рахунок місцевого бюджету. А відповідно до приписів частини першої статті1191ЦКУкраїни особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченому відшкодуванням.

Крім того суд виснував, що витрачання бюджетних коштів на виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заробітної плати за час вимушеного прогулу порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора, оскільки уповноважені органи не повідомили прокурора про те, що будуть самостійно вживати заходів шляхом звернення до суду з відповідним позовом до винної посадової особи, що свідчить про їх бездіяльність. З огляду на це суд дійшов висновку, що вказані обставини підтверджують повноваження прокурора на представлення інтересів держави шляхом подачі відповідного позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 , діючи через свого представника адвоката Ліпатова С.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що органи місцевого самоврядування є самостійними учасниками у правовому полі законодавства України та не можуть ототожнюватися із державою у цілому, а лише виступають від її імені у випадках, коли вони наділені повноваженнями виконавчих органів, та лише у порядку, який є чітко регламентованим.

Отже, враховуючи політику децентралізації влади та мінімального втручання у роботу органів місцевого самоврядування, прокурор не мав повноважень втручатись в роботу Доманівської селищної ради та пред`являти в даний позов, адже наявність додаткових витрат місцевого бюджету не має прямого відношення до інтересів держави.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись при цьому на ті ж обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 80 982 грн, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.

Відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7ЦПК України у випадках, коли розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі № 400/1440/21 визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №47-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради з 11 лютого 2021 року, також стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 31575,97 грн та середній заробіток за один місяць у розмірі 6080,03 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року залишено без змін.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 400/1441/21 визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року № 49-к «Про звільнення ОСОБА_4 ». Поновлено ОСОБА_4 на посади спеціаліста II категорії відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради з 11 лютого 2021 року, а також стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 17 червня 2021 року у сумі 20361,43 грн та середній заробіток за один місяць у розмірі 6277,10 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року залишено без змін.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі № 400/1442/21 визнано протиправним та скасовано розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу земельних відносин виконавчого органу Доманівської селищної ради з 11 лютого 2021 року, стягнуто з Доманівської селищної ради на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 02 липня 2021 року у сумі 28551,83 грн та середній заробіток за один місяць у розмірі 7752,49 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення у даних справах Миколаївський окружний адміністративний суд зазначив, що ліквідації структурного підрозділу, в якому працювали позивачі не відбулось, отже фактичні правовідносини, пов`язані із зміною структури відповідача, не відповідають підставам звільнення, зазначеним в пункті 4 оспорюваного розпорядження Доманівського селищного голови за №165 від 09 грудня 2020 року, стосовно ліквідації відділу земельних відносин. Крім того, у рішенні селищної ради від 07 грудня 2020 року №12 також не йдеться про ліквідацію структурних підрозділів.

Станом на дату звільнення селищна рада, приймаючи рішення від 07 грудня 2020 року №12, фактично здійснювала реорганізацію виконавчих органів влади (шляхом зміни структури та збільшення кількості штатних одиниць) в одному з яких працювали позивачі, отже за таких умов, в аспекті ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, селищна рада зобов`язана була запропонувати позивачам інші посади.

Суд прийшов до висновку, що розпорядження Доманівської селищної ради Миколаївської області від 10 лютого 2021 року №48-к «Про звільнення ОСОБА_3 », №47-к «Про звільнення ОСОБА_2 », № 49-к «Про звільнення ОСОБА_4 » є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно платіжних доручень №№ 214, 217, 221 від 15 листопада 2021 року, платіжного доручення № 1 від 19 листопада 2021 року, платіжного доручення № 2 від 22 листопада 2021 року, платіжного доручення № 1 від 24 листопада 2021 року, Доманівська селищна рада на виконання вищевказаних рішень суду здійснила перерахування грошових коштів у сумі:

- 16 390 грн та 5 053,06 грн на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 17 червня 2021;

- 25 418,66 грн та 4 894,42 грн на розрахунковий рахунок ОСОБА_6 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 02 липня 2021 року;

- 22 984,22 грн та 6 240,75 грн на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 2021 року по 02 липня 2021 року.

Загальна сума витрачених грошових коштів з місцевого бюджету на виконання рішень Миколаївського окружного адміністративного суду у справах №400/1440/21, 400/1441/21, 400/1442/21 становить 80 982,06 грн.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про те, що в даному випадку прокурор не мала права звертатися до суду в інтересах держави є безпідставними з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 2ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Російської Федерації", пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі "Корольов проти Російської Федерації").

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні КонституційногоСуду Українивід 08квітня 1999року №3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: у своїй постанові від 14 травня 2025 року у справі справа № 444/3023/22 (провадження № 61-18361св23).

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що прокурор мав відповідний обсяг повноважень на пред`явлення даного позову до суду.

Згідно з частиною першоюстатті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, четвертоїстатті 1191 ЦК Україниособа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченому відшкодуванням, якщо інший розмір не встановлений.

Окрім того, відповідно достатті 130 КЗпП Українипрацівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП Українипередбачені випадки повної матеріальної відповідальності, у тому числі коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

В силу приписівстатті 237 КЗпП Українисуд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків.

Так, суд першої інстанції вірно вказав, що витрачання з бюджету коштів на виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заробітної плати за час вимушеного прогулу порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора, який звернувся з даним позовом до суду, оскільки уповноважені органи не повідомили прокурора про те, що будуть самостійно вживати заходів шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ОСОБА_5 , що свідчить про їх бездіяльність, тому вказані обставини відповідно до статті 131-1КонституціїУкраїни та статті 23Закону України"Про прокуратуру" підтверджують наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Відповідно до п. 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. При цьому, відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Згідно з п. 20 вказаної постанови право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

До аналогічного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 21.12.2016 у справі № 675/28/15-ц.

Згідно з п. 33 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни "Пропрактику розглядусудами трудовихспорів"№ 9 від 11.11.1992 при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакціїст. 237 КЗпП України(з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, а тому посадова особа, яка винна у незаконному звільненні працівника, має покрити шкоду, заподіяну установі у повному розмірі сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 справа № 401/1387/17-ц, від 11.04.2018 справа № 161/6047/16-ц, від 20.06.2019 справа № 462/8925/14, від 03.10.2018 справа № 591/8512/15-ц.

Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що шкода, завдана бюджету відповідачем незаконним звільненням працівників, у вигляді сплачених коштів в сумі 80982, 06 грн підлягає стягненню з відповідача, а відтак позов підлягає задоволенню.

Відповідач як посадова особа, наказом якого працівники незаконно були звільнені з займаної посади, винний у заподіянні шкоди Доманівській селищній раді Миколаївської області у зв`язку з виплатою цим особам середнього заробітку за час вимушеного прогулу та несе повну матеріальну відповідальність за вказані дії.

Прийняття незаконного наказу ОСОБА_5 як Доманівським селищним головою та безпідставне звільнення працівників зумовило понесення грошових витрат селищною радою на суму 80982, 06 грн.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

За приписами статті 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, однак з огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції залишається без змін, витрати апелянта зі сплати судового збору залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,подану йогопредставником адвокатом ЛіпатовимСергієм Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міськогосуду Миколаївськоїобласті від22квітня 2025року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: І.В.Лівінський

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 07 липня 2025 року