Рішення від 10.07.2025 по справі 451/878/25

РІШЕННЯ

іменем України

10 липня 2025 рокуСправа №451/878/25 Провадження № 2/451/324/25

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого судді Семенишин О.З.

секретар судового засідання Федорук І.Б.

з участю позивача, представника позивача Мидзки Р.В.,

розглянув увідкритому судовому засіданні у м. Радехові в залі суду цивільну справу №451/878/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Лопатинської селищної ради, про встановлення юридичного факту,

у с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції учасників процесу

23 травня 2025 року адвокат Мидзка Роман Володимирович в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: орган опіки та піклування Лопатинської селищної ради, про встановлення юридичного факту.

Позовні вимогипозивач обґрунтувавтим,що 1березня 2011року бувукладений шлюбміж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,що підтверджуєтьсявитягом зДержавного реєструактів цивільногостану від25березня 2025року за№00050250723.У шлюбіу нихнародилася дитина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджуєтьсясвідоцтвом пронародження,серії НОМЕР_1 від 12серпня 2011року.06вересня 2013року Радехівськимрайонним судомЛьвівської областібуло ухваленерішення пророзірвання шлюбуміж ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,а отжешлюб буврозірваний,про щобуло здійсненозапис уДержавному реєстріактів цивільногостану,що підтверджуєтьсявитягом зДержавного реєструактів цивільногостану від25березня 2025року за№00050250723.Рішення простягнення аліментівне ухвалювалось.З тогочасу ОСОБА_1 постійно проживаєу цивільномушлюбі з ОСОБА_6 ,1980р.н.Під часїхніх фактичнихшлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 уних народиласьдитина - ОСОБА_7 ,що підвтерджуєтьсясвідоцтвом пронародження,серії НОМЕР_2 від 19листопада 2015року. ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 у цивільномушлюбі з ОСОБА_6 народилась другадитина - ОСОБА_8 ,що підтверджуєтьсясвідоцтвом пронародження серії НОМЕР_3 від 22листопада 2017року.З настаннямдитині - ОСОБА_4 ,6-7років вінза погодженнямміж йогобатьками переїхавна постійнепроживання усім`ю ОСОБА_1 ,тобто заявника.Це буворієнтовно 2018рік.Зміну місцяпроживання старшоїдитини заявникпояснює тим,що дитинабажала житиразом збатьком,а такожз братомта сестрою,а йогобіологічна матірне заперечувалапроти цього.З тогочасу,заявник постійнопроживає таутримує своїхтрьох біологічнихдітей.Таким чином,на йогопогляд,у ньогоіснують підставидля отриманнявідстрочки відмобілізації напідставі п.3ч.1ст.23Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» узв`язкуз наявністюна йогоутриманні трьохдітей вікомдо 18років.Позивач вважає,що йогоспільне проживанняразом зсвоїми трьомадітьми єнерозривно пов`язанимз обов`язкомта фактомїхнього матеріальногоутримання,позаяк,саме йомудоводиться сплачуватикомунальні послуги,купувати продуктихарчування,одяг,шкільне приладдя,іграшки таігри дляїхнього розвиткута дозвілля,влаштовувати їхнійвідпочинок.Проте,дану справунеможливо розглядатив порядкуокремого провадження,оскільки уній проявляєтьсяспір проправо цивільне. Встановлення факту утримання ОСОБА_1 своєї дитини від першого шлюбу ОСОБА_4 , 2011 р.н., буде впливати на права його біологічної матері, що є підставою для стягнення аліментів та інше.

Таким чином, просить суд установити юридичний факт про перебування на утриманні ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , його рідної дитини від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4-7).

Відповідач ОСОБА_2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

Суд своєю ухвалою від 28 травня 2025 року прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання (а.с.1-2).

25 червня 2025 року відповідач у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнала, хоч судову повістку із позовними вимогами отримала лише у підготовчому судовому засіданні та суду повідомила, що їй відомі позовні вимоги, оскільки адвокат їй усе роз`яснив.

Ухвалою від25червня 2025року судзакрив підготовчезасідання,призначив справудо судовогорозгляду посуті тане прийнявзаяву провизнання позову,оскільки заявавідповідача провизнання позовусуперечить вимогамЗакону (а. с. 38-39).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Звертав увагу суду на те, що відповідачка у даний час перебуває за кордоном у Польщі, тому просив позовні вимоги задовольнити.

У судовомузасіданні представникпозивача ОСОБА_9 позовні вимогипідтримав уповному обсязі,надав судупояснення аналогічновикладеним упозовній заяві.Позивач звертавувагу судуна те,що унього наутриманні перебуваєтроє дітей(син відпершого шлюбута двоєдітей відцивільного шлюбу)і цивільнадружина ОСОБА_6 . Він особисто бере безпосередньо участь у їх вихованні та забезпечує усім необхідним. Його колишня дружина не позбавлена батьківських прав, він із нею перебуває у дружніх стосунках. Відповідач ( колишня дружина) проживає на АДРЕСА_1 , а син з 1918 року проживає із батьком, вони дійшли згоди про місце його проживання добровільно. Відстань від будинку позивача до будинку колишньої дружини 500 метрів. 1.10.2014 року колишня дружина одружилася вдруге. Син у разі хвороби обслуговується у Лопатинській лікарні та навчається у 8 класі у Березівській школі. Позивачем до суду подано достатньо доказів для задоволення позовних вимог.

Відповідач усудове засіданняне прибула,25.06.2025у судовому засіданніпозовні вимогивизнала таподала заявупро розглядсправи завідсутності відповідача,у якійзазначила,що позовнівимоги визнає,не заперечуєщодо задоволенняпозову (а.с.52).

Представник третьої особи Лопатинської селищної ради в судове засідання не прибув, проте подав до суду заяву, у якій просив суд розгляд справи проводити без його участі та прийняти рішення, що відповідатиме вимогам чинного законодавства (а.с.36).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористалася третя особа.

Свідок ОСОБА_10 суду показав, що на АДРЕСА_1 проживає з 1980 року і з того часу знає позивача та відповідача, які перебували у шлюбі та згодом розлучилися, проте стосунки між ними залишилися дружніми. У позивача на утриманні є є цивільна дружина та двоє дітей від цивільного шлюбу і старший син від першого шлюбу ( а. с. 39).

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що з 2014 року проживає у цивільному шлюбі із позивачем. У них народилося двоє дітей. У будинку, де вони проживають із двома їх дітьми та сином від першого шлюбу позивача, ще проживає батько позивача та бабуся. Син від першого шлюбу сім років назад переїхав сам до них проживати ( а. с. 40).

Установлені судом фактичні обставини справи

1 березня 2011 року був укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 25 березня 2025 року за №00050250723 (а.с.13).

У шлюбі у них народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 12 серпня 2011 року (а.с.14).

06 вересня 2013 року Радехівським районним судом Львівської області було ухвалене рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а отже шлюб був розірваний, про що було здійснено запис у Державному реєстрі актів цивільного стану, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 25 березня 2025 року за №00050250723.

Рішення про стягнення аліментів не ухвалювалось.

З того часу ОСОБА_1 постійно проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , 1980 р.н.

Під час їхніх фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дитина - ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 від 19 листопада 2015 року (а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 у цивільному шлюбі із ОСОБА_6 народилась друга дитина - ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 від 22 листопада 2017 року (а.с.16).

З настанням дитині - ОСОБА_4 , 6-7 років він за погодженням між його батьками переїхав на постійне проживання у сім`ю ОСОБА_1 , тобто заявника. Це був орієнтовно 2018 рік.

Зміну місця проживання старшої дитини позивач пояснює тим, що дитина бажала жити разом з батьком, а також з братом та сестрою, а його біологічна матір не заперечувала проти цього.

Позивач постійно проживає та утримує своїх трьох біологічних дітей, що підтверджується довідками Лопатинської селищної ради №203 та №201 від 12.03.2025 (а.с.17-18)та витягом з реєстру територіальної громади від 12 березня 2025 року про місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20); витягом з реєстру територіальної громади від 12 березня 2025 року про місце реєстрації ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21); витягом з реєстру територіальної громади від 12 березня 2025 року про місце реєстрації ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22); витягом з реєстру територіальної громади від 12 березня 2025 року про місце реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що він з 08.11.2022 прийнятий на роботу ФОП ОСОБА_11 майстром будівельних та монтажних робіт на підставі Наказу №3-К від 07.11.2022 (а.с.25).

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_11 від 12 березня 2025 року щомісячний оклад ОСОБА_1 - 7000 грн.

У довідці Радехівського відділу ДВС у Шептицькому районі Львівської області №8268 від 13 березня 2025 року зазначено, що у відділі не перебуває на виконанні виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , 1984 р.н. (а.с.26).

Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому відповідно до вимог ст. 12, 229 ЦПК України ці докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Позиція суду

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Норми права, які застосував суд, та мотивована оцінка наведених сторонами аргументів

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Суд відзначає, що батьки мають рівні обов`язки щодо виховання та утримання дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою або шлюб між ними розірвано, а також незалежно від того, чи проживають батько чи мати разом з дітьми або окремо від дитини, що визначено ст. 141 Сімейного кодексу України.

Згідно із ч. 4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

На підставі ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

А тому, з вищевказаного слідує, що встановлення факту утримання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним з батьків батьківських обов`язків.

Також, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У позовній заяві позивач покликається на те, що він не може подати до пакету документів про надання відстрочки свідоцтво про шлюб з біологічною матір`ю старшої дитини, оскільки шлюб між ними розірваний. Неможливо також подати і рішення суду про стягнення аліментів та рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, оскільки такі позови не подавались та рішення судом не приймались.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15ЦК Українипередбачено,що кожнаособа маєправо назахист свогоцивільного правау разійого порушення,невизнання абооспорювання,а такожна захистсвого інтересу,який несуперечить загальнимзасадам цивільногозаконодавства.Порушення правапов`язанез позбавленнямйого суб`єктаможливості здійснити(реалізувати)своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходить із того, що позивач у позовній заяві не зазначив обставин, які підтверджували б наявність порушення його права та/або законного інтересу невизнанням відповідачем факту утримання сина батьком.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (постанова від 28 вересня 2021 року у справа № 761/45721/16-ц, провадження № 14-122цс20).

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 450/2875/19, провадження № 61-5051св22.

Надавши оцінку предмету й підставам заявленого позову, наданим позивачем доказам, установивши фактичні обставини спору, суд вважає, що позивач у позовній заяві не зазначив обставин, які підтверджували б наявність порушення його права та/або законного інтересу невизнанням відповідачем факту утримання сина позивачем.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (пункт 44 постанови Верховного Суду від 30 квітня 2024 року).

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову з указаної вище підстави.

Щодо розподілу судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача не стягуються судові витрати, а саме судовий збір, який був сплачений позивачем для подачі позову до суду.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76 - 78, 80 - 82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України; на підставі ст. 55 Конституції України; ст. 15 ЦК України; ст. 141, 155, 157, 164 СК України; ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», суд

у х в а л и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Лопатинської селищної ради, про встановлення юридичного факту - відмовити.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони та інші учасники у справі

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Мидзка Роман Володимирович, адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:орган опікита піклуванняЛопатинської селищноїради,код ЄДРПОУ04369819;юридична адреса:80261,Львівська область,Шептицький район, селище Лопатин, вулиця Центральна, 15а.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 11 липня 2025 року.