Постанова від 22.05.2025 по справі 904/6032/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6032/21 (904/5404/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДАТА ФІНАНС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 (суддя Мартинюк С.В.)

у справі № 904/6032/21(904/5404/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДАТА ФІНАНС", м.Київ

до відповідача-1 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м.Київ

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко", м.Київ

відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", м.Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3 - розпорядника майна ТОВ "Ніко Інвест" Штельманчука Михайла Сергійовича, м. Дніпро

про визнання недійсними підпунктів та пунктів Кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Дата Фінанс") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк" / Банк), ТОВ "Торговий Дім-Ніко" та ТОВ "Ніко Інвест" про:

1) визнання недійсними окремих підпунктів пунктів та пунктів кредитного договору № 151313К8 від 14.06.2013 (далі - кредитний договір), укладеного між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "Укрексімбанк" та ТОВ "Торговий Дім-Ніко" (зі змінами, внесеними додатковими угодами), укладеного в рамках генеральної кредитної угоди № 151112N2 від 11.04.2012 (далі - генеральна кредитна угода / генеральна угода), а саме:

- пункт 2.6 статті 2 кредитного договору "Предмет договору" в частині посилання на зобов`язання позичальника сплачувати банку комісію за управління кредитною лінією;

- підпункти 3.2.1.1-3.2.1.3 пункту 3.2 статті 3 кредитного договору "Комісія за управління кредитною лінією";

- пункт 4.3 статті 4 кредитного договору "Зміна розміру ставки комісії за управління";

- підпункти 5.10.3 та 5.10.4 пункту 5.10 статті 5 кредитного договору в частині посилання на комісію за управління;

- пункт 6.7 статті 6 кредитного договору;

- пункт 6.12 статті 6 кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією;

- пункт 6.13 статті 6 кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією;

2) визнання недійсними окремих підпунктів пунктів договору поруки № 18-48ZP0015 від 07.09.2018 (далі - договір поруки), укладеного між ПАТ "Укрексімбанк", ТОВ "Торговий Дім-Ніко" та ТОВ "Ніко Інвест" (зі змінами, внесеними додатковими угодами), а саме:

- підпункт 1.1.2 пункту 1 договору поруки в частині сплати комісій, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору поруки в частині зобов`язання поручителя сплатити кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов`язання, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.8 пункту 6 договору поруки в частині надання поручителем згоди на забезпечення порукою, наданою цим договором поруки, виконання зобов`язань позичальника та його правонаступників за кредитним договором, у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитного договору, що будуть внесені кредитором та позичальником (його правонаступниками) до кредитного договору у майбутньому, щодо збільшення та зменшення комісійної винагороди за кредитним договором, а саме: збільшення та зменшення комісійної винагороди за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.9 пункту 6 договору поруки в частині надання поручителем кредитору та позичальнику (його правонаступникам) згоди на внесення ними будь-яких змін та доповнень до кредитного договору щодо збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди, а саме: збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди за управління кредитною лінією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в рамках генеральної кредитної угоди № 151112N2 від 11.04.2012, між АТ "Укрексімбанк", як кредитором, та ТОВ "Торговий Дім-Ніко", як позичальником, укладено 14.06.2013 кредитний договір № 151313К8, майновим і фінансовим поручителем за позичальника є ТОВ "Ніко Інвест".

Враховуючи, що в подальшому відкрито провадження у справі № 904/6032/21 про банкрутство ТОВ "Ніко Інвест" та визнано грошові вимоги ТОВ "ФК "Дата Фінанс" до ТОВ "Ніко Інвест", а у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором Банк в рамках справи про банкрутство звернувся із заявою про визнання грошових вимог до майнового і фінансового поручителя - ТОВ "Ніко Інвест", то позивач стверджував, що після ознайомлення з кредитним договором ним було виявлено наявність умов, які суперечать вимогам законодавства, що призводить до порушення прав та інтересів як позичальника, так і самого боржника у справі про банкрутство - ТОВ "Ніко Інвест", так і його кредиторів, в тому числі і ТОВ "ФК "Дата Фінанс", оскільки оскаржувані підпункти та пункти договорів впливають на розмір кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк", тобто на розмір коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог інших кредиторів тієї ж черги, в тому числі і ТОВ "ФК "Дата Фінанс".

Посилаючись у позові на правові позиції Верховного Суду, позивач вказував, що оскаржувані умови договорів є недійсними, оскільки комісія за управління кредитом не відноситься до видів діяльності банку, тож банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Крім того встановлення комісії за управління кредитної лінії є подвійною оплатою за надання кредиту, що ставить позичальника та поручителя у невигідне положення порівняно з банком, який збільшив свою економічну вигоду, не надаючи при цьому жодних додаткових послуг, окрім надання кредиту. Таким чином в порушення принципів цивільного законодавства, а саме: справедливості та добросовісності, на позичальника, так само як і на його майнового та фінансового поручителя, покладено тягар у вигляді платежів - комісії за управління кредитною лінією, які позичальник не замовляв, та більш того, які відповідно до законодавства не є банківською послугою, яку банк має право надавати та стягувати за нею плату.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23), яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024, позов задоволено.

Суди виходили з того, що оскаржувані пункти кредитного договору та договору поруки безпосередньо порушують права як ТОВ "ФК "Дата Фінанс", так і інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Ніко Інвест". Суд першої інстанції послався у своєму рішення на практику Верховного Суду, а саме на постанови від 20.03.2021 у справі № 904/5748/18, від 16.11.2016 у справі № 234/169/15-ц та зазначив, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії, банк повинен зазначати, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, чого не міститься у спірному договорі. Також, суд першої інстанції послався на висновки, що викладені у постановах Верховного Суду: від 03.08.2022 по справі № 927/92/21(927/351/21); від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17; від 12.04.2023 по справі № 910/15808/19 та 12.04.2023 по справі № 910/6178/20 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та зазначив, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії, банки повинні зазначати, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, чого не міститься у спірному договорі. Комісія за управління кредитом, не відноситься до видів діяльності банку, у зв`язку з чим банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Також суд першої інстанції зазначив, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів. Суд першої інстанції із яким погодився апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що в порушення принципів цивільного законодавства, а саме справедливості та добросовісності, на позичальника в особі ТОВ "Торговий Дім-Ніко", так само як і на ТОВ "Ніко Інвест", яке є майновим ти фінансовим поручителем за ТОВ "Торговий Дім-Ніко", покладено тягар у вигляді платежів - комісії за управління кредитною лінією, які ТОВ "Торговий Дім-Ніко" не замовляло, та більш того, які відповідно до чинного законодавства не є банківською послугою, яку Банк має право надавати та стягувати за нею плату.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 12.06.2024 касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк" задоволено частково, скасовано вказані судові рішення, а справу № 904/6032/21(904/5404/23) передано на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Верховним Судом зазначено, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права під час розгляду справи, а саме застосовано норми законодавства в галузі споживчого кредитування, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Наведені позивачем висновки щодо застосування норм права, що викладені в зазначених ним постановах Верховного Суду, та з якими погодились суди попередніх інстанцій не є релевантними та не можуть бути враховані судом під час розгляду спору по суті. Зазначені в оскаржуваних судових рішеннях висновки Верховного Суду зводяться до того, що встановлення комісії за управління кредитної лінії є подвійною оплатою за надання кредиту. Зазначені посилання на постанови Верховного Суду є безпідставними, адже такі рішення були ухвалені не в подібних правовідносинах, зокрема, у цих справах не з подібними предметом та підставами позову, змістом позовних вимог і встановленими судами фактичними обставинами. При цьому суди не встановили правову природу комісії за управління кредитом, не врахували вид кредитних правовідносин, що склалися між сторонами, не врахували структуру укладених між сторонами договорів, а також не дослідили їх зміст на предмет суперечності загальним засадам цивільного законодавства. Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій Банк наголошував на тому, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу позову, не наведеного жодних правових норм, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, позивач не навів та не обґрунтував обставин, з якими законодавство пов`язує визнання недійсними умов кредитного договору в частині встановлення комісії за управління кредитом, а в якості обґрунтування позивач лише навів посилання на судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справа № 904/6032/21 (904/5404/23) у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавцем передбачено право банків встановлювати під час надання послуг комісійні винагороди та встановлено мінімальний рівень таких винагород, водночас винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту, тож враховуючи правову природу комісії, сторонами кредитного договору, укладеного в рамках генеральної угоди, досягнуто домовленості щодо встановлення комісії за управління кредитом, яка має певну фіксовану ставку, і в разі настання випадків, передбачених п. 4.3 кредитного договору, змінюється в порядку, встановленим договором, і на момент укладення кредитного договору такий вид витрат як комісія за управління кредитом / зміну умов кредитного договору була законодавчо врегульована, дозволена, обмеження щодо її встановлення / нарахування / сплати були відсутні, при цьому кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; сторони на момент укладення договору не заявляли додаткових вимог щодо його умов та в подальшому виконували його умови, тому в даному випадку відсутні правові підстави для визнання окремих пунктів договорів недійсними.

Не погодившись з вказаним рішенням ТОВ "ФК "Дата Фінанс" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На переконання апелянта судом першої інстанції не було враховано те, що:

- а ні в кредитному договорі, а ні в усіх інших додаткових угодах до нього, що укладені сторонами кредитного договору в подальшому, Банк не зазначав жодного переліку будь-яких інших конкретних додаткових (супутніх) та/або супровідних послуг (окрім надання кредиту), за які позичальник (ТОВ "Торговий Дім-Ніко") має сплачувати комісію за управління кредитною лінією;

- стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає вичерпний перелік банківських послуг, які мають право надавати банки;

- управління кредитом не становить банківську послугу (банківську послугу становить саме надання кредиту (коштів) згідно з п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за користування яким позичальник сплачує проценти, як прямо передбачено ст.ст. 1054, 10561 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України);

- додаткові послуги за кредитним договором позичальник не замовляв;

- у наданих Банком до суду першої інстанції письмових поясненнях від 08.09.2024 АТ "Укрексімбанк" посилався на виконання ним дій (надання послуг), які мають систематичний/періодичний характер, за що покладено на позичальника плату у вигляді комісії за управління кредитом, проте пункти генеральної кредитної угоди, а також додаткові угоди до неї не містять прямих обов`язків для ТОВ "Торговий Дім-Ніко" вчиняти ці дії, а навпаки є лише власною прерогативою Банку, тобто перелічені у поясненнях дії є наслідком виконання Банком своїх прав та обов`язків в якості кредитора за кредитним договором (в редакції додаткової угоди № 151313К8-25 від 07.09.2018) та продиктовані виключно його економічними інтересам.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

17.01.2025 до апеляційного суду надійшли пояснення ТОВ "Ніко Інвест", в яких представник підтримав доводи апеляційної скарги.

20.01.2025 до апеляційного суду надійшов відзив АТ "Укрексімбанк" із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що законом передбачено право банків встановлювати під час надання банківських послуг комісійні винагороди, а також встановлено мінімальний рівень таких винагород. При цьому винагорода банку за надані ним послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити понесені витрати банку у зв`язку з наданням кредиту. Отже, враховуючи правову природу комісії, сторонами кредитного договору, укладеного в рамках генеральної угоди, досягнуто домовленості щодо встановлення комісії за управління кредитом, яка має певну фіксовану ставку, і в разі настання випадків, передбачених п. 4.3 кредитного договору, змінюється в порядку, встановленим договором. Послуги, які надаються банком під час кредитування (кредитне обслуговування) визначені саме положеннями генеральної угоди, яку позивач не приймає до уваги і розглядає кредитний договір як самостійний правочин. За твердженням Банка з огляду на структуру кредитних правовідносин, дослідження договірних правовідносин, посилання скаржника на не встановлення судом першої інстанції обставин щодо відсутності у змісті саме кредитного договору супровідних банківських послуг, за які встановлена комісія управління кредитною лінією, є помилковим. Також кредитні правовідносини, що склалися між сторонами не є споживчими, тобто позичальник не є споживачем кредитних послуг, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносин споживчого кредитування. Представник також зазначав, що така умова договору як плата комісії за управління кредитом не порушує загальних засад цивільного законодавства, враховуючи надання банком позичальнику супроводжуючих банківських послуг протягом всього періоду кредитування та законодавчий дозвіл на встановлення комісійних винагород, банк визначив вартість своїх послуг фіксованою ціною задля покриття своїх витрат. В той же час позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для визнання окремих пунктів договорів недійсними.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2025 розгляд справи призначено на 22.05.2025.

В судове засідання 22.05.2025 з`явились представники апелянта та відповідача 1. Інші учасники справи не з`явились в судове засідання. Були належним чином повідомлені про час розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №910/12842/17 зазначав, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Таким чином відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинні створюватися в зайвий раз передумови для порушення процесуальних строків розгляду справи.

Враховуючи те, що суд визнав необов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2012 між AT "Укрексімбанк", як кредитором, та ТОВ "Торговий Дім-Ніко", як позичальником, укладено генеральну кредитну угоду № 151112N2, зі змінами i доповненнями, відповідно до умов якої кредитор здійснює із ТОВ "Торговий Дім-Ніко" кредитні операції в межах лімітів, визначених умовами генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов кредитних договорів, які укладаються за домовленістю сторін відповідно до положень генеральної угоди.

В рамках генеральної кредитної угоди між АТ "Укрексімбанк", як кредитором, та ТОВ "Торговий Дім-Ніко", як позичальником, 14.06.2013 укладено кредитний договір № 151313К8 (зі змінами та доповненнями; далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відкрив позичальнику невідновлювану кредитну лінію (кредит) в розмірі 114 312 358,13 грн строком до 06.09.2028, але не більше ніж строк дії генеральної угоди. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором. Кредит було надано позичальнику для фінансування за контрактом № ATC-TDN/CAR 003 від 01.10.2013, укладеного між позичальником та компанією "ATC-Apex Trade Commerce AG", Цуг, Швейцарія (п.п. 2.1-2.5). Умовами кредитного договору встановлена процентна ставка за кредитом, а також комісія за управління кредитною лінією.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Торговий Дім-Ніко" за генеральною угодою та кредитним договором між AT "Укрексімбанк" та ТОВ "Ніко Інвест" укладено наступні договори забезпечення:

- іпотечний договір № 27114Z35 від 18.07.2014, укладений між AT "Укрексімбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Ніко Інвест" (іпотекодавець), зі змінами i доповненнями, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку належне йому нерухоме майно;

- іпотечний договір № 151313Z48 від 17.06.2013, укладений між AT "Укрексімбанк" (іпотекодержатель), ТОВ "Ніко Авто Інвест" (іпотекодавець-1) та ТОВ "Ніко Інвест" (іпотекодавець-2), зi змінами i доповненнями, за умовами якого іпотекодавець-1 та іпотекодавець-2 передали іпотекодержателю в іпотеку належне їм нерухоме майно;

- іпотечний договір № 151313Z47 від 17.06.2013, укладений між АТ "Укрексімбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Ніко Інвест" (іпотекодавець), зі змінами і доповненнями, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку належне йому нерухоме майно;

- договір поруки № 18-48ZР0015 від 07.09.2018, укладений між АТ "Укрексімбанк" (кредитор) та ТОВ "Ніко Інвест" (поручитель), відповідно до умов якого поручитель взяв на себе обов`язок солідарно відповідати перед Банком за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором.

Позивач зазначав, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся із завою про визнання грошових вимог до ТОВ "Ніко Інвест", яке є майновим та фінансовим поручителем за кредитним договором. Водночас ознайомившись з умовами кредитного договору, позивач виявив наявність у ньому пунктів, які, на його переконання, суперечать законодавчим вимогам, що призводить до порушення прав та інтересів як позичальника - ТОВ "Торговий Дім-Ніко", так і самого боржника у справі про банкрутство - ТОВ "Ніко Інвест", яке є майновим та фінансовим поручителем за вказаним кредитним договором, так і його кредиторів, зокрема, і ТОВ "ФК "Дата Фінанс", оскільки розмір кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк", визначений на підставі оскаржуваних підпунктів та пунктів договорів, безпосередньо, при задоволенні вимог кредиторів, впливає на розмір коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Ніко Інвест", зокрема, і ТОВ "ФК "Дата Фінанс".

Як вже зазначалось, у постанові від 12.06.2024 Верховним Судом скасовуючи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23), та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області було зазначено, що суди не встановили правову природу комісії за управління кредитом, не врахували вид кредитних правовідносин, що склалися між сторонами, не врахували структуру укладених між сторонами договорів, а також не дослідили їх зміст на предмет суперечності загальним засадам цивільного законодавства.

Під час нового розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавцем передбачено право банків встановлювати під час надання послуг комісійні винагороди та встановлено мінімальний рівень таких винагород, водночас винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту, тож враховуючи правову природу комісії, сторонами кредитного договору, укладеного в рамках генеральної угоди, досягнуто домовленості щодо встановлення комісії за управління кредитом, яка має певну фіксовану ставку, і в разі настання випадків, передбачених п. 4.3 кредитного договору, змінюється в порядку, встановленим договором, і на момент укладення кредитного договору такий вид витрат як комісія за управління кредитом / зміну умов кредитного договору була законодавчо врегульована, дозволена, обмеження щодо її встановлення / нарахування / сплати були відсутні, кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; сторони на момент укладення договору не заявляли додаткових вимог щодо його умов та в подальшому виконували його умови, тому в даному випадку відсутні правові підстави для визнання окремих пунктів договорів недійсними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з частиною 2 статті 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Приписами частини 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит). Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням змін та доповнень від 07.09.2018, Банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором. Кредит надається позичальнику шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 114 312 358,13 грн строком до 06.09.2028 (пункти 2.1-2.4).

Кредит надано позичальнику для фінансування за контрактом № ATC-TDN/CAR 003 від 01.10.2013, укладеного між позичальником та компанією "ATC-Apex Trade Commerce AG", Цуг, Швейцарія (п. 2.5).

Умовами кредитного договору встановлювалась процентна ставка за кредитом, а також комісія.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати комісії, зокрема, за управління кредитом. Комісія за управління нараховується починаючи з дати укладання кредитного договору до дати повного виконання позичальником зобов`язань з погашення кредиту, але не більше 90 днів з дати повного погашення кредиту, визначеної згідно з п. 6.4 кредитного договору. Порядок сплати комісії за управління кредитом передбачений п. 6.7 кредитного договору. Розмір ставки комісії за управління встановлений умовами п. 3.2.2.1 кредитного договору (% від ліміту заборгованості, зазначеного у графіку зміни ліміту заборгованості) з урахуванням змін кредитного договору.

Так, зокрема, розділом 3 кредитного договору розмір ставки комісії за управління 0,0425 % від ліміту заборгованості, зазначеного у графіку зміни ліміту заборгованості. У разі перевищення основного боргу над лімітом заборгованості, зазначеним у графіку зміни ліміту заборгованості, а також, якщо відповідно до графіку зміни ліміту заборгованості, період вибірки кредитних коштів закінчено, базою для нарахування комісії за управління є сума основного боргу. Розмір ставки комісії за управління змінюється у випадках та в порядку, що передбачені у пункті 4.3 цього договору. Комісія за управління нараховується починаючи з дати набуття чинності цим договором відповідно до підпункту 14.1.1 цього договору і закінчуючи датою повного виконання зобов`язань з погашення кредиту (включно), але не більше 90 днів з дати повного погашення кредиту, визначеної згідно з пунктом 6.4 цього договору.

Комісія нараховується пропорційно кількості днів дії ліміту заборгованості / основного боргу (у випадках, передбачених абз. 2 пп. 3.2.1.1 цього договору), кількості календарних днів у місяці, на який припадає період нарахування комісії за управління. Розрахунок комісії за управління в рамках кожного періоду нарахування комісії за управління, здійснюється за кожен окремий день у такому періоді, при цьому база для нарахування комісії приводиться до гривневого еквіваленту за офіційним курсом Національного банку України на відповідний день та, відповідно, сума комісії за управління визначається у національній валюті України.

Також умовами кредитного договору, сторони передбачили нарахування та сплату позичальником комісії за зміну умов кредитного договору (за ініціативою позичальника). Зміна розміру комісії за управління кредитом також передбачена умовами кредитного договору, зокрема, розділом 4, та залежить від виконання позичальником умов кредитного договору та генеральної угоди, в рамках якої. У зв`язку з цим розділ 4 кредитного договору містить відсильні умови на умови генеральної угоди. Також умовами кредитного договору сторони передбачили нарахування та сплату позичальником комісії за зміну умов кредитного договору (за ініціативою позичальника).

Банк зазначав, що положеннями генеральної угоди визначений комплекс дій (послуг), що вчиняються банком під час кредитування, які безпосередньо пов`язані із наданням банківського кредиту та подальшим його супроводженням, як-то аналіз документів позичальника, пов`язаних як із розглядом питання щодо надання кредиту, так і в подальшому, які можуть надаватися позичальником, у тому числі аналіз фінансового стану позичальника, визначення його кредито- та платоспроможності, перевірки та оцінки майна, що пропонується у забезпечення, обговорення умов кредитування з позичальником та спільного визначення найбільш прийнятних для обох сторін, підготовка документів для документального оформлення кредитної операції, розрахунки фінансових показників (ковенантів) тощо. Крім того, супроводження складного кредиту, в якому окрім позичальника залучена група компаній позичальника, в якому забезпечення виконання зобов`язань також має складну розширену структуру, потребує безперервних, постійних дій зі сторони банківської установи, які фактично і є банківськими послугами, та за які встановлюється плата. Банком здійснюється постійний контроль за виконанням умов кредитного договору позичальником, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням, сплатою процентів та інших платежів; здійснюється ведення кредитного файла, обліку заборгованості; здійснюється перевірки позичальника (правильність ведення бухгалтерського обліку, достовірність наданих звітів, хід виконання кредитного проекту, стан збереження заставного майна тощо); щоквартальна оцінка кредитного ризику шляхом аналізу діяльності позичальника за його фінансовою та бухгалтерською звітністю; розрахунок резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.

Отже, між Банком та позичальником в особі ТОВ "Торговий Дім-Ніко" виникли та існують кредитні правовідносини, а враховуючи структуру кредитних правовідносин, посилання скаржника на відсутність у змісті кредитного договору супровідних банківських послуг, за які встановлена комісія за управління кредитною лінією, є помилковими.

Положеннями ст. 10561 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Цивільним законодавством встановлено, що проценти це є плата за користування кредитом. Разом з тим, правова природа комісії та її призначення полягає в іншому. Так, положеннями ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг, зокрема, належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно із ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" як кредитні розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини 3 статті 47 цього Закону, а саме "розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик" відноситься до кредитних операцій.

При цьому положеннями ч. 2 ст. 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено імперативну норму, відповідно до якої банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, а також вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

Зміст ст. 55, зокрема ч. 2, вказаного Закону України "Про банки і банківську діяльність" станом на дату укладення кредитного договору визначав, що банкам забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Тобто законодавцем не лише передбачено право банків встановлювати під час надання послуг комісійні винагороди, але й встановлено мінімальний рівень таких винагород.

Винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Комісійний дохід утворюється внаслідок не тільки розрахунково-касового обслуговування, а й в результаті кредитного обслуговування клієнтів. Комісійний дохід - це дохід від надання послуг, сума якого може розраховуватися пропорційно до суми активу чи зобов`язання, або може бути фіксованим. Комісійні доходи виникають практично за всіма послугами банку, що надаються клієнтам. Вони включають доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів та банків, доходи від проведення операцій з цінними паперами, доходи від кредитного обслуговування, за операціями на ринку банківських металів і валютному ринку, надходження від довірчого обслуговування банків і клієнтів, доходи за позабалансовими операціями, тобто будь-який напрямок банківської діяльності включає в себе послугу.

Отже, враховуючи правову природу комісії, сторонами кредитного договору, укладеного в рамках генеральної угоди, досягнуто домовленості щодо встановлення комісії за управління кредитом, яка має певну фіксовану ставку, і в разі настання випадків, передбачених п. 4.3 кредитного договору, змінюється в порядку, встановленим договором.

З аналізу вище зазначених положень, усупереч твердженням апелянта, вбачається, що на момент укладення кредитного договору такий вид витрат як комісія за управління кредитом / зміну умов кредитного договору була законодавчо врегульована, дозволена, обмеження щодо її встановлення / нарахування / сплати були відсутні.

Також слід зазначити, що законодавство про споживче кредитування не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже відповідно до п.п. 9-11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" споживачем кредитних послуг є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - це правоводіносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, а споживчий кредит визначається як грошові кошти, що надаються споживачу на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

При цьому посилання позивача у позові на судову практику Верховного Суду у перелічених ним постановах не є релевантною, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 12.06.2024 у цій справі.

Цивільне законодавство ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності та розумності (ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

З урахуванням встановленого, така умова договору як плата комісії за управління кредитом не порушує загальних засад цивільного законодавства.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; сторони на момент укладення договору не заявляли додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконували його умови.

Законодавець зазначив, що в разі, якщо сторона (сторони) в момент вчинення правочину не додержуються вимог, що встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, такий правочин є недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (стала практика Верховного Суду, зокрема, в постанові від 11.04.2024 у справі № 922/433/22).

Враховуючи наведене, покладені позивачем в основу позову твердження про наявність правових підстав для визнання недійсними підпунктів та пунктів договорів є помилковими, а отже суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, тож рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23) є законним і обставин для його скасування або зміни не встановлено.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДАТА ФІНАНС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/6032/21(904/5404/23) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/6032/21(904/5404/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ДАТА ФІНАНС".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.07.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя І.М.Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко