Постанова від 10.06.2025 по справі 910/279/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2025 р. Справа№ 910/279/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (повний текст рішення складено 14.03.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 (повний текст додаткового рішення складено 27.03.2025)

у справі №910/279/25 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про стягнення 1 750 099,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення безпідставно утриманих грошових коштів банківської гарантії у розмірі 1 750 099,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було повністю виконано договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600008949 від 23.01.2024 та сплачено штрафні санкції за прострочення поставки товару, однак відповідач безпідставно звернувся до банку та стягнув суму гарантійного платежу, яка була ним отримана в якості забезпечення виконання вищевказаного договору за банківською гарантією №4027-23Г від 29.12.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/279/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 750 099, 86 грн та судовий збір у розмірі 21 001, 20 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, дійшов висновку, що позивач здійснив повне виконання зобов`язання за договором, укладеним між сторонами, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.19 Договору у вигляді повернення покупцем (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю товарів після виконання учасником-переможцем договору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/279/25 у повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у встановлені Договором строки позивач не виконав належним чином свої зобов`язання, оскільки товар був поставлений з порушенням строків визначених умовами Договору, тобто наявний гарантійний випадок, а отже у ТОВ «Оператор ГТС України» наявні законні підстави для стягнення банківської гарантії, у зв`язку з чим відповідач як бенефіціар обґрунтовано та правомірно звернувся до Акціонерного товариства «РСВ Банк» із вимогою про виплату банківської гарантії № 4027-23Г (забезпечення виконання договору) від 29.12.2023 на суму 1 750 099,86 грн.

Відтак, оскільки відповідна сума коштів за банківською гарантією була отримана відповідачем за наявності підстав (виникнення гарантійного випадку у вигляді неналежного виконання) відсутні правові підстави для повернення Бенефіціаром Принципалу таких коштів.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» подало відзив, в якому просило апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін, наголошуючи на тому, що суд правильно застосував норми ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», які передбачають повернення отриманої банківської гарантії після повного виконання договору.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» про розподіл судових витрат задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

В іншій частині в задоволені заяви відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами.

Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі № 910/279/25 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на додаткове рішення, відповідач посилається на те, що застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 2, 123, 126, 129 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення із відповідача коштів у розмірі 20 000,00 грн, оскільки заявлений до стягнення понесений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є надмірно великим, неспівмірним, а відтак необґрунтованим із складністю справи. При цьому при ухваленні додаткового рішення місцевий господарський суд не врахував правові позиції Верховного Суду у аналогічних правовідносинах.

У відзиві на дану апеляційну скаргу позивач заперечує проти її вимог, просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2025 залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 справу №910/279/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/279/25; розгляд справи №910/279/25 призначено на 13.05.2025.

13.05.2025 розгляд справи №910/279/25 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці за сімейними обставинами та перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 розгляд справи №910/279/25 призначено на 10.06.2025.

Крім того, згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 12.05.2025 справу №910/279/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі № 910/279/25; об`єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/279/25, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі № 910/279/25 в судовому засіданні 10.06.2025.

У судове засідання 10.06.2025 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційних скарг на підставі доводів, зазначених у них, просив їх задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційних скаргах, на підставі доводів, зазначених у відзивах на скарги та просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як підтверджено матеріалами справи, за результатами проведення процедури закупівлі відкриті торги 23.01.2024 між ТОВ «Зернотрейд» (постачальник) та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (покупець) було укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600008949 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця 34130000-7 «Мототранспортні вантажні засоби (Пікапи)», зазначені в специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

Ціна цього договору визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, та становить 29 168 330,84 грн., крім того ПДВ 5 833 666,17 грн. Ціна договору, в тому числі ПДВ, становить 35 001 997,01 грн. Ціна за одиницю товару наведена у специфікації (п. 3.1. Договору).

Між сторонами було також укладено ряд додаткових угод, якими було внесено зміни, зокрема в п. 3.1 Договору. Так, додатковою угодою №5 від 11.10.2024 сторони дійшли згоди викласти п. 3.1 Договору у наступній редакції: «ціна цього договору визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, та становить 33 310 661,24 грн., крім того ПДВ 6 662 132,25 грн. Ціна договору, в тому числі ПДВ, становить 39 972 793,49 грн.».

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє впродовж 270 календарних днів, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.12.1 Договір).

Відповідно до п. 7.13 Договору сторонами узгоджено, що відповідно до умов пункту тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі Мототранспортні вантажні засоби (Пікапи) згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі №UA-2023-11-13-009631-а, оприлюдненим на веб-порталі Уповноваженого органу 13.11.2023, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (надалі - гарантія) на суму 1 750 099,86 грн., що становить 5% ціни цього договору.

Термін дії гарантії - до 01 лютого 2025 включно (п. 7.15 Договору).

28.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» (принципал) та Акціонерним товариством «РВС БАНК» (банк) укладено договір про надання гарантії №Д-4027-23Г, відповідно до якого за заявою принципала банк надає на користь бенефіціара гарантію, за якою зобов`язується сплатити бенефіціару (ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») на його письмову вимогу, що становить належне представлення, грошову суму у разі настання гарантійного випадку, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії.

29.12.2023 Акціонерним товариством «РВС БАНК» (гарант) видано банківську гарантію №4027-23Г, якою гарант гарантував належне виконання принципалом (позивачем) зобов`язань по виконанню договору та безумовно зобов`язався протягом п`яти банківських після отримання вимоги бенефіціара (відповідача) сплатити йому повну суму банківської гарантії у розмірі 1 750 099,86 грн. без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором.

У подальшому, Бенефіціар (відповідач) звернувся до Акціонерного товариства «РВС БАНК» із вимогою (SWIFT-повідомлення від 08.10.2024) про сплату грошової суми за банківською гарантією №4027-23Г від 29.12.2023, що була видана на користь позивача, в розмірі 1 750 099,86 грн.

Акціонерне товариство «РВС БАНК» листом №3504/24-БТ від 09.10.2024 повідомив позивача про необхідність здійснення гарантійного платежу, у зв`язку з чим просив перерахувати кошти на рахунок банку.

Позивач сплатив на користь Акціонерного товариства «РВС БАНК» грошові кошти у розмірі 1 750 099,86 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №669 від 29.12.2023 та №664 від 14.10.2024.

15.10.2024 Акціонерне товариство «РВС БАНК» згідно меморіального ордеру перерахувало ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 1 750099,86 грн банківської гарантії з призначенням платежу «Сплата за гарантією №4027 від 29.12.2023 згідно з Вимогою».

Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» стверджує, що товар за Договором був переданий в повному обсязі, однак, відповідачем в порушення приписів статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» не було повернуто грошові кошти, які були ним отримані в якості забезпечення виконання договору.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує про неналежне виконання постачальником зобов`язань за договором, що є підставою для задоволення замовником (бенефіціаром) своїх вимог на умовах, визначених гарантією.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, укладений за результатами процедури закупівлі відкриті торги відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».

Положеннями статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями статті 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії у сумі 1 750 099,66 грн, яка не підлягала списанню на користь останнього, у зв`язку з виконанням позивачем умов Договору.

Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно до статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

За висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів.

По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися.

По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.

Таким чином, під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, неналежне виконання зобов`язання - це порушення умов, визначених змістом зобов`язання (виконання зобов`язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов`язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вище зазначалось, що згідно з п. 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

За умовами п. 5.1 Договору постачальник зобов`язується передати товари належної якості в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації, яка є додатком 1 до цього договору. Датою поставки товару вважається дата передачі його покупцю у місці поставки по кількості, комплектності та якості, що підтверджується підписаним сторонами без зауважень актом приймання ТМЦ за кількістю та якістю та за умови надання всіх передбачених п. 5.9 договору документів.

Відповідно до п. 5.7 Договору прийняття товарів покупцем підтверджується підписаною покупцем без зауважень видатковою накладною, яка підписується покупцем на підставі підписаного покупцем без зауважень та затвердженого акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товарів покупцем за підписаними покупцем без зауважень актом приймання ТМЦ за кількістю та якістю та видатковою накладною (п. 5.8 Договору).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем товару за Договором на загальну суму 39 972 793,49 грн, а саме за актом приймання-передачі №1 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №2 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №3 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №4 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №5 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №6 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №7 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №8 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №9 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №10 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №11 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №12 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №13 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №14 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №15 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №16 від 01.10.2024, актом приймання-передачі №17 від 16.10.2024, актом приймання-передачі №18 від 16.10.2024, актом приймання-передачі №19 від 16.10.2024, актом приймання-передачі №20 від 16.10.2024, актом приймання-передачі №21 від 16.10.2024, актом приймання-передачі №22 від 16.10.2024 та видатковими накладними №46 від 26.09.2024, №47 від 27.09.2024, №48 від 30.09.2024, №49 від 07.10.2024, №50 від 11.10.2024.

Вказані акти та видаткові накладні підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень, а відтак зобов`язання із поставки товару в частині кількості та якості позивачем виконано в повному обсязі та належним чином.

Водночас, судом також встановлено, що позивачем частину товару поставлено із простроченням строку поставки на 7 та 15 календарних днів, у зв`язку з чим відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції у загальному розмірі 187 144,98 грн, які були сплачені позивачем відповідно до платіжних інструкцій №652 від 09.10.2024 та №704 від 21.10.2024.

Так, відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19 та від 14.01.2019 у справі №910/3777/18.

Крім того, п. 7.19 Договору сторонами погоджено, що забезпечення виконання договору повертається у випадках передбачених ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня настання таких обставин.

Тобто, з моменту повного виконання позивачем зобов`язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 7.19 Договору.

Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені судом обставини повного виконання позивачем зобов`язання із поставки товару за Договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення покупцем (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю товарів після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків поставки товару.

При цьому, колегією суддів, як і судом першої інстанції, прийнято до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, в якій колегія суддів виснувала: « 5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України «Про публічні закупівлі», відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

5.53. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання».

Беручи до уваги викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем поставлено товар за договором у повному обсязі, що в свою чергу виключає право відповідача на задоволення вимог за банківською гарантією.

Слід звернути увагу на те, що Верховний Суд у аналогічному спорі у постанові від 25.03.2025 у справі №910/11352/24, зазначив, що враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, суди попередніх інстанцій, здійснивши оцінку змісту договору від 14.12.2022, правомірно задовольнили позов та дійшли обґрунтованого висновку, що умови п. 10.9.6 передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем зобов`язань в повному обсязі протягом п`яти банківських днів з дня прийняття робіт, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення підрядником дій, які складають зміст зобов`язання, чого суди не встановили), а не неналежне його виконання.

При цьому, суд касаційної інстанції не вбачав підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 (пп. 5.52- 5.54).

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач здійснив повне виконання зобов`язання за договором, укладеним між сторонами, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.19 Договору у вигляді повернення покупцем (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю товарів після виконання учасником-переможцем договору.

Заперечення відповідача спростовуються встановленими вище обставинами та висновками Верховного Суду, які наведені у постановах від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі №910/11352/24.

З огляду на наведене, висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог є законними та обґрунтованими.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині в задоволені заяви відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2025 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати з надання правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин 3-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частинами 4, 8, 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати, заявлені до відшкодування, мають бути документально підтвердженими та доведеними. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернотрейд» у позовній заяві вказує, що позивач очікує понести витрати на правничу допомогу орієнтовно 50000,00 грн, які розраховуються по тарифу 2500,00 грн за одну годину.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи вищенаведене, оскільки при ухваленні судового рішення в цій справі судом не було вирішено питання про всі судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи, наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

У заяві про ухвалення додаткового рішення у справі позивач просить стягнути з відповідача витрати з надання правничої допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надано договір про надання правничої допомоги №343/21 від 14.12.2021 з додатковими угодами та додатком, акт-рахунок прийому-передачі №12 від 31.01.2025, акт-рахунок прийому-передачі №13 від 28.02.2025, акт-рахунок прийому-передачі №14 від 12.03.2025, платіжна інструкція №115 від 31.01.2025, платіжна інструкція №249 від 12.02.2025 та платіжна інструкція №250 від 13.03.2025.

Так, між Адвокатським бюро «Валько Ігор та партнери» (виконавець) та ТОВ «Зернотрейд» (замовник) було укладено договір про надання правничої допомоги №343/21 від 14.12.2021 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник замовляє та доручає виконавцю надавати йому правову (правничу) допомогу шляхом представництва, захисту, здійснення інших видів правової (правничої) допомоги та дій, що мають юридичне значення, згідно законодавство про види адвокатської діяльності та/або отриманих від замовника окремих доручень (завдань), а виконавець зобов`язується виконувати отримані від замовника доручення від імені та за рахунок замовника в порядку та на умовах визначених договором.

Згідно з акт-рахунком прийому-передачі послуг №12 від 31.01.2025 виконавець надав замовнику послуги із підготовки позовної заяви до Господарського суду міста Києва до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (справа №910/279/25) вартістю 20 000,00 грн.

Також, згідно із акт-рахунком прийому-передачі послуг №13 від 28.02.2025 сторони дійшли згоди про те, що виконавцем надано замовнику поштові послуги з відправлення виконавчого листа в казначейство вартістю 70,00 грн., а також послуги представництва у Господарському суді міста Києва 12.02.2025 у справі №910/279/25 вартістю 5 000,00 грн. та ознайомлення з сервісними договорами, внесення правок, підготовки листа в банк вартістю 10 000,00 грн.

Крім того, із акт-рахунку прийому-передачі №14 від 12.03.2025 вбачається, що виконавець надав, а замовник прийняв послуги представництва в Господарському суді міста Києва 12.03.2025 у справі №910/279/25 вартістю 5 000,00 грн.

Відповідно до платіжних інструкцій №115 від 31.01.2025, №249 від 12.02.2025 та №250 від 13.03.2025 вказані в акт-рахунках прийому-передачі №12 від 31.01.2025, №13 від 28.02.2025 та №14 від 12.03.2025 послуги були повністю оплачені позивачем.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного Закону)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

За висновками Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач, у свою чергу, надав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у яких вказує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є явно неспівмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Отже, колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційних скарг відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, у задоволенні апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 слід відмовити, а оскаржувані рішення та додаткове рішення - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у справі №910/279/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/279/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.07.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров