Постанова від 09.07.2025 по справі 420/31/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 420/31/24

адміністративне провадження № К/990/19752/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року (суддя Андрухів В. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року (судді: Турецька І. О., Градовський Ю. М., Шевчук О. А.) у справі № 420/31/24 за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації до Комунального підприємства «Сервісний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Одеська міська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області (далі - ГУ ДСНС України в Одеській області) та Одеської обласної військової адміністрації (далі - Одеська ОВА) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Сервісний центр» (далі - КП «Сервісний центр»), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність КП «Сервісний центр» у вигляді незабезпечення готовності захисної споруди цивільного захисту № 56384, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Брестська, 6 (приміщення 101) до використання за призначенням;

- зобов`язати КП «Сервісний центр» вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту № 56384, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Брестська, 6 (приміщення 101), з метою використання її за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року № 579.

2. На обґрунтування позовних вимог указано про невжиття ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеською ОВА дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання КП «Сервісний центр» привести захисні споруди цивільного захисту до готового стану, з метою використання їх за призначенням.

3. З огляду на зазначене, позивач в порядку статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) звернувся із цим позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року, клопотання представника КП «Сервісний центр» задоволено, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС України.

5. Обґрунтовуючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23 виходив з того, що своє право на звернення до суду із цим позовом заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси обґрунтовує бездіяльністю ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеської ОВА, яка полягає у невжитті уповноваженими органами належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду цивільного захисту у стан готовності до використання.

6. Суди попередніх інстанції зазначили, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеської ОВА на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, ці органи не можуть бути позивачами у цій справі, а тому прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивачів.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

7. Не погоджуючись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті за невірного застосування пункту 48 частини другої статті 17-1, частин першої та другої статті 19, частини п`ятнадцятої статті 32 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI), статей 16, 25, 27, 28 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV), статей 5, 11, 18-1, 36-1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) та порушення норм процесуального права, а саме статті 242 КАС України.

8. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи питання компетенції ГУ ДСНС України в Одеській області на звернення до суду з таким позовом, неправильно застосували пункт 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України та не застосували статтю 28 Закону № 3166-VI, через що дійшли помилкового висновку про відсутність у ГУ ДСНС України в Одеській області права на звернення до суду з вимогою про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду через відсутність у законодавстві такої можливості, та як наслідок - про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах цього органу, керуючись при цьому правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 31 січня 2025 року у справі № 320/3128/23, від 13 лютого 2025 року у справах № 560/16769/23, № 520/16200/23, № 420/22442/23.

9. На думку скаржника, необхідно відступити від правового висновку щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 31 січня 2025 року у справі № 320/3128/23, від 13 лютого 2025 року у справах № 560/16769/23, № 520/16200/23, № 420/22442/23 та застосування частини першої статті 19 КЦЗ України, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 620/111/24.

10. Також, скаржник вважає, що сформована практика Верховного Суду є неефективною та неясною, оскільки не призвела до фактичного вирішення спору, який впливає на захист публічного інтересу цивільного населення в умовах особового режиму воєнного стану.

11. На переконання скаржника, питання утримання захисних споруд у готовому до використання стані відповідає сьогоденним інтересам суспільства й держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення саме в умовах збройної агресії Російської Федерації.

12. Також скаржник вважає, що сформована на даний час практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суперечить позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16, від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 тощо.

13. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

14. КП «Сервісний центр» та Одеська міська рада надали до суду відзиви на касаційну скаргу, у якому просять суд відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

15. У відзиві на касаційну скаргу КП «Сервісний центр» зазначило, що жодним нормативно-правовим актом ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеська ОВА не наділені повноваженнями на звернення до суду із позовом, з яким звернувся до суду заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі цих органів.

16. У відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада указала, що ухвалюючи правові висновки, від яких просить відступити скаржник, Верховний Суд діяв послідовно, на основі системного аналізу законодавства і не створив правової невизначеності, а наголосив на необхідності законодавчого вирішення питання.

Рух касаційної скарги

17. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 420/31/24 за позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації до КП «Сервісний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Одеська міська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, та витребував із Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/31/24.

18. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 420/31/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

20. Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх.

21. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

22. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.

23. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

24. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

25. Спірним питанням у цій справі є наявність/відсутність у заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеської ОВА до КП «Сервісний центр» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

26. За змістом пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

27. Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

28. Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

29. Таким чином, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

30. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

31. У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

32. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

33. Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

34. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 1697-VII визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

35. На підставі частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

36. Аналізуючи вказані положення Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

37. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

38. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

39. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

40. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

41. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

42. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

43. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17, від 05 вересня 2023 року у справі № 260/4044/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 160/14510/22, від 31 січня 2025 року у справ № 240/28363/23.

44. Повертаючись до спірних правовідносин Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

45. Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з касаційної скарги, право на звернення до суду з цим позовом заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси обґрунтовує тим, що компетентні державні органи (ГУ ДСНС України в Одеській області та Одеська ОВА) не вжили дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання КП «Сервісний центр» привести захисну споруду цивільного захисту до готового стану з метою використання за призначенням, що свідчить про бездіяльність цих державних органів, у зв`язку з чим заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі відповідного органу звернувся до суду із цим позовом. При цьому заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в касаційній скарзі наполягає на те, що ГУ ДСНС України в Одеській області має право на звернення до суду з таким позовом, отже суди попередніх інстанцій прийняли оскаржувані рішення, зокрема, із порушенням норм процесуального права.

46. Таким чином варто з`ясувати чи наділене ГУ ДСНС України в Одеській області належним обсягом компетенції щоб набути повноваження позивача в цій справі.

47. Відповідно до частини восьмої статті 32 КЦЗ України фінансування заходів щодо проектування та будівництва об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту та пристосування інших об`єктів для укриття населення може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів суб`єктів господарювання, інших юридичних осіб та інших не заборонених законодавством джерел. Утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об`єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел.

48. Частиною п`ятнадцятою цієї статті, зокрема, визначено, що контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень.

49. За змістом пункту 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).

50. На підставі пункту 9 Порядку № 138 утримання об`єктів фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами.

51. Пунктом 12 Порядку № 138 передбачено, що заходи контролю за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд спрямовані на визначення відповідності стану цих об`єктів вимогам законодавства, а також організацію, вжиття балансоутримувачами вичерпних заходів до усунення виявлених недоліків.

До основних заходів контролю за станом готовності належать комплексні, контрольні та позапланові обстеження об`єктів фонду захисних споруд відповідно до вимог щодо утримання, облаштування та експлуатації об`єктів фонду захисних споруд, затверджених МВС.

Контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд до використання за призначенням шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень здійснюється ДСНС та її територіальними органами разом з міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування з дотриманням таких вимог.

52. Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09 липня 2018 року № 579 (далі - Наказ № 579).

53. Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу № 579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу № 579).

54. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1052 (далі - Положення № 1052), Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

55. Згідно із пунктом 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

56. На підставі пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: формує проекти планів у сфері цивільного захисту державного рівня на мирний час та в особливий період, подає їх Міністрові внутрішніх справ для внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України, організовує планування заходів цивільного захисту центральними та місцевими органами виконавчої влади; організовує здійснення заходів щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням, веде загальнодержавний електронний облік захисних споруд цивільного захисту; організовує здійснення заходів щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та суб`єктів господарювання до відповідних груп (категорій) цивільного захисту; складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

57. Законом № 2655-ІХ, який набрав чинності 29 жовтня 2022 року внесено зміни у КЦЗ України.

58. За змістом пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону № 2655-ІХ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.

59. На відміну від попередньої редакції КЦЗ України, якою було передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких ДСНС має право на звернення до суду.

60. Пунктом 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України у редакції Закону № 2655-ІХ визначено право ДСНС на звернення до суду з підстав: допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), та з інших підстав, визначених законом.

61. Скаржник вважає, що Законом № 2655-ІХ уточнено повноваження органів ДСНС на звернення до суду з позовами, чим фактично з 29 жовтня 2022 року усунуто спірність питання у подібних правовідносинах. На переконання скаржника, з урахуванням внесених змін, вбачається, що саме до компетенції ДСНС, як суб`єкта владних повноважень, віднесено відповідні завдання із захисту державних інтересів у вказаній сфері правовідносин, як наслідок, остання наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом цієї категорії.

62. Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки ДСНС, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом.

63. Водночас ні положеннями КЦЗ України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення ДСНС до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.

64. Верховний Суд у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України в редакції Закону № 2655-ІХ, зробив висновок, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

65. Аналізуючи чинні законодавчі положення щодо обсягу повноважень ДСНС, Верховний Суд у згаданій вище постанові виснував, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.

66. Аналогічна правова позиція щодо повноважень ДСНС звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача викладена в постановах Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 400/9970/23, від 31 січня 2025 року у справі № 240/28363/23, від 27 березня 2025 року у справі № 440/12048/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 520/18952/23 від 15 травня 2025 року у справі № 320/25505/23, від 05 червня 2025 року у справі № 160/7124/24

67. Таким чином, ДСНС та її територіальні органи не наділені повноваження щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.

68. Що стосується питання захисту інтересів держави в особі Одеської ОВА шляхом пред`явлення прокурором відповідного позову, Верховний Суд зазначає таке.

69. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).

70. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

71. На виконання Закону № 389-VIII для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, Президентом України видано Указ від 24 лютого 2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», згідно із пунктом 1 якого утворено, зокрема, Одеську обласну військову адміністрацію.

72. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

73. Статтею 15 Закону № 389-VIII визначено повноваження військових адміністрацій.

74. Частиною першою статті 15 вказаного Закону передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

75. В силу вимог пункту 8 частини третьої статті 15 Закон № 389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.

76. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звертає увагу, що стаття 15 Закону № 389-VIII має вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, та повноваження на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту у цій статті відсутні.

77. За таких обставин Одеська ОВА не є тією особою, якій належить право вимоги за позовом до суб`єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов`язання вчинити відповідні дії.

78. За приписами статті 18-1 Закону № 280/97-ВР орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

79. Згідно з частиною другою статті 19 КЦЗ України до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: 1) забезпечення цивільного захисту на відповідній території; 2) створення субланок ланок територіальних підсистем, забезпечення виконання ними завдань; 3) забезпечення реалізації вимог техногенної та пожежної безпеки на суб`єктах господарювання, що належать до сфери їх управління, які можуть створити реальну загрозу виникнення аварії; 4) розроблення та забезпечення реалізації програм та планів заходів у сфері цивільного захисту, зокрема спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки; 5) створення аварійно-рятувальних служб, формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту, пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення місцевої пожежної охорони та добровільної пожежної охорони, керівництво ними, забезпечення їх діяльності, здійснення контролю за готовністю до дій за призначенням; 6) створення за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та підтримання у постійній готовності місцевої системи централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, здійснення її модернізації та забезпечення функціонування; 7) забезпечення оповіщення та інформування населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі; 8) організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на відповідній території, а також радіаційного, хімічного, біологічного, медичного захисту населення та інженерного захисту територій від наслідків таких ситуацій; 8-1) забезпечення пожежної безпеки на відповідних територіях та об`єктах; 9) організація та керівництво проведенням відновлювальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 10) організація та здійснення евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей у безпечні райони, їх розміщення та життєзабезпечення населення; 11) контроль за станом навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією; 12) розроблення та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування суб`єктів господарювання в особливий період, що належать до сфери їх управління; 13) підготовка пропозицій щодо віднесення території та населених пунктів до груп цивільного захисту та подання їх Раді міністрів Автономної Республіки Крим, відповідним обласним державним адміністраціям; 14) віднесення суб`єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, до категорій цивільного захисту відповідно до основних показників та затвердження їх переліку; 15) створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 16) забезпечення завчасного накопичення і підтримання у постійній готовності засобів індивідуального захисту для населення та формувань цивільного захисту, а також приладів дозиметричного і хімічного контролю та розвідки; 17) взаємодія з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо виконання завдань цивільного захисту; 18) організація та забезпечення життєдіяльності постраждалих від надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій; 19) забезпечення складення довідок про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації, списків (реєстрів) постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, відповідно до яких надається матеріальна допомога, списків загиблих осіб на підставі їх ідентифікації; 20) забезпечення соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайної ситуації, зокрема виплати матеріальної допомоги; 21) створення згідно з вимогами цього Кодексу комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення надзвичайних ситуацій - спеціальних комісій з їх ліквідації (за потреби), забезпечення їх функціонування; 22) забезпечення проходження в установлені строки навчання з питань цивільного захисту посадових осіб, працівників органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання комунальної власності з числа керівного складу та фахівців, діяльність яких пов`язана з організацією та здійсненням заходів цивільного захисту, організація навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, формування планів проведення і облік проведених спеціальних об`єктових навчань та тренувань з питань цивільного захисту на відповідній території; 23) організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; 24) визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; 25) планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; 26) прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; 27) організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; 28) здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; 29) організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; 30) реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб`єктів господарювання комунальної форми власності; 30-1) здійснення в межах повноважень заходів, визначених порядком надання підтримки міжнародним рятувальним командам, які допомагають у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 31) здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

80. Іншого правового регулювання ні КЦЗ України, ні Закони № 389-VIII та № 280/97-ВР не містять.

81. Аналогічна правова позиція щодо повноважень ОВА на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача викладена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 06 березня 2025 року у справі № 420/22458/23, від 27 березня 2025 року у справі № 440/12048/23.

82. Отже, на підставі викладеного суд касаційної інстанції констатує, що оскільки законодавчими положеннями не передбачено право ГУ ДСНС у Одеській області та Одеської ОВА на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, ці органи не можуть бути позивачами у цій справі.

83. З огляду на викладене, заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не можуть набути статусу позивачів.

84. Отже, установивши відсутність у ГУ ДСНС у Одеській області та Одеської ОВА права на звернення до суду із цим позовом, що тягне за собою відсутність цього ж права у заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про залишення позову без розгляду.

85. Не є слушними посилання скаржника на те, що на даний час практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суперечить позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16, від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17, оскільки правовідносини у вказаних справах та справі, що розглядається, є неподібними адже врегульовані відмінними нормативно-правовими актами (їхніми редакціями), та сформовані за різних фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору.

86. Стосовно доводів скаржника про необхідність відступити від висновків щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 КЦЗ України, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 420/22304/23, від 31 січня 2025 року у справі № 320/3128/23, від 13 лютого 2025 року у справах № 560/16769/23, № 520/16200/23, № 420/22442/23 та застосування частини першої статті 19 КЦЗ України, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 620/111/24, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

87. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

88. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

89. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 916/2550/22).

90. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15 вересня 2020 року у справі № 5017/1221/2012 указала, що необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

91. Отже, необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду повинна мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

92. Мотиви скаржника щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення характеру спірних правовідносин та його незгоди із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у зазначених постановах. Фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові, доводи скаржника не містять.

93. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

94. Однакове й уніфіковане застосування правових норм зумовлює загальнообов`язковість і передбачуваність закону, рівність перед законом і правову визначеність, яка є складовою верховенства права. На цьому акцентувала увагу Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку №20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону.

95. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, п.70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

96. З огляду на зазначене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд у своїх постановах послідовно керується підходом, за яким для відступу від висловлених раніше правових позицій він повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними, необґрунтованими, неузгодженими, чи застосований у цих рішеннях підхід повинен бути очевидно застарілим унаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

97. Оскільки скаржник не обґрунтував наявності підстав для відступу від відповідних висновків, а саме не довів їх помилковість, неефективність, необґрунтованість, неузгодженість чи застарілість, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає відсутніми підстави для відступу від правових висновків, викладених у зазначених постановах.

98. Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не можуть бути підставою для скасування правильно винесених оскаржених рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

100. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

101. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 420/31/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді М. В. Білак

В. Е. Мацедонська