Постанова від 18.06.2025 по справі 910/5012/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5012/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Шапка І.М.,

Київської міської ради - Поліщук М.В.

Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву

та експлуатації гаражів, автостоянок

для зберігання транспортних засобів громадян

Деснянського району міста Києва «Облік» - ОСОБА_1, ОСОБА_3,

Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - Геращенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Київської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 (у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. (головуючий), Тищенко О.В., Тищенко А.І.)

у справі № 910/5012/23

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

до Київської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Київської міської ради - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація),

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Київської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік» (далі - ОК «Облік»), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі м. Києва»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,7342 га по вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005), укладений між Київською міською радою та ОК «Облік», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі 27.12.2022 за № 4680;

- зобов`язати ОК «Облік» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7342 га по вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005) у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Київської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що земельна ділянка передана ОК «Облік» з порушенням вимог земельного законодавства не на конкурентних засадах.

Оскільки, на підставі незаконного рішення між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, такий договір підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва у стані, придатному для її подальшого використання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у квітні 2025 року Київська міська рада та ОК «Облік» подали касаційні скарги, у яких, з урахуванням нових редакцій касаційних скарг, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 залишити в силі.

Крім того, ОК «Облік» подав заяву в порядку частини 7 статті 129 ГПК щодо судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5012/23 за касаційними скаргами Київської міської ради та ОК «Облік» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.06.2025.

Київська міська прокуратура у відзивах на касаційні скарги зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що за актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 29.12.1998 № 412, затвердженим директором ДКП «Київелектротранс», в експлуатацію прийнято автостоянку № 4 на вул. Бальзака, 77 у Ватутінському районі (на даний час Деснянський) міста Києва, у складі: контрольно-пропускного пункту, металевої та залізобетонної огорожі, щебеневого покриття для паркування транспорту, залізобетонних опор освітлення.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380-1/1814 затверджено проект відведення земельних ділянок Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) на вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м. Києва, розроблений ОВ «ТРАНСПРОЕКТ», за якими було сформовано 16-ть земельних ділянок загальною площею 13,62 га, у тому числі і спірну.

За технічною документацію (геодезичні роботи) по перенесенню в натуру (на місцевість) зовнішніх меж та складання договору короткострокової оренди для передачі земельних ділянок Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) на вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м. Києва , коди ділянок 8000000000:62:701:0002-0003, 0000:62:701:0005-0009, 8000000000:62:701:0017-0019, 0000:62:701:0025-0030, уточнені та визначені в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок, які були сформовані ПРОЕКТОМ 2002, у тому числі земельної ділянки № 4 (земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:701:0005, площею 0,7342 га).

На підставі рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 380-1/1814 між Київською міською радою та Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки від 16.12.2003, зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів 16.12.2003 за № 12-6-00099, за яким Деснянській районній у м. Києві державній адміністрації надано в оренду земельну ділянку площею 0,7342 га, для експлуатації та обслуговування автостоянок № 4 на вул. Оноре де Бальзака вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина - Осокорки) у Деснянському і м. Києва.

Згідно із відомостями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.12.2022 № НВ-9906569372022 на підставі документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої ФОП Фалько І.Ю., 02.06.2020 у Державному земельному кадастрі проведена державна реєстрація ділянки кадастровий номер 8000000000:62:701:0005, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Державна реєстрація зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОК «Облік» код - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, для експлуатації та обслуговування автостоянки за наведеною адресою, розробленої ФОП Фалько І.Ю. в 2017 році.

Також судами установлено, що 10.11.2015 між громадянином України ОСОБА_1 (продавець) та громадянином України ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу гаража, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курило Я.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1816, за умовами якого продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця гараж № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі міста Києва "Облік", що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Бальзака, 77 А. Гараж, що відчужується за даним договором, загальною площею 77,00 кв. м (пункт 1, 3).

Право власності продавця на гараж підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28.10.2015 № 46512121.

Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна, що передається як пайовий внесок члена (засновника) ОК «Облік» від 16.08.2016 громадянин України ОСОБА_2 передав нерухоме майно: гараж загальною площею 77,00 кв. м, що знаходиться за адресою: ОК «Облік», 02232, Україна, м. Київ, вулиця Бальзака, будинок 77-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 761679480000, а ОК «Облік» прийняв у власність це нерухоме майно шляхом внесення пайового внеску члена (засновника).

25.08.2016 зареєстровано право власності ОК «Облік» на гараж, загальною площею 77,00 кв. м, за адресою: м. Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 77-А , який розташований на земельній ділянці: кадастровий номер 8000000000:62:701:0005, цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, площа 0,7342 га, що підтверджено витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.03.2023.

За інформацією з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (витяг № НВ-9906569372022 від 23.12.2022) право власності Київської міської ради на земельну ділянку: загальною площею 0,7342 га, місце розташування: вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі міста Києва ; кадастровий номер: 8000000000:62:701:0005; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку , енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки) зареєстровано 02.06.2020.

Рішенням Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вулиці Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі міста Києва» вирішено: передати ОК «Облік», за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,7342 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005) для експлуатації та обслуговування автостоянки (код виду цивільного призначення - 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) на вулиці Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2016, номер запису про право власності 16151015) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, справа №334469953).

27.12.2022 між Київською міською радою (орендодавець) та ОК «Облік» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О., зареєстрований в реєстрі за №4680.

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 09.12.2021 №3981/4022 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: - кадастровий номер - 8000000000:62:701:0005; - місце розташування - вул.. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі міста Києва; - категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; - цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки); - розмір (площа) 0,7342 га. Договір укладено на 15 років (пункт 3.1 договору).

Прокурор звернуся до суду з позовом в інтересах держави про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.12.2022, укладеного між відповідачами, та зобов`язання ОК «Облік» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7342 га по вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005) у стані, придатному для її подальшого використання.

Прокурор в обґрунтування вимог послався на обставини надання у користування ОК «Облік» земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства - без дотримання процедури проведення земельних торгів, а також за обставин того, що площа земельної ділянки, яку передано кооперативу в оренду, значно перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташовано.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що за встановлених у справі обставин спірна земельна ділянка передавалася для експлуатації та обслуговування автостоянки із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04), а не для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів дорожнього сервісу. Земельна ділянка як об`єкт цивільних прав сформована саме площею 0,7342 га з присвоєнням кадастрового номеру 8000000000:62:701:0005, і саме на цій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить на праві власності ОК «Облік», що обґрунтовано дає підстави останньому набути право оренди на підставі частин 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК); передача в оренду спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки не суперечить її цільову призначенню. Прокурором належними доказами не доведено порушення Київською міською радою принципу раціонального використання землі у зв`язку з наданням земельної ділянки надмірною площею та для цілей, які не відповідають її функціональному призначенню.

Прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання ОК «Облік» земельної ділянки у меншому розмірі, не зазначено норми права, що не враховані Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення обрахунку площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, що має визначатися, виходячи з площі нерухомого майна, функціонального використання та інших умов відповідно до норм містобудування та санітарних норм і правил, яка на думку позивача є завищеною, і повинна обчислюватись в конкретно зазначеному випадку.

Прокурором не надано доказів відсутності законних прав на нерухоме майно у ОК «Облік», а питання самочинності збутового об`єкта не є предметом судового розгляду.

Позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки ОК «Облік», яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави.

Оскільки на земельній ділянці розміщене нерухоме майно ОК «Облік», тому вимога про повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для подальшого використання стан порушує право власності відповідача на нерухоме майно, отже, за висновками суду першої інстанції, зазначене свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належного ОК «Облік» нежитлового приміщення (гаража) та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування земельною ділянкою у попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування автостоянки без проведення аукціону свідчить про порушення Київською міською радою положень статей 120, 124, 134, 135 ЗК.

Оскільки рішення Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки є незаконним, то, за висновками суду апеляційної інстанції, договір, який укладений на виконання такого рішення, підлягає визнанню недійсним на підставі чинного законодавства.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, свідчить про обґрунтованість вимог прокурора про зобов`язання ОК «Облік» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7342 га по вул. Оноре де Бальзака, 77-а у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005) у стані придатному для її подальшого використання.

У поданій касаційній скарзі Київська міська рада в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначила, зокрема, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК, положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки судами не враховано, що у разі задоволення позову матиме місце надмірне втручання у права відповідача-2 на мирне володіння майном; не враховано, зокрема, висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

Судом апеляційної інстанції не враховано позиції Верховного Суду щодо застосовування статей 16, 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) , які викладені, зокрема, у постановах Великої Палата Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, стосовно того, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 15.01.2025 № 922/2896/20, 21.11.2024 № 910/10986/18, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20). Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Скаржник також зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що розташування на спірній земельній ділянці належного обслуговуючому кооперативу нерухомого майна, зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 134 ЗК, та виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки, що спростовує помилкові доводи прокурора про протилежне. Прокурором належними доказами не доведено порушення Київською міською радою принципу раціонального використання землі у зв`язку з наданням земельної ділянки надмірною площею та для цілей, які не відповідають її функціональному призначенню. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

У поданій касаційній скарзі ОК «Облік» в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не застосував до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, не навів обґрунтування щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном, принципу належного урядування, у тому числі стосовно того, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. При цьому суд апеляційної інстанції не враховав висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.05.2022 у справі № 916/731/21, від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 05.07.2023 року у справі 912/2797/21.

Скаржник зазначає, зокрема, що задоволення позовних вимог прокурора щодо скасування рішення, прийнятого Київською міською радою 09.12.2021 № 3981/4022, в якому не було встановлено факту самочинного будівництва (хоча мало бути встановлене, однак такого зроблено не було через допущену помилку держави), свідчить про виправлення такої помилки за рахунок ОК «Облік», що в свою чергу є надмірним тягарем для відповідача. Доводи позивача про те, що нерухоме майно ОК «Облік» є об`єктом самочинного будівництва є необґрунтованими, а судом не прийнято жодного висновку про наявність у нерухомого майна ознак самочинного будівництва.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини 2 статті 134 ЗК та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19. Також, скаржник зазначає, що наразі жодним нормативним актом, який регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не унормовано, що при розробленні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами необхідності використання ОК «Облік» земельної ділянки у меншому розмірі, не зазначено норми права, що не враховані Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення обрахунку площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомого майна, що має визначатися, виходячи з площі нерухомого майна, функціонального використання та інших умов відповідно до норм містобудування та санітарних норм і правил, яка, на думку позивача, є завищеною і повинна обчислюватись в конкретно зазначеному випадку.

Скаржник зазначає, що задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки у стані, придатному для її подальшого використання, призведе до знищення побудованого у законний спосіб та введеного в експлуатацію нерухомого майна та порушення прав ОК «Облік», яке було побудоване на земельній ділянці, що була відведення КП «Київелектротранс» саме для цих цілей.

За доводами скаржника, прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, що не було враховано судом апеляційної інстанції з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 ЗК, передбачає, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою (частина 1).

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (частина 1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3).

Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 134 ЗК не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, відповідно до наведених норм незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається у випадку, зокрема, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів (такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, на які послалися скаржники в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а також у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 09.10.2024 у справі № 916/3287/23, від 27.11.2024 у справі № 911/2732/23, від 02.04.2025 у справі № 922/3614/21).

Такі положення законодавства спрямовані на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у статті 120 ЗК та статті 377 ЦК.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК (у редакції, чинній на час набуття ОК «Облік» права власності на майно, розташоване на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК (у відповідній редакції), відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

Отже, якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою такої ж площі, як у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України) та на тому ж самому юридичному титулі.

Натомість норма частини 2 статті 120 ЗК не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/461/21, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належного ОК «Облік» нежитлового приміщення (гаража) та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування земельною ділянкою попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки без проведення аукціону свідчить про порушення Київською міською радою положень статей 120, 124, 134, 135 ЗК, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання ОК «Облік» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,7342 га по вул. Оноре де Бальзака, 77-А у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0005) у стані, придатному для її подальшого використання.

Проте таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цієї справи.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10. 2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Водночас, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 24.05.2022 у справі № 916/731/21, на яку послався ОК «Облік» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення).

При цьому рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються (подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1014/20).

Проте суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, встановивши наявність у держави права вимагати повернення земельної ділянки, що є предметом оренди за договором, який визнаний недійсним у судовому порядку з огляду на доведену незаконність і безпідставність передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності без дотримання процедури проведення земельних торгів, що передбачено у чинному законодавстві України, не застосував до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідну практику ЄСПЛ, незважаючи на те, що відповідач ОК «Облік» заперечував проти задоволення позову, посилаючись на наявність у нього права на користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що за актом про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 29.12.1998 № 412, затвердженим директором ДКП «Київелектротранс», в експлуатацію прийнято автостоянку № 4 на вул. Бальзака, 77 у Ватутінському районі (на даний час Деснянський) міста Києва, у складі: контрольно-пропускного пункту, металевої та залізобетонної огорожі, щебеневого покриття для паркування транспорту, залізобетонних опор освітлення.

ОК «Облік», заперечуючи проти позову, доводив, що на земельній ділянці, яка передана йому в оренду на підставі рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3981/4022, наявне нерухоме майно, яке введено в експлуатацію як об`єкт закінченого будівництва площею 6300 кв. м на 223 машиномісць.

Водночас у матеріалах справи наявна копія заяви ОК «Облік», реєстраційний номер 334469953 від 20.08.2021 (т.6 а.с. 13), у якій ОК «Облік» просив Київську міську раду видати рішення про передачу в оренду земельної ділянки на 15 років під існуючу автостоянку за адресою м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 77-А.

Так, у постанові Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 925/1225/20, на яку послався ОК «Облік» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, наведено висновки, за якими за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади; наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». ЄСПЛ також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.

У справі «Федоренко проти України» Суд акцентує увагу на тому, що, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

У справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» (рішення від 23.10.1991) ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986).

Відповідно до пункту 71 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20.10.2011 ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наведеним доводам ОК «Облік», наявним у матеріалах справи доказам та не застосував до спірних правовідносин практику ЄСПЛ щодо Першого протоколу до Конвенції, принципу належного урядування та правомірного очікування відповідача при зверненні до органу місцевого самоврядування з питання отримання в оренду земельної ділянки під існуючу автостоянку.

Тобто наведене вище свідчить, що, розглядаючи позовні вимоги, направлені на позбавлення відповідача права на мирне володіння майном, суди мають встановити порушення або відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у разі задоволення таких вимог та встановити, чи не було порушено принцип належного урядування за обставин, які встановлені судом.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, зазначене не врахував і, незважаючи на доводи відповідача ОК «Облік» під час розгляду справи щодо зазначених обставин, не встановив і в судовому рішенні не мотивував порушення/відсутність порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та принципу належного урядування.

У поданій касаційній скарзі ОК «Облік» обґрунтовує свої доводи щодо незаконності висновків суду апеляційної інстанції, посиланням на порушення цим судом статті 1 Першого протоколу до Конвенції та принципу належного урядування.

Разом із тим, оскільки такі обставини судом апеляційної інстанції не були встановлені, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити застосування судом апеляційної інстанції положень Конвенції та практики ЄСПЛ за обставинами справи, яка розглядається.

Водночас суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про зобов`язання ОК «Облік» повернути територіальній громаді міста Києва спірну земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання, не врахував, що, як зазначено вище, є прийнятий в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт - автостоянка за наведеною адресою, а тому не визначив, в якому саме стані має бути повернута власнику спірна земельна ділянка.

Крім того, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосовування статей 16, 21 ЦК, які викладені, зокрема, у постановах Великої Палата Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, на які послалася Київська міська рада в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, стосовно того, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), на які послалася Київська міська рада в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, наведення мотивів щодо відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір відповідно до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суд апеляційної інстанції не здійснив, фактично не дослідив у повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Ураховуючи викладене, під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права, а також правових висновків Верховного Суду не врахував, у зв`язку із чим оскаржуване рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

У зв`язку з наведеним, скаржниками доведено підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Київської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Облік» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 у справі № 910/5012/23 скасувати.

3. Справу № 910/5012/23 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко