Ухвала від 09.07.2025 по справі 360/1263/24

УХВАЛА

09 липня 2025 року

м. Київ

справа №360/1263/24

адміністративне провадження № К/990/26073/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.

перевірив касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, і

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, яка полягала в тому, що Східне міжрегіональне управління не склало інформаційної довідки про умови праці позивача у зв`язку з виявленням у нього підозри на хронічне професійне захворювання (отруєння) за професіями: гірничий робітник підземний, прохідник;

- зобов`язати Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці відповідно до пункту 84 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 квітня 2019 року за № 337, скласти інформаційну довідку про умови праці на позивача при підозрі у нього хронічного професійного захворювання (отруєння) за професіями: гірничий робітник підземний, прохідник.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 27 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року, позов задовольнив.

Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Згідно з частиною першою статті 13 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

З тексту касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та сутнісних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо дій відповідача, який не сформував інформаційної довідки про умови праці позивача у зв`язку з виявленням у нього підозри на хронічне професійне захворювання (отруєння) за професіями: гірничий робітник підземний, прохідник.

Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.

Колегія суддів зважила на характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників судового процесу, встановила, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, і вважає, що ця справа є справою незначної складності.

За таких обставин, касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як сторону по справі, не підлягають касаційному оскарженню, однак посилається на визначену підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України і намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо, на думку скаржника, порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.

Ці критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Втім аргументація і обґрунтування касаційної скарги, підставова та юридична природа самого спору не дають причин стверджувати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовної практики, оскільки скаржник не розкрив (переконливо не мотивував, не продемонстрував), у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.

Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.

Не видаються обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.

Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

В цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься в процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

До того ж, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.

Отож, можна узагальнити, що Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці подало касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 4» Дніпровської міської ради, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій