Рішення від 08.07.2025 по справі 640/24151/21

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2025 року Справа № 640/24151/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить: бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року визнати протиправною; зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року; зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку; - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання. З 27.11.2014 Верховна Рада України 7 скликання достроково припинила повноваження, а позивача, як помічника-консультанта народного депутата України, звільнено у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України. Однак, в порушення законодавчо встановлених вимог позивачеві не виплачено під час звільнення одноразову грошову допомогу при звільненні помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата. Представник позивача наголошує, що у цій виплаті відповідач безпідставно відмовлено через відсутність бюджетних призначень та вважає, що оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок у день звільнення, так як це передбачено статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано до суду відзив на позов. Наводить аргументи про те, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах з народним депутатом України, відсутні підстави для проведення нарахування та виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на те, що всі виплати даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів. Оскільки трудові відносини складаються виключно між народним депутатом України та його помічниками, відповідач вважає, що позивач не працювала на постійній основі в Апараті ВРУ, а була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України і звільнений саме з цієї посади. Тому Апарат ВРУ не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені кошторисом парламенту. Наголосив на тому, що Апарат ВРУ не є роботодавцем позивача, а лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцем народним депутатом. Також відповідачем наголошено, що у день звільнень з позивачем був проведений повний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства, при цьому позивач при звільненні не пред`являла до Апарату Верховної Ради України вимогу виплатити одноразову грошову допомогу. З урахуванням зазначеного, на думку відповідача, немає підстав стверджувати, що Апарат Верховної Ради України, який здійснював виключно документальну роботу пов`язану з кадровим та фінансовим обслуговуванням трудових відносин між ОСОБА_1 та народним депутатом України, допустив затримку розрахунку при звільненні, яка в розумінні статті 117 КЗпП України дає підстави для стягнення середнього заробітку. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на позов. Наводить пояснення аналогічні змісту обставин викладених у адміністративному позові.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2021 у справі № 640/24151/21 відкрито провадження в адміністративній справі.

На виконання Закону України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема адміністративну справу № 640/24151/21.

Відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.

Вказана адміністративна справа надійшла до провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Садової М. І.

Ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 31.03.2025 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальні частині цієї ухвали.

Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач працював за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання ОСОБА_2 з 08.06.2010 до 27.11.2014 , на час його депутатських повноважень, з поширенням дії Закону України «Про державну службу», що підтверджено довідкою відповідача від 22.07.2021 № 20-17/650/ а.с. 68/.

Після звернення позивача 25.06.2021 до Апарату Верховної Ради України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі тримісячної заробітної плати, відповідач листом від 27.07.2021 № 15/26-2021/248570 повідомив наступне. Відповідно до статті 34 «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95ВР (зі змінами), народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Тобто, фактичним розпорядником зазначених коштів є народний депутат України. Апарат Верховної Ради України здійснює нарахування та виплату заробітної плати помічникам-консультантам у сумах, визначених безпосередньо народним депутатом України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів /а.с. 8-10/.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Закон України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 №2790-XII (далі Закон №2790-XII), визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно із частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

На реалізацію норм статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі Положення, у редакції, чинній на момент звільнення позивача).

Нормами частини сьомої статті 1.1 Положення визначено, що помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

В свою чергу, згідно змісту частини другої статті 4.6 Положення, у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Системний аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону України «Про статус народного депутата України», мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769 (далі Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Наведене свідчить про те, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону №2790-ХІІ, мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною шостою статті 34 Закону.

В даному випадку, вказаних розрахунків з позивачем проведено не було, разом з тим, доводи відповідача в частині того, що фінансове забезпечення помічників-консультантів народного депутата є можливим виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями, і що Апарат ВР України не може брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, на переконання суду, є безпідставними, оскільки сама по собі відсутність фінансових ресурсів не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання законодавчо гарантованих виплат.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідальність за розрахунки з помічниками-консультантами несуть безпосередньо народні депутати, з посиланням на норми про те, що у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд наголошує, що вказані норми стосуються вирішення та регулювання матеріального забезпечення помічників-консультантів народного депутата під час сталих трудових відносин, проте, не покладають обов`язків саме на депутатів виплачувати одноразову грошову допомогу при звільненні, позаяк така виплата не є прогнозованою та сталою, а пов`язується лише з фактом звільнення, з огляду на що, видатки на вказану виплату має здійснювати саме відповідач.

Окрім цього, враховуючи наведені норми законодавства України, суд зауважує, що позивач перебувала у трудових відносинах саме із відповідачем на підставі подання народного депутата, а не із народним депутатом України. Отже, видатки з виплати позивачу грошової компенсації має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд прийшов наступного.

Суд установив, згідно з довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті № 9-1-15/1218 від 22.02.2021 заробітна плата позивача за два повні календарні місяці роботи перед звільненням складає: за вересень 2014 року 2450,00 грн, жовтень 2014 року -2450,00 грн. / а.с. 57/.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 суд дійшов наступних висновків:

«Застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 10.11.2020 (наступний день після звільнення) до 10.04.2025 ( день, що передує дню виплати), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 10.11.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 до 10.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові».

З урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024, спірні правовідносини є релевантними правовідносинам у цій справі, а відтак суд застосовує їх до цих правовідносин.

Суд повторно відмічає, що дата звільнення позивача 27.11.2014.

Відтак спірні правовідносини за період з 28.11.2014 (наступний день після звільнення) до 19.07.2022 регулюються норми ст. 117 КЗпП України (чинними до 19.07.2022), тобто із застосування принципу співмірності; за період з 20.07.2022 регулюються нормами ст. 117 КЗпП України (чинними з 19.07.2022), тобто із застосуванням обмеження виплати позивачу шістьма місяцями.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таким чином, першим днем затримки виплати грошового забезпечення є 28.11.2014.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд зазначає таке.

Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений відповідачем 27.11.2014.

Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.

Отже, оскільки із позивачем на виконання цього рішення суду ще не проведено остаточний розрахунок, однак такий суд обмежує шістьма місяцями у відповідності до ст. 117 КЗпП України.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 1 п.2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденний заробіток позивача складає 108,89 грн (4900,00 грн : 45 днів) /а.с. 56/.

Так, кількість календарних днів обмеженого періоду невиплати середньої заробітної плати з 19.07.2022, з обмеженням у шість місяців становить 184 календарних днів/6 місяців.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період з 19.07.2022 (обмеженням 6 місяцями, тобто 184 календарних днів) по день ухвалення судового рішення становить 20035,76 грн (108,89 грн *184 днів).

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.11.2014 до 18.07.2022, суд прийшов наступного.

Суд установив, при звільненні (27.11.2014) позивачу відповідачем не виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати (2450,00 грн*3).

Отже, вказана виплата сплачена буде позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Суд повторно відмічає, що середньоденний заробіток позивача становить 108,89 грн.

Враховуючи дату звільнення позивача (27.11.2014) та ураховуючи встановлене з 19.07.2022 обмеження загального періоду виплати до шести місяців, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить до 19.07.2022 1934 робочих днів (з 28.11.2014 до 19.07.2022 (включно).

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 210593,26 грн (108,89*1934 днів).

Разом з тим, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі тримісячної заробітної плати та сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає очевидно є неспівмірним та порушує баланс справедливості.

Отже в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

З урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, суд зазначає.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 2327,50 грн, а не виплачено 7350,00 грн, тобто розмір заробітної плати за три повні календарні місяця перед звільненням (2450,00*3) /а.с. 55/.

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати становить 210593,26 грн.

З урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, що зазнав позивач, враховуючи, що з позовами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги позивач звернувся 28.08.2021, тобто зі спливом тривалого часу після звільнення (27.11.2014), чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, розмір невиплаченої одноразового допомоги при звільненні у сумі 7350,00 грн, суд прийшов висновку про зменшенням розміру середнього заробітку за період з 28.11.2014 до 18.07.2022, оскільки при цьому враховано справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15000,00 грн.

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене вище, ураховуючи що спірні правовідносини регулюються положеннями ст. 117 КЗпП України (у редакціях до 19.07.2022 та після цієї дати), суд прийшов переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежившись шістьма місяцями, тобто за період з 19.07.2022 по день ухвалення судового рішення, з обмеженим шестимісячним строком, в загальному розмірі 20035,76 грн; за період з 28.11.2014, з урахуванням принципів справедливості та співмірності, у розмірі 15000,00 грн.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача стягнути судовий збір у сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2014 (наступний день після звільнення) до 19.07.2022 включно та становить у розмірі 15000,00 грн, за період з 19.07.2022, з шестимісячним обмеження періоду, у розмірі 20035,76 грн, а всього у розмірі 35035 (тридцять п`ять тисяч тридцять п`ять) гривень 76 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Апарату Верховної Ради України, місцезнаходження місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 5, код ЄДРПОУ 20064120.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 08.07.2025.

Суддя М. І. Садова