Господарський суд черкаської області
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/626/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Ялов О.О. - адвокат за ордером;
від третьої особи Сігал Ю.О. - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплект" ( м. Київ) до товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Атлантик Україна" (с. Лебедин, Звенигородський район, Черкаська область) про визнання недійсними окремих положень договорів позики
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позов про визнання недійсними окремих положень договорів позики з вимогами:
- пункт 7.3. договору позики № ФД06/21 від 02.06.2021, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплект" та приватним акціонерним товариством "Київ - Атлантик Україна", включаючи підпункти 7.3.1. та 7.3.2. - визнати недійсними;
- пункт 7.3. договору позики № ФД08/21 від 17.08.2021, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплект" та приватним акціонерним товариством "Київ - Атлантик Україна", включаючи підпункти 7.3.1. та 7.3.2. - визнати недійсними.
Даними пунктами визначено розмір плати позичальника за користування чужими грошовими коштами за період порушення строку повернення позики.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судове засідання не з`явився, явка обов`язковою не визнавалась. Відмови від позову суду не подано.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та просить суд відмовити позивачу з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 68-73), зокрема враховуючи відсутність порушеного права у позивача спірними пунктами Договору.
Всі документи з процесуальних питань та докази, які були подані сторонами в ході розгляду справи суд приєднав до її матеріалів на підставі ст. 2 ГПК України для забезпечення повного і всебічного з`ясування обставин справи і прийняття обґрунтованого рішення.
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити повністю виходячи з наступного:
За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Отже у даній категорії спору позивач має довести порушення спірними положеннями договорів вимог чинного законодавства та одночасно наявність свого порушеного права.
У постанові Великої Палати ВС від 14 грудня 2021 року по справі №?9901/383/21 викладено позицію, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, крім порушення закону позивач має в сукупності довести власне порушене право. За недоведеності одного з цих елементів позов не підлягає до задоволення. При цьому порушення права має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Права та інтереси, які є не є індивідуально вираженими (абстрактними) не підлягають судовому захисту.
Сторонами не заперечено, що 02.06.2021 між приватним акціонерним товариством "Київ-Атлантик Україна", що є правопопередником товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Атлантик Україна" (далі - Позикодавець, відповідач у справі), та товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" (далі - Позичальник, позивач у справі було укладено Договір позики № ФД06/21 ( а.с. 17), у відповідності до якого керуючись ст. ст. 1046-1053 ЦК України Позикодавець надає у власність Позичальнику грошові кошти (далі -Позика), які за цим Договором є національною українською валютою - гривнею, а Позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів та сплатити проценти, неустойку, штрафні санкції в порядку, на умовах та в строки (терміни), визначених цим Договором ( п. 1.1. договору).
Позика надається в національній валюті України в розмірі 14 000 000 (чотирнадцять мільйонів) гривень 00 коп., а Позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики ( п. 2.1.договору).
Позичальник зобов`язується повернути надану Позику до 16 червня 2021 року включно ( п. 4.1. договору).
17.08.2021 між тими ж сторонами було укладено Договір позики №ФД08/21 ( а.с. 18), за умовами якого Відповідачем були надані Позивачу грошові кошти у розмірі 3 330 712,50 грн. (що на день укладення було еквівалентно 125 000,00 доларів США) (п. 2.1. договору) зі строком повернення до 01.09.2021 року включно (п. 4.1. договору).
З боку відповідача обидва договори позики виконані, що не заперечено позивачем.
Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Між сторонами у справі виникли права і обов`язки на підставі укладених договорів позики, що за своєю правовою природою є договорами фінансової поворотної допомоги.
Сторони не доводять, що між ними було фактично укладено інші договори, ніж позика.
Позивач отримання коштів позики не заперечив.
Позивач не доводить, що на момент укладення обох договорів позики він помилявся у природі договорів, у власних зобов`язаннях, укладав ці договори під тиском чи до нього було застосовано обман.
Суд вбачає, що до моменту настання кінцевого строку платежу за обома договорами позики, позивач не ставив під сумнів законність та дійсність всіх істотних умов цих договорів, в т.ч. і тих, за якими виник спір.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналізуючи зміст укладених між сторонами договорів позики, суд зазначає таке.
Відносини щодо договорів позики регулюються нормами ЦК України (статтями 1046-1053) та з принципом застосування свободи договору передбаченого статтею 627 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В справу не подано доказів повної сплати позивачем боргу на користь відповідача за обома договорами позики.
Спір між сторонами виник вже в період прострочення виконання зобов`язання.
За загальним правилом. виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Безпосередньо Законом України «Про іпотеку» та Цивільним кодексом України визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до часу припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов`язання.
Суб`єктами іпотечних правовідносин Закону України «Про іпотеку» визначає іпотекодавця та іпотекодержателя. Відповідно до визначень, що містяться в статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержателем є кредитор за основним зобов`язанням. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.
На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Концерн Комплекс" по поверненню позик за обома вказаними Договорами позики, між ОСОБА_1 (далі - Іпотекодавець, третя особа у справі) та приватним акціонерним товариством "Київ-Атлантік Україна" (далі - Іпотекодержатель, відповідач у справі) було укладено:
1)договір іпотеки від 02.06.2021 (а.с. 19-22), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 739 (далі - Договір іпотеки № 739), предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 402,3 кв. м., житловою площею 185,6 кв.м..;
2)договір іпотеки, від 18.08.2021 (а.с. 23-26) посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1179 (далі - Договір іпотеки № 1179), предметом якого є та сама квартира.
Доказів видання недійсними цих договорів суду не подано.
За доводами відповідача, в даний час ним звернуто стягнення на квартиру третьої особи, яка є предметом іпотеки та забезпеченням повернення обох позик.
Відповідач не вказав на причини непроведення повного розрахунку із позивачем за позиками, які б упередили звернення стягнення на предмет забезпечення та виникнення спорів.
В справу подано копію позову відповідача до третьої особи ОСОБА_1 для звернення стягнення на предмет іпотеки за обома договорами позики № ФД06/21 та № ФД08/21 (а.с. 27).
Сторонами не спростована інформація з позову, що попередньо укладені між відповідачем та ТОВ "ФК "Геліос" договори уступки прав вимоги по вказаних договорах позики та іпотеки були визнані недійсними рішенням Господарського суду м. Києва від 30.01.2024 у справі № 910/9857/23.
За наслідками виконання рішення відповідач відновив за собою всі права позикодавця та іпотеклержателя.
Відповідач також 30.10.2023 провів реєстрацію припинення ПрАТ "Київ-Атлантик Україна" (код 22929481) та був перетворений у ТОВ "Київ-Атлантик Україна" (код 22929481), яка стала повним правонаступником прав та обов`язків припиненої юридичної особи (про це також вказано у відзиві на позов).
Належність відповідача, як кредитора, у спірних правовідносинах позики, позивачем не заперечена.
У відповідності до п. 7.2. обох договорів позики, у випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Водночас відповідно до пункту 7.3. Договорів позики у разі порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого п. 4.1. Договору, позикодавець має право нарахувати і вимагати оплати позичальником відсотків відповідно до ст. 536 ЦК України в наступному розмірі:
- 50% річних від суми позики - за кожний день прострочення повернення позики починаючи з першого дня прострочення до 16.09.2021 року включно ( п. 7.3.1. договорів позики);
- 25% річних від суми позики - за кожний день прострочення повернення позики починаючи з 17.09.2021 року до дня фактичного повернення позики в повному обсязі (п. 7.3.2. договорів позики).
Умовами цих пунктів сторонами було погоджено, що проценти за користування грошовими коштами за ст. 536 ЦК України позичальник сплачує за період прострочення повернення позики.
Як зазначає позивач у позовній заяві із посиланням на висновки постанови у справі №922/3578/18, що розглянута Об`єднаною палатою КГС ВС, на його думку умови пунктів 7.3.1. та 7.3.2. Договорів позики суперечать нормам чинного законодавства та положенням ст. 61 Конституції України. Позивач вважає, що цими пунктами встановлюється подвійна відповідальність у вигляді неустойки за одне й те саме порушення, оскільки їхнє нарахування по ст. 536 ЦК України «за кожний день прострочення» за своєю суттю є пенею, а пеня вже передбачена пунктом 7.2. Договорів позики за прострочення розрахунків.
Вважаючи такі положення Договорів позики протиправними, позивач звертає увагу суду на наступне:
аналіз положень Спірних пунктів (7.3.1. та 7.3.2.) обох договорів позик свідчить, що за своїм змістом та способом обчислення останні підпадають під визначення пені згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, та не можуть вважатися платою за користування чужими коштами по ст. 536 Цивільного кодексу України;
передбачений Спірними пунктами договорів позик (7.3.1. та 7.3.2.) механізм нарахування штрафних санкцій (за кожний день прострочення виконання зобов`язання) є характерною ознакою пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання;
враховуючи, що пунктом 7.2. Договорів позики вже була передбачена пеня, встановлення Спірними пунктами додаткових нарахувань, які за своєю правовою природою також є пенею, це призводить до подвійної юридичної відповідальності у вигляді неустойки за одне й те саме порушення, що прямо суперечить статті 61 Конституції України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що спірними пунктами договорів позики передбачено нарахування саме відсотків річних від суми позики 50% річних (п. 7.3.1.) та 25% річних (п. 7.3.2.) за різні самостійні періоди прострочення повернення позик.
Формулювання спірних пунктів договорів позики (7.3.1. та 7.3.2.) якраз таки і передбачають плату за користування коштами у процентах річних (50% річних та 25% річних відповідно), а не у процентах за один день прострочення. При цьому, такі формулювання, використані в спірних пунктах договорів позики, в жодному разі не змінюють методику розрахунку плати за користування коштами чи спосіб її обчислення. При розрахунку процентів річних буде задіяно кількість днів прострочення, які окремо і складають кожен день прострочення.
Відповідач для доведення математичного способу обрахунку платежів за спірними пунктами надав розрахунок боргу до справи № 910/4765/25 (а.с. 99).
За змістом постанови у справі №922/3578/18, що розглянута Об`єднаною палатою КГС ВС, суд касаційної інстанції виявив, що існують різні підходи до тлумачення та застосування ст. 536 ЦК України у разі визначення у договорі плати у відсотках за кожен день прострочки: в одному випадку таку умову договору трактують як пеню, в іншому як міру відповідальності відповідно до ст. 625 ЦК України. Тож справа була передана Об`єднаній палаті задля вирішення питань: чи важливий порядок нарахування відсотків (враховуючи, що ст. 536 ЦК України він не визначений, а в ст. 625 визначений як відсотки річних) та чи працює в цьому випадку свобода договору?
У цій справі позивач просив стягнути основний борг, 2 % від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами та інфляційні втрати.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
З огляду на те, що апеляційним судом неправильно розраховано розмір санкції за невиконання грошових зобов`язань, як пені за період з 22.03.2018 по 19.12.2018, Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає правильним здійснити перерахунок пені в межах подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.
Отже в цій справі остаточно суд заявлені відсотки за користування чужими коштами стягнув як пеню.
Суд звертає увагу сторін, що згідно сталої судової практики, якщо б позивач додатково до стягнення відсотків річних заявив пеню і вказав щодо них однаковий спосіб обрахунку, це було б визнано подвійним стягненням, і виходячи з вищевикладеного висновку ВС, було б стягнуто щось одне: або пеня, або відсотки за користування чужими коштами, які виглядають як пеня за способом нарахування через застосування самостійної оцінки судом правової природи платежу і способу його нарахування.
Отже всі питання по підставності стягнення визначених договорами нарахувань за неповернення позик, розмір стягнень, способів їх нарахування, стягнення лише одного нарахування замість двох та всі інші питання щодо правомірності застосування санкційних нарахувань, мають вирішуватися тим судом, який проводить стягнення.
З цього випливає висновок, що саме при вирішенні цього питання суд і має витлумачити зміст та співвідношення всіх умов договору щодо нарахувань за прострочення повернення позик.
Такі вади договорів (подібність формулювання і підміна правової природи пені на користування грошовими кошами чи на 3% річних) мають оцінюватися при фактичному стягненні (в сукупності та порівнянні формулювань умов договору) для усунення подвійної майнової відповідальності, на що суд має дискрецію.
Тому, на думку суду, при можливості застосування судом такого підходу до стягнення санкційних платежів, умови договорів (з вадами формулювання і підозрою на подвійну майнову відповідальність) самі по собі не свідчать про їх недійсність чи нікчемність.
Позивач просить визнати недійсними лише певні пункти Договорів позики, а саме пункти 7.3.1. та 7.3.2., не зачіпаючи дійсності решти їх положень.
Позивач вважає, що їх застосування Відповідачем може призвести до істотного порушення майнових прав Позивача.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У силу приписів статті 215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Однак матеріалами справи підтверджено, що станом на час вирішення даного спору, відповідач заявив позов про стягнення боргу за позиками і всіх нарахувань за прострочення не до позивача, а до іпотекодавця - третьої особи ( ОСОБА_1 ) - а.с. 27 -- способом звернення стягнення на квартиру цієї особи.
Отже на даний час у позивача нема ніякого індивідуального порушеного права, яке могло б бути захищеним та відновленим поданим позовом.
Іншої події, яка б спонукала позивача подавати свій позов - з матеріалів справи не вбачається і це визнається позивачем у письмових поясненнях (а.с. 107).
Суд не враховує доводи позивача про майбутню можливість стягнення третьою особою з позивача боргу (який відповідач ніби невірно рахує ) за регресом, бо захисту підлягає реально порушене право, яке має існувати на момент виникнення спору, на час розгляду справи та на час прийняття рішення у ній судом. За результатами вирішення спору порушене право має ще й ефективно відновлюватися, чого позивач не досягає у заявленому спорі.
До моменту подачі позову до третьої особи позивач взагалі не вважав своє право порушеним спірними умовами договорів позики, які уклав добровільно за всіма істотними умовами і не доказує протилежного.
Позивач не повернув суми позики у визначений договорами строк (і не пояснює причини такої своєї поведінки), що могло б нівелювати всі загрози порушення майнових прав позивача.
Отже фактично заявленим позовом позивач захищає не свої права, а майнові права третьої особи, на що у нього немає права за законом.
При цьому в справу не подано доказів, що третя особа вважає свої права порушеними невірними розрахунками боргу, для стягнення якого відповідачем звертається стягнення на її квартиру в окремій судовій справі № 910/4765/25.
За правилами ст. 39 ЗУ "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема,. загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Це не забороняє відповідачу-іпотекодавцю у таких спорах подавати суду власні заперечення проти правильності нарахування боргу, який буде погашено за рахунок іпотечного майна і висунути проти стягувача всі заперечення про подвійну відповідальність, що має оцінити суд, який звертає стягнення.
Також позивач є третьою особою у справі № 910/4765/25 (а.с. 27) і має повне право подати власні розрахунки всіх складових боргу і свої заперечення проти застосування подвійної відповідальності, які має врахувати суд при визначенні остаточного розміру заборгованості для звернення стягнення на предмет іпотеки.
З підстав викладеного, оцінивши наявні у справі докази у сукупності із встановленими обставинами взаємовідносин сторін, суд вважає, що спірна ситуація (в якості єдиного належного способу захисту) взагалі не потребує визнання пунктів договору недійсними. Суд обґрунтував, що їх правильне застосування оцінюється судом при визначенні конкретної суми стягнення у відповідному спорі. Тим самим є не доведеною незаконність спірних частин договору вимогам чинного законодавства. Позивачем також не доведено власного реально порушеного індивідуального права або законного інтересу у правовідносинах, на захист якого подано позов, оскільки позов фактично подано на захист прав третьої особи.
За недоведеністю позовних вимог у позові слід відмовити повністю.
У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати згідно ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України суд, -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 11 липня 2025 року
Суддя Н.М. Спаських
Суд | Господарський суд Черкаської області |
Дата ухвалення рішення | 07.07.2025 |
Оприлюднено | 14.07.2025 |
Номер документу | 128801614 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Інші справи позовного провадження |
Господарське
Господарський суд Черкаської області
Спаських Н.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні