Постанова від 08.07.2025 по справі 2-2070/10

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5589/25 Справа № 2-2070/10 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завгороднього А. М. на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), де стягувачі Акціонерне товариство «КредоБанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із зазначеною скаргою, в обґрунтування якої посилалася на те, що на все її майно накладено арешт в рамках виконавчих проваджень №34866363, №39786557, №46494773, які здійснювались задля примусового виконання виконавчих листів Амур-Нижньодніпровського районного суду №2-2070 від 18 вересня 2012 року, №2-2070/2010 від 18 вересня 2012 року, №2/199/2571/14 від 23 січня 2015 року. При цьому за кожним із вказаних виконавчих проваджень заявник виступала боржником. Тобто предметом спору є арешти, здійснені в рамках виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів суду, за якими заявник сама виступає боржником, і дані виконавчі провадження наразі завершені.

За інформацією ресурсу «Автоматизована система виконавчого провадження», будь-які дані стосовно виконавчих проваджень за реєстраційними номерами 34866363, 39786557 й 46494773, відсутні.

Згідно з відповідями начальника Амур-Нижньодніпровського ВДВС у містіДніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ(м.Одеса) Анни Перелигіної та начальника Самарівського ВДВС у Самарівському районі Дніпропетровської областіПівденного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса)Олександра Мироненка зазначено, що матеріали виконавчих проваджень періоду 2011-2019 років знищено у відповідності до вимог пункту 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах Державної виконавчої служби та Приватними виконавцями, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року за номером 1829/5 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями» та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 року за номером 699/30576, у зв`язку із закінченням передбаченого чинним законодавством терміну зберігання, на підставі розпорядчого документу керівника Відділу державної виконавчої служби.

Просила визнати бездіяльність посадових осіб Самарівського ВДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса), в межах предмету скарги, неправомірною і зобов`язати останніх скасувати арешт з усього майна ОСОБА_1 , та заборону на його відчуження, які було накладено постановою державного виконавця Магдалинівського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Степанян Айком Юріковичем, про арешт майна (коштів) боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 жовтня 2012 року, у виконавчому провадженні за реєстраційним номером 34866363;

- визнати бездіяльність посадових осіб Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса), скасувати арешт з усього майна (коштів) Громадянки ОСОБА_1 , та заборону на його відчуження, які було накладено Постановою державного виконавця Амур- Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лисяк Світланою Вікторівною, про арешт майна (коштів) боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 вересня 2013 року, у виконавчому провадженні за реєстраційним номером 39786557;

-скасувати арешт з усього майна (коштів) ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, які було накладено постановою державного виконавця Амур- Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волошин Ольгою Володимирівною, про арешт майна (коштів) боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 лютого 2015 року, у виконавчому провадженні за реєстраційним номером 46494773.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність органів ДВС повернуто без розгляду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу від 28.03.2025 року, як незаконну, необгрунтовану та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зазначав, що ОСОБА_1 , як сторона виконавчого провадження скористалась своїм правом подачі скарги на дії або бездіяльність ДВС, яка була оформлена у відповідності до вимог процесуального закону, а тому підстав для її повернення без розгляду не було. Зокрема зазначено всіх учасників справи та державних виконавців, рішення яких оскаржується, їх місцезнаходження чи проживання, номери справи та виконавчих проваджень; дату коли скаржник дізналась про порушення її прав; обґрунтування вимог скарги із посиланням на вимоги закону, а також відповідні докази, зокрема і докази на підтвердження повноважень представника та докази направлення скарги сторонам у справі.

З приводу не надання ідентифікатору повного доступу до інформації про виконавче провадження зазначає, що таку інформацію вона не взмозі надати, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені.

Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням вимог процесуального права.

АТ КБ «Приват Банк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Про дату, час і місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку повісток до Електронних кабінетів представника скаржника, органів ДВС та стягувачів, а також довідка про доставку судової повістки ОСОБА_1 на електронну адресу. (а.с. 77).

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьіобґрунтованістьрішеннясудупершоїінстанціївідповідно довимог частини1статті367ЦПКУкраїнизанаявнимивнійдоказами вмежахдоводівтавимог апеляційноїскарги,апеляційнийсудвважає,щоапеляційна скаргапідлягає задоволенню зтакихпідстав.

Повертаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції керуючись положеннями ч.4 ст. 183 ЦПК України, виходив із того, що скарга подана без додержання вимог ч.1,2 цієї статті.

Однак, із такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (ст. 448 ЦПК України).

При цьому скарга повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

4) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються;

5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження;

6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа;

7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця;

8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;

9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги (ч.3 ст. 448 ЦПК України)

До скарги додаються:

1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і такі документи раніше не подавалися;

2) докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положеньстатті 43цього Кодексу (ч.4 ст. 448 ЦПК України).

Суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимогчастин третьоїта/абочетвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду (ч. 5 ст. 448 ЦПК України ).

Стаття 183 ЦПК України містить вимоги загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Зокрема відповідно до ч.1 цієї статті будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

У ч.2ст.183 ЦПКУкраїни вказано,що письмовізаява,клопотання чизаперечення підписуютьсязаявником чийого представником.

Відповідно до частини 4 ст.183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Повертаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції посилався на те, що скаржником не надано доказів її направлення сторонам у справі, однак зазначені доводи спростовуються наявними в матеріалах справи квитанціями про доставку документів до Електронного кабінету сторін у справі №2993230 №2993231, №2993232, №2993233. Інших підстав для залишення скарги без розгляду ухвала суду першої інстанції не містить, а тільки цитує положення ст. 183 ЦПК України щодо загальних вимог до заяви.

Також слід звернути увагу, що в скарзі зазначені боржник, стягувачі, органи ДВС, дії яких оскаржуються, а також аргументовано причини звернення зі скаргою із наданням відповідних документів.

Таким чином, скарга представника ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органів примусового виконання рішення відповідає вимогам ст. 183 та 448 ЦПК України та причин для її повернення без розгляду у суду першої інстанції не було.

Апеляційний суд також виходить з того, щонадмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції заяви скаржнику, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.

Відповідно до пункту 3 частини 3статті 376 ЦПК Українипорушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали були порушені норми процесуального права та передчасно залишено позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті скарги.

Керуючись ст. ст.368, 379, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Завгороднього А. М. задовольнити.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 28березня 2025року скасувати.

Справу за скаргою за скаргою ОСОБА_1 надії (бездіяльність)Амур-Нижньодніпровськоговідділу державноївиконавчої службиу м.Дніпрі Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса),Самарівського відділудержавної виконавчоїслужби уСамарівському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса),де стягувачіАкціонерне товариство«КредоБанк»,Товариство зобмеженою відповідальністю«Кредекс Фінанс»,Акціонерне товариствоКомерційний банк«ПриватБанк», направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 липня 2025 року.

Судді: