Постанова від 30.06.2025 по справі 904/1143/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1143/21 (904/5094/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Клименка Віктора Миколайовича в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської (суддя Примак С. А.) від 30.04.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду (головуючий - Мороз В. Ф., судді: Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.) від 12.02.2025

за позовом Клименка Віктора Миколайовича в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"

до ОСОБА_1

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича

про відшкодування шкоди в сумі 930 712 грн 00 коп.

у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградський комбікормовий завод"

про визнання банкрутом.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 04.03.2021 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив відкрити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна арбітражну керуючу Ткаченка Дениса Володимировича тощо.

1.2. 21.12.2022 акціонер Боржника, ОСОБА_2 (далі - Позивач) подав позов про стягнення зі ОСОБА_1 (далі - Відповідач) на користь Боржника 930 712 грн 00 коп. завданих Боржнику збитків у вигляді упущеної вигоди.

1.3. Позов обґрунтований завданням Відповідачем збитків Боржнику у вигляді упущеної вигоди на спірну суму з отримання доходу з власного майна (з передачі його в оренду або використання у виробничих /складських цілях), оскільки Боржник, починаючи з 28.11.2019, втратив право користуватись та розпоряджатись власним нерухомим майном внаслідок неправомірних дій Відповідача як колишнього Голови наглядової Ради товариства Боржника через укладення ним від імені Боржника договорів купівлі-продажу (що в подальшому були визнані недійсними за судовим рішеннями), з відчуження відповідного нерухомого майна Боржника на користь Відповідача, оскільки Відповідач при цьому діяв у власних інтересах та в умовах конфлікту інтересів, тоді як відповідне майно не було повернуто Боржнику, оскільки передано до статутного капіталу афілійованої до Відповідача юридичної особи.

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 30.04.2024 Господарський суд Дніпропетровської області постановив рішення (залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025) про відмову у задоволенні позову.

2.2. Судові рішення мотивовані недоведеннням складу цивільного правопорушення, оскільки Позивач не довів понесення Боржником реальних збитків внаслідок вибуття від Боржника майна за правочином, вчиненим за участі Відповідача, який був визнаний недійсним судовим рішенням, а аргументи про можливість передачі в оренду відчуженого майна Боржника реальному орендарю за реальними цінами є припущенням.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 задоволено первісну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айронінвест-К" №27/09-1 від 27.09.2021 в частині визнання недійсними договорів № 1997 та № 1998 купівлі продажу нерухомого майна, а саме приміщення № 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та повернення цього майна у власність Боржника (далі - Нерухоме майно).

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.10.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області залишено без змін, постановою Верховного Суду від 30.11.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2022 та постанову від 25.10.2022 залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено.

3.3. В зазначених судових рішеннях встановлено факти того, що Відповідач був Головою Наглядової Ради товариства Боржника станом на момент продажу спірного майна, яке було предметом розгляду в межах справи про банкрутство, а саме приміщення № 2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 :

"Так відповідно до вказаного вбачається, що майно боржника у вигляді нежитлового приміщення, загальною площею 793,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було продано ОСОБА_1 , який на той час входив до наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" та був власником акцій Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод"".

В ході даних судових розглядів було встановлено те, що ОСОБА_1 на момент продажу спірного майна був заінтересованою особою до боржника та діяв в умовах конфлікту інтересів: "Тобто, вказане свідчить про конфлікт інтересів, що виник під час укладання вказаних договорів купівлі-продажу майна боржника, та заінтересованість ОСОБА_1 в укладенні вказаних договорів, як учасника боржника та голови наглядової ради боржника, що в свою чергу є порушенням вимог статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.".

В цьому ж рішенні суду було визнано договори купівлі-продажу спірного майна недійсними.

3.4. На підтвердження розміру упущеної вигоди понесеної у вигляді орендної плати, яка могла бути отримана, Позивач додав звіт про оцінку матеріального збитку від 17.10.2022, а також висновок до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17.10.2022 проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем.

Також Позивач долучив звіт про оцінку матеріального збитку від 10.06.2022, а також висновок до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 10.06.2022, проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем.

3.5. За клопотанням Позивача у справі проведено судово-економічну експертизу.

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2023 на вирішення судового експерта (експертів) було поставлено такі питання:

1) Який загальний розмір орендної плати за користування нежитловими приміщеннями №2 (як складськими приміщеннями, оскільки стан даного об`єкту, зі слів відповідача "незадовільний") та земельною ділянкою з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. В. Сосновського, буд. 65-Д за період з 28.11.2019 по 17.10.2022;

2) Який загальний розмір збитків завданий Приватному акціонерному товариству "Коростенський машинобудівний завод" (упущена вигода) у зв`язку із продажем нежитлового приміщення №2 та земельної ділянки з кадастровим номером: 1810700000:01:018:0123, загальною площею 0.4062 га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. В. Сосновського, буд. 65-Д.

3.6. За результатами експертизи до матеріалів справи долучено висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №2356-23 від 24.11.2023.

3.7. Експерт самостійно на власний розсуд змінив питання, з яких проводилось дослідження та у підсумку надано висновок № 2356-23 з інших питань, ніж ті, що були визначені судом.

За змістом висновку за результатами експертизи експерт не здійснював експертного дослідження як такого, а підтвердив правильність математичних розрахунків, зроблених спеціалістом-оцінювачем.

Оцінювач так і експерт не виходили на місцезнаходження Нерухомого майна та не оглядали самі приміщення, не встановлювали вартість оренди об`єктів такого ж типу у місті Коростень.

3.8. Позивач не надав доказів того, що Нерухоме майно могло бути передано в оренду потенційним орендарям, а також доказів того, що Позивач був вимушений орендувати додаткові складські приміщення у зв`язку із вибуттям вказаного майна із володіння, або ж під які конкретні виробничі цілі могло використовуватися дане майно.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 08.04.2025 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 і ухвалити нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Боржника завдані збитки в сумі 930 712 грн 00 коп.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди неправильно застосували положення частини другої статті 42 КУзПБ (Боржник уклав договір із заінтересованою особою), статті 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка хоча і не була зазначена як правова підстава позову, однак підлягала та мала бути застосована судами, тоді як відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах - про відшкодування упущеної вигоди, збитків, витрат на поліпшення чи утримання приміщення після витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме:

-щодо можливості застосування статті 390 ЦК України до сторони за недійсним правочином, оскільки ця стаття передбачає її застосування до кінцевого набувача (добросовісного або недобросовісного);

- щодо тотожності визначених в статті 390 ЦК України розрахуніви із поняттям збитків, упущеною вигодою у розумінні статті 16 ЦК України.

- щодо необхідності встановлення всіх ознак цивільного правопорушення під час застосування статті 390 ЦК України;

- щодо дії презумпції винуватості особи у раз визнання недійсним правочинів у порядку частини другої статті 42 КУзПБ.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо відшкодування шкоди, завданої посадовою особою боржника незаконним відчуженням майна боржника

6.1. Суди встановили, що предметом спору у цій справі є стверджувані Позивачем збитки у вигляді упущеної вигоди (можливого доходу Боржника з оренди відчуженого майна та / або права безпосередньо використовувати відповідне Нерухоме майно), завдані Відповідачем вчиненням ним у власних інтересах від імені Боржника правочину з відчуження Нерухомого майна Боржника на користь Відповідача.

6.2. Правовідносини щодо відшкодування збитків врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України (далі - ГК України) та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

6.3. За загальним правилом про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди (збитків) - деліктну відповідальність, що визначено та випливає із положень статті 1166 ЦК України, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, а тому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена, зокрема, в постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19).

6.4. Крім цього, з огляду на те, що у спірних правовідносинах заявлені вимоги про відшкодування упущеної вигоди Боржника, Суд зазначає про таке.

Положеннями статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення категорії збитків наводиться також у частині другій статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

6.5. Відповідно до частини першої статті 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з частиною другою цієї статті ГК України склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

6.6. Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора/позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона (або особа в інтересах якої звертається заявник, що має місце у спірних правовідносинах, виходячи зі змісту пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 ГПК України) мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.

У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв та підстав для стягнення упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась, зокрема Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, а також Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 від 07.11.2023 у справі № 922/3928/20.

6.7. У зв`язку з викладеним та враховуючи встановлені у цій справі обставини, що:

- Позивач не надав доказів того, що Нерухоме майно могло бути передано Боржником в оренду потенційним орендарям, а також доказів того, що Боржник був вимушений орендувати додаткові складські приміщення у зв`язку із вибуттям вказаного майна із володіння на користь Відповідача за визнаними судом недійсними правочинами, або ж під які конкретні виробничі цілі могло використовуватися дане майно (пункти, 3.1- 3.3, 3.8);

- на підтвердження розміру упущеної вигоди, понесеної у вигляді орендної плати, яка могла бути отримана, Позивач надав звіт про оцінку матеріального збитку від 17.10.2022, а також висновок до звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 17.10.2022, проведеного суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем, який між тим не виходив за місцезнаходженням Нерухомого майна та не оглядав самі приміщення, не встановлював вартість оренди об`єктів такого ж типу у місті Коростень (пункти 3.4, 3.7);

- у висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2356-23 від 24.11.2023 за результатами проведеної у цій справі судово-економічній експертизи експерт самостійно на власний розсуд змінив питання, з яких проводилось дослідження, та у підсумку надав висновок № 2356-23 з інших питань, ніж ті, що були визначені судом, а за змістом цього висновку експерт не здійснював експертного дослідження як такого, лише підтвердивши правильність математичних розрахунків, зроблених спеціалістом-оцінювачем, а тому сформулював висновки на підставі іншого доказу, звіті про оцінку вартості матеріального збитку; експерт також не виходив за місцезнаходженням Нерухомого майна та не оглядав самі приміщення, не встановлював вартість оренди об`єктів такого ж типу у місті Коростень (пункти 3.5- 3.7);

Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних рішеннях про недоведення Позивачем складу цивільного правопорушення, оскільки Позивач не довів понесення Боржником збитків у вигляді реальної упущеної вигоди внаслідок вибуття від Боржника майна за визнаними судами недійсними правочинами, вчиненими за участі Відповідача, а також Позивач допустив припущення щодо можливості передачі в оренду відчуженого майна Боржника реальному орендарю за реальними цінами.

6.8. Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1) про неправильне застосування судами статті 42 КУзПБ і статті 390 ЦК України, яка не була зазначена Позивачем як правова підстава позову, але підлягала застосування судом під час кваліфікації спірних правовідносин, з огляду на таке.

Дійсно, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Отже, в разі коли сторона або інший учасник судового процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для ухвалення рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. А посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 921/490/18, від 15.07.2021 у справі № 927/531/18, від 15.07.2021 у справі № 906/601/20, від 22.04.2021 у справі № 925/1214/18, від 05.08.2021 у справі № 904/5682/19).

Тобто у наведеній частині Суд погоджується з аргументами Позивача (пункт 5.1).

6.9. Між тим Позивач помиляється щодо наявності підстав для застосування судом у спірних правовідносинах статті 390 ЦК України, у зв`язку з чим Суд вважає за необхідне звернути увагу на назву статті 390 ЦК України "Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння" та на порядок її застосування відповідно до висновків Верховного Суду.

Так, здійснюючи незаконне володіння майном (що мало місце у спірних правовідносинах з боку Відповідача, пункти 3.1- 3.3), добросовісний або недобросовісний набувач можуть одержувати доходи від використання майна, яке належить на праві власності іншій особі.

Чинним законодавством України передбачено умови, за яких власник має право, крім витребування майна, вимагати також повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна.

6.10. За частиною першою статті 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Частиною другою цієї статті передбачено, що власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

6.11. Крім цього стаття 1212 ЦК України, яка визначає загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, та приписи якої кореспондують з наведеними положеннями статті 390 ЦК України, передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини другої названої статті ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події; а частини третьої - положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

6.12. Отже норми ЦК виходять не лише з неправомірності підстав заволодіння недобросовісним набувачем річчю, що саме по собі має призводити до негативних наслідків для нього, а й з такої важливої засади цивільно-правового регулювання, як компенсаційність.

При цьому, якщо віндикація неможлива, тому що річ власника знищена або з інших причин її не можна повернути, незаконний володілець має відшкодувати завдану власнику шкоду за правилами глави 82 ЦК України або провести розрахунки на підставі статті 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 ЦК України.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають права витребувати в набувача це майно.

У зазначених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладених в постанов від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14.

6.13. Щодо застосування наведених норм ЦК України Суд доходить висновку про те, що:

- якщо предметом вимог власника незаконно відчуженого майна до володільця цього майна є збитки у вигляді упущеної вигоди власника у зв`язку з незаконним відчуженням його майна, тобто предметом спору є доходи власника, які б він міг отримати, якщо порушення його права власності на майно не відбулось, то у такому разі йдеться про деліктні правовідносини (зобов`язання) та пред`являється позов про відшкодування володільцем майна збитків, завданих власнику цього майна (стаття 1166 ЦК України, глава 82 цього Кодексу);

- тоді як, якщо йдеться про доходи, отримані або які могли бути отримані не власником, а добросовісним чи недобросовісним набувачем від майна, що вибуло від власника та незаконно перебуває у володільця за відсутності правової підстави, за недійсним правочином тощо (частина друга статті 1212 ЦК України, пункт 6.11), то йдеться про кондикційні правовідносини та пред`являється позов про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна (глава 83 ЦК України) у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

6.14. Таким чином, за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав.

На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У цих висновках Суд звертається до послідовно сформульованої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах: від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), а також в постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 26.06.2019 у справі № 686/17335/18-ц (провадження № 61-4630св19), від 17.11.2021 у справі № 686/23793/17 (провадження № 61-87св21).

6.15. Вимоги за статтею 390 ЦК України також стосуються доходів, отриманих або які могли бути отримані від майна не власником, а добросовісним чи недобросовісним набувачем.

6.16. Між тим, Позивач заявив як предмет спору (який суд не вправі змінювати, виходячи з приписів щодо диспозитивності господарського судочинства за статтею 14 ГПК України), саме упущену вигоду Боржника на заявлену суму, тобто суму доходів Боржника, які він, на думку Позивача, міг би отримати, якщо б його право на Нерухоме майно не було порушено Відповідачем відчуженням цього майна шляхом вчинення правочинів, що визнані недійсними судом (пункти 1.3, 3.1-3.3). Однак Позивач не заявив як предмет вимог доходи, що отримані або могли бути отримані Відповідачем за весь період володіння ним Нерухомим майном. У зв`язку з цим, виходячи із заявленого Позивачем у цій справі предмету спору положення статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а протилежні аргументи скаржника (пункт 5.1) підлягають відхиленню Судом.

Аналогічного висновку Суд дійшов щодо аргументів скаржника з посиланням на частину другу статті 42 КУзПБ.

6.17. Крім цього, Суд зазначає, що за змістом статті 390 ЦК України вираз про доходи, які особа мала одержати, слід розуміти аналогічним чином, як і визначення розміру упущеної вигоди (складової збитків, яка не є абстрактною). Розмір доходів, які підлягають стягненню, вираховується виходячи з доведеності розміру звичайних доходів, які особа здобула за весь час володіння, як недобросовісний набувач, а від добросовісного набувача з того часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду. сформульованої в постанові від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14.

У зв`язку з цим, у разі звернення з вимогами за правилами статті 390 ЦК України реальність доходів від майна, які одержала особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісний набувач), або могла одержати за весь час володіння ним, підлягає доведенню за тими ж правилами щодо реальності таких доходів, що і упущена вигода (складова збитків, яка не є абстрактною), що між тим не мало місце у цій справі (пункти 6.6, 6.7).

6.18. Таким чином відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Боржника спірної суми шкоди, оскільки висновки в оскаржуваних рішеннях зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, тоді як скаржник не довів порушення судами норм матеріального і процесуального права та не спростував відповідних висновків.

6.19. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

6.20. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Клименка Віктора Миколайовича в інтересах Приватного акціонерного товариства "Коростенський машинобудівний завод" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 у справі № 904/11431/21 (904/5094/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

В. Я. Погребняк