Рішення від 25.06.2025 по справі 914/253/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2025 Справа № 914/253/25

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі

позивача Львівської обласної ради, місто Львів

до відповідача-1 Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, місто Львів

до відповідача-2 Львівського будинку вчених, місто Львів

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради, місто Львів

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, місто Київ

за участі третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Профспілка працівників освіти та науки України, місто Київ

за участі третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, місто Львів

за участі третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Львівського національного університету імені Івана Франка, місто Львів

про 1) Скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2, в якому розміщений Будинок вчених.

2) Скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6.

3) Звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2 Львівським Будинком вчених (код ЄДРПОУ 02597396) та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 22340506) об`єкту нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2, в якому розміщений Будинок вчених.

За участю представників:

від прокуратури: Кульчицький Євгеній Геннадійович - прокурор;

від позивача: Юрчук Ольга Володимирівна - представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в порядку самопредставництва);

від відповідача-1: Качмар Іван Остапович адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатсьою діяльністю №900 від 14.06.2012, ордер серія ВС № 1345650 від 10.02.2025); Корчинський Василь Богданович адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002546 від 17.03.2023; довіреність від 24.02.2025 № 45); Щедрик Мар`яна Ігорівна адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 002554 від 17.03.2023; довіреність від 06.02.2025 № 29).

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: Васильченко Лілія Ігорівна адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатсьою діяльністю серія КС № 6808/10 від 05.09.2018; довіреність від 20.02.2025);

від третьої особи-4: не з`явився;

від третьої особи-5: Медвідь Василь Осипович адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1797 від 01.12.2010; ордер серія ВС № 1351131 від 09.04.2025).

Присутні в залі судового засідання: Берішвілі Давид - журналіст, посвідчення № 21-004; Кульпа Остап Андрійович оператор.

ВСТАНОВИВ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до відповідача-1 Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, до відповідача-2 Львівського будинку вчених за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Профспілки працівників освіти та науки України, третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, третьої особи-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Львівського національного університету імені Івана Франка про 1) Скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2, в якому розміщений Будинок вчених. 2) Скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6. 3) Звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2 Львівським Будинком вчених (код ЄДРПОУ 02597396) та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 22340506) об`єкту нерухомого майна - нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2, в якому розміщений Будинок вчених.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено у протоколах судових засідань.

У судовому засіданні 05.06.2025 суд заслухав виступи у судових дебатах представників прокуратури, позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2. Відклав розгляд справи по суті на 25.06.2025.

23.06.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі (вх.№ 16703/25).

Суд продовжив судове засідання 25.06.2025 зі стадії судових дебатів. Заслухав представників відповідача-1, третьої особи-3 та третьої особи-5.

Прокурор та представник позивача в судове засідання 25.06.2025 з`явилися.

Представники відповідача-1 в підготовче засідання 25.06.2025 з`явилися, виступили у судових дебатах, просили повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1 Качмар Іван Остапович, до закінчення судових дебатів, заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та подання відповідних доказів у строк, визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-2 та треті особи-1, 2, 4 явки повноважних представників у судове засідання 25.06.2025 не забезпечили.

Представник третьої особи-3 з`явилася в судове засідання 25.06.2025 в режимі відеоконференції, виступила в судових дебатах, просила повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи-5 в судове засідання 25.06.2025 з`явився виступив у судових дебатах, просив повністю відмовити у задоволенні позову.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 25.06.2025 проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень статті 207 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з його поданням під час розгляду справи по суті на стадії судових дебатів, а не на стадії підготовчого провадження. Поважності причин неможливості подання відповідачем-1 такого клопотання на стадії підготовчого провадження судом не встановлено.

Правова позиція учасників справи.

Правові позиції прокуратури та позивача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор покликається на те, що окружною прокуратурою встановлено підстави для відновлення в судовому порядку права обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради шляхом усунення передшкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, а саме: нежитловим будиноком, що розташований за адресою: м. Львів, вул.Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених.

Прокурор вказує на те, що спірне майно нікому Львівською обласною радою не відчужувалося, відповідно право обласної комунальної власності щодо вказаного об`єкту нерухомого майна не припинялось. Реєстрація права власності за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України на підставі свідоцтва про право власності, №Г-01337 від 19.04.2005, виданого Галицькою районною адміністрацієюЛьвівської міської ради згідно з розпорядженням №433 носить незаконний характер, оскільки відбулося без належних на те правових підстав.

Прокурор покликається на те, що спірне майно має особливий пам`яткоохоронний статус, внесено до переліку майна, що не підлягає приватизації.

Прокурор та позивач покликаються на те, що Галицькою районною адміністрацією 19.04.2005 згідно розпорядження №433 від 19.04.2005 видано свідоцтво про право власності №Г-01337, яким посвідчено право приватної власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки на нежитловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3 216,5 кв.м., в якому розміщений Львівський Будинок вчених. Також вказують на досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022142040000068 від 12.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) за обвинуваченням голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради Лозинського Івана Степановича у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 367 Кримінального кодексу України.

Зазначають, що 03.07.2024 вироком Галицького районного суду м. Львова у справі №461/1457/23 ОСОБА_1 було визнано винним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України, призначено покарання за частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України у виді двох років позбавлення волі, з позбавленням права протягом трьох років обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, без штрафу. На підставі пункту 3 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від призначеного йому покарання.

Прокурор та позивач, покликаючись на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі № 910/4912/23, якою скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 про задоволення позову Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до Львівської обласної ради про визнання частково недійсною ухвали Львівської обласної ради № 236 від 04.06.1992, зазначає, що Будинок вчених був у законний спосіб набутий Львівського обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів №236 від 04.06.1992 року.

Оскільки власником приміщення за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6, є територіальна громада Львівської області в особі Львівської обласної ради то Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Крім цього, станом на момент прийняття Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження №433 від 19.04.2005 та реєстрації права власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський Будинок вчених за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України діяв Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», який прямо забороняв приватизацію (відчуження) пам`яток культурної спадщини. Існуюче на момент виникнення спірних правовідносин, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслілки його недотримання - передбачуваними для будь-якої особи, яка мала намір набути пам`ятки архітектури у власність.

На думку прокурора та позивача Львівська обласна організація профспілки працівників освіти та науки України не могла законно набути право приватної власності на спірне приміщення, яке є пам`яткою та об`єктом культурної спадщини, що не підлягає приватизації, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження таких об`єктів. Відповідно розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 прийняте всупереч законодавчих вимог щодо заборони приватизації об`єктів, які включені до переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, відтак підлягає скасуванню.

Крім того прокурор та позивач покликаються на судову практику Верховного Суду на підтвердження обрання ними належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача.

Покликаючись на положення статей 2, 3,4,18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прокурор та позивач зазначають, що необхідною умовою для вчинення реєстраційних дій є підтвердження особою факту виникнення у неї відповідного права на нерухоме майно. Однак, у даному випадку власником приміщення за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6, Львівською обласною радою не приймалось рішення щодо відчуження майна. А тому, реєстрація права власності 10.05.2005 у Державному реєстрі нерухомого майна за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки на підставі свідоцтва про право власності №Г-01337 від 19.04.2005, виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням №433 є незаконним та порушує публічний порядок заволодіння майном територіальної громади Львівської області.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке є комунальною власністю, порушує право власності територіальної громади Львівської області та фактично надає можливість Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки використовувати його на власний розсуд та розпоряджатися ним, а тому для поновлення порушеного права позивача є потреба усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною радою права користування та розпорядження своїм майном - спірними приміщеннями, шляхом скасування цієї реєстрації відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Прокурор та позивач просять суд усунути перешкоди територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном наступним шляхом: скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених; скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул.Листопадового Чину,6»; звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених.

Крім того, прокурор та позивач виклали свою позицію у відповідях на відзив відповідача-1, запереченнях на заяву відповідача-1 про застосування строку позовної давності, запереченнях на пояснення третьої особи-4 Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, поясненнях у справі.

Правова позиція відповідача-1.

Відповідач-1 проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві, зокрема зазначає наступне.

На час звернення з позовом до суду у Львівської обласної ради та прокурора відсутнє порушене право у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові, при цьому відповідач-1 покликається на судову практику Верховного Суду.

В безперервному користуванні спірний об`єкт нерухомого майна перебуває у Львівській обласній організації працівників освіти і науки України з 1948 року. Таким чином, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Львівської обласної ради, вважаючи, що право власності на спірне майно, ніби то порушено, мав з`ясувати чи Львівська обласна рада взагалі є, власником спірного майна, та, як наслідок, чи є належним позивачем у справі взагалі, та яким чином порушуються її права. Відповідно, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за відповідачем і обставини відсутності права власності цим нерухомим майном позивачем свідчить про безпідставність позовних вимог прокурора, оскільки відповідно до положень статей 387, 391 Цивільного кодексу України, з позовом про витребування майна має право звертатися виключно власник майна. Водночас Львівська обласна рада не є та ніколи не була ні власником, ні володільцем ні користувачем нежитлового будинку, який знаходиться за адресою м. Львів, вул. Листопадового Чину, 6.

Відповідач-1 зазначає, що на час видачі Галицькою районною адміністрацією 19.04.2005 згідно розпорядження №433 від 19.04.2005 та свідоцтва про право власності №Г-01337, яким посвідчено право приватної власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти та науки на нежитловий будинок, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3 216,5 кв.м., в якому розміщений Львівський Будинок вчених, Львівська обласна рада не мала жодного законного права на вказане майно, не була його ні власником, ні володільцем, ні користувачем, не несла та не несе жодних витрат щодо утримання вказаного майна, а тому вказаним свідоцтвом та розпорядженням її права не порушувалися та не порушуються, та оскаржувані свідоцтва її законних інтересів не зачіпають.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідач наголошує на тому, що керівник Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова Ольшанецький Ігор Володимирович вже подавав до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, позовну заяву, у якій просив витребувати у Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на користь територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення. Разом з тим, постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 року у справі № 914/1816/22 апеляційну скаргу Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 року у справі №914/1816/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у позові керівника Галицької окружної прокуратури міста в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної ради про витребування з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених.

Ухвалами Верховного Суду від 27.11.2024 та від 20.12.2024 у cправі № 914/1816/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 року. Тобто питання власності на приміщення будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених вирішено судовим рішенням апеляційного суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів та підлягає до виконання. Вказані обставини прокурору є відомими, однак ним протиправно повторно ініціював судовий процес з приводу того самого нерухомого майна та з тих самих підстав, що є недопустимим та між тими сторонами.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. При цьому відповідач-1 покликається на численну судову практику Верховного Суду.

Також на думку відповідача-1 прокурор та позивач маючи безоплатний доступу до Державного реєстру повинні були знати про реєстрацію права власності за відповідачем, принаймні від 19.04.2005 року. В органів прокуратури починаючи з 19.04.2005, були усі правові підстави та можливості звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що зроблено не було.

Крім цього, як вбачається з журналу реєстрації розпоряджень адміністрації за період з 10.01.2005 року по 30.12.2005 року № 66, прокуратура не зверталася з протестом прокурора на розпорядження Галицької районної державної адвміністрації від 19.04.2005 № 433, яке надавалось у прокуратуру в порядку здійснення загального нагляду.

Відповідач-1 просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Правова позиція відповідача-2.

Відповідач-2 відзив на позовну заяву у визначені судом строки не подавав.

Правова позиція третьої особи-1.

Третя особа-1 письмово свою позицію не виклала.

Правова позиція третьої особи-2.

Третя особа-2 письмово свою позицію не виклала.

Правова позиція третьої особи-3.

Третя особа-3 проти позову заперечила, вважає його безпідставним та просить відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових запереченнях.

Зокрема зазначила, що прокурор звернувся з негаторним позовом, отже необхідним у даній справі є визначити хто на час звернення з позовом є володільцем спірного майна.

Володільцем спірного майна є Львівська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України. Покликаючись на практику Верховного Суду третя особа-3 зазначає, що негаторний позов може вчинятися лише тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Третя особа зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.

У даній справі право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем-1, тому належному способу захисту прав відповідатиме позовна вимога про витребування спірного майна.

Третя особа-3 вказує, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність. Так, керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова вже подавав до Львівської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України позовну заяву, у якій просив витребувати у Львівської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України, на користь територіальної громади Львівської області в особі Львівської обласної ради приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення.

Разом з тим, постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 року у справі № 914/1816/22 апеляційну скаргу Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі №914/1816/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові керівника Галицької окружної прокуратури міста в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної ради про витребування з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених. Ухвалами Верховного Суду від 27 листопада 2024 року та від 20 грудня 2024 року у справі № 914/1816/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 року.

Тобто питання власності на спірне майно на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у місті Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених, вже вирішено судовим рішенням у справі №914/1816/22, у спосіб, який відповідає характеру спірних правовідносин. Отже, у даній справі належному способу захисту прав відповідатиме позовна вимоги про витребування спірного майна. А спосіб захисту обраний прокурором в даному позові є неналежним і неефективним. Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Також третя особа-3 покликається на недопустимість порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на рішення Європейського суду у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України».

Щодо доводів прокурора та позивача про те, що будинок, розташований по вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові, є памяткою архітектури, третя особа покликаючись на положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, постанову Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760, якою затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру, на положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 2245-ГУ від 16.12.2004 зазначаючи що вказаний будинок не набув статусу пам`ятки. Доказів того, що будинок, розташований по вул. Листопадового Чину, 6, внесено до списків (переліків) пам`яток історії та культури та до Реєстру нерухомих пам`яток України ні прокурором, ні позивачем не надано.

Третя особа зазначає, що спірне майно зареєстроване за відповідачем-1 у 2005 році, останній є володільцем цього майна, і якщо припустити, що відповідне майно справді було комунальною власністю, та існувала нагальна потреба в поверненні цього майна, постає питання чому Львівська обласна рада не реагувала протягом семи років. Ці міркування викликають серйозні сумніви щодо існування суспільного інтересу у позбавленні відповідача-1 його майна у цій справі. Прокуратура створює штучні судові процеси, витрачає державні кошти на сплату судового збору, зловживає своїми процесуальними правами змінюючи способи захисту, порушує принцип процесуальної економії, при цьому використовуючи неналежний спосіб захисту, намагається вже повторно позбавити добросовісного власника, який використовує спірну будівлю для своєї безпосередньої статутної діяльності, права власності.

На підставі викладеного, Профспілка працівників освіти і науки України вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Правова позиція третьої особи-4.

Третя особа-4 проти позову заперечує з підстав викладених у поясненні, в якому вказує наступне.

Розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №433 від 19.04.2005 року «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6», на думку третьої особи-4, є законним та прийнятим у межах наданих повноважень. В процесі розгляду звернення Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки про оформлення права колективної власності на Львівський Будинок вчених на вул. Листопадового Чину 6 встановлено, що рішенням від 01.10.1998 №65 Львівської обласної ради «Про виконання ухвал та рішень Львівської обласної ради щодо передачі до обласної комунальної власності будинків та споруд вирішено доручити Львівській обласній державній адміністрації завершити до 01 грудня 1998 року процес передачі за актами на баланс органу управління майном області будинків і споруд віднесених до обласної комунальної власності (п.24 додатку) вказано Будинок вчених. Організація на балансі в якої перебуває будинок не встановлена. А також, було подано свідоцтво про власність Федерації професійних спілок України від 29.12.2000 №000018 де вказано, що Будинок вчених в м. Львові по вул. Листопадового Чину, 6 є власністю Профспілки працівників освіти і науки України та довідка ЛОДКБТІ та ЕО від 14.05.2003 р. №795/3 про приналежність, технічний стан житлового будинку, де вказано, що на праві власності будівля ні за ким не зареєстрована.

Враховуючи дані факти, Галицькою районною адміністрацією скеровано лист №31/227-вих від 12.06.2003 голові Львівської обласної державної адміністрації з проханням підтвердити приналежність будівлі на вул. Листопадового Чину 6 в м. Львові до обласної комунальної власності чи власності професійних спілок. Листом від 16.07.2004 року №454 Управління з питань майна комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації повідомлено, що організації на балансі якої перебував будинок не встановлено, відповідними актами приймання-передачі Будинку вчених до обласної комунальної власності не передано.

Рішенням обласної ради від 29.06.1999 №181 «Про нерухоме майно обласної комунальної власності» затверджено новий перелік нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності Львівської обласної ради. Будинок №6 на вул. Листопадового Чину до вказаного переліку не входить.

Листом від 12.01.2005 №12 Управління з питань майна комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації повідомлено Галицьку районну адміністрацію, про те, що будівля Львівського Будинку вчених за адресою: м.Львів, вул. Листопадового Чину, 6 не перебуває у спільній власності територіальних громад, сіл, селищ та міст Львівської області (колишня обласна комунальна власність).

Отже, при прийнятті даного розпорядження Галицька районна адміністрація враховувала постанову президії ЦК Профспілки працівників освіти та науки України «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки» від 17.10.2002 №П-17, керувалась положеннями (чинними на момент прийняття розпорядження) статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», п.3.11, п 3.12 розділу IV Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами міської ради, затвердженого рішенням міськвиконкому від 09.07.2002 №174, п.4.4.11, п.4.4.12 Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради від 20.06.20003 №499, рішеннями Львівського міськвиконкому від 06.07.2001 №307 та від 02.07.1999 №351.

Третя особа-4 звертає увагу на те, що оригінали документів, які зберігались у Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради (розпорядження №433 від 19.04.2005 та документи на підставі яких таке було прийняте) вилучені ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова у справі №463/5868/22.

Правова позиція третьої особи-5.

Третя особа-5 не подавала письмових пояснень. У судовому засіданні представник третьої особи-5 проти позову заперечив з тих самих підстав, що і відповідач-1, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Обставини встановлені судом.

Постановою Ради Міністрів УРСР і Центрального комітету КП/б/У від 22.04.1948 №641 «Про організацію в м. Львові Будинку вчених» утворено Будинок вчених на базі Львівського будинку культури працівників культури та мистецтва. Постановлено передати Республіканському комітету профспілки працівників вищої школи та наукових установ Львівський будинок культури зі всім обладнанням та наявним штатом працівників для організації Будинку вчених.

Постановою виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 03.05.1948 №473 «Про передачу обласного будинку селянина відділу комунального господарства та будинку культури робітників науки і мистецтва обкомові спілки робітників вищих шкіл» зобов`язано обласний відділ культосвітніх установ передати з усім устаткуванням та наявним штатом обкомові спілки робітників вищих шкіл будинок культури робітників науки та мистецтва, оформивши передачу актами.

Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу №236 від 04.06.1992 «Про обласну комунальну власність», пунктом 1 якої передбачено віднести до обласної комунальної власності будинки і споруди, в яких розміщені і функціонують обласна Рада народних депутатів та обласна державна адміністрація і їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно з додатком. Згідно додатку до ухвали «Перелік будинків і споруд, віднесених до обласної комунальної власності» зазначено Будинок вчених по вул. Міцкевича (Листопадового Чину),6, в обгрунтуванні власності зазначено розміщення обласних структур.

29.12.2000 Федерація професійних спілок України видала свідоцтво про власність №000018, яким підтверджує, що відповідно до ст.ст. 20, 28 Закону України «Про власність», ст. 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Будинок вчених у місті Львові по вул. Листопадового Чину,6 є власністю Профспілки працівників освіти і науки України і знаходиться в оперативному управлінні Львівської обласної профспілки, що входить як організаційна ланка до складу Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України. Підставою вказано постанову Конгресу Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 №К-1-11.

Постановою Президії Центрального комітету профспілки працівників освіти та науки України від 17.10.2002 №П-17 «Про передачу права власності на Львівський будинок вчених Львівській обласній організації Профспілки працівників освіти та науки» вирішено передати право власності на будинковолодіння і майно Будинку вчених Львівській обласній організації профспілки працівників освіти та науки, як організаційній ланці Профспілки працівників освіти і науки України.

Окружною прокуратурою встановлено, що 10.05.2005 за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених та видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005. Характеристика будинку та його обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва. Свідоцтво видане згідно розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005. Підставою для прийняття вказаного розпорядження стала заява Львівської обласної організацієї профспілки працівників освіти та науки України від 06.11.2002 №145 та подані до неї документи.

Крім цього, прокуратурою встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №130 від 26.02.1980 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну, містобудівельну і художню цінність» погоджено включити казино, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Міцкевича,6 в списки пам`яток архітектури УРСР, що охороняються державою, і вирішено просити Раду Міністрів УРСР затвердити ці списки згідно з додатком.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18.01.2021 року №14 під номером 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону - рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради № 130 від 26.02.1980, занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області, охоронний номер - 4859-Лв, вид пам`ятки пам`ятка архітектури.

Прокурор зазначає, що нежитловий будинок, що розташований за адресою: м.Львів, вул.Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених нікому Львівською обласною радою не відчужувався, відповідно право обласної комунальної власності щодо вказаного вище об`єкту нерухомого майна не припинялось. Реєстрація права власності за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України на підставі свідоцтва про право власності, №Г-01337 від 19.04.2005, виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням №433 носить незаконний характер, оскільки відбулося без належних на те правових підстав.

Прокуратурою встановлено підстави для відновлення в судовому порядку права обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради шляхом усунення передшкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно прокурор та позивач просять суд усунути перешкоди територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном наступним шляхом: скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених; скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул.Листопадового Чину,6»; звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об`єкт нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених.

Висновки суду.

При ухваленні рішення суд керувався наступним.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

За вказаних обставин позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених не може бути задоволена.

Щодо позовної вимоги про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6».

Як встановлено судом, розпорядженням Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 за Львівською обласною організацією профспілки працівників освіти та науки України» 19.04.2005 зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину,6, загальною площею 3216,5 кв. м., в якому розміщений Львівський будинок вчених та видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога прокурора про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» на підставі якого оформлено право власності на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи свою позицію, прокурор стверджує, що розпорядженням Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» порушується право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду із вимогою про скасування такого розпорядження.

Разом з тим, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20.

У постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другоїстатті 16 Цивільного кордексу України). Вказане узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

Отже, за встановлених у цій справі обставин, заявлена вимога про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» є неефективною, така вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про звільнення та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених, суд зазначає наступне.

Відповідно до статтей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник має право на витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

В даному випадку, законодавцем передбачено два способи захисту права власності: шляхом подання позову про витребування майна (віндикаційний позов) та шляхом подання позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц викладено правовий висновок, згідно із яким предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У свою чергу, умовами для задоволення негаторного позову є встановлення обставин перебування майна у власника або титульного володільця; створення перешкод у користуванні, розпорядженні цим майном; відсутності для створення таких перешкод правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо), а також формулювання у позові конкретно визначеної дії, яку повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Таким чином, підстави віндикаційного та негаторного позову є відмінними. За віндикаційним позовом визначальною підставою є обставина вибуття майна з володіння позивача; натомість підставою негаторного позову є обставина наявності майна у володінні позивача, однак відповідачем чиняться перешкоди у такому володінні.

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.

Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем. Вказане вже було наведене вище судом та узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

Із запровадженням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно функцію володіння, зокрема функцію оголошення такого права, виконує саме реєстрація, а не фізичне зайняття нерухомості. Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об`єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Тобто якщо нерухоме майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, то у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник майна, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такого майна. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже негаторний позов може вчинятися лише тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

На підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації міста Львова №433 від 19.04.2005 Львівській обласній організації профспілки було видано свідоцтво про право власності №Г-01337 від 19.04.2005 на нежитловий будинок, який знаходиться у м. Львові, вул. Листопадового Чину, 6, загальною площею 3216,5 кв.м.

Надалі, у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно (діючого на той час) та на підставі свідоцтва про право власності Львівським обласним державним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було проведено державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок, який знаходиться у м. Львові, вул. Листопадового Чину, 6, загальною площею 3216,5 кв.м.

Право власності на спірне майно зареєстровано за Львівською обласною організацією профспілок працівників освіти і науки України в Державному реєстрі речових прав на майно, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19.04.2005р.

Виходячи з наведеного, Львівська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України є володільцем спірного майна.

Виходячи із вищевикладеного суд зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за Львівською обласною організацією профспілки працівників і науки України, тому належному способу захисту права відповідає саме вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна, а не усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Слід наголосити, що прокурор вже звертався до Господарського суду Львівської області з позовом про витребування у Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на користь територіальної громади Львівської області в особі Львівської обласної ради приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 позов було задоволено. Водночас постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22 апеляційну скаргу Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у справі №914/1816/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові керівника Галицької окружної прокуратури міста в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної ради про витребування з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м, в якому розміщений Будинок вчених.

Ухвалами Верховного Суду від 27.11.2024 та від 20.12.2024 у cправі № 914/1816/22 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 року.

Отже, прокурор вже використав належний спосіб захисту у спірних правовідносинах у cправі № 914/1816/22. Водночас у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з пропуском прокурорм та позивачем строку позовної давності.

Разом з тим, Львівською обласною організацією профспілки працівників і науки України в межах справи № 914/253/25 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності і таке питання в тому числі вирішувалось і в межах справи за № 914/1816/22.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Застаттею 257 Цивільного кодексу України , загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України , яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №910/21220/21, від 20.06.2023 у справі №922/2088/21.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15584/16, від 13.09.2022 у справі №925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №914/106/22.

За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу на те, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 20.09.2023 у справі №922/3204/19.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №911/1014/20, від 07.06.2023 у справі №927/432/19.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 Цивільного кодексу України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Так, в межах судової справи за № 914/1816/22 встановлено, що як Львівська обласна рада, так і прокурор мали фактичну і юридичну можливість отримувати інформацію про об`єкти права власності, які перебували у власності, володінні і користуванні відповідача, а тому могли знати про спір щодо об`єкта нерухомості, вимогу про віндикацію якого заявлено в цій справі. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15- та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, постанові Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 914/106/22.

Разом з тим, право власності на спірне майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно за Львівською обласною організацією працівників освіти і науки України, що підтверджується свідоцтвом про право власності №Г-01337 від 19.04.2005.

В свою чергу, Львівська обласна рада та прокурор, маючи доступу до Державного реєстру повинні були знати про реєстрацію права власності за відповідачем від 19.04.2005, і з цього часу слід обчислювати для позивача і прокурора початок перебігу строку позовної давності на звернення до суду.

Відтак як прокурор так і Львівська обласна рада, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мали можливість і були зобов`язаними отримати повну та достовірну інформацію про спірне свідоцтво та реєстрацію права власності за відповідачем.

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22 вказано, що як вбачається з журналу реєстрації розпоряджень адміністрації за період з 10.01.2005 року по 30.12.2005 року N 66, прокуратура не зверталася з протестом прокурора на розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 19.04.2005 року Nє 433, яке надавалось у прокуратуру в порядку здійснення загального нагляду.

Західний апеляційний господарський суд встановив обставини наявності порушеного права позивача та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної ради про витребування на користь позивача нерухомого майна у зв`язку зі спливом строків позовної давності про застосування яких заявив відповідач у справі.

При цьому апеляційний господарський суд встановив, як відсутність будь-яких обставин для визнання поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності для захисту порушеного права у спірних правовідносинах, так і відсутність обставин переривання або зупинення перебігу строків позовної давності.

Обставини щодо пропуску строку позовної давності прокурором та позивачем в частині оскарження розпорядження Галицької районної державної адміністрації від 19.04.2005 року № 433 не підлягають додатковому дослідженню судом та доказуванню у розглядуваній судом справі №914/253/25, з огляду на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, з урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України на об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6 у місті Львові, загальною площею 3216,5 м2, в якому розміщений Будинок вчених та про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації №433 від 19.04.2005 «Про оформлення Львівській обласній організації профспілки працівників освіти і науки права приватної власності на нежитловий будинок на вул. Листопадового Чину, 6» належить відмовити також із підстав пропуску строку позовної давності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами NєNє 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Заявлений позов в частині позовної вимоги про усунення перешкоди територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном шляхом звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м. Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради об`єкт нерухомого майна нежитловий будинок на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених, за своєю правовою природою є негаторним.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутись в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

Відтак до позовної вимоги про звільнення приміщення нерухомого майна нежитлового будинку на вул.Листопадового Чину,6 у м. Львові Львівським будинком вчених та повернення територіальній громаді Львівської області в особі Львівської обласної ради строк позовної давності не застосовується. Як вже було вище вказано в рішення, така вимога не підлягає задоволенню з огляду на невірно обраний спосіб захисту.

Покликання прокурора та позивача на наявність вироку Галицького районного суду м. Львова у справі №461/1457/23 від 03.07.2024 щодо Лозинського Івана Степановича, як посадової особи Львівської міської ради, що оформила відповідачу-1 свідоцтво про право приватної власності на Будинок вчених та відповідне розпорядження є безпідставним, оскільки вказаний вирок не набрав законної сили. Вирок був оскаржений захисником Лозинського Івана Степановича до Львівського апеляційного суду та знаходиться у його провадженні станом на дату розгляду справи та ухвалення господарським судом рішення у справі.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеною у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Преюдиціальне значення судових рішень є одним із важливих аспектів забезпечення належної оцінки доказів у справі.

Так, постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 914/1816/22 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної ради до Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України про витребування з незаконного володіння Львівської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України до обласної комунальної власності в особі Львівської обласної ради об`єкту нерухомого майна нежитлового будинку на вул. Листопадового Чину, буд. 6 у м. Львові загальною площею 3216,5 кв.м., в якому розміщений Будинок вчених, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, викладено мотиви вказаного рішення.

Судом при розгляді справи за № 914/1816/22 в постанові від 16.10.2024 встановлено, що власником приміщення за адресою: м.Львів, вул.Листопадового Чину, (Міцкевича), 6, є територіальна громада області в особі Львівської обласної ради, то Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності.

Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18.01.2021 №14 під номером 868 Шляхетське казино на підставі рішення про взяття під охорону - рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради №130 від 26.02.1980, занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області, охоронний номер- 4859-Лв, вид пам`ятки - пам`ятка архітектури. Зазначене підтверджується і інформацією департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 09.05.2022 №16-1061/0/2-22.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі №914/1816/22 встановлено, що з 2003 року було припинено делеговані Львівській обласній державній адміністрації повноваження щодо управління об`єктами обласної комунальної власності, повноваження щодо управління об`єктами обласної комунальної власності здійснювалося Львівською обласною радою.

Оскільки власником приміщення за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину (Міцкевича),6, є територіальна громада області в особі Львівської обласної ради, то Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не могла здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Вказане майно Львівською обласною радою нікому не відчужувалось, відповідно право обласної комунальної власності щодо вказаного вище об`єкту нерухомого майна не припинялося.

Отже, зазначені обставини, встановлені судом при розгляді справи № 914/1816/22 є преюдиційними та не підлягають доказуванню зважаючи на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що недопустимим є порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

09.01.2025 Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) було ухвалено остаточне рішення у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» (заява №40633/15). У цьому рішенні Європейський суд констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з тим, що організація-заявниця після визнання її права власності на будівлю недійсним у судовому провадженні, ініційованому проти неї прокурором, більше не могла користуватися тим самим набором прав, які вона мала раніше як зареєстрований власник будівлі, і шо таке втручання у право власності організації-заявниці було незаконним, не пропорційним та не відповідало вимозі щодо суспільного інтересу.

Розглядаючи справу «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» Європейський суд розглянув загальні принципи щодо втручання у мирне володіння майном організації-заявниці, а саме чи було таке втручання законним, пропорційним та чи відповідало суспільним інтересам. Щодо законності Європейський суд зазначив, що ця справа фактично та юридично схожа на згадану справу «Фонд «Батьківська турбота» проти України». Тому він вважає, що його висновки стосовно законності втручання, наведені в пунктах 57 і 58 вказаного рішення, так само стосуються і цієї справи.. .(пункт 28 рішення).

У згаданій справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» Європейський суд зазначив, що із рішень судів не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території Української РСР... Вбачається, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус майна всесоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, розташованого на території України, та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та, чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій. Як результат Європейський суд дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника не відповідало вимогам законності відповідно до Конвенції.

Щодо суспільного інтересу у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області» проти України» Європейський суд зазначив, «...що Уряд навів Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.02.2025 9 досить загальне твердження про необхідність відновлення прав держави щодо майна колишніх радянських організацій (див. пункт 22). Хоча Суд розуміє, що таке майно могло бути важливим для соціального та економічного життя суспільства, він зауважує, що у цій справі заявниця, профспілкова організація, використовувала спірну будівлю для своєї з безпосередньої статутної діяльності, яка, безсумнівно, також служить інтересам суспільства. Уряд не продемонстрував, як держава після відновлення права користування будівлею мала намір використовувати її. У цьому контексті Суд зазначає, що постановою Вищого господарського суду України від 2015 року спірна будівля була залишена у власності організації-заявниці саме у зв`язку з її діяльністю, яка служила інтересам суспільства. До того ж припускаючи, що відповідне майно справді було державною власністю, і держава намагалася повернути своє право власності на нього, держава знала або повинна була знати про реєстрацію права власності організацією-заявницею не пізніше 2002 року; однак вона не реагувала протягом дев`яти років з того часу. Суд не розуміє, чому, якщо існувала нагальна потреба, держава чекала протягом такого значного періоду. У сукупності ці міркування викликають серйозні сумніви щодо існування суспільного інтересу у позбавленні організації заявниці її майна у цій справі...».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду в справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, судовий збір залишається за прокуратурою.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 73-79, 86, 129, 165, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 07.07.2025.

СуддяСухович Ю.О.