Постанова від 22.07.2025 по справі 696/1603/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1399/25Головуючий по 1 інстанціїСправа №696/1603/24 Категорія: 310040000 Шкреба В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л. судді секретарГончар Н .І., Сіренко Ю. В. Любченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20.05.2025 (повний текст складено 20.05.2025, суддя в суді першої інстанції Шкреба В. В.) у цивільній справі за позовом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Черкаської області в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

в с т а н о в и в :

у січні 2025 року виконавчий комітет Михайлівської сільської ради звернувся до суду з позовом, яким просив позбавити відповідача батьківських прав щодо вказаних дітей та стягнути з відповідача на їх утримання аліменти, мотивуючи про те, що відповідач та третя особа являються батьками вказаних неповнолітніх дітей. Спільне життя між ними не склалося, ОСОБА_5 з дітьми почав проживати окремо від ОСОБА_4 , а остання життям дітей не цікавиться та грошової допомоги не надає.

Причинами розриву стосунків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 стали протиправні дії останньої, що мали місце 20.03.2024 по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 . Після цього ОСОБА_5 та троє дітей проживають у найманому житлі по АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_4 залишилась проживати в будинку по АДРЕСА_2 в цьому ж населеному пункті.

11.06.2024 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини та виконавчого комітету Михайлівської сільської ради було визначено проживання дітей разом з батьком. 05.12.2024 останній звернувся до цієї ж комісії із завою про вирішення питання про позбавлення Відповідача батьківських прав по відношенню до дітей. Згідно акту обстеження умов проживання дітей було виявлено, що діти перебувають на повному утриманні батька, їм забезпечені умови для розвитку та навчання.

Відповідач характеризується як непрацююча, проживаюча в антисанітарних умовах, байдужа до виховання дітей та праці для особистого господарства.

Позивач вказував, що діти самі клопотали про позбавлення батьківських прав Відповідача. Відповідач на засідання органу опіки та піклування не з`явилась, турботи до дітей та зацікавленості у вирішенні питань не проявляла, а тому 18.12.2024 було вирішено рекомендувати позбавити її батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей.

З огляду на те, що відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, не забезпечує їх необхідним харчуванням та медичним доглядом, не проявляє інтересу до дітей, нехтує своїми батьківськими обов`язками було подано позов у цій справі до суду.

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 20.05.2025 позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на те, що позбавлення батьківських прав матері дітей за обставин справи є не доцільним, оскільки вказане є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, підстав для чого позивачем у даному випадку не доведено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 20.06.2025 засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення винесено в результаті неповного дослідження всіх обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у справі.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував належним чином докази у справі (акти обстеження умов проживання, показання свідків та пояснення дітей) про повну втрату матері дітей зв`язку з ними. Мати допускала факти насильства щодо доньки з приводу чого викликалася поліція. Суд у справі помилково припустив можливість налагодження контакту відповідача з дітьми. Суд не врахував належним чином висновки органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав у зв`язку з невиконанням нею своїх батьківських обов`язків та створенням загроз для безпеки дітей, які, до того ж, постійно проживають з батьком та перебувають на його утриманні.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що Відповідач та Третя особа являються батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Остання дитина під час розгляду справи вже досягла повноліття.

Згідно висновку виконавчого комітету Михайлівської сільської ради, затвердженого рішенням № 157 від 11.06.2024, місцем проживання цих дітей визначено разом із батьком ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 .

Мати дітей відповідач ОСОБА_4 проживає від дітей та ОСОБА_5 окремо по АДРЕСА_2 .

Згідно характеристик діти гарно вчаться, їх розвитком та успішністю цікавиться батько ОСОБА_5 , тоді як мати ОСОБА_4 таку турботу не проявляє.

ОСОБА_5 має стабільних дохід, працює слюсарем ТОВ «АПК-Сервіс».

Відділенням поліції проводилась перевірка за зверненням неповнолітньої ОСОБА_3 щодо протиправних дій Відповідача.

Відповідачу 02.04.2024 було оголошено усне зауваження за правопорушення, передбачене статтею 173-2 КУпАП, а тому остання була звільнена від адміністративної відповідальності і не вважалась такою, що має адміністративне стягнення.

Згідно акту обстеження № 21/01-14 від 05.12.2024 умови проживання ОСОБА_5 для дітей визнано задовільними, тоді як актом обстеження № 22/01-14 від 05.12.2024 умови проживання у ОСОБА_4 визнано через антисанітарію незадовільними.

Батько дітей ОСОБА_5 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_4 , за що постановами суду від 23.11.2022 та 02.04.2024 було накладено штраф.

Також вказаною останньою постановою ОСОБА_5 тільки 17.04.2025 сплатив штраф та судовий збір, а тому в силу положень статті 39 КУпАП з цього часу вважається ще рік як такий, що був підданий адміністративному стягненню за домашнє насильство по відношенню до Відповідача.

Разом з тим, не дивлячись на той факт, що ОСОБА_4 в силу положень КУпАП не вважається такою, що піддавалась адміністративному стягненню, а ОСОБА_5 вважається ще рік з 17.04.2025 таким, що був підданий адміністративному стягненню за вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_4 , згідно висновку виконавчого комітету Михайлівської сільської ради, затвердженого рішенням № 299 від 18.12.2024 рекомендовано позбавити останню батьківських прав відносно неповнолітніх дітей.

Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 у справі № 202/1931/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19.

ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідачка свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей (про що стверджує позивач у цій справі).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_4 остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дітей та спілкування з нею принесе їм шкоду.

Статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За наведених обставин, суд першої інстанції вірно не погодився із висновком органу опіки та піклування про відповідність інтересам дітей позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_4 , адже в даному випадку не доведено, що є доцільним вжиття саме крайнього заходу впливу на матір, як позбавлення її батьківських прав, та що інші заходи, зокрема: соціальний супровід сім`ї з дітьми, що потрапили в тяжкі життєві обставини, робота дітей та батьків із психологом, проведення бесід працівниками органу опіки та піклування з відповідачем щодо з`ясування умов та причин, що ускладнюють спілкування матері з дітьми тощо, не дали результатів щодо забезпечення належного виконання батьківських обов`язків з боку відповідача.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що на даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , досягла повноліття, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 закінчує середню школу, має намір вступати до навчального закладу в іншому населеному пункті, стане повнолітнім у наступному році, ОСОБА_1 виповнилося 15 років і він вправі самостійно визначатися з своїм місцем проживання, отже стверджувати про можливий та істотний негативний вплив на дітей у разі їх спілкування з матір`ю, з огляду на їх вік, підстав не має.

Також вказаний висновок не містить посилань на об`єктивні докази, які б свідчили про відповідність інтересам дітей позбавлення батьківських прав її матері, а також не досліджує можливість застосування до відповідача інших попереджувальних заходів впливу замість позбавлення батьківських прав.

Найкращих інтересів дітей, яким відповідає позбавлення відповідача батьківських прав, у висновку служби у справах дітей не наведено та таких судом не встановлено.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 932/2483/21, від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22, від 07.02.2022 у справі № 759/3554/20).

Апеляційні аргументи позивача про те, що суд першої інстанції не врахував належним чином акти обстеження умов проживання, показання свідків та пояснення дітей, а також наявність сварок матері та старшої доньки, не можуть свідчити про наявність підстав для остаточного позбавлення матері батьківських прав, адже, як зазначалося, враховуючи вік дітей та відсутність вжиття інших заходів реагування щодо матері підстав для вжиття найбільш суворого заходу впливу як позбавлення батьківських прав не має.

Аргументи скаржника про наявність загроз дітям у разі спілкування з матір`ю доказами не підтверджено. Крім того, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів домашнього насильства саме батька дітей відносно їх матері, втрата дітьми зв`язку з іншим з батьків не може відповідати на даний момент їх найкращим інтересам.

Як зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18, 11.03.2020 у справі № 638/16622/17.

Обставин, які б характеризували відповідача ОСОБА_4 як таку, що становить реальну загрозу для дітей, їх здоров`я та психічного розвитку, у справі не встановлено.

Тобто у справі не встановлено ні винної поведінки матері, ні свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав відносно дітей.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини, матір ніколи не втрачала інтересу до своїх дітей, а також з огляду на те, що позивач не довів навмисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20.05.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 20.05.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Витрати позивача по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 23.07.2025.

Суддя-доповідач

Судді