Постанова від 14.07.2025 по справі 910/6569/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2025 р. Справа№ 910/6569/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Конященкова Т.В., дов. № 2 від 10.01.2024;

від відповідача: Багнюк І.В., ордер АІ № 1948008 від 14.07.2025;

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.06.2025 у справі № 910/6569/25 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом акціонерного товариства "Банк Альянс"

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Евотерра Азот"

про стягнення 3 900 483,72 дол. США,-

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Банк Альянс" (далі - АТ "Банк Альянс" / Банк) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 900 483,72 дол. США, з яких: 3 566 862,34 дол. США прострочена заборгованість за основним боргом, 39 577,51 дол. США поточна заборгованість за процентами та 294 043,87 дол. США прострочена заборгованість за процентами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.12.2020 між позивачем, як кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Евотерра Азот", як позичальником, укладено договір № 20-257/ЮК про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір), проте отримані позичальником від кредитора грошові кошти у встановлений кредитним договором термін разом з відсотками за користування кредитом не були оплачені, а оскільки виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором було забезпечено договором поруки № 20-257/ЮК/П від 18.12.2020, який укладений між кредитором, позичальником та ОСОБА_1 , як поручителем, то позивач просив стягнути заявлену суму з поручителя.

05.06.2025 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту:

- в межах суми позову 3 900 483,72 дол. США на грошові кошти, що належать відповідачу, які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належать відповідачу на праві власності;

- в межах суми позову 3 900 483,72 дол. США на корпоративні права, що належать відповідачу, а саме на: 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Логістика" (ЄДПРОУ 44063274); 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Азот" (ЄДРПОУ 44317312); 50 % статутного капіталу ТОВ "Альянс Елеватор" (ЄДРПОУ 45320326); 50 % статутного капіталу ТОВ "Інфоазот" (ЄДРПОУ 13918691); 100 % статутного капіталу ТОВ "Бродівський Аграрій" (ЄДРПОУ 44173950);

- на право оренди земельних ділянок, що полягає у забороні відчуження та забороні передачі в заставу прав оренди земельних ділянок, які виникли на підставі договорів, укладених між відповідачем та Хорольською міською радою Лубенського району Полтавської області (ЄДРПОУ 22528612), а саме на: право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0153, площею 0,5 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0156, площею 0,6 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0158, площею 0,5 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0159, площею 0,6 га що виникло на підставі договору оренди землі від 12.07.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0160, площею 0,6 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.11.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0161, площею 0,6 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.11.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0162, площею 0,6 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.11.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0163, площею 0,6 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.11.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:001:0164, площею 0,5631 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.11.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:004:0011, площею 0,5 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:004:0012, площею 0,5 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023; право оренди земельної ділянка під кадастровим номером 5324886203:03:004:0013, площею 0,4 га, що виникло на підставі договору оренди землі від 06.03.2023.

В обґрунтування вказаної заяви Банк зазначав, що предметом позову є вимоги майнового характеру про стягнення з відповідача грошових коштів, при цьому позивач вважав, що відповідач під час розгляду справи в будь-який момент може як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що беззаперечно в майбутньому, у разі задоволення позову, утруднить або унеможливить виконання судового рішення у даній справі. Крім того заявник зазначав про наявність договорів оренди на підставі яких відповідач здійснює користування земельними ділянками та те, що право оренди земельної ділянки, яке виникає на підставі договору оренди, укладеного орендодавцем та орендарем може відчужуватися, в тому числі продаватися на земельних торгах (право оренди земельної ділянки може бути об`єктом звернення стягнення державним (приватним) виконавцем під час примусового виконання рішення суду).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2025 частково задоволено заяву АТ "Банк Альянс" про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову 3 900 483,72 дол. США на грошові кошти, що належать відповідачу, та які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на корпоративні права, що належать відповідачу, а саме на: 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Логістика"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Азот"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Альянс Елеватор"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Інфоазот"; 100 % статутного капіталу ТОВ "Бродівський аграрій". В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції зазначивши про те, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо накладення арешту на грошові кошти та корпоративні права, які належать відповідачу в межах суми позову - 3 900 483,72 дол. США, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов. Визначені заявником заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника. В решті вимог заяви відмовлено, оскільки доказів володіння відповідачем будь-яким іншим майном, ніж корпоративними правами, позивачем суду не надано, у зв`язку з чим заявником не доведено вимоги про накладення арешту на все майно відповідача, а оскільки орендодавцем спірних земельних ділянок є Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області, то орендар (відповідач) згідно із змінами, внесеними Законами України № 1423-IX від 28.04.2021, № 3065-IX від 02.05.2023 до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, не набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди відносно вказаних позивачем земельних ділянок, тож відсутні підстави для накладення арешту на вказані позивачем земельні ділянки.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив задовольнити апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу скасувати, а у задоволенні заяви АТ "Банк Альянс" про забезпечення позову відмовити.

Наводячи підстави скасування оскаржуваної ухвали апелянт зазначав, що суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Банку про забезпечення позову, оскільки:

- умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, проте заявником не було надано, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б вказували на наявність перешкод у виконанні рішення за умови задоволення позову та/або вчинення відповідачем перешкод у потенційному виконанні такого рішення суду;

- встановлення судом права власності відповідача на корпоративні права свідчить про не вчинення ним дій з виведення активів, і як наслідок, не здійснення дій щодо перешкоджання/ухилення від виконання рішення суду у разі задоволення позову;

- накладений судом першої інстанції арешт на грошові кошти відповідача у заявленій сумі унеможливлює їх повернення, оскільки арешт грошових коштів обмежує розпорядження ними, при цьому не з`ясувавши наявності грошових коштів на рахунках відповідача суд додатково наклав арешт на належні відповідачу корпоративні права;

- судом також не враховано, що на забезпечення виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором, між ним та Банком були укладені договори застави.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., зокрема, відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 розгляд апеляційної скарги призначено на 14.07.2025.

10.07.2025 до апеляційного суду надійшла заява Банка про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

11.07.2025 до апеляційного суду надійшов відзив Банку із запереченнями на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 задоволено заяву Банка про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні, яке відбулось 14.07.2025, позивач заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятої судом першої інстанції ухвали. Відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у забезпеченні позову.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, повідомлена належним чином, за висновками апеляційного суду неявка її представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Заслухавши пояснення позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (такі ж висновки наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.

Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив таке: "Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника".

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати у вказаній справі також звертав увагу на те, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

За таких обставин (у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 року у справі № 916/3686/22).

Також слід зазначити, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.

Предметом даного спору є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача, як поручителя за кредитним договором, грошових коштів у сумі 3 900 483,72 дол. США, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником (третя особа у справі - ТОВ "Евотерра Азот") зобов`язань за кредитним договором.

Позивач у заяві про забезпечення позову, зокрема, просив суд накласти арешт в межах суми позову 3 900 483,72 дол. США на грошові кошти, що належать відповідачу, та які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на корпоративні права згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.м.о. 60-86 том 1), що належать відповідачу, а саме на: 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Логістика"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Евотерра Азот"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Альянс Елеватор"; 50 % статутного капіталу ТОВ "Інфоазот"; 100 % статутного капіталу ТОВ "Бродівський аграрій", з чим погодився суд першої інстанції.

Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Суд першої інстанції, оцінивши надані докази, а також встановивши, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 136-137 ГПК України висновку, зазначивши про те, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо накладення арешту на грошові кошти та корпоративні права, які належать відповідачу в межах суми позову може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов. Визначені заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника.

Стосовно доводів апелянта слід зазначити, що у відповідача наявна можливість здійснити розпорядчі дії щодо своїх коштів та корпоративних прав на користь третіх осіб у будь-який момент і у випадку вчинення таких дій можливість захисту прав і інтересів позивача фактично нівелюється.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. За своєю правовою природою корпоративні права є майновими правами боржника, є оборотоздатними та можуть переходити від однієї особи до іншої із врахуванням вимог актів законодавства. У даному випадку, заявлений спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частки у статутному капіталі співвідноситься з предметом позову, існує логічний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог. Обраний заявником захід забезпечення позову не обмежує відповідача в реалізації його корпоративних прав та не перешкоджає господарській діяльності вказаних товариств, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог.

Водночас відповідачем не спростовується факт існування спору між сторонами (враховуючи положення ст. 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину) і доказів на спростування підстав для накладення арешту на грошові кошти та корпоративні права він до суду першої інстанції не надав. Посилання апелянта на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором також і згідно укладених між позичальником - ТОВ "Евотерра Азот", як заставодавцем, та Банком, як заставодержателем, договорів застави, які долучені апелянтом до матеріалів апеляційної скарги (а.м.о. 16-84 том 2) не були подані суду першої інстанції та, відповідно, не досліджувались ним, скаржником не наведено обґрунтувань винятковості випадку та причин, що об`єктивно не залежали від нього для надання таких доказів суду першої інстанції, тож судом апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч. 3 ст. 269 ГПК України, додаткові докази не приймаються до уваги. Окрім того позовні вимоги заявлені до поручителя, а не позичальника.

Слід також зазначити, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 567/459/23).

Таким чином, частково задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, господарський суд правомірно виходив з доведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на належні відповідачу грошові кошти та майно (корпоративні права) в межах ціни позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, співмірності та адекватності вжитих заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом позовних вимог майнового характеру, збалансованості інтересів сторін.

Ухвала в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідачем фактично не оскаржується, а відтак, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване ухвалу - без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.06.2025 у справі № 910/6569/25 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 06.06.2025 у справі № 910/6569/25 залишити без змін.

Матеріали оскарження № 910/6569/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.07.2025.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко