Ухвала від 07.07.2025 по справі 910/11555/24

УХВАЛА

07 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/11555/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Мудрого С. М.

від 18.12.2024 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Андрієнко В. В., Буравльов С. І., Шапран В. В.

від 09.06.2025

за позовом Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель"

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про стягнення 37 669,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Одеський кабельний завод "Одескабель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 37 669,00 грн, з яких 34 000,00 грн - безпідставно набуті кошти, 3 669,00 грн - майнова шкода .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені кошти були стягнуті у примусовому порядку до Державного бюджету України на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.04.2023 № 355934 про застосування адміністративно-господарського штрафу, яка у судовому порядку (адміністративна справа № 420/11737/23) була визнана протиправною та скасована.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель" 37 669,00 грн безпідставно отриманих коштів та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Постановою від 09.06.2025 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24.

13 червня 2025 року Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 у справі № 910/11555/24.

18 червня 2025 року на адресу Суду надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження, в яких Публічне акціонерне товариство "Одеський кабельний завод "Одескабель" просить відмовити Державній службі України з безпеки на транспорті у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11555/24, так як відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження у даній справі, адже справа № 910/11555/24 є малозначною; стосується виключно прав та законних інтересів сторін справи; касаційна скарга жодним чином не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а скаржником не обґрунтовано фундаментальність значення його скарги для формування єдиної правозастосовчої практики; справа не становить значного суспільного інтересу, оскільки стосується малозначного спору між його сторонами та не має жодного винятково значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; скаржником не надано доказів систематичності виникнення подібних спорів, жодних статистичних даних, або доказів наявності відкритих проваджень в аналогічних спорах; суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії малозначних справ, так як ціна позову у справі складає 37 669,00 грн, а скаржник протягом усього процесу розгляду справи у судах попередніх інстанцій не заявляв клопотання про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, жодним чином не доводив до відома судів попередніх інстанцій відомостей про виключність цієї справи для нього та для суспільства в цілому. Крім того, Публічне акціонерне товариство "Одеський кабельний завод "Одескабель" наголошує, що 08.08.2023 Великою Палатою Верховного Суду було сформовано правові висновки у повністю аналогічній справі № 910/5880/21 за позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) щодо повернення суми адміністративно-господарського штрафу, а тому твердження скаржника про відсутність правових висновків Верховного Суду в аналогічних справах - не відповідає дійсності. Рішення судів попередніх інстанцій також мають відсилання на правові висновки Верховного Суду, що містяться як у справі № 910/5880/21, так і в інших справах, зокрема, у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (п. 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (п. 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 26), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (п. 21), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (п. 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.5), від 23.11.2022 у справі № 359/3373/16-ц (п. 80), від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 (п. 7.45), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (п. 8.16) і № 922/1830/19 (п. 7.1), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (п. 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (п. 37). Публічне акціонерне товариство "Одеський кабельний завод "Одескабель" зауважує, що дії Державної служби України з безпеки на транспорті - органу державної влади, що фінансується за рахунок державного бюджету України, направлені на затягування процесу виконання законних та обґрунтованих рішень судів попередніх інстанцій, винесених після дослідження усіх обставин справи, тощо.

Перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті, врахувавши заперечення Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред?явленого позову та його предмета (постанова об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.

Ціна позову у даній справі становить 37 669,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн). Таким чином справа № 910/11555/24 є малозначною.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Державна служба України з безпеки на транспорті зазначає, що її касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), та у ній зазначено новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджені питання права для учасників правовідносин у сфері бюджетного законодавства, оскільки існує реальна загроза створення прецеденту стягнення коштів з Укртрансбезпеки внаслідок прийняття судами рішень, що містять неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що в умовах воєнного стану, відкритої військової агресії російської федерації та одночасного дефіциту державного бюджету є неприпустимим. Державна служба України з безпеки на транспорті також зауважує, що наразі відсутня судова практика з приводу підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення безпідставно набутих коштів у випадку, коли Укртрансбезпека не є набувачем коштів, сплачених за постановами про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, оскільки позивач сплачував кошти на рахунки виконавчої служби. Вказане, на думку скаржника, потребує висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 4 та 8 частини 3 статті 222 Господарського кодексу України в частині визначення порядку помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів.

Розглянувши викладені Державною службою України з безпеки на транспорті доводи щодо наявності випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:

- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;

- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

Водночас касаційна скарга Державної служби України з безпеки на транспорті не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 910/11555/24 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу.

Інші доводи касаційної скарги, за висновком Суду, зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, до викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Державна служба України з безпеки на транспорті не навела обґрунтованих доводів, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а отже скаржником не дотримано умови допуску малозначної справи до касаційного оскарження, передбачені підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 у справі "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11555/24 за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/11555/24 за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді С. В. Бакуліна

І. Д. Кондратова