Постанова від 24.06.2025 по справі 903/135/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/135/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Жукова С. В., Погребняка В. Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт"

на ухвалу Господарського суду Волинської області (суддя В. М. Дем`як) від 09.12.2024 (в частині перегляду кредиторських вимог Юнака П. В.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Миханюк М.В., судді: О.Г. Крейбух, О.М. Тимошенко) від 04.03.2025

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена"

до Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник скаржника (кредитора ТОВ "Волинь-зерно-продукт") - Давидюк М.В., адвокат;

представник боржника - Кушнірук А. В., адвокат.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 21.03.2023 Господарський суд Волинської області постановив ухвалу про відкриття за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена" провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "Західний Буг" ОСОБА_1 (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Боржника, процедури розпорядження майном, призначення розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича тощо.

1.2. 01.05.2023 ОСОБА_2 (далі - Кредитор) подав заяву про визнання грошових вимог до Боржника на загальну суму 34 092 491 грн 09 коп.

1.3. Заява обґрунтована заборгованістю Боржника перед Кредитором на заявлену суму за укладеним Кредитором та фізичною особою ОСОБА_3 договором позики, за виконання зобов`язання за яким з повернення запозичених у Кредитора коштів, що не були виконані позичальником ( ОСОБА_3 ), поручився Боржник.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 23.10.2024 Господарський суд Волинської області ухвалив про задоволення заяви Кредитора про визнання грошових вимог до Боржника, визнання у встановленому порядку грошових вимог Кредитора до Боржника в сумі 34 097 859 грн 09 коп. та зобов`язання розпорядника майна Самчука А. М. включити вимоги до реєстру вимог кредиторів у такій черговості: 5 368 грн 00 коп. - вимоги першої черги, 34 092 491 грн 09 коп. - вимоги четвертої черги; зобов`язання розпорядника майна Самчука А. М. внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги тощо.

2.2. 09.12.2024 Господарський суд Волинської області за наслідками проведення попереднього засідання у цій справі постановив ухвалу (залишену без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 в частині перегляду кредиторських вимог ОСОБА_2 ) про визначення переліку та розміру визнаних вимог кредиторів до Боржника, які підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів боржника, з яких, зокрема визнані ухвалою суду від 23.10.2024 вимоги Кредитора на загальну суму 34 097 859 грн 09 коп. у такій черговості: 5 368 грн 00 коп. вимоги першої черги; 34 092 491 грн 09 коп. вимоги четвертої черги.

2.3. Судові рішення щодо грошових вимог Кредитора мотивовані задоволенням заяви Кредитора про визнання грошових вимог до Боржника, визнанням у встановленому порядку грошових вимог Кредитора до Боржника на заявлену суму згідно з постановленою судом у цій справі ухвалою від 23.10.2024 із зобов`язанням розпорядника майна Боржника включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості.

2.4. Постанова апеляцій ного суду додатково мотивована обґрунтованістю та доведенням наданими у справі доказами заявлених Кредитором грошових вимог до Боржника, а саме щодо факту та джерела походження грошових коштів Кредитора, які були запозичені ним фізичній особі ОСОБА_3 за договором позики, за виконання зобов`язання за яким з повернення запозичених у Кредитора коштів, що не були виконані позичальником ( ОСОБА_3 ), поручився Боржник. Також суд зазначив про підтвердження доказами (відомостями податкових органів про отримані доходи та сплачені податки) і джерела походження грошових коштів ОСОБА_4 , який перед тим запозичив відповідні кошти Кредитору.

3. Встановлені судами обставини

3.1. 15.01.2021 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) було укладено договір позики (далі - Договір позики), згідно з умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному в пункті 2.1 цього договору, а Позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором термін.

3.2. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору позики сума позики становить 20 000 000 грн 00 коп. Позика передається Позикодавцем Позичальнику безпосередньо при підписанні Сторонами цього договору, готівкою. В підтвердження передачі коштів (Позики) складається розписка про отримання коштів.

В день укладення та підписання договору ОСОБА_2 було надано ОСОБА_3 в борг грошові кошти в сумі 20 000 000 грн 00 коп., факт передачі коштів підтверджується відповідною розпискою про отримання коштів.

3.3. Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 Договору позики Позичальник зобов`язаний повернути всю суму позики до 15.07.2021. Позика підлягає поверненню Позикодавцеві, шляхом передання її Позичальником у готівковій формі, або шляхом перерахування її у безготівковому порядку за банківськими реквізитами, які Позикодавець повідомить в письмовій формі.

Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути позику, у спосіб визначений в пункті 3.1 Договору позики. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця або отримання в готівковій формі.

3.4. 15.01.2021 між ОСОБА_2 (кредитор), ОСОБА_3 (боржник) та Боржником (поручитель) було укладено договір поруки (далі - Договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором забезпечити належне виконання боржником, ОСОБА_3 , зобов`язання за Договором позики та зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання боржником умов укладеного Договору позики.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Договору поруки у разі невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов`язань за Договором позики боржник і поручитель несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Кредитор має право пред`явити вимогу до поручителя протягом трьох років із дня настання строку виконання зобов`язання за Договором позики, зазначеного в пункті 1.2 Договору поруки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору поруки поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання Боржником забезпеченого зобов`язання. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру зобов`язання боржника за основним договором (позики). Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов`язання за основним Договором позики в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору поруки у разі невиконання (неналежного виконання) зобов`язання боржника за Договором позики Кредитор має право звернутися з вимогою про виконання зобов`язання як до боржника, так і до поручителя.

3.5. На порушення умов Договору позики станом на 15.07.2021 позику повернуто не було.

Сума не повернутих коштів станом на день подачі заяви до суду становить 20 000 000 грн 00 коп.

Непроведення належних розрахунків з Кредитором стало підставою для його звернення до суду із заявою про визнання грошових вимог до Боржника на суму 20 000 000 грн 00 коп.

3.6. Кредитор додатково долучив до матеріалів справи копію договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021, укладеного між ним та фізичною особою ОСОБА_4 , відповідно до пункту 2.1 якого поворотна фінансова допомога надається в національній валюті в сумі 20 000 000 грн 00 коп. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника на його розсуд (пункт 2.4 договору). Строк повернення фінансової допомоги до 11.01.2031 (пункт 3.1 договору).

3.7. Суд першої інстанції, з метою встановлення джерела походження наданих у позику коштів та документального підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику було зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області надати суду інформацію про отримані доходи та сплачені податки ОСОБА_4

14.10.2024 від Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшла інформація про отримані доходи та сплачені ОСОБА_4 податки, з якої вбачається, що загальна суму доходів та сплачені податків за період із 01.01.2019 до 21.03.2023 становить більше 70 000 000 грн 00 коп. мільйонів гривень.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 19.03.2025 кредитор Боржника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт", подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.12.2024 в частині рішення про задоволених грошових вимог Кредитора до Боржника і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, формально розглянули грошові вимоги Кредитора до Боржника, оскільки послались на загальні принципи свободи договору, наявність доказів у справі, що за інших обставин могли б підтвердити наявність відповідної кредиторської заборгованості, а тому неправомірно вдалися до формального підходу під час розгляду таких вимог, не врахувавши підвищений стандарт їх доказування за наявності обґрунтованих сумнівів сторін в обґрунтованості цих вимог, не врахувавши при цьому відповідні висновки Верховного Суду, сформульовані в постановах від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 22.02.2024 у справі № 916/3619/19.

При цьому скаржник зауважив, що суди не врахували відсутність доказів зміни майнового стану основного позичальника Кредитора, ОСОБА_3 , після отримання ним запозичених коштів, а також доказів реального отримання безпосередньо Кредитором коштів в сумі 20 млн. грн (розписка, квитанція, покази свідків) від ОСОБА_4 перед тим, як Кредитор, якому 74 роки та який не має власних доходів, а відповідно і економічної мети для відповідної позики, запозичив ці кошти ОСОБА_3 .

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Кредитор ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в скарзі аргументи з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, наголошуючи на обґрунтованості та доведеності доказами у справі заявлених та визнаних судом грошових вимог до Боржника.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо грошових вимог заінтересованої особи стосовно боржника у справі про банкрутство

7.1. Предметом судового розгляду стали заявлені Кредитором до Боржника грошові вимоги (пункти 1.3, 3.1- 3.5).

7.2. У застосуванні положень статті 1, частини чотирнадцятої статті 39, частин, першої, четвертої, шостої статті 45, а також 46 та 47 КУзПБ, якими врегульований порядок звернення у справі про банкрутство із вимогами кредитора, Суд згідно з усталеними висновками колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово підкреслював, що завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 25.11.2021 у справі № 924/1351/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).

7.3. При цьому, розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір, тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 902/90/21)

Отже, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21).

7.4. Заявник же сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 13.06.2023 у справі № 904/6032/21 тощо).

7.5. Поряд з наведеним Суд зазначає, що у постанові від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21 Верховний Суд констатував, що під час розгляду грошових вимог кредиторів в порядку статей 45-47 КУзПБ господарський суд, за загальним правилом, має виходити з презумпції правомірності і, відповідно, дійсності правочину, на підставі якого виникли грошові вимоги кредитора.

Поряд з цим під час вирішення питання щодо обґрунтованості грошових вимог кредитора, які виникли на підставі договору, зокрема позики та поруки у спірних правовідносинах, ключове значення має не лише дійсність таких правочинів, а й підтвердження законності набуття кредитором права вимоги за цим договором до боржника, а відсутність рішення суду про визнання недійсним договору (поруки або позики у спірних правовідносинах) не може бути беззаперечною підставою для визнання судом таких вимог, оскільки сам по собі договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Тоді як виникнення зобов`язання за договором пов`язаний не з фактом підписання договору сторонами, а з фактом його виконання однією із сторін, що зумовлює відповідний обов`язок у іншої сторони (сторін у разі вчинення багатостороннього правочину).

У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

7.6. Договір позики (на підставі якого з урахуванням укладеного з Боржником договору поруки виникли оспорювані у цьому провадженні грошові вимоги, які заявив Кредитор до Боржника), як і договір безвідсоткової фінансової допомоги (за яким відповідні кошти отримав Кредитор та який за правовою природою також є договором позики) є двосторонніми правочинами, а також є односторонніми договорами, оскільки після укладення відповідного договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (див. висновки, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.03.2025 у справі № 721/591/22 (провадження № 61-5500св24)).

7.7. Спірні грошові вимоги скаржник (також кредитор) заперечує через пов`язаність родинними зв`язками між собою осіб, що є учасниками правовідносин за Договорами позики, поруки (заінтересованість Кредитора щодо Боржника тощо), та через відповідні сумніви щодо реальності виникнення прав та обов`язків як за Договором позики, так і за Договором поруки, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

Визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі банкрутства.

Отже, з огляду на те, що оспорювані грошові вимоги заявник заперечує з підстав, зокрема заінтересованості Кредитора щодо Боржника, стверджуючи про родинні зв`язки учасників правовідносин, у яких виникли оспорювані грошові вимоги, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та впливу на саму процедуру банкрутства, зокрема й у питанні формування, реалізації та розподілу ліквідаційної маси боржника, що у кінцевому результаті впливатиме і на обсяг, і на розподіл задоволених вимог кредиторів.

А тому, до розгляду таких грошових вимог заявника має бути беззаперечно застосований підвищений стандарт доказування, грошові вимоги підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами ГПК України, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, з аналогічними аргументами скаржника про що (пункт 5.1) погоджується Суд.

7.8. Відтак, задля унеможливлення визнання господарським судом штучної (фіктивної, неіснуючої) кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог, яка підтверджується борговою розпискою, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство юридичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про банкрутство може бути недостатнім.

Необхідним у такому випадку має бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою у позику, факту та напрямків використання цих коштів позичальником, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про банкрутство юридичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за договором позики, водночас може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики, щодо призначення, за яким були використані запозичені кошти.

При цьому слід зауважити, що внаслідок ненадання кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд, в залежності від встановлених обставин, правової природи та змісту правовідносин між кредитором та боржником може відмовити у визнанні таких вимог у справі про банкрутство (неплатоспроможність фізичної особи).

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 13.05.2025 у справі № 902/1253/22 (пункти 66-80).

7.9. Між тим, дослідивши обставини та докази щодо джерела походження у Кредитора коштів, які він запозичив ОСОБА_3 , за виконання зобов`язань якого поручився Боржник, суди між тим:

- не встановили обставин надання боргової розписки на підтвердження реально отриманих Кредитором від фізичної особи ОСОБА_4 за укладеним між ним договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021 коштів в сумі 20 000 000 грн 00 коп., що були передані за Договором позики позичальнику, ОСОБА_3 ;

- не дослідили та не надали оцінку ні доказам, ні обставинам щодо напрямків витрачання цих коштів позичальником, ОСОБА_3 , та причин неповернення запозичених ним у Кредитора коштів.

7.10. При цьому, враховуючи однакові прізвища і Кредитора ( ОСОБА_2 ), і позичальника ( ОСОБА_3 ), і зазначеного у назві господарства Боржника ОСОБА_1 , а також збіги у по-батькові останніх з іменем Кредитора, суди не надали оцінку заявленим скаржником в апеляційному суді аргументам щодо родинних зв`язків вказаних осіб між собою.

Тоді як відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" у визначенні поняття фермерського господарства законодавець в частині другій цієї статті зазначає, що фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

А за змістом статті 1 КУзПБ (в її редакції станом на момент звернення Кредитора із заявою про визнання грошових вимог до Боржника) заінтересовані особи стосовно боржника визначені, зокрема як: юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою -боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

7.11. Тоді як за обставинами, встановленими судом у межах провадження у цій справі про банкрутство № 903/135/23 (903/584/24), позичальник у спірних правовідносинах ОСОБА_3 є засновником та керівником Боржника, а в переліку засновників - кінцевих бенефіціарних власників цього господарства вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (що зазначено в постанові Верховного Суду від 26.03.2025 з посиланням на обставини, встановлені апеляційним судом в постанові від 14.01.2025 на підставі публічної інформації за відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

У зв`язку з наведеним Суд зазначає про таке.

7.12. Положення КУзПБ не містять обмеження права кредитора на звернення до суду із заявою із грошовими вимогами у зв`язку з його родинними, корпоративними (бенефіціарними) зв`язками з боржником, аналогічними зв`язками з керівником та /або бенефіціарними власниками боржника тощо; а у будь-якого із конкурсних кредиторів не має більшого обсягу прав у процедурі банкрутства порівняно з правами інших таких кредиторів.

Однак, у зв`язку з аргументами скаржника щодо родинних зав`язків між учасниками правовідносин, за яких Кредитор заявив грошові вимоги у цій справі, та зазначеними відповідними обставинами (пункти 7.9, 7.10), а також виходячи з наведених положень закону щодо складу учасників фермерського господарства та визначення заінтересованих осіб у справі про банкрутство, заслуговує уваги поведінка і самого Боржника, який визнавав заборгованість перед Кредитором за Договорами позики та поруки та не висловлював заперечень проти цих вимог, у зв`язку з чим Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

7.13. Провадження у справі про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів є однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство (висновок наведений у постановах від 10.08.2023 у справі № 918/246/23, від 26.11.2024 у справі № 908/2519/22, від 19.11.2024 у справі № 911/4610/15).

7.14. Поряд з цим, між учасниками цивільного обороту може мати місце використання ними правомірного цивільно-правового інструментарію з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності у приватних відносинах, захисту прав та інтересів.

Проте у частині першій статті 43 ГПК України закріплено, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд зазначив, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково. Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.

7.15. Тому з метою виконання передбачених у статті 2 ГПК України завдань господарського судочинства, виконання яких здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів на засадах, серед іншого, неприпустимості зловживання процесуальними правами, суди у цій справі мали ex officio правильно кваліфікувати вимоги Кредитора, надавши оцінку доказам та обставинам:

- з урахуванням стверджуваних скаржником аргументів щодо родинних зав`язків між учасниками правовідносин, на підставі яких Кредитор заявив грошові вимоги до Боржника у цій справі, щодо сумнівів у зв`язку з цим у реальності виникнення зобов`язань за такими правовідносинами;

- щодо напрямків використання позичальником, який також є одним із засновників та кінцевих бенефіціарних власників господарства Боржника, запозичених у Кредитора коштів, за повернення яких поручився Боржник, щодо причин неповернення позичальником Кредитору запозичених коштів;

- щодо реального отримання Кредитором від ОСОБА_4 за укладеним між ним договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 11.01.2021 коштів в сумі 20 000 000 грн 00 коп. для передачі за Договором позики позичальнику, ОСОБА_3 ;

що судами попередніх інстанцій між тим дотримано не було.

У наведених висновках (пункти 7.12- 7.14 і цей пункт) Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 12.06.2025 у справі № 924/232/22.

7.16. Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень щодо заявлених у справі про банкрутство грошових вимог не дотримали наведених вимог і КУзПБ, і приписів ГПК України щодо кваліфікації грошових вимог Кредитора до Боржника з урахуванням всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, а також застосуванням усіх наданих їм процесуальним законом повноважень, у зв`язку з чим неправильно застосували норми матеріального права. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

7.17. Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1) та з вимогами в тій частині (пункт 4.1), в якій він стверджує про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, і відхиляє протилежні аргументи Кредитора у відповідній частині.

7.18. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог Кредитора до Боржника.

7.19. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.12.2024 (в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_2 ) у справі № 903/135/23 скасувати.

3. Справу № 903/135/23 в скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк