Постанова від 17.07.2025 по справі 161/9103/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 рокуСправа № 161/9103/25 пров. № А/857/23547/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2025 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 червня 2025 року (суддя Черняк В.В., м.Луцьк, повний текст складено 27 травня 2025 року та 3 червня 2025 року відповідно), -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі Департамент), в якому просив скасувати постанову від 30.04.2025 MVA 2511639 (далі Постанова).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2025 року позов задоволено, Постанову скасовано.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 червня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення, задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, їх оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову та заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що паркування на тротуарі забороняється, якщо не встановлені дорожні знаки 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки».

Позивач відзиву на апеляційні скарги не подав, в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини третьої статі 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пункт 15.10 «в» ПДР передбачає можливість стоянки легкового автомобіля на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Вказане є винятком із заборони, встановленої пункту 15.10 «б» ПДР. Автомобіль позивача був припаркований з дотриманням пункту 15.10 «в» ПДР, а саме - на краю тротуару.

У зв`язку з підтвердженням позивачем понесених витрат, зважаючи на принцип розумності та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог та стягнення з відповідача на користь позивача витрат з надання професійної правничої допомоги у розмірі 2 000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 30.04.2025 інспектором з паркування Департаменту винесена Постанова, в якій зафіксовано, що 29.04.2025 о 10 год. 33 хв. за адресою м. Луцьк, вул. Стрілецька 31, особа, яка керувала автомобілем Mercedes-Benz E220D, НОМЕР_1 (далі ТЗ), здійснила стоянку ТЗ на тротуарі у місці, яке не позначене відповідними дорожніми знаками з табличками, чим порушила пункт 15.10 «б» ПДР та частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). У зв`язку з вищенаведеним, накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 340 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Як передбачено приписами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається «Правилами дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР).

Згідно з пунктом 1.10 ПДР зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо не необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Відповідно до пункту 15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За змістом пункту 15.10 ПДР, стоянка забороняється: а) у місцях, де заборонена зупинка; б) на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); в) на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м; г) ближче 50 м від залізничних переїздів; ґ) поза населеними пунктами в зоні небезпечних поворотів і випуклих переломів поздовжнього профілю дороги з видимістю або оглядовістю менше 100 м хоча б в одному напрямку руху; д) у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів; е) ближче 5 м від контейнерних майданчиків та/або контейнерів для збирання побутових відходів, місце розміщення або облаштування яких відповідає вимогам законодавства; є) на газонах.

Отже, здійснити стоянку автомобіля на тротуарі можна за умови дотримання трьох вимог, а саме: відсутність дорожнього знаку заборони зупинки; стоянка здійснюється легковим автомобілем чи мотоциклом; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як вбачається з наданої фотофіксації, автомобіль позивача був припаркований на краю тротуару, для руху пішоходів залишалось щонайменше 2 м, тобто стоянка здійснена таким чином, що не заважає руху пішоходів, автомобіль є легковим та був відсутній дорожній знак заборони зупинки.

Наведене свідчить про те, що позивачем було дотримано вимоги підпункту «в» пункту 15.10 ПДР (на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м), так як підпункт «в» є винятком із заборони встановленою підпунктом «б» пункту 15.10 ПДР.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 6 червня 2018 року у справі №749/447/17, де останнім зазначено, що судами попередніх інстанцій досліджено надані сторонами фотоматеріали та відеозапис, з яких встановлено, що позивач здійснив стоянку транспортним засобом на краю тротуару, де для руху пішоходів залишилося щонайменше 2 метра. На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення спростовується вищезазначеними доказами, а тому оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що стоянка на тротуарі можлива лише у разі наявності дорожніх знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки», оскільки підпункт «в» пункту 15.10 ПДР, вимог стосовно обов`язкової наявності будь-яких інформаційно-вказівних дорожніх знаків не встановлює.

Таким чином, апелянтом не надано жодного належного, об`єктивного та обґрунтованого доказу, який би спростовував наведені доводи та вказував на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відтак оскаржувана постанова є неправомірною та підлягає скасуванню.

Стосовно витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із частиною першою статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина сьома статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві із доказами їх понесення в суді першої інстанції.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що справа не входить до категорії складних, не потребує значного часу для формування правових позицій, відтак, зважаючи на принцип розумності та справедливості, вбачається необхідність зменшення загального розміру витрат на правничу допомогу сторони позивача у розмірі 2 000 грн.

При визначенні суми відшкодування, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо співмірності та розумності розміру понесених витрат, апеляційний суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 30.04.2024, копію акту приймання-передачі наданих послуг згідно з договором про наданням правничої допомоги від 30.04.2025 №30/04/25, згідно з яким вартість виконаних послуг становить 4000 грн.

Виходячи з обставин справи і предмету спору, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір витрат, присуджений судом першої інстанції, є співмірним із понесеними витратами, не є завищеним та не суперечить принципу розумності, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2025 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 червня 2025 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. М. Гінда Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 17.07.2025.