Ухвала від 18.07.2025 по справі 907/787/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"18" липня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/787/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Сисин С.В., розглянувши заяву позивача Волинського апеляційного суду про забезпечення позову від 16.07.2025 у справі

за позовом Волинського апеляційного суду, код ЄДРПОУ - 42255369, місцезнаходження 43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Червоного Хреста, будинок 10,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,

про зобов`язання виконати умови договору або стягнення коштів за товар та пені,

без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

1. Волинський апеляційний суд (далі позивач, покупець) через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 16.07.2025 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі відповідач, постачальник) виконати в натурі умови договорів поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024 або стягнути з відповідача 138852,02 грн, де 122842,15 грн сума сплачених коштів за товар та 16009,87 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладення між Волинським апеляційним судом та ТОВ «Волинь НП» договорів поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024, згідно з якими постачальник зобов`язався передати покупцю у власність товари: код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» за довірчим документом скретч-карткою, а покупець прийняти і сплатити такий товар вартістю, у порядку та на умовах, визначених договором та згідно з накладними на товар. На виконання умов договору покупець отримав від ТОВ «Волинь НП» скретч-картки на заправку бензином А-95 на АЗС відповідача.

Однак, відповідач не виконує своїх зобов`язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними картками. Відтак, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання за договорами поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024. У позивача відсутня можливість використати придбані у постачальника скретч-картки на загальну суму 122842,15 грн, що є підставою звернення в суд з позовною заявою.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025.

2. У позовній заяві міститься заява про забезпечення позову, у якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову в даній справі, шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Волинь НП», у межах суми стягнення з врахуванням судових витрат у розмірі 138852,02 грн коштів сплачених за товар та пені та 2422,40 грн судових витрат.

Покликаючись на положення статей 136 138 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та практику Верховного Суду, обґрунтовуючи прохання про вжиття заходів забезпечення позову в даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ «Волинь НП», у межах суми стягнення з врахуванням судових витрат, представник позивача зазначає, що такі заходи забезпечення позову пропонуються ним у межах заявлених позовних вимог.

У заяві позивач посилається на укладення між Волинським апеляційним судом та ТОВ «Волинь НП» договорів поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024, згідно з якими постачальник зобов`язався передати покупцю у властість товари: код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» за довірчим документом скретч-карткою, а покупець прийняти і сплатити такий товар вартістю, у порядку та на умовах, визначених договором та згідно з накладними на товар. На виконання умов договору покупець отримав від ТОВ «Волинь НП» скретч-картки на заправку бензином А-95 на АЗС відповідача.

Позивач вказує, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні ухвали про відкриття провадження, що датовані починаючи із лютого 2025 року, у справах за позовними заявами про стягнення з ТОВ «Волинь НП» коштів у зв`язку із невиконання останнім договорів про поставку палива, зокрема справи №907/206/25, 926/906/25, 907/392/25, 918/494/25 та інші, а також наявні судові накази про стягнення боргу на користь кредиторів відповідача, що видані з аналогічних підстав.

Позивач зазначає, що через повну відсутність товару на АЗС впродовж тривалого часу, наявність судових спорів із подібними вимогами кредиторів, грошові кошти та майно, що належать ТОВ «Волинь НП» на момент пред`явлення позову в подальшому можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення.

Такі заходи забезпечення позову, на думку позивача, не порушують межі ціни позову та у подальшому забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, водночас не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, виконання якого безпосередньо пов`язане з обставиною наявності у боржника грошових коштів та/або майна.

Крім того, позивач просить не застосовувати заходи зустрічного забезпечення.

18.07.2025 позивачем направлено квитанцію про сплату судового збору до заяви про забезпечення позову у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.07.2025 заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Сисину С.В.

3. Згідно з ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У даному випадку суд не вбачає необхідності здійснення виклику учасників справи для з`ясування додаткових обставин, з огляду на вказані заявником підстави та спосіб забезпечення позову, а також зважаючи на процесуально стислі строки розгляду заяви.

Розглянувши заяву про забезпечення позову в справі №907/787/25, дослідивши в сукупності представлені заявником докази, суд зазначає таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні, у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки, щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначено у ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом ст. 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

4. Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

У пункті 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Водночас ч. 4 ст. 137 ГПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

З огляду на викладене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. При цьому такі заходи забезпечення позову мають відповідати принципам розумності, обґрунтованості і адекватності їх застосування.

5. Судом встановлено, що предметом спірних правовідносин є заявлені позивачем вимоги про зобов`язання відповідача виконати в натурі умови договору поставки, а саме: відпустити товар позивачу по скретч-карткам на загальну суму 122842,15 грн або стягнення 138852,02 грн, де 122842,15 грн сума сплачених коштів за товар та 16009,87 грн пеня.

Суд враховує, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/13737/19 від 25.08.2020 позовні вимоги про зобов`язання виконати умови договору та поставити товар мають вартісну оцінку і носять майновий характер.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з позовною вимогою майнового характеру. Ціна позову у даній справі становить 138852,02 грн.

Підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024 в частині поставки товару (бензин А-95) у кількості 2330 літрів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Щодо цього суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

З матеріалів справи №907/787/25 вбачається, що підставою звернення до суду є неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки №217 від 13.11.2023, №594/34-24 від 29.07.2024, №644/38-24 від 14.08.2024 в частині поставки товару (бензин А-95) у кількості 2330 літрів

З наведеного вбачається, що подавши заяву про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунках у банківських установах, у тому числі на суму 122842,15 грн, що є вартістю товару (бензин А-95) у кількості 2330 літрів згідно договорів поставки, враховуючи тривале невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині відпуску пального на вказану суму.

За таких обставин, суд вбачає підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, враховуючи, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів). Такі заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо їх розумності та обґрунтованості, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

6. Щодо заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову 138852,02 грн та суми судових витрат 2422,40 грн (за подання позовної заяви), суд зазначає, що позивачем згідно платіжної інструкції в національній валюті від 14.07.2025 №394 (внутрішній номер 435989250) сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

У постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21 Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду зазначив, що майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК. У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22). У справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, стала практика Верховного Суду, яка враховується судом під час постановлення ухвали, свідчить про наявність у суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову в межах ціни позову та судових витрат у справі, зокрема, розміру судового збору.

7. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з урахуванням доказів, долучених до заяви про забезпечення позову, доводів такої заяви та змісту позовної заяви, суд задовольняє заяву про забезпечення позову, враховуючи, що обранням такого належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримано принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

8. При цьому, суд, з урахуванням приписів ст. 141 ГПК України, дійшов висновку про відсутність обставин, з якими законодавець пов`язує необхідність застосування зустрічного забезпечення.

Разом з тим, суд зауважує, що виходячи із приписів ст. 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника звернутись із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подане після застосування судом заходів забезпечення позову.

Щодо цього судом враховано постанову від 14.01.2025 у справі № 915/559/24, у якій Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду зазначив, що ст. 141 ГПК України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК України.

Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

На відміну від забезпечення позову, що застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Такі висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22, від 17.09.2024 у справі № 927/997/23.

Частиною 1 ст. 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства. Зазначені висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 у справі № 916/770/24.

Крім цього, зважаючи на положення ч. 4 ст. 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19.

За таких обставин у постанові від 14.01.2025 у справі № 915/559/24 Касаційний господарський суд в складі Верховного Суду зазначив, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для скаржника негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.

Частиною 6 ст. 140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 74, 86, 136-141, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву про забезпечення позову Волинського апеляційного суду від 16.07.2025 задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9), які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських установах у межах ціни позову в розмірі 138852,02 грн (сто тридцять вісім тисяч вісімсот п`ятдесят дві гривні 02 копійки) та витрат позивача з оплати судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Стягувач: Волинський апеляційний суд, код ЄДРПОУ - 42255369, місцезнаходження 43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Червоного Хреста, будинок 10.

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9.

Ухвала набирає законної сили з 18.07.2025, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 18.07.2028.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статтями 254 256 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу складено та підписано 18 липня 2025 року.

Суддя С.В. Сисин