Рішення від 16.04.2025 по справі 405/6116/24

Справа № 405/6116/24

Провадження №2/405/1175/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2025 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.

при секретарі Тарасенко Р.П.,

за участю учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комахи Т.С.

та представника відповідача ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» - Донченка Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №405/6116/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» (м. Кропивницький, вул. Преображенська, буд. 2) про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом, який в його інтересах подано та підписано представником - адвокатом Комахою Т.С. (діє на підставі договору про надання правової/правничої допомоги № 25/05 від 25.05.2022 року та ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВА №1031861 від 07.06.2022 року), в якому просив:

зобов`язати ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року;

стягнути з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за весь час затримки, з 10 червня 2024 року подень проголошення рішення суду,

зазначивши на обґрунтування позовних вимог, що з 01.04.2020 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», на яку був переведений з посади заступника начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, на якій працював з 26 листопада 2019 року.

09 травня 2022 року відповідно до наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 », позивач був звільнений з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП, при цьому, вважаючи, що звільнення із займаної посади здійснено з порушенням вимог Конституції України, КЗпП, 08 червня 2022 року позивач звернувся з позовом до Ленінського районного суду м. Кіровограда про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда (справа № 405/2573/22)від 18.12.2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Разом з тим, постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.12.2023року (справа № 405/2573/22)було скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»».

На виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 року у (справа № 405/2573/22), наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 9-к «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» від 08 березня 2024 року, позивача було поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09 травня 2022 року та допущено до роботи з 08 березня 2024 року.

При цьому, при поновленні позивача (08.03.2024 р.) та його повторному звільненні (10.06.2024 р.) йому не було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року, враховуючи також, що судом апеляційної інстанції 07.03.2024 року при поновленні позивача на роботі у зв`язку з незаконним звільненням з відповідача не було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та відповідачем також не було виплачено зазначені кошти при поновленні позивача на роботі, позивач 27.03.2024 року звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року позов позивача було задоволено частково. Стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540 013 грн. 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. Стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь держави судовий збір в розмірі 5 400 грн. 13 коп. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25 130 грн. 49 коп., - допущено до негайного виконання.

10 червня 2024 року відповідно до наказу ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 10 червня 2024 року № 33-к «Про звільнення ОСОБА_2 » позивача було звільнено з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.В наказі № 33-к зазначено: звільнити ОСОБА_4 - начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, 10 червня 2024 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України;бухгалтерії провести розрахунок при звільненні та виплатити ОСОБА_1 : вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; компенсацію за 8 календарних днів невикористаних щорічних відпусток, з них:7 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року; 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем за період роботи з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року».

Також, позивачу у день звільнення було вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв`язку зі скороченням, у якому зазначено: «У зв`язку зі звільненням 10.06.2024 року Вам було нараховано та виплачено наступні суми: компенсація невикористаної щорічної відпустки (8 днів) в розмірі 5874,72 грн.; заробітна плата за червень 2024 року (1 день) в розмірі 786,50 грн.; надбавка за вислугу років в розмірі 157,30 грн.; вихідна допомога при скороченні в розмірі 26579,25 грн. Всього нараховано за червень 2024 року 33397,77 грн.; сума до виплати 26885,20 грн.

З врученого позивачу у день звільнення (10.06.2024р.) повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв`язку зі скороченням, вбачається, що позивачу виплачена компенсація невикористаної щорічної відпустки лише за 8 днів. З пункту 2.3 Наказу № 33-к вбачається, що це компенсація за 8 календарних днів невикористаних щорічних відпусток, з них: 7 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року; 1 календарний день щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем за період роботи з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року», однак позивачу не було нараховано та не виплачено відповідачем компенсацію за невикористану щорічну відпустку з дня поновлення на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, тобто з 09 травня 2022 року (Наказ № 9-к від 08.03.2024 року) по 11 березня 2024 року, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Окрім того, у зв`язку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені законом, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи в суді - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини (ст.117КЗпПУкраїни).У зв`язку з несвоєчасним розрахунком із звільненим працівником, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, позивач, який був звільнений 10 червня 2024 року навів власний розрахунок, за яким для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку взято нараховану заробітну плату за 2 місяці, що передують місяцю, в якому був працівник звільнений, тобто це квітень та травень 2024 року.Сума нарахованої заробітної плати у квітні 2024року складає: 17 739,72 грн. та у травні 2024 року - 25 841,17 грн., всього за 2 місяці нараховано - 43 580,89 грн.Робочих днів: у квітні 2024 року - 12 робочих днів та у травні 2024 року- 22 робочих дня, всього: 34 робочих дня.Для розрахунку середньоденної заробітної плати: суму заробітної плати за 2 місяці ділиться на кількість робочих днів (43580,89/34 = 1281,80 грн.). Всього: станом на 03.09.2024 року 62 дні, тим самим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні:62 днів х 1281,80 грн. = 79471,60 грн. (станом на 03.09.2024 року).

З огляду на викладене вище, позивач ОСОБА_1 просив зобов`язати ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року та стягнути з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на його користь середній заробіток за весь час затримки, з 10 червня 2024 року по день проголошення рішення суду, а також покласти на відповідача понесені ним (позивачем) судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 11 вересня 2024 року зазначену позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову, запропоновано позивачу в установлений строк виправити зазначені в мотивувальній частині ухвали недоліки позовної заяви, та сплатити судовий збір в загальному розмірі 2 422 грн. 20 коп.

На виконання зазначеної ухвали суду представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. 07 грудня 2024 року в системі "Електронний суд" подано заяву на виконання ухвали суду та долучено квитанцію про сплату позивачем судового збору в розмірі 2 422 грн. 20 коп.

Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року відкрито позовне провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) в судове засідання учасників справи. Надано учасникам справи процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подано відзив на позовну заяву, який зареєстрований судом 25.12.2024 року за вх. №35111, за яким, вважаючи позовну заяву необгрунтованою та безпідставною, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем допущені помилки при розрахунку розміру середнього заробітку, стягнення якого є предметом розгляду даної справи. Так, згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Єдиним доказом, наданим позивачем для підтвердження розмірів нарахованої заробітної плати за квітень, травень 2024 року, є Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) за формою ОК-7, який не може бути врахований при розгляді даної справи, оскільки не відображає виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, в тому числі, чи були у позивача періоди тимчасової непрацездатності у відповідних місяцях 2024 року чи ні.

Більш того, у разі отримання працівником допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ці кошти входять до загальної суми нарахованої заробітної плати і їх неможливо ідентифікувати за допомогою форми ОК-7.

В повному обсязі розуміючи вимоги пунктів 2 та 4 Порядку, позивач навмисно намагається ввести суд в оману, з метою збільшення розміру суми середнього заробітку за час неповного розрахунку, приховавши той факт, що у квітні 2024 року він був відсутній на роботі з 15 квітня по 26 квітня, а у травні 2024 року був відсутній на роботі 31 травня у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, що, в свою чергу, підтверджується копіями табелів обліку використання робочого часувідділу з ремонтів та експлуатаційного утримання автомобільних доріг за квітень, 2024 року та травень, 2024 року,копіями роздруківок електронних листків непрацездатності з Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України та копією розрахункового листка за червень 2024 року ОСОБА_1 .

Тим самим, для розрахунку середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку слід брати наступні показники, а саме: заробітна плата за квітень, 2024 року 14586, 00 грн., кількість фактично відпрацьованих днів 12; заробітна плата за травень, 2024 року - 25578, 36 грн., кількість фактично відпрацьованих днів 22, всього заробітна плата за квітень, травень, 2024 року 40164, 36 грн., кількість фактично відпрацьованих днів 34, відповідно середньоденна заробітна плата становить: 40164, 36 грн./34 = 1181, 30 грн.

Крім того, зазначив, що позивачем невірно зазначено кількість робочих днів з моменту його звільнення по 03 вересня 2024 року на 1 день,оскільки кількість робочих днів у цей період становить 61 день, а не 62 дні, як зазначив позивач, тим самим, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який повинен був отримати ОСОБА_1 в результаті своїхрозрахунків, якщо не брати до уваги його «помилки», обраховується наступнимчином:сума заробітної плати за два календарних місяці, що передують звільненню розділити накількість фактично відпрацьованих робочих днів за два календарних місяці, що передують звільненню та помножити на число робочих днів (за період вимушеного прогулу)= 40164,36/34*61 день= 72 059,30 грн.Середньоденна заробітна плата становить 40164,36/34=1 181,30 грн.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка, на безпідставну думку ОСОБА_1 , підлягає стягненню з відповідача станом на 03 вересня 2024 року становить 72 059,30 грн., а не 79 471,60 грн.

Однак, ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» категорично не погоджується з вимогою позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та переконане, що відповідна вимога не може бути звернена до відповідача, оскільки відсутні будь-які його винні дії або бездіяльність в затримці розрахунку, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, як вбачається з наведеної статті, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку є фактично мірою відповідальності саме за винні дії роботодавця (подібну думку висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19).

Разом з цим, відповідно до ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 75 цього Кодексу), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Фактично те ж саме продубльовано у статті 9 Закону України «Про відпустки», а саме: до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Отже, як слід дійти висновку відповідно до вищенаведених норм, кількість днів відпустки у випадку позивача ОСОБА_1 може бути йому розраховано виключно в тому випадку, коли його вимушений прогул фактично було оплачено. Будь-які виключення з наведених норм відсутні.

Більш того, на момент подання даного відзиву у ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» відсутні будь - які законні підстави оплатити вимушений прогул ОСОБА_1 відповідно до наступного.

Так, постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі № 405/2573/22 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позовні вимоги останнього задоволено повністю та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

На виконання вказаного судового рішення ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» поновило позивача ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» 08 березня 2024 року.

Однак, при поданні вищезгаданого позову позивачем з невідомих причин не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на підставі чого Кропивницький апеляційний суд розглянув справу №405/2573/22 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботів межах заявлених позивачем позовних вимог та не стягнув з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» відповідні кошти, що стало підставою для наступного звернення позивача з окремим позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, провадження у справі № 405/2057/24 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відкрито на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2024 року.

Отже, враховуючи той факт, що з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг позивача ОСОБА_1 було звільнено повторно 10 червня 2024 року, то між ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та позивачем на момент його звільнення існував спір як про суму коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так, і, взагалі, про законність вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки на момент звільнення між позивачем та відповідачем існував спір, який розглядався в суді, внаслідок чоговін (відповідач) не мав жодної підстави сплатити середній заробітку за час вимушеного прогулу, при цьому, відповідно до ст. 82 КЗпП України базою для нарахування відпустки є саме час оплаченого вимушеного прогулу, то слід дійти висновку, що у ситуації, яка є предметом розгляду даної справи відсутні винні дії або бездіяльність ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

Крім того, зазначив, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року у справі № 405/2057/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто кошти в розмірі 540 013,32 грн. замість заявленого позивачем розміру 670 293,44 грн., які, на думку позивача, підлягали стягненню, що, в свою чергу, є додатковим доказом, який підтверджує наявність спору стосовно розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і, більш того, зазначене судове рішення оскаржене як позивачем, так і відповідачем.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2024 року відкрито провадження у справі № 405/2057/24 і на момент подання даного відзиву справа не розглянута.

Отже, з огляду на вищевикладене, у ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» як на момент звільнення ОСОБА_1 , так і на момент подання цього відзиву, були відсутні підстави для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, на теперішній час триває спір між ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 як про законність виплати останньому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так і про розмір такого середнього заробітку.

Внаслідок цього, оскільки, нарахування днів відпустки в розумінні ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки» здійснюється працівнику виключно за умови, що час вимушеного прогулу оплачено, то слід дійти висновку про те, що в даному випадку не може бути застосовано вимоги ст. 117 КЗпП України, бо в ситуації, яка склалася відносно оплати ОСОБА_1 днів невикористаної відпустки відсутні винні дії або бездіяльність ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», а тому позов, розгляд якого є предметом даної справи, - не підлягає задоволенню.

Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн. зазначив, що позивачем не надано документального підтвердження оплати правової допомоги на суму 16000 грн., враховуючи той факт, що представником позивача надано доказ лише про сплату 3000 грн., а оплата решти 13000 грн. не підтверджена жодним документом. Крім того, викликає сумнів і квитанція до прибуткового касового ордеру №7 від 01 серпня 2024 року, яка підтверджує сплату 3000 грн., оскільки в межах договору 25/05 про надання правничої/правової допомоги від 25 травня 2022 року укладені, як мінімум, чотири додаткові угоди, які укладалися про представництво інтересів ОСОБА_1 в інших справах, та вищезазначена квитанція не містить реквізитів додаткової угоди, які б дозволили б віднести її до конкретного випадку представництва інтересів позивача, а саме: до представництва інтересів у даній справі, на підставі чого така квитанція не може слугувати доказом сплати авансу позивачем своєму представнику саме за послуги, надані в межах додаткової угоди №4 від 02 липня 2024 року. Також зважаючи на те, що позивач та представник позивача перебувають у шлюбі, відповідач з великою ймовірністю припускає, що сума в розмірі 13000 грн. не буде сплачена на рахунок адвоката, та, відповідно, не буде стягнута адвокатом. Окрім того, відповідач вважає, що методика складання вартості послуг представника позивача є абсолютно непрозорою, вважає, що вартість правничих послуг в межах даної справи в розмірі 16000 грн. є явно завищеною, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. (діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВА №1031861 від 07 червня 2022 року) подано відповідь на відзив, яка сформована в системі «Електронний суд» та зареєстрована судом 07.01.2025 року за вх. № 390, за якою, вважаючи доводи відповідача необгрунтованими, зазначила, що на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі № 405/2573/22, відповідач поновив позивача на посаді, але при поновленні позивача та його звільненні 10.06.2024 року йому не було нараховано та виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня2024 року. Крім того, зазначено, що позивачем вірно проведено обрахунок на підставі доданих до позовної заяви документів, взявши дані з офіційної довідки «Пенсійний фонд України, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» «2024 рік» «місяці квітень та травень» «Відомості зазвітний місяць (…….сума фактичного заробітку/доходу)». Також, позивачем вірно обраховано кількість днів. Всього, станом на 03.09.2024 року - 62 дні (червень 2024р. - 15, липень 2024р. 23, серпень 2024р. 22, вересень 2024р. 2).

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подано заперечення на відповідь на відзив, які зареєстровані судом 13.01.2025 року за вх. № 1030, за змістом яких відповідач ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» звертає увагу, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не може бути звернена до відповідача, оскільки відсутні будь які винні його (відповідача) дії або бездіяльність в затримці розрахунку.

Крім того, представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Комахою Т.С. подані письмові пояснення, які зареєстровані судом 19.02.2025 року за вх. № 4780, та 26.03.2025 року за вх. №8614, за якими зазначено, що твердження відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації заневикористані дні відпустки є помилковим та необґрунтованим. Всупереч нормам чинного законодавства відповідачем не було нараховано та не виплачено позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку з дня поновлення позивача напосаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, тобто з 09.05.2022 року по11.03.2024 року.Компенсація за невикористану відпустку при звільненні за період з 09.05.2022 року по 11.03.2024 року позивачу до цього часу не нарахована тане виплачена.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст.117 КЗпП України зазначено, що 09 травня 2022 року позивача було звільнено з посади начальника відділу з ремонтута експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. 07.03.2024 року Кропивницьким апеляційним судом позивача було поновлено на роботі, однак, при поновленні позивача (08.03.2024р.) та його наступному звільненні (10.06.2024р.) йому не було нараховано та виплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року. 27 серпня 2024 року рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022року по 08 березня 2024 року в розмірі 540 013 грн.32 коп.

06 лютого 2025 року постановою Кропивницького апеляційного суду зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року залишено без змін. Заробітна плата за період роботи позивача з 09.05.2022 року по 08.03.2024 року відповідачем перерахована лише 07 лютого 2025 року. Разом з тим, відповідач до цього часу не провів повного, належного розрахунку належних позивачу сум, і, зокрема, відповідач не сплатив компенсацію за невикористані дні відпустки.

У день звільнення позивача з роботи, 10 червня 2024 року, відповідач зобов`язаний

був провести з позивачем повний розрахунок, та виплатити позивачу всі суми, які були належні позивачу від ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» зокрема, і заробітну плату за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року. При цьому, заробітна плата за період з 09.05.2022 року по 08.03.2024 року, яка була належна позивачу від ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та яка не була виплачена позивачу у день звільнення, 10 червня 2024 року, була виплачена позивачу частинами лише 07 лютого 2025 року, а грошова компенсація за невикористані дні відпуски, яку відповідач як роботодавець не виплатив позивачу у день звільнення, 10 червня 2024 року, не виплачена і по теперішній час.

Крім того, незважаючи на те, що період затримки з приводу виплати відповідачем позивачу заробітної плати склав понад 11 місяців, а грошова компенсація за невикористані дні відпустки - до цього часу не виплачена, вважається, що відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок при звільненні, зокрема, не виплатив заробітну плату та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, на підставі чого та відповідно до ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплати компенсацію за невикористану щорічну відпустку зазначено, що позивачу ненараховано та невиплачено компенсацію:

за 2022 рік щорічна відпустка 14 календарних дні та 4 календарних днідодаткової відпустки, всього 18 календарних днів;

за 2023 рік невикористана щорічна відпустка 24 календарних дні та 6 календарних

днів додаткової відпустки, всього 30 календарних днів;

за 2024 рік невикористана щорічна відпустка 6 календарних днів та 2 календарних

дні додаткової відпустки, всього 8 календарних днів.

Всього відповідачем ненараховано та не виплачено позивачу компенсацію за 56 днів невикористаної відпустки, що в грошовому виразі складає 71780, 80 грн. (56 х 1281, 80грн.).

Відповідачем ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» подані заперечення на письмові пояснення позивача, зареєстровані судом 15.04.2025 року за вх. №10968, за якими зазначено, що представником позивача письмові пояснення подані з порушенням норм ЦПК України, а тому залучення їх до матеріалів справи є безпідставним. Крім того, зазначив, що подані під час розгляду справи по суті представником позивача письмові пояснення є спробою обійти обмеження щодо зміни предмета та підстав позову, встановлене ст.49 ЦПК України.

Окрім того, зазначив, що як вбачається з норм законодавства України, час оплаченого вимушеного прогулу є підставою лише для нарахування днів щорічної основної відпустки, а для розрахунку днів щорічної додаткової відпустки такої можливості не передбачено.Більш того, дні щорічної додаткової відпустки нараховуються лише за фактично відпрацьований час. Таким чином, позивач у своїх поясненнях безпідставно нарахував 12 днів щорічної додаткової відпустки.

Однак, зважаючи на вимоги ст. 6 Закону України «Про відпустки» ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» вважає за необхідне повідомити вірну кількість днів щорічної основної відпустки, які мають бути нараховані позивачу за час оплаченого вимушеного прогулу, а саме:за 2022 рік 14 календарних днів щорічної основної відпустки;за 2023 рік 26 календарних днів щорічної основної відпустки;за 2024 рік 7 календарних днів щорічної основної відпустки, а всього 47 днів щорічної основної відпустки.

Крім того, зазначив, що середня заробітна плата обчислюється відповідно до вимог Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 1995 року №100.

Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку та обчислення середньої заробітної плати для обрахунку розміру вимушеного прогулу здійснюються за різними методиками.

Так, середня заробітна плата для обрахунку розміру вимушеного прогулу здійснюється згідно з абзацами 4 та 5 пункту 2 Порядку, а середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористану відпустку розраховується згідно з вимогами абзацу 1 п.2 та п.7 Порядку.

Згідно з п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Таким чином, враховуючи розмір заробітку за 12 місяців, що передували звільненню позивача, розрахунок компенсації за невикористану відпустку виглядає наступним чином: 298528, 50 грн. заробітна плата за період грудня, 2023 по травень, 2024 року ділиться на кількість календарних днів 366 = 815, 65 грн. - середньоденний заробіток, відповідно розмір компенсації за невикористану відпустку становить 38335, 55 грн. (47 днів невикористаної відпустки х 815, 65 грн.).

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Комаха Т.С. в судовому засіданні під час судового розгляду справи по суті, заявлені позивачем позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у поданих до суду заявах по суті справи, а також поданих письмових поясненнях, просила позов задовольнити, зобов`язавши Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року в розмірі 71780, 80 грн., та стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за весь час затримки розрахунку, за період з 10 червня 2024 року по день проголошення рішення суду. Крім того, при винесені рішення, просила вирішити питання розподілу судових витрат по справі, понесених позивачем, які складаються з судового збору в розмірі 2422, 40 грн. та витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 16000 грн.

Представник відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» Донченко Д.Є. (діє на підставі довіреності № 1 від 15 січня 2025 року) заявлені позивачем позовні вимоги не визнав, просив відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись при цьому на підстави та обставини, викладені в наданих відповідачем заявах по суті справи (відзиву на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив), а також письмових запереченнях на письмові пояснення по суті заявлених позивачем позовних вимог. Окрім того, просив відмовити позивачу у стягненні витрат на послуги адвоката, за їх необгрунтованістю та недоведеністю.

Заслухавши представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комаху Т.С., представника відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» Донченка Д.Є., зваживши доводи, викладені в позові на обґрунтування позовних вимог, а також в поданих до суду сторонами по справі заявах по суті справи, письмових поясненнях та запереченнях, дослідивши матеріали справи та докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, виходячи з положень ст. 12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, ґрунтуються на вимогах закону, який регулює спірні правовідносини, та поряд з цим є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб`єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову, - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

Суд, вирішуючи спір, надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення з позовом до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Поряд з цим, відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, звертаючись до суду з зазначеним позовом позивач ОСОБА_1 просив зобов`язати Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані дні відпустки за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року в розмірі 71780, 80 грн., а також стягнути з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку, за період з 10 червня 2024 року по день проголошення рішення суду, що, відповідно є предметом позову у даній справі, зазначивши як на підстави позову, що він (позивач) перебував у трудових відносинах з ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» та 09 травня 2022 року наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 » був звільнений з посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, згідно з п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП, при цьому, не погоджуючись зі своїм звільненням та вважаючи його незаконним, звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі та рішенням Ленінського районного суду м. Кіровоградавід 18 грудня 2023 року (справа № 405/2573/22) в задоволенні позову йому було відмовлено, однак постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2023року (справа № 405/2573/22) було скасоване та ухвалено нове рішення, яким його позов до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» було задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 » та поновлено його на роботі на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг»». Наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» № 9-к «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» від 08 березня 2024 року, його було поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09 травня 2022 року та допущено до роботи з 08 березня 2024 року, однак, як при його поновленні на роботі 08.03.2024 року, так і при його наступному звільненні 10.06.2024 року на підставі наказуДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 10 червня 2024 року № 33-к «Про звільнення ОСОБА_2 йому не було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року, враховуючи також, що судом апеляційної інстанції 07.03.2024 року при його поновленні на роботі у зв`язку з незаконним звільненням з відповідача не було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та відповідачем також не було виплачено зазначені кошти при поновленні на роботі, 27.03.2024 року він звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року його позов було задоволено частково та стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540 013 грн. 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. У зв`язку з тим, що належні йому (позивачу) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсація за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року не були виплачені відповідачем у день його звільнення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України, виплата йому роботодавцем середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» заперечуючи щодо заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог, на обґрунтування заперечень та своєї позиції щодо позову зазначив про відсутність будь-якихвинних дій або бездіяльності в затримці розрахунку,і, зокрема, відповідно до ст.82 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про відпустки`кількість днів відпустки у випадку позивача ОСОБА_1 може бути розрахована в тому випадку, коли його вимушений прогул фактично було оплачено, в свою чергу, постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі № 405/2573/22 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», при цьому, позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в справі №405/2573/22 позивачем не заявлялися, що стало підставою для наступного звернення позивача з окремим позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за яким ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 29 березня 2024 року було відкрито провадження (справа №405/2057/24). Тим самим, на момент звільнення позивача ОСОБА_1 10 червня 2024 року між ним та ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» існував спір, який розглядався в суді, як про суму коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так, і, взагалі, про законність вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за наслідками розгляду якого Ленінським районним судом м.Кіровограда 27 серпня 2024 року, тобто після звільнення позивача 10 червня 2024 року, було ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, яке є предметом апеляційного оскарження як позивачем, так і відповідачем, внаслідок чого він (відповідач) не мав жодної підстави сплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і, відповідно, враховуючи, що за ст. 82 КЗпП України базою для нарахування відпустки є саме час оплаченого вимушеного прогулу, то у ситуації, яка є предметом розгляду даної справи, з підстав, зазначених вище, відповідач вважає про відсутність його винних дій чи бездіяльності. Окрім того, відповідач вважає, що позивачем невірно проведені розрахунки як щодо кількості днів компенсації за невикористані щорічні відпустки, так і щодо розміру середньоденного заробітку, який береться за основу при розрахунку компенсації за невикористану відпустку.

З огляду на зазначене, суд зауважує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тим самим, суд вважає прийнятними до розгляду заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги про зобов`язання Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року з визначенням позивачем розміру такої компенсації, що становить 71780, 80 грн., та про стягнення з Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за весь час затримки розрахунку, за період з 10 червня 2024 року по день проголошення рішення суду, за наслідками розгляду яких суд має вирішити спір між сторонами.

Так, судом встановлено, підтверджується наявними у справі письмовими доказами та не заперечувалося сторонами по справі, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та з 01 квітня 2020 року займав посаду начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг.

Наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення ОСОБА_3 » №48-к від 09 травня 2022 року начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 09 травня 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2023 року (справа №405/2573/22). Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» від 09.05.2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

На підставі зазначеної постанови Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі №405/2573/22, наказом ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про поновлення на роботі КОМАХИ Василя» №9-к від 08 березня 2024 року скасовано наказ ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 09 травня 2022 року № 48-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг із 09 травня 2022 року. Допущено ОСОБА_1 до фактичного виконання посадових обов`язків за посадою начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 08 березня 2024 року.

Повідомленнямпро поновлення на роботі ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» за вих. № 50-01-09/225/0.50 від 08.03.2024 року ОСОБА_1 повідомленопро те, що на виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 07.03.2024 року у справі № 405/2573/22 наказом ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» від 08 березня 2024 року № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » його ( ОСОБА_1 ) поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг з 09 травня 2024 року. Рекомендовано негайно, але не пізніше наступного дня з дати отримання даного повідомлення приступити до виконання посадових обов`язків начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг за адресою: вул. Архітектора Паученка, 64/53, VI поверх, м. Кропивницький.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти- це факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказомДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» «Про звільнення ОСОБА_2 » № 33-к від 10 червня 2024 року звільнено ОСОБА_1 - начальника відділу ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг 10 червня 2024 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України, доручено бухгалтерії провести розрахунок при звільненні та виплатити ОСОБА_1 : вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; компенсацію за 8 календарних днів невикористаних щорічних відпусток, з них:7 календарних днів щорічної основної відпустки за період роб з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року;1 календарний день щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці працівникам з ненормованим робочим днем за період роботи з 08 березня 2024 року по 10 червня 2024 року.

При цьому, згідно з повідомленням ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про нараховані та виплачені суми при звільненні у зв`язку зі скороченням, яке отримано позивачем ОСОБА_1 10.06.2024 року, у зв`язку із звільненням 10.06.2024 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено суми: компенсація невикористаної щорічної відпустки (8 днів) в розмірі 5874,72 грн.; заробітна плата за червень 2024 року (1 день) в розмірі 786,50 грн.; надбавка за вислугу років в розмірі 157,30 грн.; вихідна допомога при скороченні в розмірі 26579,25 грн. Всього нараховано за червень 2024 року 33397,77 грн. Утримано ПДФО 6011,60 грн. Утримано військовий збір в розмірі 500,97 грн. Сума до виплати 26885,20 грн.

Крім того, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року (справа №405/2057/24) частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540013 грн. 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25130 грн. 49 коп., - допущено до негайного виконання.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року (справа №405/2057/24) апеляційні скарги державного підприємства «Агенство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаха Т.С. залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 27 серпня 2024 року залишено без змін.

Окрім того, судом встановлено, не заперечувалося сторонами по справі, та підтверджено представником позивача, що відповідачем державним підприємством«Агенство місцевих автомобільних доріг» на рахунок позивача ОСОБА_1 07 лютого 2025 року було перераховано в повному обсязі середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується також довідкою ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» про нарахований та виплачений середній заробіток ОСОБА_1 згідно рішення суду №405/2057/24 за період з 09.05.2022 по 08.03.2024 років.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» нарахувати та виплати позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 09.05.2022 року по 11.03.2024 рокуза 56 днів в розмірі 71780, 80 грн., судом відзначається наступне.

Відповідно дост.45Конституції Україникожен,хто працює,має правона відпочинок. Це право забезпечується наданням, зокрема, оплачуваної щорічної відпустки, мінімальна тривалість якої, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст.ст.74,75 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбаченучастиною першоюцієї статті.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються, зокрема:час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у томучислі часоплаченого вимушеногопрогулу,спричиненого незаконнимзвільненням абопереведенням наіншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову (п.2 ч.1 ст.82 КЗпП).

Аналогічна норма зазначена і в ст.9 Закону України «Про відпустки», за якоюдо стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову(п.2 ч.1 ст.9 Закону).

В свою чергу, до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76цього Кодексу), зараховуються: 1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Аналогічна норма зазначена і в ст.9 Закону України «Про відпустки», за якою до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7та8цього Закону), зараховуються: 1)час фактичноїроботи ізшкідливими,важкими умовамиабо з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці; 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Тим самим, як вбачається з наведених вище норм права, час оплаченого вимушеного прогулу є підставою для нарахування днів щорічної основної відпустки, в той час, як для розрахунку днів щорічної додаткової відпустки такої можливості не передбачено.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , виданого 14.04.2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ-ої групи, у зв`язку з чим та відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про відпустки» має право на основну щорічну відпустку тривалістю 26 календарних днів.

При цьому, судом встановлено та не спростовано представником відповідача, що за період з 10 травня 2022 року по 08 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 не перебував у щорічних основних відпустках та не отримував відповідну компенсацію.

З урахуванням викладеного вище, кількість днів щорічної основної відпустки, які мають бути нараховані позивачу за час оплаченого вимушеного прогулу становить 47 днів, а саме: за 2022 рік 14 календарних днів щорічної основної відпустки; за 2023 рік 26 календарних днів щорічної основної відпустки; за 2024 рік 7 календарних днів щорічної основної відпустки.

Згідно з абз.1 п.2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.7 Розділу IVПорядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Тобто, розрахунок середньої заробітної плати для обрахунку розміру вимушеного прогулу здійснюється згідно з абз.4 та 5 п.2 Порядку №100, в той час, як розрахунок середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку розраховується відповідно до вимог абз.1 п.2 та п.7 Порядку №100, та з цих підстав, суд не бере до уваги розрахунок позивача, як такий, що не відповідає вимогам п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Враховуючи, що датою звільнення позивача ОСОБА_1 є 10 червня 2024 року, суд враховує розмір заробітку позивача за 12 місяців, що передували даті звільнення, а саме: червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень, лютий, березень, квітень, травень 2024 року, виходячи при цьому, з розміру нарахованого відповідачем середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду у справі №405/2057/24, яке набрало законної сили 06 лютого 2025 року, визначеного в довідці відповідача, а саме: червень, 2023 року 25714, 92 грн., липень, 2023 року 24546, 06 грн., серпень, 2023 року 26883, 78 грн., вересень, 2023 року 24546, 06 грн., жовтень, 2023 року 25714, 92 грн., листопад, 2023 року 25714, 92 грн., грудень, 2023 року 24546, 06 грн., січень, 2024 року 26883, 78 грн., лютий, 2024 року 24546, 06 грн., березень, 2024 року 7 013, 16 грн., та, крім того, з розрахункового листка за березень, 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано 19100, 70 грн. (15 робочих днів), тим самим, всього за березень, 2024 року - 26113, 86 грн. (7013, 16 грн. + 19100, 70 грн.).

З розрахункових листків за квітень, 2024 року, травень, 2024 року позивачу ОСОБА_1 нараховано 14586, 00 грн. та 28732, 08 грн. відповідно.

Всього за вказаний період нараховано заробітної плати в розмірі 298528, 50 грн.

Середньоденний заробіток для розрахунку компенсації за невикористані щорічні основні відпустки визначається шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців, що становить 298528, 50 грн. на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду 366 календарних днів, що становить 815, 65 грн., та відповідно зазначений розмір середньоденного заробітку множиться на число календарних днів відпустки, що становить 47 днів = 38335, 55 грн., що є розміром компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період з 10 травня 2022 по 08 березня 2024 років.

Представник позивача також зазначила, що позивачу відповідачем не було нараховано та невиплачено за 2022 рік 4 календарні дні додаткової відпустки, за 2023 рік 6 календарних днів додаткової відпустки та за 2024 рік 2 календарних дні додаткової відпустки, посилаючись при цьому на п.3.6 Колективного договору ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг» на 2019-2021 роки, відповідно до якого: надавати додаткову відпустку тривалістю 6 календарних днів працівникам з ненормованим робочим днем згідно з орієнтовним переліком професій і посад працівників з ненормованим робочим днем, яким надається додаткова відпустка за особливий характер праці. Конкретна тривалість відпустки та орієнтовний перелік професій і посад працівників з ненормованим робочим днем, яким надається відпустка за особливий характер праці наведена в додатку 5, з приводу чого суд зауважує, що дні щорічної додаткової відпустки нараховуються лише за фактично відпрацьований час, в той же час, в період з 10.05.2022 року по 08.03.2024 року

позивач фактично не працював та не виконував свої трудові обов`язки у зв`язку з вимушеним прогулом.Крім того, додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надаєтьсяпрацівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Оскільки щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам за фактично відпрацьований час, а позивач фактично не працював, тобто не виконував трудові обов`язки, що мають особливий характер, суд вважає, що позивач не має права на компенсацію невикористаної щорічної додаткової відпустки, передбаченої статтею 8 Закону України «Про відпустки».

Щодо позовної вимоги про стягнення з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, з 10 червня 2024 року і по день проголошення рішення суду, судом зазначається наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Тим самим, за змістом ч. 1ст. 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку, і саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина першаст. 117 КЗпП Українистосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина другаст. 117 КЗпП Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку є мірою відповідальності саме за винні дії роботодавця.

Разом з тим, відповідно до ст.82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 75 цього Кодексу), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Аналогічні положення закріплені і в статті 9 Закону України «Про відпустки», за якими: до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

З огляду на зазначене, в даному випадку кількість днів щорічної основної відпустки ОСОБА_5 могла бути розрахована відповідачем виключно в тому випадку, коли його (позивача) вимушений прогул фактично було оплачено.

В свою чергу, постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі № 405/2573/22 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

На виконання вказаного судового рішення ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» поновило позивача ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» 08 березня 2024 року.

Однак, при поданні вищезгаданого позову позивачем не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на підставі чого Кропивницький апеляційний суд розглянув справу №405/2573/22 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботів межах заявлених позивачем позовних вимог та не стягнув з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» відповідні кошти, що стало підставою для наступного звернення позивача з окремим позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При цьому, провадження у справі № 405/2057/24 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відкрито на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2024 року.

З посади начальника відділу з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг позивача ОСОБА_1 було звільнено 10 червня 2024 року, тим самим, на момент його звільнення між ним (позивачем) таДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» існував спір, який розглядався судом (справа №405/2057/24), як про суму коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так, і, взагалі, про законність вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки на момент звільнення між позивачем та відповідачем існував спір, який розглядався в суді, внаслідок чого відповідач не мав підстав для сплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час, як відповідно до ст. 82 КЗпП України базою для нарахування відпустки є саме час оплаченого вимушеного прогулу, то слід дійти висновку, що у ситуації, яка є предметом розгляду даної справи, - відсутні винні дії ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг».

Крім того, встановлено, що за наслідками судового розгляду позову ОСОБА_1 до ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року у справі № 405/2057/24 частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 травня 2022 року по 08 березня 2024 року в розмірі 540013 грн. 32 коп., який обраховано без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше, ніж за один місяць, в розмірі 25130 грн. 49 коп., - допущено до негайного виконання.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на зазначене рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року (справа №405/2057/24) апеляційні скарги державного підприємства «Агенство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Комаха Т.С. залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 27 серпня 2024 року залишено без змін, тим самим рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 27 серпня 2024 року набрало законної сили 06 лютого 2025 року.

При цьому, судом зазначається, що станом на 05 вересня 2024 року (дата подання позивачем ОСОБА_1 позову про зобов`язання ДП «Агенство місцевих автомобільних доріг`нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 09 травня 2022 року по 11 березня 2024 року та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, з 10 червня і по день проголошення рішення суду (справа №405/6116/24) рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 серпня 2024 року (справа №405/2057/24) не набрало законної сили.

Отже, з огляду на вищевикладене, у відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на момент звільнення ОСОБА_1 10 червня 2024 року, були відсутні підстави для виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки на час звільнення тривав спір між ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» та ОСОБА_1 як про законність виплати останньому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так і про розмір такого середнього заробітку, внаслідок цього, та, оскільки, нарахування днів щорічної основної відпустки в розумінні ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки» здійснюється працівнику виключно за умови, що час вимушеного прогулу оплачено, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку не можуть бути застосовані вимоги ст. 117 КЗпП України, оскільки в ситуації, яка склалася відносно оплати позивачу ОСОБА_1 при його звільненні 10 червня 2024 року грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період вимушеного прогулу з підстав, зазначених вище, відсутні винні дії або ж бездіяльність відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», на підставі чого позов ОСОБА_1 в цій частині про стягнення з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 10 червня 2024 року, - задоволенню не підлягає.

При цьому, щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29)

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зауважує, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на підставі чого та приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, на підставі чого з відповідачадержавного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України), та відповідно позивачем заявлено про стягнення з відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн. 00 коп., з приводу чого суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 4-6статті 137 ЦПК Українитакож визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

При стягненні витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України"Проадвокатуру таадвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI).

Крім того,відповідно дост.19Закону України «Проадвокатуру таадвокатську діяльність» видамиадвокатської діяльностіє: 1)надання правовоїінформації,консультацій іроз`яснень зправових питань,правовий супровіддіяльності юридичнихі фізичнихосіб,органів державноївлади,органів місцевогосамоврядування,держави; 2)складення заяв,скарг,процесуальних таінших документівправового характеру; 3)захист прав,свобод ізаконних інтересівпідозрюваного,обвинуваченого,підсудного,засудженого,виправданого,особи,стосовно якоїпередбачається застосуванняпримусових заходівмедичного чивиховного характеруабо вирішуєтьсяпитання проїх застосуванняу кримінальномупровадженні,особи,стосовно якоїрозглядається питанняпро видачуіноземній державі(екстрадицію),а такожособи,яка притягаєтьсядо адміністративноївідповідальності підчас розглядусправи проадміністративне правопорушення; 4)надання правничоїдопомоги свідкуу кримінальномупровадженні; 5)представництво інтересівпотерпілого підчас розглядусправи проадміністративне правопорушення,прав іобов`язків потерпілого,цивільного позивача,цивільного відповідачау кримінальномупровадженні; 6)представництво інтересівфізичних іюридичних осібу судахпід часздійснення цивільного,господарського,адміністративного таконституційного судочинства,а такожв іншихдержавних органах,перед фізичнимита юридичнимиособами; 7)представництво інтересівфізичних іюридичних осіб,держави,органів державноївлади,органів місцевогосамоврядування віноземних,міжнародних судовихорганах,якщо іншене встановленозаконодавством іноземнихдержав,статутними документамиміжнародних судовихорганів таінших міжнароднихорганізацій абоміжнародними договорами,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України; 8)надання правничоїдопомоги підчас виконаннята відбуваннякримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Наведені вище положення Закону дають підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації, при цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, як роз`яснено в п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті79, статтях84,88,89 ЦПК України, (в редакції Закону 2004 року). Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, як вбачається з ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії ВА №1031861 від 07 червня 2022 року адвокат Комаха Т.С. надає правову допомогу ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №25/05 від 25 травня 2022 року.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 , як Замовником та Адвокатським бюро «Комаха Т.С.», в особі керуючого бюро (засновника) Комахи Т.С., 25 травня 2022 року укладено договір №25/05 про надання правової/правничої допомоги, за яким Бюро приймає доручення Замовника та бере на себе зобов`язання надати Замовнику правову/правничу допомогу.

За правову допомогу, передбачену в п.1 Договору Замовнику сплачує Бюро винагороду в розмірі, визначеному в додатковій угоді та акті виконаних робіт (п.3.1 Договору).

Відповідно до п.4.1, 4.2 Договору розмір гонорару, який Замовник сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до цього Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

За домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передоплати або авансу.

Крім того, встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 , як Замовником та Адвокатським бюро «Комаха Т.С.», в особі керуючого бюро (засновника) ОСОБА_6 02 липня 2024 року укладено додаткову угоду № 4 до договору про надання правової допомоги №25/05 від 25.05.2022 року, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правової допомоги по зверненню до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку ОСОБА_1 .

Згідно з п.1 Додаткової угоди вартість послуг становить: вивчення матеріалів справи та дослідження законодавства, яка регламентує стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, консультація, укладення додаткової угоди № 4 до договору про надання правової/правничої допомоги 1000 грн.; підготовка та подання адвокатських запитів 800 грн. за кожен запит; підготовка та подання позовної заяви 5000 грн.; підготовка та подання відповіді на відзив 4 000 грн.; підготовка та подання інших документів 1 000 грн. за кожен документ; ознайомлення з матеріалами справи 1 000 грн. за кожне ознайомлення; участь в судових засіданнях 2 500 грн. за кожне засідання.

Пунктом 2 Додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару, за яким оплата юридичних послуг (з представництвом інтересів у Ленінському районному суді м. Кіровограда) здійснюється частинами, в наступному порядку: протягом 3 місяців з дня укладення додаткової угоди № 4 до договору та отримання рахунку в сумі 3 000 грн.; протягом місяця, після набрання рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда по справі про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку ОСОБА_1 законної сили, підлягає оплаті різниця суми, яка зазначена у рахунку.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 7 від 01 серпня 2024 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Адвокатського бюро «Комаха Т.С.» на підставі договору №25/05 від 25.05.2022 року 3 000 грн.

Крім того, відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордеру № 2 від 03 березня 2025 року та №3 від 26 березня 2025 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Адвокатського бюро «Комаха Т.С.» на підставі договору №25/05 від 25.05.2022 року, додаткової угоди №4 від 02 липня 2024 року 5000 грн. та 8000 грн. відповідно.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № 6 від 26 березня 2025 року до договору про надання правової допомоги № 25/05 від 25.05.2022 року Бюро надало, а Клієнт прийняв правову допомогу щодо підготовки документів та звернення до суду щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку з ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг», а саме: вивчення матеріалів справи та дослідження законодавства, яке регламентує стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, консультація, укладення додаткової угоди № 4 до договору про надання правової/правничої допомоги - 1 000 грн.; підготовка та подання позовної заяви - 5 000 грн.; підготовка та подання відповіді на відзив - 4 000 грн.; підготовка та подання інших документів - 1 000 грн.; участь в судових засіданнях - 5 000 грн. (2 засідання по 2 500 грн.).

Загальна вартість наданих послуг за цим Актом складає 16 000 грн., які Клієнт повністю сплатив: 01.08.2024 року - 3 000 грн.; 03.03.2025 року 5 000 грн. та 26.03.2025 року - 8 000 грн.

Клієнт не має жодних претензій до якості наданих Бюро послуг. Бюро не має жодних претензій до Клієнта.

Відповідно до ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141ЦПКУкраїни розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, щоположеннями ЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин.

Визначаючи у даній справі розмір судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, за встановлених вище обставин, а також враховуючи той факт, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, суд виходить з заявленого позивачем предмету спору, обсягу обставин, які підлягали доказуванню, складених адвокатом процесуальних документів та їх обсягу, участь представника позивача ОСОБА_1 адвоката Комахи Т.С. в судових засіданнях, та з урахуванням наявності заперечення відповідача з розміром витрат на правничу допомогу, розмір яких відповідач вважав завищеним, заявлені позивачем витрати на правову допомогу з визначенням їх обсягу і розміру в загальному розмірі 16000 грн. не відповідають критеріям розумності та обґрунтованості, а тому підлягають зменшенню судом до 5000 грн., та які підлягають стягненню з відповідача ДП «Агентство місцевих автомобільних доріг» на користь позивача ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80,81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.

Зобов`язати Державне підприємство «Агентство місцевих автомобільних доріг», код ЄДРПОУ 42852223, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період 2022 2024 років в кількості сорока семи днів в розмірі 38335 (тридцять вісім тисяч триста тридцять п`ять) грн. 55 коп.

Стягнути з державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг», код ЄДРПОУ 42852223, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , cудовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Агентство місцевих автомобільних доріг» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції, яким є Кропивницький апеляційний суд.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3ст.354 ЦПК України, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Суддя Ленінського

районного суду

м.Кіровограда Лілія Андріївна Іванова