Ухвала від 09.07.2025 по справі 936/1380/24

УХВАЛА

про повернення позовної заяви позивачу

Провадження № 4-с/936/1/2025

Справа №936/1380/24

09.07.2025 селище Воловець

Суддя Воловецького районного суду Закарпатської області Софілканич О.А., перевіривши матеріали скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) ВП №76510061 від 02.12.2024,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 03.12.2024 звернувся до суду з вказаною скаргою, яку ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 04.12.2024 повернуто особі, яка її подала.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02.06.2025 ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 04.12.2024 скасовано, скаргу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 02.07.2025 скаргу залишено без руху, постановлено зазначені недоліки усунути в п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення скарги без руху.

04.07.2025 ОСОБА_1 подав заяву про усунення, на його думку, недоліків скарги, дослідивши яку, суд прийшов висновку про повернення її з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як убачаєтьсязі зі змісту скарги, Биркович О.І. фактично оскаржує постанову ВП №76510061 від 02.12.2024 Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано- Франківськ).

Захист прав в порядку цивільного судочинства здійснюється у позовному провадженні, а також в межах інших процедур, зокрема в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (розділ VII ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно з статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).

Отже, положеннями Розділу VII ЦПК України передбачено територіальну та інстанційну юрисдикцію судів для розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання саме судового рішення.

Як вбачається з тексту скарги, оскаржувана постанова органу виконавчого провадження прийнята не за наслідками виконання судового рішення, а на підставі виконання рішення іншого органу (посадової особи), а відтак положення розділу VII ЦПК України до вказаних правовідносин не застосовується.

Водночас, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) врегульовано Розділом VI ЦПК України.

Зокрема, згідно з ст. 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

В ухвалі про залишення скарги без руху від 02.07.2025 ОСОБА_1 наголошувалося, що з аналізу змісту поданої скарги неможливо встановити, який суд розглянув справу, як суд першої інстанції, в межах якого виконавчого провадження і на підставі якого виконавчого документу здійснюється стягнення з боржника, тобто неможливо перевірити підсудність заявлених вимог та можливість їх прийняття до розгляду Воловецьким районним судом Закарпатської області.

Вказані недоліки скарги станом на 09.07.2025 року не усунуто, копію оскаржуваної постанови суду не надано, причини неможливості подання такої самостійно не наведено.

На підставі ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визначаючи таку практику допустимою. При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу.

За таких обставин, скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню у зв`язку з неусуненням недоліків, зазначених Воловецьким районним судом Закарпатської області в ухвалі від 02.07.2025 про залишення позову без руху.

Керуючись 183, 185, 260, 446-450 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Свалявського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) ВП №76510061 від 02.12.2024- вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Софілканич О. А.