Ухвала від 10.07.2025 по справі 390/807/22

УХВАЛА

10 липня 2025 року

м. Київ

справа № 390/807/22

провадження № 61-8567ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард», яка подана адвокатом Грищенюком Дмитром Ігоровичем, на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 липня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку, заборгованості за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Агрохолдинг Авангард» в особі філії «Кіровський» ПАТ «Агрохолдинг Авангард» про визнання протиправним та скасування наказу № 33-к від 15 червня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 », стягнення середнього заробітку з 23 березня 2021 року, заборгованості за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, що 24 травня 2017 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу охорони до 06 травня 2019 року. Свої посадові обов`язки виконував сумлінно та належним чином. 06 травня 2019 року йому вручили наказ № 172-к про звільнення. Зазначений наказ був скасований рішенням суду від 23 березня 2021 року, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції. Рішення суду від 23 березня 2021 року допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один календарний місяць. Однак позивача з часу ухвалення рішення суду фактично до роботи не допустили і лише 13 травня 2021 року йому нарахували для виплати заробітну плату за червень 2019 року.

14 травня 2021 року на підприємстві змінено штатний розпис та встановлений новий посадовий оклад начальника відділу охорони. Одночасно позивача відправили на простій з оплатою 2/3 від посадового окладу. Надалі його звільнили через скорочення чисельності та штату працівників. Проте позивач вважає, що таке звільнення відбулось з грубим порушенням процедури звільнення, оскільки на час звільнення відповідач не запропонував йому іншу посаду, а тільки посилався на наказ центрального офісу, який позивачу на ознайомлення не надавали.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ директора Філії «Кіровський» ПАТ «Агрохолдинг Авангард» № 33-к від 15 червня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Філії «Кіровський» ПАТ «Агрохолдинг Авангард».

Стягнено з ПАТ «Агрохолдинг Авангард» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня 2022 до 03 липня 2024 року в розмірі 41 200,35 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

04 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ПАТ «Агрохолдинг Авангард» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідач не запропонував позивачу наявні вакансії, чим порушив вимоги частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України. Проте, відповідач зазначав, що наявні вакантні посади («менеджер із збуту», «експедитор транспортний») не могли бути запропоновані позивачу, оскільки його кваліфікація (відсутність відповідного напрямку підготовки та вищої освіти) не відповідала необхідним критеріям. Суди, незважаючи на детальні аргументи відповідача щодо невідповідності кваліфікації позивача наявним вакансіям, не надали належної оцінки цим обставинам та не врахували, що обов'язок працевлаштування не є безумовним і залежить від відповідності працівника кваліфікаційним вимогам вакантних посад. Суди помилково зазначили послались на наявність у позивача переважного права на залишення на роботі, що не враховано відповідачем. Суди у мотивувальній частині рішення посилалися на накази №30-к від 17 травня 2021 року та № 29-к від 14 травня 2021 року, а також повідомлення від 14 травня 2021 року, хоча ці документи були визнані судом першої інстанції неналежними доказами під час дослідження матеріалів справи 03 липня 2024 року. Крім того, суди в оскаржуваних рішеннях посилались на відповідь Південно-Східного Міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці № ПС/1/143-ЗВ-23 від 19 січня 2023 року, яка була відхилена судом та не долучалася до матеріалів справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі

№ 10- р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку, заборгованості за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що справа оскаржується до Верховного Суду згідно підпункту а) в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, зокрема якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, має значний суспільний інтересабо виняткове значення для заявника, посилаючись на те, що апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, допустив невірне застосування норм матеріального права та не врахував правові висновки Верховного Суду, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у трудових спорах. Рішення судів нижчих інстанцій ґрунтуються на грубих порушеннях норм процесуального права, що суттєво вплинуло на результат розгляду справи та порушило право відповідача на справедливий судовий розгляд.

Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, чому саме ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес і в чому проявляється виняткове значення саме цієї справи для заявника. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для відповідача.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ПАТ «Агрохолдинг Авангард» подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 липня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 травня 2025 року у справі № 390/807/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко