Постанова від 09.07.2025 по справі 480/1121/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 р.Справа № 480/1121/25Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАФТОМАСЛОЗАВОД" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 07.05.25 року по справі № 480/1121/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАФТОМАСЛОЗАВОД"

до Лебединського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

третя особа Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединський нафтомаслозавод" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лебединського відділу державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2025 ВП №76291824.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вважає висновки суду першої інстанції є помилковими, а оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.01.2025 № 76291824 винесена відповідачем з порушенням вимог п. 2 ч. 4 ст. 4 та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, винесена на підстави виконавчого документа - виконавчого листа № 480/13645/21 від 20.06.2024, виданого Сумським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у справі №480/13645/21, з пропущеним строком пред`явлення до виконання, термін виконання якого було встановлено до 31.07.2024.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №480/13645/21 було задоволено позовні вимоги Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області та застосовано заходи реагування відносно позивача по даній справі.

На виконання рішення суду у справі № 480/13645/21 судом видано виконавчий лист, строк пред`явлення до виконання вказаного виконавчого листа до 31.07.2024.

30.01.2025 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76291824.

Позивач вважає протиправною прийняту постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки строк пред`явлення такої постанови до примусового виконання є 31.07.2024, а виконавче провадження відкрито 31.07.2024, поза межами строку пред`явлення до відповідача, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у спірному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період дії на території України воєнного стану встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 4 Закону №1404 встановлені вимоги до оформлення виконавчого документа.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1404 визначено реквізити, які в обов`язковому порядку зазначаються у виконавчому документі, в т.ч. і строк пред`явлення рішення до виконання.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №1404 встановлено випадки, коли виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання.

Згідно з частин 1 та 2 статті 12 Закону №1404 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Частиною 6 статті 12 Закону №1404 встановлено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно частин 1 та 5 статті 26 Закону №1404 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Отже, з наведених норм вбачається, що одним із видів виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, які набрали законної сили. Строк пред`явлення такого виконавчого документа до виконання становить три місяці з наступного дня після набрання ним законної сили, який може бути поновлено за відповідною заявою судом який розглядав справу як суд першої інстанції.

За відсутності підстав, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону № 1404, виконавець повинен відкрити виконавче провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 2102-IX, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 15.03.2023 р. у справі № 260/2595/22, від 03.08.2023 р. у справі № 420/10415/22.

Колегія суддів відмічає, що у відповідача були відсутні підстави для повернення стягувачу виконавчого документу без прийняття до виконання, оскільки станом на час винесення оскаржуваної постанови строк пред`явлення виконавчого документу за судовим рішенням від 11.12.2023, яке набрало законної сили 30.04.2024, до виконання пропущеним не вважається.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягувач в межах виконання виконавчого листа по справі № 480/13645/21, звернувся до виконавчої служби в межах строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», а отже і прийняття відповідачем спірної постанови є правомірними та скасуванню не підлягає.

Посилання позивача на пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документу ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Закону, що регулюють спірні правовідносини, а відтак за наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, судова колегія зазначає, що на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки, у тому числі строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, водночас, 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діяв на час пред`явлення виконавчого документу до виконання, а отже постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження є законною.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕБЕДИНСЬКИЙ НАФТОМАСЛОЗАВОД" залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 по справі №480/1121/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк