Постанова від 04.07.2025 по справі 201/3211/24

Постанова

Іменем України

04 липня 2025 року

м. Київ

справа № 201/3211/24

провадження № 61-5295св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року в складі судді: Ткаченко Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в складі колегії: Халаджи О. В., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмови у приватизації та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що батьками позивачки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , батьками її матері є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Зі свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивачка зі своєю матір`ю проживала за адресою: АДРЕСА_1 , з 09 липня 2015 року за цією адресою зареєстроване і місце її проживання.

Наразі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: позивачка, її мати, її бабуся та дядько ( ОСОБА_7 ).

Зазначена квартира була надана в користування діду позивачки ОСОБА_5 за рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09 липня 1991 року № 737, квартира надана на склад сім`ї 4 особи ( ОСОБА_5 , його дружина - ОСОБА_6 та двоє їх дітей: ОСОБА_7 та мати позивачки - ОСОБА_4 ).

Законність вселення в квартиру підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2013 року в справі № 201/7748/13-ц, де встановлено, що квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_5 на підставі ордера від 11 липня 1991 року.

Позивачка вказувала, що вона набула права користування зазначеним житлом в законний спосіб, також просила врахувати положення статті 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини у віці до 14 років, бо вона проживає у спірній квартирі від дня народження. У 2022 року в сім`ї позивачки було прийнято рішення про приватизацію зазначеної квартири одноособово позивачкою, інші члени родини дали нотаріально посвідчені заяви про таке волевиявлення.

17 листопада 2023 року позивачка на своє звернення від 30 жовтня 2023 року до Департаменту житлового господарства ДМР отримала відповідь про відмову у реалізації свого права на приватизацію житла.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправною відмову відповідача у реалізації позивачкою права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати відповідача провести дії по приватизації квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 рокув задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

за твердженнями позивачки вона набула права користування зазначеним житлом в законний спосіб, а саме відповідно до положень статті 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини у віці до 14 років, бо вона проживає у спірній квартирі від дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 13 жовтня 2023 року (зареєстровано 30 жовтня 2023 року) позивачка звернулася до Департаменту житлового господарства ДМР з приводу приватизації квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8), втім листом від 02 листопада 2023 року за № 3/16-8268 на своє звернення отримала відповідь про відмову у реалізації свого права на приватизацію, оскільки ця квартира має режим службового житла, а отже відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягає приватизації (а. с. 36);

згідно з частини першої статті 345 ЦК України фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, які віднесені в установленому порядку до числа службових. Зі змісту статті 118 ЖК вбачається, що лише після вирішення питання про зняття із даного житла статусу службового воно може бути приватизоване. Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових;

рішенням міської ради від 24 липня 2013 року N 23/37 «Про регулювання деяких питань, пов`язаних з комунальною власністю територіальної громади міста» (зі змінами), затверджено Положення про облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання їм житлових приміщень (далі - Положення), регламентуються питання включення та виключення жилих приміщень із числа службових, затвердження списків на заселення жилих приміщень, у тому числі службових, надання жилих приміщень, видачі ордерів. Відповідно до додатка 4 Положення, для розгляду питання щодо можливості виключення жилого приміщення з числа службових жилих приміщень подається клопотання підприємства, установи, організації, за якими було закріплене службове приміщення, про виключення його з числа службових, із зазначенням підстави для виключення (відпала потреба у використанні житла як службового); для жилих приміщень, які є державною власністю - згода уповноваженого органу (наказ, протокол) до Дніпровської міської ради. Тобто, відповідно до зазначених пунктів необхідною умовою для подання клопотання щодо виключення жилого приміщення з числа службових, перш за все є з`ясування у власника майна (оскільки статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник мас право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії), чи відпала потреба у використанні такого приміщення, адже подання клопотання щодо виключення з числа службового до відповідного органу означатиме, відмову від цього майна;

приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Положеннями абзацу другого частини першої статті 5 вказаного Закону визначено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Відповідно до пункту 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. N 396, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника;

Верховним Судом України у постанові по справі N 6-125цс12 від 30 січня 2013 року зроблено наступний правовий висновок: «виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61, 65, 65-1 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї»;

аналогічну норму містить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Таким чином, якщо особа не є наймачем квартири, для її участі у приватизації цієї квартири є необхідною наявність двох умов:1) статус члена сім`ї наймача; 2) постійне проживання у цій квартирі або збереження за цією особо права на житло;

передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється па підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Однак, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не містить положень, які зобов`язували би органи приватизації здійснювати таку приватизацію за відсутності відповідної заяви громадянина та відповідного рішення про приватизацію;

суд погодився з позицією представника відповідача про те, що заяви позивачки про приватизацію квартири (з необхідним переліком документів) на адресу органу приватизації не надходило;

процедура оформлення права власності передбачає обов`язкове постійне проживання в цих квартирах (будинках) квартиронаймача, а також подання таким громадянином, який є повнолітнім і виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, відповідної заяви у встановленому законом зразку та з необхідним переліком документів. Ухвалою суду від 27 травня 2024 року від КП «ДМБТІ» ДМР була витребувана копія інвентаризаційної справи об`єкту нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 (а. с. 149). Від КП «ДМБТІ» ДМР 02 липня 2024 року суду надійшла відповідь від 20 червня 2024 року, де зазначено, що реєстрація права власності станом на 31 грудня 2012 року та технічна інвентаризація, як окремого об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 не проводилася, а відповідно і окрема інвентаризаційна справа не вищезазначену квартиру не заводилася та на зберіганні не перебуває (а. с. 159). Також ухвалою суду від 27 травня 2024 року від арбітражного керуючого Зибіна А. О. була витребувана інформація про те, чи знаходиться (знаходилась) кв. АДРЕСА_1 в оперативному обліку службових приміщень Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району (код за ЄДР - 05451351), а також докази перебування цієї квартири на такому обліку (за наявності) (а. с. 149). 30 липня 2024 року від арбітражного керуючого Зибіна А. О. суду надійшла відповідь від 19 липня 2024 року, по тексту якої арбітражний керуючий повідомив суд, що при передачі йому, як ліквідатору КВЖРЕП Жовтневого району (ЄДР - 05451351), від керуючого санацією вказаного підприємства документації, йому не було передано ані документів, ані інформації стосовно оперативного обліку службових квартир, що перебувають на балансі КВЖРЕП Жовтневого району (а. с. 174);

суд оцінив критично твердження представника позивачки по тексту відповіді на відзив стосовно того, що спірна квартира не була віднесена до числа службових, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення цієї квартири до числа службових, адже в матеріалах справи наявний архівний витяг з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 09 липня 1991 року № 737 «Об утверджении совместных решений администраций и профкомов и списков предприятий, учреждений и организаций на предоставление жилой площади гражданам, состоящим на квартирном учете по месту работы» (мовою оригіналу), з якого вбачається що ОСОБА_5 на склад сім`ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15). Також, в матеріалах справи наявна відповідь директора Департаменту житлового господарства ДМР від 02 листопада 2023 року № 3/16-8268, що надана на ім`я ОСОБА_1 , згідно з якою Департаментом роз`яснюється порядок виключення спірної квартири з числа службових (а. с. 36). Підсумовуючи висновки та приймаючи до уваги те, що оскільки відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, віднесені в установленому порядку до числа службових, позовні вимоги не засновані на вимогах закону;

відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 року N 305 «Про випуск в обіг приватизаційних житлових чеків» та Положення про порядок відкриття приватизаційних депозитних рахунків за житловими чеками та здійснення з них платежів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27 серпня 2000 року N 179, з метою використання житлових чеків за їх призначенням в установах Ощадбанку України відкриваються приватизаційні депозитні рахунки, на які зараховується повна номінальна вартість житлових чеків громадян. Облік операцій за депозитними рахунками в установах банку здійснюється за позабалансовими рахунками відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 11 вересня 2017 року N 89 (зі змінами). Отже, єдиним розпорядником інформації про залишки житлового чеку на відповідному позабалансовому рахунку є Ощадбанк, який надає інформацію про наявність/відсутність особи у списках на приватизацію, а тому довідка Ощадбанку сама по собі є достатнім документом на підтвердження невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. Доказів того, що позивачкою не були використані житлові чеки для приватизації до матеріалів справи не долучено, відповідного клопотання про витребування цієї інформації від Ощадбанку не подано (до речі, клопотання про витребування інших доказів стороною позивачкою подавалося 15 травня 2024 року);

тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, отже задоволенню не підлягають. Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі, які були понесені позивачкою, покладав на неї.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишено без задоволення;

рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційного суду мотивована тим, що:

при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Апеляційний суд погодився з вказаним висновком суду першої інстанції;

відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, які віднесені в установленому порядку до числа службових. Спірна квартира віднесена до числа службового житла, що підтверджується архівним витягом рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 09 липня 1991 року № 737 «Об утверджении совместных решений администраций и профкомов и списков предприятий, учреждений и организаций на предоставление жилой площади гражданам, состоящим на квартирном учете по месту работы» (мовою оригіналу), з якого вбачається що ОСОБА_5 на склад сім`ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1 (а.с. № 15);

колегія суддів вважала, що лише після вирішення в установленому порядку питання про виключення житла зі складу службового, таке житло може бути об`єктом приватизації на умовах і в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», однак позивачкою належних доказів щодо виключення спірної квартири зі статусу службового житла не надано, а тому апеляційний суд вважав, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку відмовивши у задоволенні позову;

також колегія суддів наголосила на тому, що факт наявності або відсутності у позивача ордера на спірне житлове приміщення правого значення не має, оскільки, як встановлено судом, спірна квартира віднесена до службового житла, а тому до скасування у встановленого законом порядку такого правового режиму житла, за приписами закону, не може бути об`єктом приватизації. Отже, враховуючи зазначене, апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки, позивачкою не надано належних доказів виключення квартири з режиму службового житла;

за таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотримання всіх норм права, судом першої інстанції під час розгляду справи було Висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Позивачем належним чином не спростовано наведені у даному рішенні обставини, а тому апеляційний суд вважає, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку відмовивши у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

23 квітня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові, обґрунтовані висновком про те, що спірна квартира є службовим житлом, суперечать пункту 9 частини першої статті 15 та статті 118 ЖК України, та наданим представником позивача доказам. А з питання про те, коли житлове приміщення набуває режиму службового: з моменту ухвалення рішення виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування про надання житлу режиму службового, чи з моменту видачі ордеру на жиле приміщення, як на службове, тобто, з питання застосування пункту 9 частини першої статті 15 та статті 118 ЖК України відсутній висновок Верховного Суду. Згідно із пунктом 9 частини першої статті 15 ЖК України, виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад, в тому числі, приймають рішення про включення жилих приміщень до числа службових. Також за змістом статта 118 ЖК України, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради;

житло може надаватися в користування особі, як службове, тільки у разі, коли заздалегідь виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування ухвалене рішення про включення такого жилого приміщення до числа службових, при цьому виконавчий комітет веде облік службових жилих приміщень у відповідному журналі, оперативний облік службових приміщень веде також те підприємство, на баланс якого передане це приміщення.

представник позивача зверталася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, до Дніпровської міської ради із адвокатським запитом в яких просила надати інформацію про те, чи має статус службового житла квартира АДРЕСА_1 , надати належним чином засвідчену копію рішення органу місцевого самоврядування про надання статусу службового житла квартирі АДРЕСА_1 .

у справах про виселення із службових жилих приміщень необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових. Режим житла, як службового має підтверджуватися відповідним рішенням виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення квартири до числа службових, відомостями з журналу обліку службових приміщень, відомостями з журналу оперативного обліку службових приміщень підприємства, на баланс якого квартира передана, як службова. За відсутності таких доказів, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірна квартира є службовим житлом, є безпідставними та необґрунтованими, такими, що порушують приписи статті 263 ЦПК України

і від Департаменту, і від Ради отримали ідентичні відповіді про те, що в них відсутня інформація щодо включення до числа службових квартири АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_1 не була віднесена до числа службових у встановлений законодавством України спосіб, оскільки відсутнє рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення цієї квартири до числа службових.

суди першої та апеляційної інстанції стверджують те, що спірна квартира є службовим житлом, посилаючись на архівний витяг від 09 серпня 2023 року з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09 липня 1991 року № 737, згідно якого ОСОБА_5 надана трьох кімнатна службова квартира АДРЕСА_1 на склад родини 4 людини. Але таке рішення не доводить того факту, що спірна квартира у встановлений законом порядок була віднесена до службового житла. Належним та допустимим доказом того, що спірна квартира віднесена до службового житла може бути тільки рішення виконавчого комітету органу самоврядування про віднесення квартири АДРЕСА_1 (на той час) до службового житла, а не рішення про надання квартири в користування, як службової. І це при тому, що сам представницький орган місцевого самоврядування, як особа, що наділена повноваженнями власника комунального майна, не підтверджує, що коли-небудь органом місцевого самоврядування приймалося рішення про віднесення спірної квартири до службового житла, тобто, що спірна квартира була віднесена до службового житла у встановлений законодавством порядок;

позивач вважає логічним умовивід про те, що житло набуває режиму службового житла за фактом ухвалення відповідного рішення виконкомом органу місцевого самоврядування, і тільки після того, як жилому приміщенню надається режим службового, воно передається в оперативний облік підприємству, яке, в свою чергу, приймає рішення про надання такого службового житла своєму працівникові. Рішення підприємства про надання службового приміщення затверджується виконкомом органу місцевого самоврядування, та працівникові підприємства надається ордер на вселення в службове приміщення. Отже юридичним фактом, за яким жиле приміщення набуває режиму службового, є ухвалення рішення компетентним органом про надання житлу режиму службового, оскільки всі наступні юридичні факти: ухвалення рішення про надання житла працівникові підприємства, видача ордеру на вселення є наслідками первинного юридичного факту - ухвалення рішення про надання житлу режиму службового, та самі по собі правового значення для визначення статусу житла не мають;

стосовно тверджень суду першої інстанції про те, що заява позивача про приватизацію квартири (з необхідним переліком документів) на адресу органу приватизації не надходила маю заперечити наступне. Всі передбачені чинним законодавством документи були додані позивачем до заяви про приватизацію квартири, про що свідчить перелік додатків до заяви про приватизацію. Не була надана тільки копія ордера на квартиру, оскільки вона не збереглася у позивача. Те, що заява позивача про приватизацію квартири із відповідним переліком документів була подана до органу приватизації доводиться копією самої заяви, яка наявна в матеріалах справи.

позивач не могла надати органу приватизації копію ордеру на вселення в приміщення, оскільки така копія в неї не збереглася. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорта усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Враховуючи наведений порядок, родина в складі ОСОБА_5 , його дружини ОСОБА_6 , та їх дітей: ОСОБА_7 та матері ОСОБА_4 заселися в квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 11 липня 1991 року, оригінал якого був зданий до житлово-експлуатаційної організації - КВ ЖРЕП Жовтневого району, яке з березня 2013 року знаходиться в процедурі банкрутства;

представник позивача, звернулася із адвокатським запитом до керівника КВ ЖРЕП Жовтневого району із вимогою про надання копії ордеру на вселення родини ОСОБА_1 у 1991 році в квартиру АДРЕСА_1 . Відповіді на свій запит не отримала, телефон підприємства не працює, приміщення, де знаходилося підприємство, має захаращений вигляд, двері не відкриваються, люди не працюють. Враховуючи відсутність у позивача та членів її родини обов`язку зберігати ордер на вселення в квартиру, а також відсутність вини позивача у втраті ордеру, вважаю що відмова в задоволені позовних вимог на тій підставі, що до органу приватизації не була надана копія ордеру, є протиправною. Взагалі то ордер в процесі приватизації необхідний задля доведення законності вселення особи в квартиру, на яку вона претендує, законності набуття права користування житлом.

на доведення законності підстав вселення в квартиру АДРЕСА_1 позивач надала копію рішення Жовтневого районного суду від 28 жовтня 2013 року в справі № 201/7748/13-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , Дніпровської міської ради, КВ ЖРЕП Жовтневого району, третя особа орган опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про виселення. За наслідками розгляду позову судом встановлене те, що квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_5 на підставі ордера від 11 липня 1991 року, що підтверджується довідкою КВ ЖРЕП Жовтневого району від 07 серпня 2013 року. Окрім того, позивачем наданий суду архівний витяг з рішення від 09 серпня 2023 року виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09 липня 1991 року № 737, згідно якого ОСОБА_5 надана трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1 на склад родини 4 людини.

сама позивачка з моменту свого народження набула права користування квартирою за фактом проживання разом із своєю матір`ю, а по досягненню 15-річного віку - з 09.07.2015 року зареєстрована за цією адресою. Отже, з урахуванням положень статті 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини до 14 років, як місце проживання її батьків, позивач постійно проживає та у законний спосіб набула право користування квартирою АДРЕСА_1 . До дати своєї реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , позивачка не могла проживати разом із своїм батьком, оскільки в свідоцтві про народження запис про особу батька зроблений на підставі заяви матері позивача, на підтвердження чого до суду надана копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 18 червня 2015 року;

не довідка Ощадбанку, яка, на думку суду, «сама по собі є достатнім документом на підтвердження невикористання права на приватизацію», а довідка з попередніх місць проживання, як то безпосередньо встановлює Положення. Позивачкою доведене постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_1 з дати її народження та до тепер. Згідно довідки Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації від 16 червня 2023 року № 6000, відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та за будь - якою іншою особою відсутні. Саме ця довідка і є довідкою про невикористання позивачем права на приватизацію житлового фонду в розумінні пункту 20 Положення, оскільки єдиним місцем проживання позивача була та є квартира АДРЕСА_1 , отже, якщо зазначена квартира не приватизована позивачем, то позивач не використав свого права на приватизацію державного житлового фонду.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

02 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Батьками позивачки є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , батьками її матері є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Позивачка стверджує, що зі свого народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона зі своєю матір`ю проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Документально підтверджено, що з 09 липня 2015 року за цією адресою зареєстроване місце проживання позивачки (а. с.11).

Наразі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: позивачка, її мати, її бабуся та дядько ( ОСОБА_7 ).

Зазначена квартира була надана в користування діду позивачки - ОСОБА_5 за рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 09 липня 1991 року. № 737, квартира надана на склад сім`ї 4 особи ( ОСОБА_5 , його дружина - ОСОБА_6 та двоє їх дітей: ОСОБА_7 та мати позивачки - ОСОБА_4 ).

За твердженнями позивачки вона набула права користування зазначеним житлом в законний спосіб, а саме відповідно до положень статті 29 ЦК України, яка визначає місце проживання дитини у віці до 14 років, бо вона проживає у спірній квартирі від дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

13 жовтня 2023 року (зареєстровано 30 жовтня 2023 року) позивачка звернулася до Департаменту житлового господарства ДМР з приводу приватизації квартири АДРЕСА_1 , втім листом від 02 листопада 2023 року за № 3/16-8268 на своє звернення отримала відповідь про відмову у реалізації свого права на приватизацію, оскільки ця квартира має режим службового житла, а отже відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягає приватизації.

У матеріалах справи:

наявний архівний витяг з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 09 липня 1991 року № 737 «Об утверджении совместных решений администраций и профкомов и списков предприятий, учреждений и организаций на предоставление жилой площади гражданам, состоящим на квартирном учете по месту работы» (мовою оригіналу), з якого вбачається що ОСОБА_5 на склад сім`ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 15);

наявна відповідь директора Департаменту житлового господарства ДМР від 02 листопада 2023 року № 3/16-8268, що надана на ім`я ОСОБА_1 , згідно з якою Департаментом роз`яснюється порядок виключення спірної квартири з числа службових (а. с. 36).

Ухвалою суду першої інстанції від 27 травня 2024 року від КП «ДМБТІ» ДМР була витребувана копія інвентаризаційної справи об`єкту нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 (а. с. 149).

Від КП «ДМБТІ» ДМР 02 липня 2024 року суду надійшла відповідь від 20 червня 2024 року, де зазначено, що реєстрація права власності станом на 31 грудня 2012 року та технічна інвентаризація, як окремого об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 не проводилася, а відповідно і окрема інвентаризаційна справа не зазначену квартиру не заводилася та на зберіганні не перебуває (а. с. 159).

Ухвалою суду суду першої інстанції від 27 травня 2024 року від арбітражного керуючого Зибіна А. О. була витребувана інформація про те, чи знаходиться (знаходилась) кв. АДРЕСА_1 в оперативному обліку службових приміщень Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Жовтневого району (код за ЄДР - 05451351), а також докази перебування цієї квартири на такому обліку (за наявності) (а. с. 149).

30 липня 2024 року від арбітражного керуючого Зибіна А. О. суду надійшла відповідь від 19 липня 2024 року, по тексту якої арбітражний керуючий повідомив суд, що при передачі йому, як ліквідатору КВЖРЕП Жовтневого району (ЄДР - 05451351), від керуючого санацією вказаного підприємства документації, йому не було передано ані документів, ані інформації стосовно оперативного обліку службових квартир, що перебувають на балансі КВЖРЕП Жовтневого району (а. с. 174).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2013 року в справі № 201/7748/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/34498229), залишеним ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/36774616), в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , Дніпропетровська міська рада, комунально-виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Жовтневого району, третя особа орган опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради, про виселення відмовлено.

У справі № 201/7748/13-ц, зокрема, встановлено, що:

ОСОБА_10 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28 серпня 1996 року;

в квартирі АДРЕСА_1 проживають відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Ця квартира знаходиться на балансі КВЖ РЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська, як службова, та була надана в користування ОСОБА_5 на сім`ю.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування мають право відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, лише у випадку відсутності у них права на приватизацію та/або заборони приватизувати конкретне приміщення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 759/1426/22 (провадження № 61-15198сво23)).

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (пункт 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII).

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 118 ЖК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що: квартира віднесена до числа службового житла, що підтверджується архівним витягом рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 09 липня 1991 року № 737, з якого вбачається що ОСОБА_5 на склад сім`ї виділено службову квартиру АДРЕСА_1 . Суди обґрунтовано вважали, що оскільки відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, віднесені в установленому порядку до числа службових, позов не підлягає задоволенню. Тому судові рішення належить залишити без змін.

Аргумент касаційної скарги про те, що відсутність висновку коли житлове приміщення набуває режиму службового: з моменту ухвалення рішення виконавчим комітетом органу місцевого самоврядування про надання житлу режиму службового, чи з моменту видачі ордеру на жиле приміщення, як на службове та те, що правовий режим житла, як службового має підтверджуватися відповідним рішенням виконавчого комітету органу місцевого самоврядування про включення квартири до числа службових, відомостями з журналу обліку службових приміщень, відомостями з журналу оперативного обліку службових приміщень підприємства, на баланс якого квартира передана, як службова, касаційний суд відхиляє з таких підстав.

Касаційний суд вже робив висновки, з якого моменту житло є службовим. Наприклад, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17) зазначено, що «спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому необхідно виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до числа службових. За відсутності такого окремого рішення підстави для висновку про те, що спірне жиле приміщення є службовим, відсутні». Тому вочевидь необґрунтовані посилання на відсутність висновку з цього приводу.

Разом з тим обставини цієї справи відрізняються від справи № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17). Зокрема, як в позові (а. с. 4 зворот), апеляційній скарзі (а. с. 198) та касаційній скарзі позивачка посилалася на обставини встановлені в справі № 201/7748/13-ц. Як свідчить аналіз судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень в справі № 201/7748/13-ц та доданих до позову (а. с. 16-23), окрім того, на що власне посилалася позивачка, ще встановлено, що «в квартирі АДРЕСА_1 проживають відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Ця квартира знаходиться на балансі КВЖ РЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська, як службова» (див. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2013 року в справі № 201/7748/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/34498229), залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/36774616).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Хоча суд першої інстанції помилково вказав про те, що позивачкою не подано заяву про приватизацію та недоведено, що не були використані житлові чеки для приватизації, оскільки підставою відмови органу приватизації була належність спірної квартири до службового житла, про те це не вплинуло на прийняття правильного по суті та законного рішення.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков