Постанова від 24.03.2025 по справі 910/15479/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2025 р. Справа№ 910/15479/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022

у справі №910/15479/21 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури,

в інтересах держави в особі: Київської обласної ради

доКомунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" (відповідач-1)

Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" (відповідач-2)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-1)

Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (третя особа-2)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар" (третя особа-3)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська універсальна біржа" (третя особа-4)

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на майно,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної ради звернувся з позовом до Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна» та Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про:

1. Визнання недійсними результати електронного аукціону від 19.11.2020 щодо об`єкта малої приватизації - нежитлових приміщень загальною площею 2565,40 кв. м, розташованих у підвалі, на 3-му, 5-му, 6-му поверхах та надбудові адміністративної будівлі (літ. А) по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ, оформлені протоколом про результати електронного аукціону № UA-РS-2020-10-31-000010-2, затверджені наказом в.о. голови КУ КОР «Фонд комунального майна» № 37 від 20.11.2020.

2. Визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу на аукціоні (мала приватизація) від 20.11.2020, зареєстрований в реєстрі за № 2947, укладений між КУ КОР «Фонд Комунального майна» та ПСП «Агрофірма «Світанок» на підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-РS-2020-10-31-000010-2, затвердженого наказом в.о. голови КУ КОР «Фонд комунального майна» № 37 від 20.11.2020.

3. Скасування державної реєстрації за ПСП «Агрофірма «Світанок» права власності на нежитлові приміщення загальною площею 2565,40 кв. м, розташовані у підвалі, на 3-му, 5-му, 6-му поверхах та надбудові адміністративної будівлі (літ. А) по вул. Хрещатик, 6, в м. Київ, (номер запису про право власності 39304839, рішення від 20.11.2020 № 55269731).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/15479/21 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Рішення мотивоване тим, що прокурором та позивачем не доведено факту відсутності рішення про приватизацію спірного об`єкта малої приватизації, а також не надано доказів на підтвердження:

порушень імперативної заборони закону на відчуження частини спірного об`єкта у зв`язку з тим, що останнє безпосередньо забезпечує виконання державними органами встановлених законодавством завдань;

порушень законодавства про охорону культурної спадщини;

порушень вимог закону у ході проведення інвентаризації та оцінки спірного нерухомого майна, невідповідності опублікованого інформаційного повідомлення про приватизацію спірного нерухомого майна вимогам закону;

недобросовісності придбання ПСП «Агрофірма «Світанок» цього майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська обласна рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/15479/21 скасувати повністю та прийняти нове про задоволення позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

1) Органом приватизації порушено вимоги законодавства у сфері охорони культурної спадщини, оскільки будівля по вулиці Хрещатик, 6 має охоронний статус, відноситься до об`єктів культурної спадщини, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів №1804 від 22.11.1982, яким всю будівлю взято на державний облік як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення, охоронний №59.

В ході приватизації вказаних нежитлових приміщень не були дотримані вимоги спеціального закону (ст.6-1, п.16 ст.6, ч.1,2 ст.18, ст.20 Закону України «Про охорону культурної спадщини), який спрямований на охорону та захист пам`яток архітектури місцевого значення.

2) На етапі проведення оцінки майна були допущені порушення. Так, під час проведення оцінки спірного об`єкту підлягала застосуванню Методика грошової оцінки пам`яток, затверджена постановою КМУ від 26.09.2002 №1447. Дана методика не використовувалась при оцінці спірної будівлі, а також була спростована судом, не беручи до уваги рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів №1804 від 22.11.1982, яким всю будівлю взято на державний облік як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення, охоронний №59.

В рецензії від 01.06.2022 не було повно та всебічно досліджено достовірність оцінки спірної будівлі по вулиці Хрещатик, 6 у місті Києві, зокрема пункт 14 вказаної рецензії говорить про недостовірність оцінки майна, яка була проведена з явним порушенням вимог законодавства. При оцінці будівлі, експертом ФОП Василенко О.В. не було враховано інформацію про земельний компонент при визначенні ринкової вартості та не використовувався порівняльний підхід згідно Методики №1447.

Аналогічним є і висновок рецензента ТОВ «Юнекс Консалтинг» Королевича О.С., в самому тексті звіту якого експерт самостійно вказує про відсутність у нього повноважень та досвіду на проведення оцінки об`єктів нерухомості, що перебувають під охороною держави, як об`єкти культурної спадщини - пам`ятки архітектури.

Вказане додатково підтверджує про неможливість використання даних звіту про оцінку майна спірної будівлі по вулиці Хрещатик, 6 для продажу на аукціоні без попереднього усунення грубих порушень відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

Зазначені прокурором та обласною радою доводи підтверджують порушення процедури аукціону щодо продажу будівлі по вулиці Хрещатик,6 в місті Києві та надані обґрунтування впливають на зміст прийнятого рішення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Прокурор зазначає, що судове рішення ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права (ст.ст. 2, 7, 11, 14, 53, 73-74, 76-80, 81, 86, 91, 236, 238 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 10, 16, 43, 46, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 2, 4, 10, 11, 12, 15, 22 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432, ст.ст. З, 12, 31, 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики оцінки майна в редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 224, Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442), що обмежило право держави в особі територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, як суб`єкта права комунальної власності, на судовий захист порушених інтересів держави, зокрема, цієї територіальної громади, яка є власником спірного майна. У ньому не викладено правової оцінки усім наявним у справі доказам, наданим прокурором на підтвердження висловлених позицій стосовно предмету спору, не надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин, висновки суду через невірне тлумачення положень чинного приватизаційного законодавства не відповідають встановленим ним дійсним обставинам справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 277 ГПК України таке судове рішення підлягає скасуванню.

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

1) Не відповідає положенням законів України «Про приватизацію державного і комунального майна» та «Про місцеве самоврядування в Україні» висновок суду про відсутність потреби у прийнятті органом місцевого самоврядування окремого рішення про приватизацію спірного об`єкта малої приватизації після його включення до Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області (комунальної власності), що підлягають приватизації у 2020 році, та опублікування цього рішення відповідно до закону.

На законодавчому рівні закріплено обов`язковість прийняття саме представницькими органами місцевого самоврядування рішень щодо відчуження відповідно до Закону комунального майна виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, а не будь-якими іншими органами, як то органи приватизації, виконавчі органи, постійні комісії місцевого самоврядування, аукціонні комісії і т.д.

Таким чином, орган приватизації органу місцевого самоврядування не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання, які об`єкти із затвердженого відповідною радою переліку та коли будуть приватизуватись, а які ні. Відтак КУ КОР «Фонд комунального майна» як орган приватизації діяв не просто всупереч вимог закону, а з перевищенням наданих йому законом повноважень, оскільки саме на пленарному засіданні обласної ради мало прийматись рішення про приватизацію окремо визначеного самостійного об`єкта із затвердженого переліку, яке мало бути опубліковане належним чином упродовж 5-ти днів після його прийняття, чого зроблено не було.

Судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення та невірне застосування вищевказаних норм матеріального права, безпідставно ототожнено рішення ради про затвердження переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2020 році, із окремим рішенням про приватизацію чітко визначеного об`єкта приватизації із раніше затвердженого переліку, адже з аналізу викладених вище положень Закону № 2269-VIII та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» слідує абсолютно протилежний висновок, ніж викладено у рішенні суду першої інстанції.

2) Не відповідає дійсності й висновок суду про відсутність в спірних правовідносинах порушень вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII, мотивуючи його тим, що «позов подано в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради, а не Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, який у даній справі є третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача», а також у зв`язку з наявністю даних «про систематичне неефективне використання майна власником та його фактичну незацікавленість у збереженні права власності на такий об`єкт нерухомого майна».

Частиною 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII передбачено пряму заборону приватизації об`єктів, необхідних для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань. При цьому такі об`єкти не підлягають приватизації незалежно від включення чи невключения їх органом місцевого самоврядування до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у відповідному періоді.

Судом достовірно установлено, що нежитлові приміщення по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ з № І по № XIII, з № XVIII по № XXIV підвалу, №№ I, II, III, IVa, V, VI, X першого поверху, №№ I, la, II другого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень №4), №№ I, la, II третього поверху, №№ I, la, II четвертого поверху, з № 1 по № ЗО (групи приміщень № 6), №№ I, la, II п`ятого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень №7), №№ I, la, II шостого поверху, з № 1 по № 27 (групи приміщень № 8), №№ I, la, II сьомого поверху, з № 1 по № 9 (групи приміщень № 9), №№ I, II, III мезоніну, №№ I, II надбудови загальною площею 3308,4 кв.м, належали на праві комунальної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 300157, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 07.07.2011 на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 07.07.2011 № 423-В, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав від 01.09.2011.

Всі вищевказані об`єкти комунального майна на підставі рішення Київської обласної ради 5-го скликання «Про передачу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області» № 767-33-V від 29.07.2010 були безкоштовно передані з балансу Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська регіональна інвестиційна компанія» на баланс КП КОР «Друкар» і закріплені за вказаним комунальним підприємством на праві господарського відання. З преамбули даного рішення вбачається, що передача здійснена з метою підвищення ефективності та раціонального використання спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, на підставі висновків та рекомендацій постійної комісії Київської обласної ради з питань комунальної власності та приватизації.

На підставі договору купівлі-продажу об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, групи А, що підлягає продажу шляхом викупу, від 18.12.2013, серія та номер 10382 ПСП «Агрофірма «Світанок» набуто право приватної власності на 23/100 частини вказаних вище приміщень.

За таких обставин у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради залишилось 77/100 частин вищевказаної нежитлової будівлі, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2013 зареєстроване відповідне право за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 246923880000.

При цьому з доданих до матеріалів справи договору оренди та додаткових угод (від 01.01.2012 № 09/12, від 15.05.2013 № 1, від 19.05.2014 № 7, від 12.06.2015 № 9, від 16.07.2015 № 10, від 01.11.2015 № 11, від 18.09.2017 № 15, від 07.12.2017 № 16, від 25.10.2018 № 17, від 15.11.2019 № 18, від 11.08.2020 № 19) беззаперечно вбачається тривале використання значної частини площ спірного об`єкта (всього 549,23 кв.м) Департаментом освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), у тому числі станом на момент організації та проведення аукціону, для забезпечення на території області реалізації державної політики в галузі освіти і науки, якості та доступності дошкільної, повної загальної середньої, спеціалізованої, професійної та вищої освіти на території області, проведення реформування та модернізації системи освіти області і т.д., з одночасним наданням пільги по сплаті орендної плати.

Більше того, до пред`явлення позову з`ясовано, що Департамент як правонаступник обласного відділу народної освіти знаходиться в будівлі за вказаною адресою з 1946 року. Упродовж цих років місцезнаходження Департаменту є зручним та звичним для вирішення загальних питань освіти та доїзду керівників місцевих органів управління освітою, закладів освіти Київщини, педагогів області, про що до матеріалів справи долучено лист Департаменту від 02.12.2020 № 12-01-17/3207.

Протягом 2012-2020 років в орендованому приміщенні Департаментом проведено капітальний ремонт на загальну суму 300 тис. грн (замінено віконні рами на металопластикові, вмонтовано підвісну стелю, стіни оздоблено шпалерами, замінено лінолеум), що вочевидь вказує на намір тривалого перебування у подальшому в цьому приміщенні та потребу у його використанні для забезпечення належної реалізації завдань державної політики у сфері освіти і науки на рівні всієї Київської області.

Більше того, матеріали справи містять докази неодноразового звернення Департаменту до обласної ради (листи № 12-01-17/3481 від 26.10.2020, № 12- 01-17/3603 від 05.11.2020) і балансоутримувача спірного майна (лист № 12-01- 17/3682 від 26.10.2020) про продовження терміну дії договору оренди на 10 років зі встановленням пільги щодо розміру орендної плати, які так і залишились без будь-якого реагування останніми.

Відтак, як наслідок, Департамент наразі не має іншого визначеного місця для розташування, а система освіти Київщини втратила історично важливе для освітян приміщення, де знаходяться унікальні архівні матеріали.

Про те, що новий власник спірного майна також не має наміру продовжувати співпрацю з указаним органом виконавчої влади в такому ж обсязі та на тих же умовах, що й попередній власник, свідчить долучений до матеріалів справи лист ПСП «Агрофірма Світанок», в якому останній вимагав від Департаменту звільнити займане приміщення на шостому поверсі спірної будівлі до 01.01.2021.

Отже, за будь-яких умов частина виставленого Фондом на аукціон спірного об`єкта нерухомості (площею 549,23 кв.м) безумовно приватизації не підлягала, оскільки була і є необхідною для виконання державою своїх основних функцій, безпосередньо використовувалась для забезпечення виконання Київською обласною радою та Департаментом освіти і науки Київської обласної державної адміністрації гарантованих державою обов`язків, завдань і повноважень у сфері освіти та науки, як власних, так і делегованих, що чітко визначені чинним законодавством.

Однак, указані факти та надані на їх підтвердження докази, які жодним чином не спростовані учасниками процесу у цій справі, не оцінені судом належним чином, в тому числі як більш вірогідні аніж надані на їх спростування відповідачами.

3) Надуманою та такою, що не відповідає положенням чинного законодавства є також позиція суду про відсутність необхідності в застосуванні до спірних правовідносин вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини через нібито «недостатність передбачуваності в його застосуванні».

Позовна заява містить детальне обґрунтування обставин, які доводять, що під час приватизації спірного об`єкта нерухомості відбулось грубе ігнорування органом приватизації вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, ст.ст. 6, 6-1, 18, 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які судом спростовано виключно посиланням на положення ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», аналізуючи яку суд дійшов до висновку про невіднесення спірного об`єкта до об`єктів культурної спадщини за категорією пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення через тривале невирішення питання про включення цього об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Водночас судом безпідставно не враховано положення ст. 1 цього Закону, де міститься визначення пам`ятки культурної спадщини як об`єкта культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключения) об`єкта культурної спал шини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також положення п. З розділу X Прикінцеві положення цього ж Закону, яким чітко установлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Спірна будівля достовірно та неспростовно має охоронний статус, оскільки відноситься до об`єктів культурної спадщини, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 1804 від 22.11.1982, яким всю будівлю по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ взято на державний облік як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення, охоронний № 59.

Всупереч діючих норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», погодження на відчуження спірного об`єкта, який відноситься до пам`яток архітектури місцевого значення, ні орган приватизації, ні власник, ні балансоутримувач у відповідного органу охорони культурної спадщини не отримували, за отриманням такого дозволу не звертались, рішення такого органу про надання дозволу, погодження чи висновку не приймалось, в інформаційному повідомленні відсутня будь-яка умова про необхідність укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані, хоча й указано про охоронний статус спірної будівлі, й такий договір до цього часу з ПСП «Агрофірма «Світанок» не укладено, власник або уповноважений ним орган приватизації у передбаченому чинним законодавством порядку не повідомляв у письмовій формі відповідний орган охорони культурної спадщини про продаж нежитлової будівлі по вул. Хрещатик, 6 у м. Києві, а також до виставлення об`єкта приватизації на аукціон не отримано відмови відповідного органу охорони культурної спадщини на привілеєву купівлю пам`ятки місцевого значення.

4) Також не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та належних, допустимих і достовірних доказах висновки суду про відсутність порушень вимог закону в ході проведення інвентаризації та оцінки спірних об`єктів нерухомого майна.

Поклавши подані відповідачем-2 з порушенням процесуальних норм докази в основу висновку про проведення у серпні 2020 року інвентаризації спірного об`єкта приватизації, тобто до проведення його оцінки, суд дійшов помилкового висновку про їх достатність для підтвердження факту проведення інвентаризації спірного нерухомого майна у відповідності до вимог чинного законодавства і з дотриманням норм Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (далі - Методика № 1891).

Так, п. 52 Методики № 1891 визначено, що з метою здійснення належної оцінки об`єкта у матеріальній формі забезпечується, серед іншого, проведення балансоутримувачем об`єкта або органом приватизації інвентаризації об`єкта за рішенням органу приватизації.

При цьому, у відзиві на позовну заяву Фонд (як імовірний видавник та розпорядник запитуваних документів) вказував про те, що ним надано всю документацію, яка розкриває дане питання, серед якої відсутні завірені копії вищевказаних наказів, акту, інвентаризаційного опису.

Крім того, у відзиві Фонду зроблено акцент на тому, що саме балансоутримувач мав проводити інвентаризацію об`єкта і що саме в повноваженнях КП КОР «Друкар» є надання копій матеріалів інвентаризації минулих років.

Тобто, у своєму відзиві орган приватизації фактично визнав, що не вчиняв жодних дій щодо проведення інвентаризації у серпні 2020 року, не послався на жодні докази та не навів жодних тверджень про самостійне проведення такої інвентаризації спірного об`єкта приватизації, лише вказав на можливе проведення такої інвентаризації у минулих роках самим балансоутримувачем та можливості використання цих даних при формуванні стартової ціни спірного об`єкта приватизації, що відповідно до ст. 75 ГПК України є обставинами, які не підлягають доказуванню.

Більше того, на запити Київської обласної прокуратури, скеровані ще перед пред`явленням позову, Фондом документи на підтвердження проведення інвентаризації не надано, що свідчить про їх реальну відсутність на той час у органу приватизації.

5) З огляду на викладені вище обставини безпідставного установлення судом факту нібито проведення інвентаризації спірного об`єкта малої приватизації, не відповідає вимогам законного та обгрунтованого і висновок про відсутність порушень, допущених на етапі проведення оцінки майна, а саме порушень вимог ст.ст. 12, 31, 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п.п. 50-55 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, п. 5 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, так як під час проведення оцінки суб`єктом оціночної діяльності не використовувались дані поточної інвентаризації.

Як наслідок, в пропозиції щодо приватизації спірного об`єкта нерухомості за лотом UA-PS-2020-10-31-000010-2 вказано інформацію, що є не об`єктивною й не підтверджує дійсну стартову вартість цього майна, а в розділі «документи аукціону» відсутні належні, достовірні, актуальні та необхідні для підтвердження законності процедури приватизації дані про сам об`єкт малої приватизації та його реальну ціну, визначену на підставі належних процедур, документів, нормативно-правових актів з оцінки комунального майна.

У ході судового розгляду цієї справи органами прокуратури в порядку ст. 222 КПК України отримано з листом Фонду державного майна України від 14.06.2022 № 10-58-7050 рецензію звіту про оцінку спірних приміщень нежитлової будівлі по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ, складеного ФОП Власенко О.В. 30.07.2020, здійснену Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021110000000631 від 30.09.2021 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна» при розпорядженні об`єктами нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області шляхом їх відчуження на аукціонах, виділеному з кримінального провадження № 42020110000000208 від 10.11.2020 за фактом розтрати чужого майна, яке перебувало у віданні особи, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, для використання в ході судових розглядів пов`язаної із даним фактом господарської справи, яку долучено до матеріалів цієї справи з відповідним клопотанням.

За результатами рецензування встановлено, що копія звіту про оцінку вказаного майна класифікується за ознакою абзацу четвертого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, як такого, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.

Порушення процедури аукціону, передбачені ст. 10 Закону № 2269-VIII, нівелюють аукціон як спосіб продажу майна для визначення найвищої ціни, оскільки не надають можливості учасникам у повній мірі оцінити всі переваги та перспективи подальшого володіння/використання цього майна як активу в комплексі з розташованою під ним землею комунальної власності.

Відтак, викладені в позовній заяві доводи про допущені грубі порушення вимог Закону в ході етапу проведення оцінки спірних приміщень так і залишились не спростованими сторонами спору і судом належними, допустимими і достовірними доказами.

6) Щодо доводів про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача-2, прокурор зазначає наступне.

За будь-яких обставин позовна давність щодо вимог про визнання недійсними результатів аукціону у вигляді протоколу про результати електронного аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно прокурором не пропущена як через переривання її перебігу поданням позову у справі №910/2675/21, так і у зв`язку із запровадженням постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантину, на строк дії якого строки позовної давності, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються.

Крім того, зазначаючи про надходження до суду заяви від представника відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, судом першої інстанції не враховано, що остання скерована до суду у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

У провадженні Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Чорногуза М.Г., Кравчука Г.А. та Мальченко А.О.) перебували апеляційні скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі № 910/15479/21, розгляд якої було призначено на 26.01.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 у задоволенні заяви прокурора Київської обласної прокуратури Вакуленка М.Г. № 15/4-31вих23 від 26.01.2022 про відвід складу суду, подану у межах розгляду апеляційних скарг Заступника керівника Київської обласної прокуратури № 15/4-230 вих-22 від 15.09.2022 та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у справі № 910/15479/21 - відмовлено.

Заяву судді Чорногуза М.Г., судді Кравчука Г.А. та судді Мальченко А.О. про самовідвід у справі № 910/15479/21 задоволено.

Матеріали справи №910/15479/21 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) апеляційні скарги передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду у визначеному складі прийнято до свого провадження справу №910/15479/21 за апеляційними скаргами Заступника керівника Київської обласної прокуратури та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04 серпня 2022 року, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Розпорядженням Керівника апарату від 05.11.2024 №09.1-08/4199/24 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у тривалій відпустці з 27.10.2024, справу №910/15479/21 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 справу №910/15479/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Яценко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційні скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/15479/21, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції з метою з`ясування обставин справи, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 24.03.2025.

Під час апеляційного провадження учасниками справи подавались суду відзиви на апеляційні скарги, пояснення, додаткові пояснення, заперечення, узагальнені позиції щодо обставин справи, які долучені та містяться в матеріалах справи.

Явка представників сторін

В судових засіданнях апеляційної інстанції прокурор підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити; представник позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції з самого початку підтримував доводи своєї апеляційної скарги, в подальшому апеляційну скаргу не підтримував.

Відповідачі 1 та 2 в судових засіданнях апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянтів, просили у задоволенні апеляційних скарг відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання 24.03.3025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників третіх осіб обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 24.03.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №300157, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 07.07.2011 на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва № 423-В від 07.07.2011, територіальним громадам сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради належали на праві комунальної власності нежитлові приміщення з № І по № ХІІІ, з № ХVIII по № ХХIV підвалу, №№ І, ІІ, ІІІ, ІVa, V, VI, X першого поверху, №№ І, Іа, ІІ другого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень № 4), №№ І, Іа, ІІ третього поверху, №№ І, Іа, ІІ четвертого поверху, з № 1 по № 30 (групи приміщень № 6), №№ І, Іа, ІІ п`ятого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень № 7), №№ І, Іа, ІІ шостого поверху, з № 1 по № 27 (групи поміщень № 8), №№ І, Іа, ІІ сьомого поверху, з № 1 по № 9 (групи приміщень № 9), №№ І, ІІ, ІІІ мезоніну, №№ І, ІІ надбудови загальною площею 3308,4 кв. м, які розташовані в місті Києві по вулиці Хрещатик, будинок № 6 (Літера А), про що свідчить також витяг про державну реєстрацію прав № 31155784 від 01.09.2011.

Як вбачається з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, групи А, що підлягає продажу шляхом викупу, від 18.12.2013, серія та номер 10382 ПСП «Агрофірма «Світанок» набуло право приватної спільної часткової власності на 23/100 частини вказаних вище приміщень в місті Києві по вулиці Хрещатик, будинок № 6 (Літера А).

За таких обставин у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради залишилось 77/100 частин вищевказаної нежитлової будівлі в місті Києві по вулиці Хрещатик, будинок № 6 (Літера А), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2013 зареєстроване відповідне право за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 246923880000.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

Рішенням Київської обласної ради сьомого скликання № 753-32-VII від 19.12.2019 «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2019-2020 роках», яким затверджено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2019-2020 роках.

Додатком до рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 753-32-VII від 19.12.2019 є Перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації, в п. 16 якого визначено, зокрема, нежилий будинок, площею 2565,40 кв. м, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 6, балансоутримувачем якого зазначено Комунальне підприємство Київської обласної ради «Друкар».

Зазначене рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 753-32-VII від 19.12.2019 прийнято на пленарному засіданні Київської обласної ради, опубліковане на офіційному веб-сайті Київської обласної ради та є загальнодоступним, що не спростовується прокурором та учасниками справи.

Судом встановлено, що рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 753-32-VII від 19.12.2019 в розумінні частини першої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» є рішенням місцевої ради про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, зокрема, й спірного будинку площею 2565,40 кв. м за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 6.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статі 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності здійснюється на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі протягом п`яти робочих днів з дня ухвалення місцевою радою рішення, передбаченого частиною четвертою статті 11 цього Закону.

Частиною четвертою статті 11 цього Закону передбачено, що перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

Законом передбачено затвердження місцевою радою переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, як рішення про приватизацію, яке підлягає опублікуванню відповідно до закону. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

Рішенням Київської обласної ради № 852-35-VII від 22.06.2020 «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році» затверджено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році, в додатку до якого (Перелік об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації) визначено, зокрема, нежилий будинок, площею 2565,40 кв. м, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 6, балансоутримувачем якого зазначено Комунальне підприємство Київської обласної ради «Друкар».

З наданого прокурором та наявного у матеріалах справи протоколу № 4 постійної комісії з питань управління комунальною власністю, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій Київської обласної ради сьомого скликання від 18.06.2020 вбачається, що проект рішення Київської обласної ради «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році» обговорювався на засіданні цієї постійної комісії (пункт 10 порядку денного), яка підтримала такий проект рішення, рекомендувала Голові Київської обласної ради включити його в проект порядку денного сесії обласної ради та рекомендувала сесії розглянути та затвердити зазначений проект рішення.

Зазначене рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 852-35-VII від 22.06.2020 прийнято на пленарному зсіданні Київської обласної ради, опубліковане на офіційному веб-сайті Київської обласної ради та є загальнодоступним, що не спростовується прокурором та учасниками справи.

За висновками суду, рішення Київської обласної ради № 852-35-VII від 22.06.2020 «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році» в розумінні абзацу 3 частини першої статі 12 та частини четвертої статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» є рішенням місцевої ради про приватизацію спірного об`єкту приватизації.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного прокурором та позивачем в апеляційній скарзі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом ч. 2 ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (п. 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, п. 27 від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Для визначення виключності випадків, у яких прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді, слід проаналізувати норми спеціального нормативно-правового акта, який визначає порядок реалізації прокурором таких повноважень, - Закону України «Про прокуратуру».

Указаний Закон у ч. 1 ст. 23 розкриває поняття такого «представництва», яке полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4

ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абз. 1- 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» містить два елементи, наявність яких зумовлює виключність випадків, про які згадується у ст. 131-1 Конституції України, а саме:

- порушення або загрози порушення інтересів держави;

- нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів або його неналежне здійснення, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Однак надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів держави.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (п.п 38-39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18).

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України.

Норми абз. 3 ч. 4 ст. 23 та абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» врегульовують різні дії прокурора, які вчиняються для обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в суді.

Так, абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Встановивши порушення інтересів держави, прокурор інформує про нього відповідний орган, надає розумний строк для самостійного вжиття заходів із захисту порушених інтересів держави, витребовує документи, необхідні для встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема, інформацію про вжиті органом заходи для захисту порушених інтересів держави.

У свою чергу, абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зобов`язує прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Встановивши у порядку абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор зобов`язаний повідомити відповідного суб`єкта владних повноважень про подання позову.

Надісланням такого повідомлення прокурор констатує факт встановлення сукупності елементів, які зумовлюють необхідність захисту порушених інтересів держави та свідчать про наявність підстав для представництва прокурором, а також про прийняте прокурором рішення щодо звернення з позовом до суду.

При цьому нормативне закріплення вимог щодо форми та змісту такого повідомлення про пред`явлення позову відсутнє.

Також в чинному законодавстві відсутня заборона одночасного здійснення дій, передбачених абз. 3 та 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що зумовлено унікальністю способів виявлення порушень, конкретними обставинами й фактами їх виявлення, тривалістю обізнаності про порушення інтересів держави та не реагування чи неналежного реагування на них уповноваженими суб`єктами владних повноважень.

Норми законодавства не вимагають від прокурора надання відповідному суб`єкту додаткового строку для реагування на вже встановлений прокурором чи самим уповноваженим органом факт порушення інтересів держави, про який достеменно відомо органу з попереднього листування з прокурором чи з інших джерел, та за наявності підтвердженої бездіяльності уповноваженого органу впродовж достатнього для захисту порушених інтересів часу.

Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено статус прокурора. Відповідно до п. 9 ч. 1 цієї норми статус прокурора має заступник керівника обласної

прокуратури.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» передбачено право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства Генеральним прокурором, його першим заступником та заступниками, керівниками обласних та окружних прокуратур, їх першими заступниками та заступниками.

Отже, заступник керівника Київської обласної прокуратури уповноважений звертатись до суду із позовною заявою на захист інтересів держави з метою поновлення порушених прав держави і територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області.

Відповідно до ч.ч. 3 - 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів держави.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено факт нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч.3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм

його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган

місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Положеннями ст. 60 вказаного Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Разом з тим, майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Київська обласна рада відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 1 Регламенту Київської обласної ради є органом місцевого самоврядування, який представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем в господарському суді та мати інші повноваження відповідно до законодавства тощо.

Отже, територіальна громада сіл, селищ, міст Київської області є суб`єктом місцевого самоврядування, а її представницьким органом є Київська обласна рада, яка уповноважена виконувати від імені територіальної громади функції держави у спірних правовідносинах, зокрема, щодо вжиття заходів до відновлення її інтересів.

Київська обласна прокуратура завчасно, ще до проведення аукціону, скеровувала на адресу Київської обласної ради лист превентивного характеру від 10.11.2020 № 15/4-45 вих 20 (вх № 05-01-14/3583-01 від 10.11.2020) з викладенням чітких фактів та аргументів щодо виявлених порушень процедури приватизації, у тому числі стосовно відсутності доказів інвентаризації та належної оцінки майна, яке пропонувалось до продажу на аукціоні, з пропозицією вирішити питання про ухвалення рішення про відміну цього аукціону, який, однак, залишився без належного реагування (до матеріалів справи долучено лист від 10.11.2020 № 15/4-45вих20, лист-відповідь від 18.11.2020 № 2421/10-01, лист-відповідь від 27.11.2020 № 359).

Після завершення аукціону Київська обласна прокуратура повторно зверталась до Київської обласної ради з листом від 21.01.2021 № 15/4-23 вих 21 з проханням надати копії всіх без винятку документів, якими супроводжувався оскаржуваний аукціон та знову наголошено на необхідності вжиття заходів реагування для захисту інтересів держави у спорі, що вже виник на той момент.

Проте радою і цей запит проігнорований, відповідь на нього тривалий час не надавалась, лист-відповідь від 29.01.2021 № 186/10-01 отримано прокуратурою лише 16.02.2021 за вх № 4860-21, в якому повідомлено про його скерування за належністю для надання відповіді до КУ КОР «Фонд комунального майна».

Натомість жодної правової позиції про законність/незаконність спірного аукціону, намірів самостійного вжиття у встановленому законом порядку заходів реагування на викладений прокурором факт порушень з метою відновлення інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області Київською обласною радою не викладено та таких заходів не вжито.

До КУ КОР «Фонд комунального майна» та Київської обласної ради направлялись й інші запити, зокрема від 26.01.2021 № 15/4-30 вих21, від 26.01.2021 № 15/4-33 вих 21, у відповідь на які будь-якої ґрунтовної інформації не надано.

Такі листи обласної прокуратури, скеровані до уповноваженого суб`єкта владних повноважень в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», містили інформацію про виявлені порушення під час організації відчуження на електронному аукціоні та приватизації спірного об`єкта нерухомості, свідчили про потребу невідкладного захисту інтересів держави через спеціальні скорочені строки давності за позовами даної категорії та вказували на намір Київської обласної прокуратури самостійно звернутись до суду із відповідним позовом у разі бездіяльності Київської обласної ради.

Відтак доведено, що обласна прокуратура у розумні строки повідомила орган місцевого самоврядування про виявлені порушення, обласна рада була завчасно поінформована про встановлені обставини порушень вимог приватизаційного законодавства, необхідність утримання від дій, які порушували права територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області як єдиного законного власника спірного майна. Однак компетентний орган жодних заходів протягом розумного строку після отримання таких повідомлень не вжив, самостійно не врегулював це питання ні в позасудовому порядку, ні не звернувся до суду з позовом в інтересах держави з метою повернення майна у власність територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області, а скерував їх за належністю до органу приватизації, який власне й допустив викладені порушення вимог законодавства, що має безумовно кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Вказані доводи викладені в позовній заяві, щодо наявності у прокурора підстав для звернення до суду саме через бездіяльність Київської обласної ради, на підтвердження чого до позовної заяви долучено відповідні листи та відповіді на них цього органу місцевого самоврядування.

Позивач - Київська обласна рада наявність підстав для такого представництва жодним чином не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювала, позов підтримала в повному обсязі, в тому числі шляхом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції від 04.08.2022 у цій справі, яку судом апеляційної інстанції прийнято до провадження та від якої радою не здійснено відмови, а лише зазначено під час апеляційного перегляду про не підтримання доводів апеляційної скарги, після їх тривалого підтвердження та підтримання представником в судових засіданнях апеляційної інстанції.

Більше того, правова конструкція ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва інтересів держави може бути оскаржена виключно суб`єктом владних повноважень, а не всіма учасниками процесу.

За позицією прокурора, з огляду на очевидну незаконність відчуження спірного об`єкта з грубим порушенням процедури та порядку приватизації комунального майна, за відсутності погодження на його відчуження уповноваженого органу з охорони культурної спадщини, частина якого за викладених у позові обставин взагалі не підлягала приватизації в силу забезпечення виконання ним функцій держави в галузі освіти, вищевказані фактичні обставини спірних правовідносин очевидно свідчать про бездіяльність Київської обласної ради як представницького органу територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області, якому належать правомочності щодо належного володіння, користування, розпорядження комунальною власністю, та про невиконання радою наданих законодавством повноважень у сфері захисту комунальної власності.

Прокурор вважає, що такі обставини беззаперечно вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва у цьому спорі інтересів держави безпосередньо прокурором задля їх поновлення й повернення майна законному його власнику - у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради.

Отже, пред`являючи позов у справі № 910/15479/21, прокурор виконав вимоги матеріального та процесуального закону й належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в суді у цьому спорі, оскільки визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, узагальнюючи викладені у відзивах, запереченнях, інших процесуальних документах твердження відповідачів та висловлених позивачем уперше на стадії апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі № 910/15479/21 аргументів про відсутність у цьому спорі будь-яких порушень вимог приватизаційного та памяткоохоронного законодавства як з боку органу приватизації, так і зі сторони переможця аукціону - ПСП «Агрофірма «Світанок», що діаметрально відрізняється від викладених Київською обласною радою доводів у власній апеляційній скарзі, від якої офіційної письмової відмови органом місцевого самоврядування не подано, колегія суддів зазначає наступне.

Не відповідають вимогам законів доводи відповідачів та висновок суду першої інстанції про те, що рішення Київської обласної ради сьомого скликання № 852-35-VII від 22.06.2020 «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році» є одночасно й рішенням місцевої ради про приватизацію спірного об`єкту приватизації в розумінні абз. 3 ч. 1 ст. 12 та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (надалі - Закон № 2269-VIII).

Так, порядок приватизації установлений ст. 10 Закону № 2269-VIII передбачає чіткі, послідовні цілком зрозумілі наступні окремі етапи: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу, тощо.

Закон № 2269-VIII не передбачає об`єднання цих етапів в одне рішення ради.

Аналогічного висновку, щодо необхідності прийняття різних рішень про затвердження переліку та прийняття місцевою радою рішення про приватизацію окремого об`єкта комунальної власності, щодо послідовності та взаємозалежності таких рішень дійшов Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №926/4557/21.

На необхідності дотримання передбаченого ст. 10 Закону № 2269-VIII порядку приватизації саме в такій послідовності також звернуто увагу Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.03.2020 у справі № 813/2616/18 (абз. 15 п. 8), від 08.09.2021 у справі № 908/1115/20 (п. 5.17), від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 (п. 26).

Проте у даному спорі порядку приватизації, передбаченого ст. 10 Закону № 2269-VIII, дотримано не було, оскільки обласною радою прийнято лише рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягали приватизації у 2020 році, що жодним учасником спору не заперечувалось та достовірно установлено судом першої інстанції.

Прокурор доводить, що на необхідність ухвалення органом місцевого самоврядування двох різних рішень (про затвердження переліку об`єктів, які підлягають приватизації, та щодо приватизації окремо взятого із такого переліку об`єкта), використовуючи стандарт доказування вірогідності доказів, вказує і той факт, що спірне приміщення кілька разів включалось до аналогічних переліків об`єктів приватизації на різні роки: рішенням Київської обласної ради від 06.10.2016 № 198-10-VІІ «Про затвердження Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2016-2018 роках», однак відчужене не було, від 19.12.2019 № 753-32-VІІ «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2019-2020 роках», з якого лише вибірково з усього переліку 34 затверджених до приватизації у 2020 році об`єктів організовано і проведено електронні аукціони стосовно 5 об`єктів.

Доводи про достатність одного рішення органу місцевого самоврядування про затвердження відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації, зроблені всупереч зрозумілих норм ст.ст. 10, 11, 12 Закону № 2269-VIII, без урахування взаємозалежності чинних норм законодавства про приватизацію комунального майна і спеціального законодавства стосовно компетенції органів місцевого самоврядування у сфері приватизації, яким є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР (надалі - Закон №280/97-ВР), на що прокурор неодноразово звертав увагу в суді першої інстанції.

Так, ч. 5 ст. 7 Закону № 2269-VIII передбачено, що повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації визначаються законами України і правовими актами органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях, обласної ради вирішуються питання про продаж, об`єктів комунальної власності, що забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласних рад; питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних рад.

Відповідно до положень ч.ч. 4, 6 ст. 60 Закону № 280/97-ВР саме обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад та визначають доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності.

Таким чином, у відповідності до вимог п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 43, ч.ч. 4, 6 ст. 60 Закону № 280/97-ВР та ст. 10 Закону № 2269-VIII, окрім рішення про затвердження переліку об`єктів, які підлягають приватизації у певному часовому проміжку, виключно місцева рада уповноважена та зобов`язана в силу дискреційних повноважень представницького органу місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення про приватизацію конкретно визначеного об`єкта комунальної власності з такого переліку із визначенням умов і способу такої приватизації, з подальшим його опублікуванням у встановленому законом порядку упродовж 5-ти днів після його прийняття. Проте в даному випадку обласною радою прийнято тільки рішення про затвердження переліку об`єктів, які підлягали приватизації у 2020 році, й не завершено самостійно процедури розпорядження комунальним майном.

Разом з тим, спірний об`єкт нерухомості виставлено на продаж на електронному аукціоні передчасно неуповноваженим органом - КУ КОР «Фонд комунального майна» за відсутності наданих йому законом повноважень, про що свідчить детальний аналіз Положення про комунальну установу Київської обласної ради «Фонд комунального майна», затвердженого рішенням Київської обласної ради від 24.12.2015 № 035-01-VII, де поряд з обов`язком останнього щодо формування переліку об`єктів, що підлягають приватизації та його подання на розгляд ради, міститься обов`язок щодо розроблення проектів рішень обласної ради з питань приватизації майна та їх подання на розгляд ради, однак не ухвалення самостійно таких рішень замість уповноваженого органу місцевого самоврядування або здійснення процедури приватизації ввіреного комунального майна поза встановленою Законом № 2269-VIII етапністю цієї процедури.

Не ґрунтуються на нормах чинного законодавства доводи про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини через «недостатність передбачуваності в його застосуванні».

З подібних питань викладено абсолютно чітку позицію, зокрема, у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

Так, суд касаційної інстанції звернув у п.п. 105-130 вказаної постанови проаналізував в ретроспективі памяткоохоронне законодавство України, у тому числі норми ратифікованих міжнародних конвенцій щодо охорони культурної спадщини, внаслідок чого підсумував, що нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності, важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Також виснував, що набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених) (п. 146 постанови).

Такий висновок, зокрема, враховує норму п. 4 Прикінцевих положень Закону України

«Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16.12.2004 № 2245-IV, відповідно до якої об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Як слідує з визначення поняття «об`єкт культурної спадщини», для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.

У п.п. 212-215 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що ч.ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Об`єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони. Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абз. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об`єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00 (пункти 53, 54); «Kozacioglu v.Turkey», заява № 2334/03 (пункт 54)).

Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об`єктів культурної спадщини України як частини історичної пам`яті народу. Незаконне відчуження об`єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення, у тому числі за законодавством, що діяло раніше, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини та що діючим законодавством визначено спеціальний порядок здійснення права власності на об`єкти культурної спадщини.

Спірна будівля по вул. Хрещатик, 6 в м. Києві достовірно та неспростовно має охоронний статус, оскільки рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 22.11.1982 № 1804 її взято на державний облік як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення - будинок конторський і торговий (будинок трестів), охоронний № 59.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти культурної спадщини, які є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, яким у даному спорі згідно вимог п. 16 ч. 1 ст. 6 цього Закону є уповноважений орган охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації -Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

При цьому, пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у разі продажу пам`ятки (крім пам`ятки, яка не підлягає приватизації) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу, оскільки такий орган має право привілейованої купівлі пам`ятки.

Водночас, всупереч цих норм, погодження на відчуження пам`ятки архітектури місцевого значення ні орган приватизації, ні власник, ні балансоутримувач у відповідного органу охорони культурної спадщини не отримували, за отриманням такого дозволу не звертались, рішення такого органу про надання дозволу, погодження чи висновку не приймалось.

Матеріали справи не містять охоронного договору з ПСП «Агрофірма «Світанок» на викуплену частину будівлі, не отримано відмови відповідного органу охорони культурної спадщини на привілейовану її купівлю, що підтверджується долученим до позову листом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04.02.2021 № 066-354.

Між Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та балансоутримувачем спірної будівлі - КП КОР «Друкар» ще 30.10.2013 на спірну пам`ятку культурної спадщини було укладено охоронний договір № 2960, згідно з п. 5.2 чітко передбачено можливість здійснення продажу, передачі у володіння, користування чи управління цієї пам`ятки іншій юридичній чи фізичній особі лише після письмової згоди на це органу охорони культурної спадщини.

Про охоронний статус будівлі та її віднесення до категорії пам`яток архітектури місцевого значення чітко вказано також і в інформаційному повідомленні про проведення продажу на аукціоні спірного об`єкта нерухомості в розділі «Інформація про об`єкт приватизації», а також у звіті про проведення незалежної оцінки майна в розділі 6.3. «Опис об`єкту оцінки».

Пунктом 233 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що: «…відповідачу-1 було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об`єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди № 1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» було укладено охоронний договір №1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов`язання щодо охорони щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Проявивши розумну обачність, відповідач-1 міг і повинен був знати про те, що решта будівель є частиною садиби Терещенків і також є об`єктом культурної спадщини. Як наслідок, відповідач-1 мав і повинен був знати, що укладення нікчемної Додаткової угоди № 1 та подальша реєстрація за ним права власності на садибу Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача-1 права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів, передбачених у цій угоді...».

Про дійсний охоронний статус всієї будівлі по вул. Хрещатик, 6 в м. Києві та законодавчі особливості порядку відчуження об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, було достовірно відомо й ПСП «Агрофірма «Світанок», оскільки після викупу з комунальної власності 23/100 частин вказаних вище приміщень за договором купівлі-продажу від 18.12.2013, підприємством з Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації укладено охоронний договір від 07.02.2014 № 3003 на придбану частину будівлі пам`ятки культурної спадщини, а до її придбання підприємством з органом охорони культурної спадщини підписано попередній договір від 09.12.2013 № 2971 про укладення в майбутньому охоронного договору на приміщення пам`ятки культурної спадщини. Тобто, на відміну від подій 2020 року, у 2013 році відповідачем-2 чітко дотримано передбачену ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» процедуру придбання у приватну власність частини цієї ж пам`ятки архітектури місцевого значення, що безумовно свідчить про недобросовісну поведінку цього відповідача в ході приватизації решти будівлі.

Сторонами не заперечується, що тривалий час саме ПСП «Агрофірма «Світанок» було орендарем під розміщення офісних приміщень майже 300 кв.м спірної будівлі, на якій встановлено охоронну дошку з інформацією про її охоронний статус, про що до матеріалів справи надано копії відповідних договорів оренди.

Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства, а також зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

З огляду на викладене, прокурором доведено з наданням відповідних доказів порушення обома відповідачами вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Відхиляються колегією суддів доводи відповідачів та висловлена в суді апеляційної інстанції представника Київської обласної ради позиція про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII про обмежену оборотоздатність певних об`єктів цивільних прав.

Майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань і своїх основних функцій, є імперативно забороненим до приватизації. При цьому такі об`єкти не підлягають приватизації незалежно від включення чи невключення їх уповноваженим органом до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у відповідному періоді.

З доданих до матеріалів справи договору оренди та додаткових угод (від 01.01.2012 № 09/12, від 15.05.2013 № 1, від 19.05.2014 № 7, від 12.06.2015 № 9, від 16.07.2015 № 10, від 01.11.2015 № 11, від 18.09.2017 № 15, від 07.12.2017 № 16, від 25.10.2018 № 17, від 15.11.2019 № 18, від 11.08.2020 № 19) вбачається тривале використання значної частини площ спірного об`єкта (всього 549,23 кв.м) Департаментом освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), у тому числі станом на момент організації та проведення аукціону, для забезпечення на території області реалізації державної політики в галузі освіти і науки, з одночасним наданням пільги по сплаті орендної плати.

Департамент як правонаступник обласного відділу народної освіти знаходиться в будівлі за вказаною адресою з 1946 року, про що до матеріалів справи долучено лист Департаменту від 02.12.2020 № 12-01-17/3207.

Статтею 66 Закону України «Про освіту» визначено, що саме обласні ради відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності повної загальної середньої освіти та професійної (професійно-технічної) освіти.

При цьому, згідно із положеннями п. 13 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження щодо забезпечення відповідно до законодавства розвитку науки, усіх видів освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, туризму; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел, роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури і спорту, сім`ї та молоді.

Відповідно до ч. 2 ст. 143 Конституції України обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання.

Прокурор доводить, що на засіданні тієї ж сесії Київської обласної ради, на якій затверджено перелік об`єктів комунальної власності, які підлягають приватизації у 2020 році,

рішенням обласної ради від 22.06.2020 № 858-35-VII «Про затвердження Плану заходів з реалізації у 2021-2023 роках Стратегії розвитку Київської області на 2021- 2027 роки» затверджено План заходів (додано до позову та є в матеріалах справи) саме на виконання вимог вищевказаних положень законів та відповідно до стратегічних завдань діяльності системи освіти Київщини, яким продовжено реформування галузі в напрямі створення єдиного інформаційного простору; забезпечення дітей, в тому числі з особливими потребами, якісними освітніми послугами, запровадження якісних змін у професійний розвиток учителів і т.д., з якого чітко вбачається, що ключовим потенційним учасником реалізації цього проекту і координатором реалізації проектів у рамках технічного завдання є саме Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, що вочевидь свідчить про те, що приватизація частини спірного об`єкта нерухомості уже негативно вплинула на подальше своєчасне та ефективне виконання Департаментом покладених законом повноважень з питань реалізації на території області державної політики в галузі освіти і науки, залишивши останній без постійного місця дислокації в звичному та зручному для освітян області місці.

Протягом 2012-2020 років в орендованому приміщенні Департаментом проведено капітальний ремонт на загальну суму 300 000 грн (замінено віконні рами на металопластикові, вмонтовано підвісну стелю, стіни оздоблено шпалерами, замінено лінолеум), що за доводами прокурора вказує на намір тривалого перебування у подальшому в цьому приміщенні та потребу у його використанні для забезпечення належної реалізації завдань державної політики у сфері освіти і науки на території Київської області.

Матеріали справи містять докази неодноразового звернення Департаменту до обласної ради (листи № 12-01-17/3481 від 26.10.2020, № 12-01-17/3603 від 05.11.2020) і балансоутримувача спірного майна (лист № 12-01-17/3682 від 26.10.2020) про продовження терміну дії договору оренди на 10 років зі встановленням пільги щодо розміру орендної плати.

Аналіз норм ст.ст. 9, 15, 18 Закону України «Про оренду державного та комунального

майна» від 03.10.2019 № 157-IX, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, засвідчує наявність права за викладених обставин на отримання Департаментом вказаного комунального майна в оренду без проведення аукціону на строк оренди не менше п`яти років, за пільговою орендною ставкою.

Як наслідок, система освіти Київщини втратила історично важливе для освітян приміщення, а його відчуження ні з Департаментом, ні з Київською обласною державною адміністрацією не узгоджувалось, що не спростовано відповідачем.

Посилання відповідача-2 ПСП «Агрофірма Світанок» на те, що підприємство як новий власник спірного майна має намір продовжувати співпрацю з указаним органом виконавчої влади в такому ж обсязі та на тих же умовах, що й його попередній власник, не заслуговують на увагу, оскільки долучений до матеріалів справи лист ПСП «Агрофірма Світанок» з вимогою від Департаменту звільнити займане приміщення на шостому поверсі спірної будівлі вже до 01.01.2021 свідчить про зворотне, а договір оренди нерухомого майна від 24.12.2021 № 1 укладено між підприємством і Департаментом лише після відкриття Господарським судом міста Києва провадження у даній справі № 910/15479/21 з метою, як вважає прокурор, часткового спростування його доводів про неможливість і недоцільність приватизації цієї частини будівлі.

За встановлених обставин справи, за будь-яких умов частина виставленого Фондом на аукціон спірного об`єкта нерухомості (площею 549,23 кв.м) безумовно приватизації не підлягала, оскільки є необхідною для виконання державою своїх основних функцій, безпосередньо використовувалась для забезпечення виконання визначених законодавством власних та делегованих завдань і повноважень у сфері освіти.

При цьому, доводи відповідачів про відсутність порушень вимог закону в ході проведення інвентаризації та оцінки спірного об`єкта нерухомого майна не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, не підтверджені належними, допустимими, достовірними чи навіть більш вірогідними доказами з огляду на наступне.

Норми господарського процесуального закону зобов`язують відповідача подати суду докази разом з поданням відзиву (ч. 3 ст. 80 ГПК України), письмово повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк з об`єктивних причин доказів (ч. 4 ст. 80 ГПК України), а докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

У відзиві на позовну заяву, а також у запереченнях на відповідь на відзив прокуратури ПСП «Агрофірма «Світанок» не спростувало доводи позовної заяви про допущені органом приватизації порушення вимог законодавства в ході етапу проведення інвентаризації спірного нерухомого майна та взагалі не згадувало про існування будь-яких доказів стосовно організації та проведення такої інвентаризації, у тому числі наказів КУ КОР «Фонд комунального майна» від 18.08.2020 № 11-І, від 20.08.2020 № 12-І, зведеного акту інвентаризації майна від 20.08.2020, інвентаризаційного опису необоротних активів від 19.08.2020.

Прокурор посилається на ігнорування судом першої інстанції клопотання прокурора від 02.08.2022 про витребування оригіналів вказаних наказів та акту, оскільки твердження про наявність їх оригіналів викликало обґрунтовані сумніви.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 80 ГПК України копії вказаних документів мали бути

подані одразу із поданням відзиву, з обов`язковим їх надсиланням усім іншим учасникам справи та наданням відповідних доказів такого надсилання до суду.

Однак, відповідач-2 не повідомляв суд першої інстанції у відзиві на позов ані про їх існування, ані про те, що вони не можуть бути подані у встановлений законом строк, причини, з яких такі докази не можуть бути подані, незважаючи на те, що їх копії, за твердженням самого відповідача, вже перебували у нього.

Доказів того, що відповідач-2 здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання завірених копій вказаних доказів, також не надано, адже представником відповідача-2 адвокатський запит до КП КОР «Друкар» і відповідача-1 (як імовірних видавців та законних тримачів цих документів) щодо отримання такої інформації та копій документів на час підготовки відзиву не скеровувався, самостійно відповідачем-1 ці документи також не надані до суду ні з відзивом, ні в установлений судом строк, як і не надано їх оригіналів для огляду в суді, що свідчить про недотримання судом принципів рівності сторін і змагальності господарського процесу, надавши перевагу неперевіреним доказам ПСП «Агрофірма «Світанок».

Поклавши вищевказані докази в основу висновку про проведення у серпні 2020 року (до проведення його оцінки) інвентаризації спірного об`єкта приватизації, суд дійшов помилкового висновку про їх достатність для підтвердження факту проведення такої інвентаризації у відповідності до вимог чинного законодавства про оцінку майна.

Так, п. 52 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (далі - Методика № 1891) визначено, що з метою здійснення належної оцінки об`єкта у матеріальній формі забезпечується, серед іншого, проведення балансоутримувачем об`єкта або органом приватизації інвентаризації об`єкта за рішенням органу приватизації.

При цьому, у відзиві на позовну заяву Фонд (як видавник та розпорядник запитуваних

документів) вказував про те, що ним надано всю документацію, яка розкриває дане питання, серед якої відсутні завірені копії вищевказаних наказів, акту, інвентаризаційного опису.

У відзиві Фондом зроблено акцент на тому, що саме балансоутримувач мав проводити інвентаризацію об`єкта і що серед повноважень КП КОР «Друкар» є надання копій матеріалів інвентаризації минулих років.

Орган приватизації фактично визнав, що не вчиняв жодних дій щодо проведення інвентаризації у серпні 2020 року, не послався на жодні докази та не навів жодних тверджень про самостійне проведення такої інвентаризації спірного об`єкта приватизації, лише вказав на можливе проведення такої інвентаризації у минулих роках самим балансоутримувачем та можливість використання цих даних при формуванні стартової ціни спірного об`єкта приватизації, що відповідно до ст. 75 ГПК України є обставинами, які не підлягають доказуванню.

Більше того, на скеровані ще перед пред`явленням позову запити Київської обласної

прокуратури Фондом документи на підтвердження проведення інвентаризації також

не надано.

Так, Київська обласна прокуратура листом № 15/4-45 вих-20 від 10.11.2020 (додаток 48 до позову) просила Київську обласну раду надати інформацію, у тому числі щодо проведення інвентаризації відповідно до вимог законодавства (п. 6 запиту). На вказаний лист, який направлено Київською обласною радою за належністю до КУ КОР «Фонд комунального майна» (лист ради № 2421/10-01 від 18.11.2020 - додаток 31 до позову), Фонд надав відповідь (лист № 359 від 27.11.2020 -додаток 29 до позову) про те, що відповідно до протокольного доручення Аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сул, селищ, міст Київської області (протокол № 1 від 09.07.2020), Фондом надіслано лист № 270 від 30.07.2020 на адресу балансоутримувача зазначеного майна (КП КОР «Друкар») з проханням створити комісію щодо інвентаризації об`єктів приватизації, затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII із залученням працівників Фонду, однак відповіді від КП КОР «Друкар» на адресу Фонду не надходило. При цьому, про самостійне проведення інвентаризації органом приватизації Фонд Київську обласну прокуратуру не інформував, про що й було викладено в позові.

Аналогічно, у листах Київської обласної прокуратури № 15/4-23 вих21 від 21.01.2021 (додаток 49 до позову) запитувались вказані вище документи та інформація, № 15/4- 22вих 21 від 24.01.2021 (додаток 52 до позову) (п. 7 запитів), які надано не було.

На запит Київської обласної прокуратури № 15/4-30 вих-20 від 26.01.2021 (додаток 53 до позову), в якому, серед іншого, також запитувався звіт про результати проведеної інвентаризації зазначених об`єктів нерухомого майна (п.7 запиту), Фондом вдруге не надано інформації чи будь-яких даних щодо проведення інвентаризації, у тому числі не надано жодних підтверджуючих документів (наказів, актів тощо), натомість надіслано копії наявних у Фонді документів (№ 18 від 28.01.2021 - додаток 54 до позову).

При цьому, у запитах прокуратури вказувалось на необхідності у разі відсутності запитуваних документів, передачі їх до архіву, знищення тощо, поінформувати про такі факти та надати інформацію щодо їх дійсного місця знаходження. Проте, у жодній відповіді Фонду чи обласної ради не вказувалось ні про факт проведення інвентаризації, ні про склад комісії, ні про її результати, ні про їх затвердження.

Викладене за стандартом доказування вірогідності доказів свідчить якраз про те, що документів про проведення у 2020 році інвентаризації не існувало.

Прокурор вважає, що вони були «створені» набагато пізніше після завершення процедури приватизації спірного майна (через понад рік після необхідності проведення інвентаризації) з метою уникнення наслідків виявлених Київською обласною прокуратурою порушень приватизаційного законодавства, викладених у позові та у зв`язку із розглядом в суді цього спору.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати

докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п.п. 68-70 постанови Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №567/1471/21).

Враховуючи встановлені обставини та те, що КП КОР «Друкар» заперечує факт проведення ним інвентаризації, хоча з долученого акту інвентаризації вбачається, що до складу комісії нібито входив і представник комунального підприємства, колегія суддів вважає надані документи суперечливими, оскільки подані раніше листи протирічать змісту долучених відповідачами до матеріалів справи документів, що судом першої інстанції проігноровано.

З огляду на викладене, помилковим є висновок суду про проведення інвентаризації спірного об`єкта малої приватизації, про відсутність порушень, допущених на етапі проведення оцінки спірного майна, позаяк така оцінка здійснена не на підставі актуальних даних поточної інвентаризації, що мала бути проведена на момент оцінки, а з урахуванням застарілих даних техпаспорта БТІ 2013 року та без врахування охоронного статусу об`єкта як пам`ятки архітектури місцевого значення.

Продаж майна в ході приватизації на умовах найкращої цінової пропозиції є законодавчо закріпленою метою, для забезпечення досягнення якої законодавцем передбачено дотримання ряду вимог. Основним інструментом такого продажу є дотримання процедури визначення початкової ціни продажу, а також забезпечення прозорої і конкурентної процедури аукціону. Лише визначена відповідно до закону вартість комунального майна є підставою для належного встановлення аукціонною комісією стартової ціни об`єкта приватизації. Порушення установленої законом приватизаційної процедури, нівелюють аукціон як спосіб продажу майна для визначення найвищої ціни, оскільки не надають можливості учасникам у повній мірі оцінити всі переваги та перспективи подальшого володіння/використання цього майна як активу в комплексі з розташованою під ним землею комунальної власності.

Прокурор доводить, що порівнянням установленої ФОП Власенко О.В. вартості даного об`єкта приватизації станом на 30.07.2020 із виявленими у відкритих джерелах у мережі Інтернет ринковими цінами на аналогічні об`єкти нерухомого майна, розташовані саме по вул. Хрещатик у м. Києві, більшість з яких також відносяться до об`єктів культурної спадщини, вбачається, що вони є значно вищі, ніж встановлена стартова ціна спірного об`єкта, що вказує на її свідоме заниження суб`єктом оціночної діяльності та порушення законодавства про проведення оцінки майна.

Під час проведення оцінки спірного об`єкту підлягала до застосовування Методика грошової оцінки пам`яток, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1447 (далі - Методика № 1447), яка визначає процедури проведення грошової оцінки пам`яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних пам`яток національного та місцевого значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, дія якої згідно із п. 3 цієї Методики поширюється на випадки проведення суб`єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам`яток та щойно виявлених об`єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у томі числі у випадку їх відчуження, передачі у володіння, користування, управління, передачі в оренду тощо.

Вимоги Методики № 1447 є обов`язковими для всіх суб`єктів оціночної діяльності під час проведення грошової оцінки пам`яток (п. 5 Методики №1447).

Так, експертом в самому тексті звіту самостійно вказано про відсутність у нього повноважень та досвіду на проведення оцінки об`єктів нерухомості, що перебувають під охороною держави як об`єкти культурної спадщини -пам`ятки архітектури.

З аналогічних мотивів неспроможним є і висновок рецензента ТОВ «ЮНЕКС КОНСАЛТІНГ» - Королевич О.С. (без дати), наданий на підставі договору про надання послуг № 18 від 15.09.2020.

Саме Методика № 1447 передбачає особливості та специфіку підходів визначення грошової оцінки пам`яток архітектури та містобудування, використання результатів історико-культурних досліджень та проектування реставраційно-ремонтних робіт з визначенням переліку і розмірів витрат на їх виконання, проходження чітко встановлених етапів, у тому числі експертизи історичної, архітектурної, художньої, наукової та іншої культурної цінності пам`ятки, експертизи технічного стану пам`ятки і т.д.

Відповідно до положень п. 25 Методики № 1447 до проведення експертизи історичної, архітектурної, містобудівної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності

пам`ятки, збереження її первісного (автентичного) вигляду та технічного стану

залучаються відповідні спеціалісти чи експертні комісії, створені спеціально

уповноваженими органами охорони культурної спадщини, або організації,

уповноважені проводити таку експертизу.

Згідно із п. 28 Методики № 1447 якщо під час визначення вартості пам`ятки використовується ринкова вартість як база оцінки, проводиться аналіз найбільш ефективного використання пам`ятки. Принцип найбільш ефективного використання пам`ятки полягає в тому, що її ринкова вартість визначається з урахуванням найбільш ефективного використання та безумовного виконання умов охоронного договору стосовно режимів її використання у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує максимальне збереження її автентичності та просторової композиції.

Натомість, суб`єктом оціночної діяльності взагалі не використовувалась вказана Методика № 1447, та, відповідно, не було дотримано порядку, передбаченого вказаною Методикою, що безумовно є грубим порушенням процедури оцінки спірного майна.

У ході судового розгляду цієї справи органами прокуратури в порядку ст.222 КПК України отримано з листом Фонду державного майна України від 14.06.2022 № 10-58-7050 рецензію звіту про оцінку спірних приміщень нежитлової будівлі по вул.Хрещатик, 6 в м. Києві, складеного ФОП Власенко О.В. 30.07.2020, здійснену Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021110000000631 від 30.09.2021 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна» при розпорядженні об`єктами нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області шляхом їх відчуження на аукціонах, виділеному з кримінального провадження № 42020110000000208 від 10.11.2020 за

фактом розтрати чужого майна, яке перебувало у віданні особи, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, для використання в ході судових розглядів пов`язаної із даним фактом господарської справи, яку судом долучено до матеріалів цієї справи за відповідним клопотанням прокурора.

За результатами рецензування встановлено, що копія звіту про оцінку вказаного майна класифікується за ознакою абзацу четвертого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, як такого, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки. Вказане додатково підтверджує про неможливість використання даних указаного звіту про оцінку для означених цілей без попереднього усунення викладених грубих порушень вимог нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпечення об`єктивності оцінки майна для формування на його підставі стартової ціни спірного об`єкта малої приватизації, що є безпосереднім предметом спору у справі № 910/15479/21.

Інших документів, передбачених Національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, що містили б актуальні станом на 2020 рік, тобто на момент запровадження та проведення приватизаційної процедури, дані про балансову вартість спірного об`єкта, матеріали справи не містять.

Відтак, викладені в позовній заяві доводи про допущені порушення вимог закону в ході етапу проведення оцінки спірних приміщень не спростовані учасниками спору і судом першої інстанції належними, допустимими і достовірними доказами.

Колегія суддів критично оцінює доводи представника обласної ради та відповідачів про недоцільність ухвалення судом рішення про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу та зобов`язання скасувати здійснену на його підставі державну реєстрацію права приватної власності за ПСП «Агрофірма «Світанок» на спірні приміщення, зважаючи на той факт, що отримані від приватизації кошти витрачені обласною радою на потреби територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області.

Так, наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, яким передбачено як порядок добровільного повернення в комунальну власність об`єктів приватизації за згодою сторін, так і примусового повернення таких об`єктів, у тому числі особливості повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації.

Зокрема установлено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об`єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.

Після повернення об`єкта приватизації у державну (комунальну) власність орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об`єкта у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Враховуючи викладене, а також те, що прокурором у цьому спорі не заперечується загалом право органу місцевого самоврядування з дотриманням дискреційних повноважень та встановлених процедур на приватизацію/відчуження в подальшому більшої частини площ спірного нерухомого майна в будівлі по вул. Хрещатик, 6 в м.Києві (за виключенням приміщень, необхідних державі для виконання функцій у сфері освіти), а стверджується про виявлені грубі порушення вимог приватизаційного, памяткоохоронного законодавства й законодавства про місцеве самоврядування при здійсненні у 2020 році процедури його відчуження на аукціоні, вищевказані доводи про недоцільність ухвалення у справі рішення, яке відповідатиме вимогам закону та інтересам держави і дійсного власника спірного майна - територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, є неспроможними.

При цьому справедливий баланс між інтересами суспільства та втручанням у приватний інтерес у даному спорі не буде порушено, адже, як викладено вище, дії підприємства-переможця аукціону у спірних правовідносинах насправді також містять ознаки недобросовісності.

Більше того, окрім передбаченого нормами ст. 216 ЦК України інституту реституції, яка фактично буде обґрунтованою компенсацією у зв`язку із позбавленням права підприємства на спірне майно, чинним цивільним законодавством врегульовано питання права продажу товару та відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця, яка полягає у тому, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав, що відповідає умовам справедливої сатисфакції у вигляді іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (ст.ст. 658, 661 ЦК України). Відтак, останній не понесе надмірний тягар.

Щодо доводів про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача-2, колегія суддів зазначає наступне.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України, проте для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до абз 2 ч. 1 ст. 30 «Про приватизацію державного і комунального майна» строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

При цьому ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому початок перебігу позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання позовної давності для звернення до суду в господарському судочинстві має, по-перше, встановити дату, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по-друге, установити дату, коли особа звернулася до суду і по-третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Слід врахувати, що за указаним фактом заступником керівника Київської обласної прокуратури 19.02.2021 пред`явлено до суду позов в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради до Комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна», Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Комунальне підприємство Київської обласної ради «Друкар», Українська універсальна біржа, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради, Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, про визнання недійсними результатів аукціону у вигляді протоколу про результати електронного аукціону, договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно (справа № 910/2675/21).

Проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/2675/21 указану позовну заяву повернуто прокурору з процесуальних мотивів. За наслідками апеляційного та касаційного оскарження цієї ухвали суду першої інстанції, постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 та постановою Верховного Суду від 12.08.2021 її залишено без змін.

При цьому постанову Верховного Суду від 12.08.2021 Київською обласною прокуратурою отримано 28.08.2021, після чого, усунувши певні її недоліки, позов перепред`явлено повторно 21.09.2021, за яким ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 відкрито провадження у цій справі № 910/15479/21.

Відповідно до приписів ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020) установлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258,362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

За будь-яких обставин позовна давність щодо вимог про визнання недійсними результатів аукціону у вигляді протоколу про результати електронного аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно прокурором не пропущена як через переривання її перебігу поданням позову у справі № 910/2675/21, так і у зв`язку із запровадженням постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантину, на строк дії якого строки позовної давності, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються.

Зазначаючи про надходження до суду заяви від представника відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом першої інстанції не враховано, що остання скерована до суду у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Відповідно до пп. 17.1 п. 17 ч. 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Підсистеми «Електронний кабінет», «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та підсистема відеоконференцзв`язку офіційно розпочали функціонувати з 05.10.2021 після публікації 04.09.2021 у газеті «Голос України» оголошення Вищої ради правосуддя про прийняття рішення № 1845/0/15-21 про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення про ЄСІТС).

Отже, у розумінні процесуального закону будь-яка електронна адреса, що не пов`язана з реєстрацією учасника адміністративного процесу у ЄСІТС, не набуває статусу офіційної та, відповідно, не спричиняє правових наслідків її використання в якості адреси для зв`язку.

З огляду на це, направлення представником відповідача-2 21.07.2022 електронного листа з додаванням підписаної ЕЦП заяви про застосування позовної давності з власної електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду inbox@ki.arbitr.gov.ua не може підтверджувати належне її подання до суду від імені ПСП «Агрофірма «Світанок», яке самостійно таку заяву за передбаченою процедурою до суду не подало.

Прокурору вказана заява взагалі не направлялась, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості своєчасно підготувати письмову позицію щодо її обґрунтованості та відповідних заперечень і спростувань.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тобто може бути подана навіть в судових дебатах під час розгляду справи судом першої інстанції.

Разом з тим, у випадку подання заяви про застосування строку позовної давності в судових дебатах, суд повинен постановити ухвалу про повернення для з`ясування обставин у справі та надання позивачу можливості надати відповідні пояснення щодо заявленого клопотання. Не виключаючи таке подання відповідачем, позивач повинен мати підготовлену письмову або усну заяву про поновлення строку з відповідними доказами для можливості її подати до проголошення рішення суду.

При цьому заява про застосування позовної давності одного з відповідачів не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів, в тому числі і при солідарній відповідальності. Проте суд повинен відмовити у задоволенні позову до відповідача, який не заявляв про застосування позовної давності, за наявності заяви про пропуск позовної давності іншого відповідача, якщо виходячи з характеру спірних правовідносин вимоги позивача не можуть бути задоволені (повністю або в частині) лише за рахунок відповідача, який не заявляв про застосування позовної давності, наприклад у випадку подання позову про витребування неподільної речі, яка знаходиться в спільній власності декількох осіб (п. 25 інформаційного листа Вищого господарського Суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Отже, доводи прокурора, які перекликаються з доводами позивача, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а саме:

1)Не відповідає положенням законів України «Про приватизацію державного і комунального майна» та «Про місцеве самоврядування в Україні» висновок суду про відсутність потреби у прийнятті органом місцевого самоврядування окремого рішення про приватизацію спірного об`єкта малої приватизації після його включення до Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області (комунальної власності), що підлягають приватизації у 2020 році, та опублікування цього рішення відповідно до закону.

На законодавчому рівні закріплено обов`язковість прийняття саме представницькими органами місцевого самоврядування рішень щодо відчуження відповідно до Закону комунального майна виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, а не будь-якими іншими органами, як то органи приватизації, виконавчі органи, постійні комісії місцевого самоврядування, аукціонні комісії і т.д.

Таким чином, орган приватизації органу місцевого самоврядування не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання, які об`єкти із затвердженого відповідною радою переліку та коли будуть приватизуватись, а які ні. Відтак КУ КОР «Фонд комунального майна» як орган приватизації діяв не просто всупереч вимог закону, а з перевищенням наданих йому законом повноважень, оскільки саме на пленарному засіданні обласної ради мало прийматись рішення про приватизацію окремо визначеного самостійного об`єкта із затвердженого переліку, яке мало бути опубліковане належним чином упродовж 5-ти днів після його прийняття, чого зроблено не було.

Судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення та невірне застосування вищевказаних норм матеріального права, безпідставно ототожнено рішення ради про затвердження переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2020 році, із окремим рішенням про приватизацію чітко визначеного об`єкта приватизації із раніше затвердженого переліку, адже з аналізу викладених вище положень Закону № 2269-VIII та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» слідує абсолютно протилежний висновок, ніж викладено у рішенні суду першої інстанції.

2) Не відповідає обгрунтованості висновок суду про відсутність в спірних правовідносинах порушень вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII, з мотивів того, що «позов подано в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради, а не Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, який у даній справі є третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача», а також у зв`язку з наявністю даних «про систематичне неефективне використання майна власником та його фактичну незацікавленість у збереженні права власності на такий об`єкт нерухомого майна».

Частиною 2 ст. 4 Закону № 2269-VIII передбачено пряму заборону приватизації об`єктів, необхідних для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що безпосередньо забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань. При цьому такі об`єкти не підлягають приватизації незалежно від включення чи невключения їх органом місцевого самоврядування до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у відповідному періоді.

Судом достовірно установлено, що нежитлові приміщення по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ з № І по № XIII, з № XVIII по № XXIV підвалу, №№ I, II, III, IVa, V, VI, X першого поверху, №№ I, la, II другого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень №4), №№ I, la, II третього поверху, №№ I, la, II четвертого поверху, з № 1 по № ЗО (групи приміщень № 6), №№ I, la, II п`ятого поверху, з № 1 по № 34 (групи приміщень №7), №№ I, la, II шостого поверху, з № 1 по № 27 (групи приміщень № 8), №№ I, la, II сьомого поверху, з № 1 по № 9 (групи приміщень № 9), №№ I, II, III мезоніну, №№ I, II надбудови загальною площею 3308,4 кв.м, належали на праві комунальної власності територіальним громадам сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 300157, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 07.07.2011 на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 07.07.2011 № 423-В, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав від 01.09.2011.

Всі вищевказані об`єкти комунального майна на підставі рішення Київської обласної ради 5-го скликання «Про передачу об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області» № 767-33-V від 29.07.2010 були безкоштовно передані з балансу Комунального підприємства Київської обласної ради «Київська регіональна інвестиційна компанія» на баланс КП КОР «Друкар» і закріплені за вказаним комунальним підприємством на праві господарського відання. З преамбули даного рішення вбачається, що передача здійснена з метою підвищення ефективності та раціонального використання спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, на підставі висновків та рекомендацій постійної комісії Київської обласної ради з питань комунальної власності та приватизації.

На підставі договору купівлі-продажу об`єкта спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, групи А, що підлягає продажу шляхом викупу, від 18.12.2013, серія та номер 10382 ПСП «Агрофірма «Світанок» набуто право приватної власності на 23/100 частини вказаних вище приміщень.

За таких обставин у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради залишилось 77/100 частин вищевказаної нежитлової будівлі, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.2013 зареєстроване відповідне право за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 246923880000.

При цьому з доданих до матеріалів справи договору оренди та додаткових угод (від 01.01.2012 № 09/12, від 15.05.2013 № 1, від 19.05.2014 № 7, від 12.06.2015 № 9, від 16.07.2015 № 10, від 01.11.2015 № 11, від 18.09.2017 № 15, від 07.12.2017 № 16, від 25.10.2018 № 17, від 15.11.2019 № 18, від 11.08.2020 № 19) беззаперечно вбачається тривале використання значної частини площ спірного об`єкта (всього 549,23 кв.м) Департаментом освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), у тому числі станом на момент організації та проведення аукціону, для забезпечення на території області реалізації державної політики в галузі освіти і науки, якості та доступності дошкільної, повної загальної середньої, спеціалізованої, професійної та вищої освіти на території області, проведення реформування та модернізації системи освіти області і т.д., з одночасним наданням пільги по сплаті орендної плати.

Більше того, до пред`явлення позову з`ясовано, що Департамент як правонаступник обласного відділу народної освіти знаходиться в будівлі за вказаною адресою з 1946 року. Упродовж цих років місцезнаходження Департаменту є зручним та звичним для вирішення загальних питань освіти та доїзду керівників місцевих органів управління освітою, закладів освіти Київщини, педагогів області, про що до матеріалів справи долучено лист Департаменту від 02.12.2020 № 12-01-17/3207.

Протягом 2012-2020 років в орендованому приміщенні Департаментом проведено капітальний ремонт на загальну суму 300 000 грн (замінено віконні рами на металопластикові, вмонтовано підвісну стелю, стіни оздоблено шпалерами, замінено лінолеум), що вочевидь вказує на намір тривалого перебування у подальшому в цьому приміщенні та потребу у його використанні для забезпечення належної реалізації завдань державної політики у сфері освіти і науки на рівні всієї Київської області.

Більше того, матеріали справи містять докази неодноразового звернення Департаменту до обласної ради (листи № 12-01-17/3481 від 26.10.2020, № 12- 01-17/3603 від 05.11.2020) і балансоутримувача спірного майна (лист № 12-01- 17/3682 від 26.10.2020) про продовження терміну дії договору оренди на 10 років зі встановленням пільги щодо розміру орендної плати, які так і залишились без будь-якого реагування останніми.

Відтак, як наслідок, Департамент наразі не має іншого визначеного місця для розташування, а система освіти Київщини втратила історично важливе для освітян приміщення, де знаходяться унікальні архівні матеріали.

Про те, що новий власник спірного майна також не має наміру продовжувати співпрацю з указаним органом виконавчої влади в такому ж обсязі та на тих же умовах, що й попередній власник, свідчить долучений до матеріалів справи лист ПСП «Агрофірма Світанок», в якому останній вимагав від Департаменту звільнити займане приміщення на шостому поверсі спірної будівлі до 01.01.2021.

Отже, за будь-яких умов частина виставленого Фондом на аукціон спірного об`єкта нерухомості (площею 549,23 кв.м) безумовно приватизації не підлягала, оскільки була і є необхідною для виконання державою своїх основних функцій, безпосередньо використовувалась для забезпечення виконання Київською обласною радою та Департаментом освіти і науки Київської обласної державної адміністрації гарантованих державою обов`язків, завдань і повноважень у сфері освіти та науки, як власних, так і делегованих, що чітко визначені чинним законодавством.

Однак, указані факти та надані на їх підтвердження докази, які жодним чином не спростовані учасниками процесу у цій справі, не оцінені судом належним чином, в тому числі як більш вірогідні аніж надані на їх спростування відповідачами.

3) Не відповідає положенням чинного законодавства позиція суду про відсутність необхідності в застосуванні до спірних правовідносин вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини через нібито «недостатність передбачуваності в його застосуванні».

Позовна заява містить детальне обґрунтування обставин, які доводять, що під час приватизації спірного об`єкта нерухомості відбулось грубе ігнорування органом приватизації вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, ст.ст. 6, 6-1, 18, 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини», які судом спростовано виключно посиланням на положення ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини», аналізуючи яку суд дійшов до висновку про невіднесення спірного об`єкта до об`єктів культурної спадщини за категорією пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення через тривале невирішення питання про включення цього об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Водночас судом безпідставно не враховано положення ст. 1 цього Закону, де міститься визначення пам`ятки культурної спадщини як об`єкта культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключения) об`єкта культурної спал шини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також положення п. З розділу X Прикінцеві положення цього ж Закону, яким чітко установлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Спірна будівля достовірно та неспростовно має охоронний статус, оскільки відноситься до об`єктів культурної спадщини, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 1804 від 22.11.1982, яким всю будівлю по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ взято на державний облік як пам`ятку містобудування та архітектури місцевого значення, охоронний № 59.

Всупереч діючих норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», погодження на відчуження спірного об`єкта, який відноситься до пам`яток архітектури місцевого значення, ні орган приватизації, ні власник, ні балансоутримувач у відповідного органу охорони культурної спадщини не отримували, за отриманням такого дозволу не звертались, рішення такого органу про надання дозволу, погодження чи висновку не приймалось, в інформаційному повідомленні відсутня будь-яка умова про необхідність укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані, хоча й указано про охоронний статус спірної будівлі, й такий договір до цього часу з ПСП «Агрофірма «Світанок» не укладено, власник або уповноважений ним орган приватизації у передбаченому чинним законодавством порядку не повідомляв у письмовій формі відповідний орган охорони культурної спадщини про продаж нежитлової будівлі по вул. Хрещатик, 6 у м. Києві, а також до виставлення об`єкта приватизації на аукціон не отримано відмови відповідного органу охорони культурної спадщини на привілеєву купівлю пам`ятки місцевого значення.

4) Не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та належних, допустимих і достовірних доказах висновки суду про відсутність порушень вимог закону в ході проведення інвентаризації та оцінки спірних об`єктів нерухомого майна.

Поклавши подані відповідачем-2 з порушенням процесуальних норм докази в основу висновку про проведення у серпні 2020 року інвентаризації спірного об`єкта приватизації, тобто до проведення його оцінки, суд дійшов помилкового висновку про їх достатність для підтвердження факту проведення інвентаризації спірного нерухомого майна у відповідності до вимог чинного законодавства і з дотриманням норм Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (далі - Методика № 1891).

Так, п. 52 Методики № 1891 визначено, що з метою здійснення належної оцінки об`єкта у матеріальній формі забезпечується, серед іншого, проведення балансоутримувачем об`єкта або органом приватизації інвентаризації об`єкта за рішенням органу приватизації.

При цьому, у відзиві на позовну заяву Фонд (як імовірний видавник та розпорядник запитуваних документів) вказував про те, що ним надано всю документацію, яка розкриває дане питання, серед якої відсутні завірені копії вищевказаних наказів, акту, інвентаризаційного опису.

Крім того, у відзиві Фонду зроблено акцент на тому, що саме балансоутримувач мав проводити інвентаризацію об`єкта і що саме в повноваженнях КП КОР «Друкар» є надання копій матеріалів інвентаризації минулих років.

Тобто, у своєму відзиві орган приватизації фактично визнав, що не вчиняв жодних дій щодо проведення інвентаризації у серпні 2020 року, не послався на жодні докази та не навів жодних тверджень про самостійне проведення такої інвентаризації спірного об`єкта приватизації, лише вказав на можливе проведення такої інвентаризації у минулих роках самим балансоутримувачем та можливості використання цих даних при формуванні стартової ціни спірного об`єкта приватизації, що відповідно до ст. 75 ГПК України є обставинами, які не підлягають доказуванню.

Більше того, на запити Київської обласної прокуратури, скеровані ще перед пред`явленням позову, Фондом документи на підтвердження проведення інвентаризації не надано, що свідчить про їх реальну відсутність на той час у органу приватизації.

5) З огляду на викладені вище обставини безпідставного установлення судом факту нібито проведення інвентаризації спірного об`єкта малої приватизації, не відповідає вимогам обгрунтованого висновок про відсутність порушень, допущених на етапі проведення оцінки майна, а саме порушень вимог ст.ст. 12, 31, 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п.п. 50-55 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, п. 5 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, так як під час проведення оцінки суб`єктом оціночної діяльності не використовувались дані поточної інвентаризації.

Як наслідок, в пропозиції щодо приватизації спірного об`єкта нерухомості за лотом UA-PS-2020-10-31-000010-2 вказано інформацію, що є не об`єктивною й не підтверджує дійсну стартову вартість цього майна, а в розділі «документи аукціону» відсутні належні, достовірні, актуальні та необхідні для підтвердження законності процедури приватизації дані про сам об`єкт малої приватизації та його реальну ціну, визначену на підставі належних процедур, документів, нормативно-правових актів з оцінки комунального майна.

У ході судового розгляду цієї справи органами прокуратури в порядку ст. 222 КПК України отримано з листом Фонду державного майна України від 14.06.2022 № 10-58-7050 рецензію звіту про оцінку спірних приміщень нежитлової будівлі по вул. Хрещатик, 6 в м. Київ, складеного ФОП Власенко О.В. 30.07.2020, здійснену Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021110000000631 від 30.09.2021 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами комунальної установи Київської обласної ради «Фонд комунального майна» при розпорядженні об`єктами нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області шляхом їх відчуження на аукціонах, виділеному з кримінального провадження № 42020110000000208 від 10.11.2020 за фактом розтрати чужого майна, яке перебувало у віданні особи, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, для використання в ході судових розглядів пов`язаної із даним фактом господарської справи, яку долучено до матеріалів цієї справи з відповідним клопотанням.

За результатами рецензування встановлено, що копія звіту про оцінку вказаного майна класифікується за ознакою абзацу четвертого пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, як такого, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.

Порушення процедури аукціону, передбачені ст. 10 Закону № 2269-VIII, нівелюють аукціон як спосіб продажу майна для визначення найвищої ціни, оскільки не надають можливості учасникам у повній мірі оцінити всі переваги та перспективи подальшого володіння/використання цього майна як активу в комплексі з розташованою під ним землею комунальної власності.

Відтак, викладені в позовній заяві доводи про допущені грубі порушення вимог Закону в ході етапу проведення оцінки спірних приміщень так і залишились не спростованими сторонами спору і судом належними, допустимими і достовірними доказами.

6) За будь-яких обставин позовна давність щодо вимог про визнання недійсними результатів аукціону у вигляді протоколу про результати електронного аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно прокурором не пропущена як через переривання її перебігу поданням позову у справі №910/2675/21, так і у зв`язку із запровадженням постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантину, на строк дії якого строки позовної давності, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються.

Крім того, зазначаючи про надходження до суду заяви від представника відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, судом першої інстанції не враховано, що остання скерована до суду у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Оскільки наявні правові підстави для задоволення позову, а прокурорм не пропущено строк позовної давності , відповідно у задоволенні заяви про застосування наслідків її пропуску слід відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів про скасування рішення сулу та прийняття нового про задоволення позову.

Доводи апелянтів про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених прокурором доводів позовної заяви.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідачів та третіх осіб, викладені в їх процесуальних документах у справі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційних скаргах наведено достатньо переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів змогла дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апелянтів, викладені в апеляційних скаргах, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що внаслідок задоволення апеляційних скарг прокурора та позивача рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/15479/21 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення - про задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційних скарг у зв`язку із їх задоволенням, на підставі ст.129 ГПК України, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури та Київської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/15479/21 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/15479/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Визнати недійсними результати електронного аукціону від 19.11.2020 щодо об`єкта малої приватизації - нежитлових приміщень загальною площею 2565,40 кв.м., розташованих у підвалі, на 3-му, 5-му, 6-му поверхах та надбудові адміністративної будівлі (літ.А) по вул.Хрещатик,6 в м.Києві, оформлені протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS2020-10-31-00010-2, затверджені наказом в.о. голови КУ КОР «Фонд комунального майна» №37 від 20.11.2020.

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу на аукціоні (мала приватизація) від 20.11.2020, зареєстрований в реєстрі за №2947, укладений між КУ КОР «Фонд комунального майна» ата ПСП «Агрофірма «Світанок» на підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS2020-10-31-00010-2, затвердженого наказом в.о. голови КУ КОР «Фонд комунального майна» №37 від 20.11.2020.

6. Скасувати державну реєстрацію за ПСП «Агрофірма «Світанок» права власності на нежитлові приміщення загальною площею 2565,40 кв.м., розташовані у підвалі, на 3-му, 5-му, 6-му поверхах та надбудові адміністративної будівлі (літ.А) по вул.Хрещатик,6 в м.Києві (номер запису про право власності 39304839, рішення від 20.11.2020 №55269731.

7. Стягнути з Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" (08293, Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Полтавська, 4, код ЄДРПОУ 35095913) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 3405 грн. судового збору за подання позовної заяви, 5107,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" (08652, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Ковалівка, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 03754024) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 3405 грн. судового збору за подання позовної заяви, 5107,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

9. Стягнути з Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" (08293, Київська обл., Бучанський р-н, м. Буча, вул. Полтавська, 4, код ЄДРПОУ 35095913) на користь Київської обласної ради (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 24572267) 5107,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

10. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок" (08652, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Ковалівка, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 03754024) на користь Київської обласної ради (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 24572267) 5107,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

11. Доручити Господарському суду м.Києва видати накази

12. Матеріали справи №910/15479/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови виготовлено 16.07.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.О. Хрипун

О.В. Яценко