Постанова від 14.07.2025 по справі 918/307/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 року Справа № 918/307/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

без виклику учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25

за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 у справі №918/307/25 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" 61 952,03 грн пені, 28 168,88 грн штрафу та 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем поставки товару згідно Договору №53-122-01-22-11909 від 31.03.2022, що є підставою для застосування до останнього господарських санкцій, обумовлених п. 9.1 Договору, та стягнення з відповідача 123 904,06 грн пені та 56 337,75 грн штрафу за порушення строків поставки товару згідно Договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022. Також місцевий господарський суд скористався правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та зменшив розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), яка підлягає стягненню з відповідача на 50 %, а саме: до 61 952,03 грн пені (при заявлених 123 904,06 грн) та до 28 168,88 грн штрафу (при заявлених 56 337,75 грн).

Додатковим рішенням Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Вказане додаткове рішення мотивоване тим, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, відповідно, аналогічний підхід застосовується до розподілу інших судових витрат, в тому числі щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" звернулося до суду із апеляційною скаргою через систему Електронний суд, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області в частині задоволених позовних вимог (61 952,03 грн пені, 28 168,88 грн штрафу та 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору) змінити. Зменшивши розмір штрафних санкцій до 1723,38 грн (в т. ч. 1150,08 грн пеня, 573,30 грн штраф), зменшити розмір судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. Скасувати додаткове рішення від 10.06.2025. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:

- позивач не надав суду аргументованих пояснень щодо причин підготовки ним як замовником закупівлі тексту договору для укладання лише 31.03.2022, як і доказів того, що така затримка обумовлена неправомірною поведінкою Постачальника (Відповідача);

- до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. Однак жодної вимоги до часу пред`явлення позову позивачем не пред`являлось, в укладеній між сторонами Додатковій угоді від 17.06.2022 також не передбачено строків виконання Договору поставки, що дає підстави вважати що позовна заява, є беззмістовною;

- внаслідок запровадження військового стану та початку повномасштабного вторгнення деякі позиції, що передбачались Договором було фактично неможливо поставити, через що сторони вели постійні перемовини щодо їх заміни;

- є необґрунтованими доводи позивача про стягнення штрафний санкцій за порушення строку постачання "по 12.04.2022" для позицій №№ 1, 5, 15, 29 та "по 14.06.2022" для позицій №№3, 11, 12, 14, 16, 17, 19, 20, 22, 24-27 адже сторони Договору підписали Додаткову Угоду №1, яка передбачала зміни більшості товарних найменувань;

- граничні строки поставки передували даті укладання договору та були завідомо невиконуваними, що було наслідком затримки із підписанням договору з боку позивача;

- позивачем було визначено строк нарахування санкцій на власний розсуд, натомість судом не було обґрунтовано з чим пов`язано визначення дати нарахування штрафних санкцій саме з 01.04.2022, а не 31.03.2022 (наприклад), адже на дату укладання договору ці строки вже було пропущено;

- розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача був обґрунтованим;

- докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції будуть подані ним протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у цій справі, для ухвалення додаткового рішення.

20.06.2025 матеріали справи №918/307/25 надійшли до суду першої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25. Роз`яснено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснюватися без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

03.07.2025 на адресу суду від Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" через систему Електронний суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник зазначає, що вимоги апеляційної скарги як в частині оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025, так і в частині оскарження додаткового рішення від 10.06.2025 не підлягають задоволенню.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 31.03.2022 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція") (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" (Постачальник) укладено договір поставки № 53-122-01-22-11909 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. - п. 1.4. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, "Постачальник" зобов`язується поставити і передати у власність "Замовника" певну продукцію, а "Замовник", в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору). Предметом поставки по даному договору є продукція: 31710000-6 радіодеталі, яка передбачена специфікацією № 1 до даного Договору. Умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером даного договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного Договору. Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 677 252,50 грн, крім того ПДВ 20 % 135 450,50 грн.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що загальна сума договору (вартість продукції) становить 812 703,00 грн.

Згідно з п. 2.3. - п. 2.5. Договору, кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації № 1 (додаток № 1) до даного договору. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає. До ціни продукції включена вартість тари, упакування і маркування, страхування, доставка на склад РВ ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" та інші понесені постачальником витрати на умовах поставки DDP згідно "Інкотермс - 2010".

Сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником у 2022 році:

- позиції №№ 2,8,10 специфікації № 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 09.03.2022;

- позиції №№ 4, 6, 7, 9, 13, 18, 21, 23, 28 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 22.03.2022;

- позиції №№ 1, 5, 15, 29 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 12.04.2022;

- позиції №№ 3, 11, 12, 14, 16, 17, 19, 20, 22, 24-27 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 14.06.2022.

Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс - 2010". Місце поставки та Вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" (п. 3.1. Договору).

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до даного договору.

Якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток 2 до даного Договору) (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. та п. 6.2. Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.

Відповідно до п. 8.4.- п. 8.5. Договору, датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.

У випадку порушення строків поставки "Постачальник" зобов`язаний сплатити "Замовнику" пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, "Постачальник" додатково сплачує "Замовнику" штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення "Постачальником" взятих на себе зобов`язань по поставці продукції відносно якості або комплектності, "Постачальник" сплачує "Замовнику" штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє "Постачальника" від виконання зобов`язань по Договору (п. 9.1. Договору).

Згідно з п. 9.2. Договору, сторонами погоджено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачених пунктом 9.1. даного договору становить 3 (три) роки.

Згідно з п. 12.1. Договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.12.2022, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків.

Укладений сторонами договір оприлюднюється на веб порталі Уповноваженого органу згідно Закону України "Про публічні закупівлі". Дата (момент) укладення договору зазначається у звіті про результати проведення процедури закупівлі який автоматично формується електронною системою закупівель та оприлюднюється протягом одного дня після оприлюднення Замовником договору про закупівлю на веб порталі Уповноваженого органу (п. 12.2. Договору).

Згідно специфікації № 1 (додаток № 1 до договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022) сторони погодили поставку товару на загальну суму 812 703,00 грн з ПДВ.

Крім того, між сторонами підписано технічну специфікацію (додаток № 2 до договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022).

Додатковою угодою № 1 від 17.06.2022 до договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022 сторони погодили, на підставі пунктів 12.3, 13.1 договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022 та керуючись пунктом 3 частини 5 статті 41 розділу VIII Закону України "Про публічні закупівлі", сторони дійшли згоди про внесення наступних змін, а саме: 1.1. Внести зміни в додаток № 1 "Специфікація № 1", додаток № 2 "Технічна специфікація" Договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022.

Вказаний Договір, специфікація №1, технічна специфікація та додаткова угода підписані повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання умов Договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022 року, з пропуском встановленого договором строку, відповідачем здійснено поставку продукції згідно видаткових накладних: № РН-0000009 від 16.06.2022 на суму 108147,60 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000010 від 15.06.2022 на суму 53524,92 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000011 від 16.06.2022 на суму 22911,00 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000012 від 16.06.2022 на суму 2154,00 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000015 від 23.08.2022 на суму 222869,88 грн (продукцію отримано - 23.08.2022); № РН-0000023 від 16.09.2022 на суму 403095,60 грн (продукцію отримано - 27.09.2022).

Стосовно продукції поставленої згідно накладної № РН-0000023 від 16.09.2022 складено довідку № Д1-4,5-136-22 про виявлені невідповідності на етапі ВК-1 від 28.09.2022.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 14217/041 від 30.09.2022 "Про надання інформації" в якому зазначено про виявлені дефекти замовлених ТМЦ перетворювачі AC/DC VI-AIM-C1/F2 в кількості 41 шт. (механічні риски сліди кріплень перетворювачів; сліди полірування радіатора та контактів виводів; порушення цілісності з`єднання корпуса з радіатором; в сертифікаті якості № 02 від 23.09.2022 відсутня інформація щодо дати виготовлення перетворювача), які поставлені згідно видаткової накладної № 0000023 від 16.09.2022. При цьому позивач просив організувати заміну вищезгаданих ТМЦ.

У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач листом вих. № 4-10/3 від 04.10.2022 повідомив про не можливість виконати п. 5.4. Договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022 року та замінити перетворювачі AC/DC VI-AIM-C1/F2 в кількості 41 шт., а ні у 20-денний термін, а ні в межах строку дії договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022.

Крім того, відповідач листом вих. № 21-10/1 від 21.10.2022 р. повідомив, що оскільки продукція не була прийнята за якістю (зовнішнім виглядом), вона не вважається поставленою. Відповідно відповідачем запропоновано повернути отримані перетворювачі AC/DC VI-AIM-C1/F2 в кількості 41 шт. як такі, що не відповідають умовам договору щодо якості. Разом з тим, запропоновано внести зміни до договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022 року в частині неможливості поставки вищезазначеної продукції та сплати 20 % штрафу від її вартості.

Згідно накладної вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № 444 від 24.05.2023 повернуто МЦ (перетворювачі AC/DC VI-AIM-C1/F2 в кількості 41 шт.) постачальнику ТОВ "ЗТК ПЛЮС" на загальну суму 403 095,60 грн з ТЗВ та ПДВ.

За твердженням позивача, ВП "Рівненська атомна електрична станція" звернувся до ТОВ "ЗТК ПЛЮС" з претензією № 11689/001-юр від 16.06.2023 року "Про сплату штрафних санкцій" з пропозицією в добровільному досудовому порядку перерахувати на рахунок ВП "Рівненська атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" пеню за прострочення поставки продукції, штраф за порушення строків поставки понад 30 діб та штраф за порушення строку заміни продукції.

Враховуючи, що відповідач припустився прострочення поставки продукції відповідно до Договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022, позивач відповідно до п. 9.1. Договору просить суд стягнути з останнього пеню у розмірі 123 904,06 грн та штраф у розмірі 56 337,75 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.

Статтею статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 630 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що в разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Як зазначалося у даній постанові вище, поставка відбулася із простроченням. Прострочення не заперечує і відповідач, однак наводить інший період прострочення та іншу суму заборгованості.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відповідачем було порушено встановлене договором зобов`язання з поставки товару. Колегія суддів з таким висновком погоджується.

Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що за порушення зобов`язання боржник на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником у 2022 році:

- позиції №№ 2,8,10 специфікації № 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 09.03.2022;

- позиції №№ 4, 6, 7, 9, 13, 18, 21, 23, 28 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 22.03.2022;

- позиції №№ 1, 5, 15, 29 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 12.04.2022;

- позиції №№ 3, 11, 12, 14, 16, 17, 19, 20, 22, 24-27 специфікації 1 (додаток № 1 даного договору) - в строк по 14.06.2022.

На виконання умов Договору поставки № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022, з пропуском встановленого договором строку, відповідачем здійснено поставку продукції згідно видаткових накладних: № РН-0000009 від 16.06.2022 на суму 108147,60 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000010 від 15.06.2022 на суму 53524,92 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000011 від 16.06.2022 на суму 22911,00 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000012 від 16.06.2022 на суму 2154,00 грн (продукцію отримано - 01.07.2022); № РН-0000015 від 23.08.2022 на суму 222869,88 грн (продукцію отримано - 23.08.2022); № РН-0000023 від 16.09.2022 на суму 403095,60 грн (продукцію отримано - 27.09.2022).

Отже, товар був поставлений із пропуском строків, які визначені Договором.

Щодо контррозрахунку відповідача колегія суддів зазначає, що такий контррозрахунок не був поданий суду першої інстанції, в тому не розглядається судом апеляційної інстанції.

Крім того, суд звертає увагу, що в суді першої інстанції скаржник повністю заперечував позовні вимоги. Однак, вже у апеляційній скарзі скаржник частково погоджується із позовними вимогами.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Отже, така поведінка відповідача, на думку суду апеляційної інстанції, є недобросовісною та суперечливою.

Щодо доводів про те, що умови договору, що передбачали граничний строк поставки товарів до дати його укладення, були завідомо неможливими до виконання.

Суд зауважує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 ГПК України).

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до положень статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, (далі - ЦК України) зокрема є, договори та інші правочини.

Частина перша статті 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Слід також звернути увагу, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).

Водночас, договір поставки не визнаний в судовому порядку недійсним, а тому вчинений правочин поставки вважаться правомірним та такими, що породжують цивільні права й обов`язки.

Умовами п. 9.1. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків поставки "Постачальник" зобов`язаний сплатити "Замовнику" пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, "Постачальник" додатково сплачує "Замовнику" штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що він арифметично правильний, а тому у зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті поставленої продукції відповідач не виконав у визначені строки, останній повинен сплатити позивачу 123 904,06 грн пені та 56 337,75 грн штрафу за порушення строків поставки товару згідно Договору № 53-122-01-22-11909 від 31.03.2022.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то суд зазначає, що положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України передбачають право суду на зменшення штрафних санкцій.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, які суд покликався вище - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Так, укладаючи з позивачем Договір, який містить умови щодо стягнення штрафних санкцій у разі порушення строків оплати, відповідач беручи на себе відповідні зобов`язання, діючи вільно і на власний розсуд, мав усвідомлювати наслідки несвоєчасної поставки товару.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій (неустойки).

В клопотанні про зменшення штрафних санкцій відповідач зазначає, що сума нарахованих позивачем збитків (штрафних санкцій) становить 25 % від суми договору та є надмірним тягарем для постачальника (відповідача).

Керуючись ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд першої інстанції зменшив розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), яка підлягає стягненню з відповідача на 50 %, а саме: до 61 952,03 грн пені (при заявлених 123 904,06 грн) та до 28 168,88 грн штрафу (при заявлених 56 337,75 грн).

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та ухвалив відповідне рішення про часткове задоволення заявлених зустрічних позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу до 61 952,03 грн та до 28 168,88 грн відповідно.

Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано суду копії: Договору про надання правничої допомоги від 13.05.2024, укладеного між ТОВ "ЗТК ПЛЮС" (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія Радник" (Адвокатське об`єднання); додаткової угоди від 09.04.2025 до договору № 2 про надання правничої допомоги від 14.05.2024; акту надання послуг № 143 від 30.04.2025; платіжної інструкції № 1645 від 29.05.2025.

Відповідно до п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги від 13.05.2024, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу з питань захисту прав та інтересів клієнта у судах всіх ланок та інстанцій, у всіх державних органах, перед юридичними та фізичними особами, органами виконавчої служби.

Згідно з п. 4.1. 4.3. Договору про надання правничої допомоги від 13.05.2024, за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар згідно з додаткової угодою сторін. За результатами надання правової допомоги, за необхідності та ініціативою однієї із сторін, з метою дотримання вимог бухгалтерського обліку, може складатися акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням правової допомоги та її вартість, раніше визначений цим договором або у додаткових угодах до нього. Оплата коштів на рахунок адвокатського об`єднання та відсутність заперечень проти змісту акту протягом 2 днів з моменту його отримання клієнтом, свідчить про повне надання правових послуг.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2024, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1. Договору про надання правничої допомоги від 13.05.2024).

Пунктами 1 - 4 додаткової угоди від 09.04.2025 до договору № 2 про надання правничої допомоги від 14.05.2024, сторони дійшли згоди, що адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту наступну правничу допомогу: складання та подання відзиву до Господарського суду Рівненської області по справі № 918/307/25; складання та направлення інших заяв та клопотань у справі; представництво інтересів в судових засіданнях по справі за вищезазначеним позовом. Винагорода адвокатського об`єднання за п. 1.1. цієї угоди складає 4000 грн, які оплачуються протягом десяти днів з моменту підписання цієї угоди із розрахунку 2 годин роботи адвокатського об`єднання * 2000 грн (одна година роботи). Винагорода адвокатського об`єднання за п. 1.3. цієї угоди складає: 2500 грн за одне судове засідання у справі, винагорода сплачується авансом або протягом десяти днів з дати судового засідання. Винагорода адвокатського об`єднання за п. 1.1., 1.2. цієї угоди встановлюється в залежності від часу роботи адвокатського об`єднання для підготовки відповідного процесуального документу, із розрахунку одна година роботи = 2000 грн.

Згідно Акту надання послуг № 143 від 30.04.2025 виконавцем (Адвокатським об`єднанням "Юридична компанія Радник") були виконані наступні роботи (надані такі послуги): складання та подання відзиву по справі 918/307/25 4000,00 грн; участь в судовому засіданні 27.05.25 р. по справі 918/307/25 2500,00 грн. Загальна вартість робіт (послуг) складає без ПДВ 6 500,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 1645 від 29.05.2025 року ТОВ "ЗТК ПЛЮС" перераховано АО "ЮК Радник" 6 500,00 грн, призначення платежу оплата за складання позову, участь у судовому засіданні, рах. 147 від 30.04.2025, без ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 ГПК України).

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Водночас загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Разом з тим у частині п`ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що у подальшому були відображені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 року ухвалено позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" задоволено частково, позов визнано обґрунтованим в повному обсязі, а розмір пені та штрафу зменшено за рішенням суду.

При цьому, у вказаному рішенні суду зазначено, що у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, а також розподіл інших судових витрат, в тому числі щодо витрат на професійну правничу допомогу, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні правові підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки судом першої інстанції позов визнано обґрунтованим в повному обсязі, а розмір пені та штрафу зменшено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗТК ПЛЮС" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду від 10.06.2025 у справі №918/307/25 - без змін.

2. Справу №918/307/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "14" липня 2025 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.