Постанова від 15.07.2025 по справі 757/1025/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8191/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2025 року місто Київ

справа № 757/1025/21-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Підпалого В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов, в якому просив стягнути на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду у сумі 800000 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням Октябрського районного суду у м. Полтаві від 14 грудня 2009 року було задоволено його позовні вимоги до Харківської обласної митниці про стягнення 5000 грн. відшкодування моральної шкоди та 793,08 грн. матеріальної шкоди.

21 листопада 2013 року на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист №2-2/09, який був пред`явлений до виконання у Київський районний відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

Вказував, що численні зволікання в межах виконавчого провадження призвели до того, що він довго не отримував остаточного виконання рішення, а тому у травні 2015 року звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на державу Україна з приводу тривалого затягування судового розгляду та виконання остаточного судового рішення.

Велика Палата Європейського суду з прав людини 12 жовтня 2017 року розглянула 12143 заяви проти України з однаковими вимогами (відкритий доступ до тексту рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України, заява №46852/13 та інші, доступ на офіційному сайті Міністерства юстиції України. Додаток до вказаного рішення, де визнано перелік індивідуальних справ, в тому числі і заяву позивача №26832/15, про включення його скарги до переліку задоволених ЄСПЛ, та визнала факти протиправної бездіяльності держави, зобов`язавши Україну повністю виконати всі вимоги заявників у цих справах.

Зазначав, що невиплата коштів за судовим рішенням, що набрало законної сили кваліфікується Європейським судом не лише як порушення права особи на справедливий суд, а ще вважається порушенням права власності за Параграфом 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому як майно, у тому числі грошові кошти, яке присуджене судом конкретній особі, кваліфікується як об`єкт її права власності.

Позивач вважає, що неправомірною бездіяльністю держави з невиконання судового рішення ЄСПЛ йому завдано моральну шкоду, а саме - він зазнав моральні страждання у зв`язку з неправомірною бездіяльністю відповідача Міністерства юстиції України.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, який задовольнити його позов.

В обґрунтування вимог посилався на те, що неправомірною бездіяльністю держави з виконання судового рішення саме Європейського суду з прав людини йому завдано моральну шкоду, а саме - він зазнав моральні страждання у зв'язку з порушенням його майнових прав на виконання остаточного рішення Європейського суду і неотримання грошових коштів за судовим рішенням, завданої неправомірною поведінкоюпосадових осіб державних органів - представників держави у відносинах з виконання рішень ЄСПЛ.

Вказував, що справа з позовною вимогою про відшкодування

шкоди в розмірі 800000 грн. нанесеної державою шляхом невиконання остаточного рішення Європейського суду з прав людини ніяк не могла бути визнана малозначною та призначена до розгляду в спрощеному порядку. Отже, всупереч закону справа розглянута у спрощеному порядку без виклику і повідомлення сторін.

Зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що причиною його вимоги в цьому провадженні є не невиконання органами державної виконавчої служби своїх обов`язків, а невиконання державою Україна в особі Міністерства юстиції остаточного рішення Європейського суду з прав людини.

25 червня 2025 року відповідач Міністерство юстиції України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

02 та 08 липня 2025 року від позивача надійшли тексти виступу в судовому засіданні апеляційного суду, в яких останній вказував на те, що предметом його позовних вимог у цій справі є не протиправна бездіяльність відповідного Управління Державної виконавчої служби, яке не виконує свій обов`язок та не виконує остаточне рішення судів України з перерахування йому стягнутої ще у 2009 році з державного органу суми. У цій судовій справі він оскаржую неправомірну бездіяльність іншого державного органу - Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України». Саме цей орган за законодавством мусить виконувати остаточні рішення вже не українських судів, а Європейського суду з прав людини та відшкодовувати від імені держави збитки, нанесені особі невиконанням рішення ЄСПЛ. Зазначав, що суд першої інстанції змінив предмет розгляду спору і звів його до оцінки правомірності діяльності виконавчої служби при виконанні судового рішення Октябрського районного суду м. Полтави у справі №2-2/09. Посилався на те, що ним надано докази, які підтверджують отримання ним моральної шкоди.

Представник відповідача Міністерства юстиції України в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні.

Позивач та відповідач Державна казначейська служба України в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивач в заявах адресованих суду апеляційної інстанції просив розглядати справу у його відсутність.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача Міністерства юстиції України, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої-третьої статті 274 ЦПК України (в редакції чинній на час відкриття провадження у справі), у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України (в редакції чинній на час відкриття провадження у справі) визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення на його користь з Державного бюджету України моральну шкоду у сумі 800000 грн.

Отже ціна позову у справі становить 800000 грн.

Разом з тим, не зважаючи на те, що вказана сума значно перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року (567500 грн.), Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 13 жовтня 2021 року призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Отже, суд першої інстанції неправомірно розглянув справу у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, порушивши вищезазначені норми процесуального права.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зазначене положення є імперативним для суду апеляційної інстанції.

А відтак, судом першої інстанції при постановленні рішення були порушені норми процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України, отже доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних норм знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Октябрського районного суду у місті Полтаві від 14 грудня 2009 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської обласної митниці про стягнення 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 793,08 грн. матеріальної шкоди.

21 листопада 2013 року на виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист №2-2/09, який був пред`явлений до виконання у Київський районний відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

У травні 2015 року позивач звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на державу Україна з приводу тривалого затягування судового розгляду та виконання остаточного судового рішення.

12 жовтня 2017 року Великою Палатою Європейського суду було ухвалено остаточне рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та інші), до якого було приєднано справу ОСОБА_1 за заявою №26832/15.

У цьому рішенні Європейський суд постановив вилучити зі свого реєстру 12148 заяв, які стосуються системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні та передати їх КМ РЄ, який здійснюватиме подальший нагляд за їх виконанням в контексті вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року).

Рішення у справі «Бурмич та інші проти України» містить два додатки з інформацією щодо заявників. Додаток 1 включає в себе справи, про які Європейським судом було повідомлено Уряд України, Додаток 2 - справи, про які повідомлено не було. Справу ОСОБА_1 за заявою №26832/15 було приєднано до Додатку 2, у зв`язку з чим Уряду не відомо тривале невиконання якого саме рішення національного суду було підставою звернення до Європейського суду.

У пункті 204 згаданого рішення Європейський суд вказав, що «…недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі Іванов, у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (див. пункти 154, 201-203 та п`ятий пункт резолютивної частини рішення у справі ОСОБА_2 )), які мають здійснюватись під наглядом Комітету міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою, Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні пункту 1 статті 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування». Таким чином, Європейський суд не присудив справедливу сатисфакцію жодному із заявників.

Згідно з п.п.3, 4 резолютивної частини рішення у справі «Бурмич та інші проти України», судом постановлено: що зазначені в ньому п`ять заяв та 12143 заяв, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п.3).

Вирішено вилучити ці заяви з реєстру справ Суду відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання зазначеного пілотного рішення у справі Іванов, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п`ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду (п.4).

Зазначене рішення прийнято відповідно до статті 37 § 1 (с) Конвенції, якою визначено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що у зв`язку з невиконанням Міністерством юстиції України рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» йому завдано моральної шкоди.

Відповідач Міністерство юстиції України, заперечуючи проти позову та апеляційної скарги вказував на те, що починаючи з 2009 року Міністерство юстиції України розробило кілька законопроєктів, спрямованих на створення ефективної системи виконання рішень національних судів. Зокрема, було розроблено та подано до Кабінету Міністрів України проєкт Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який було прийнято Верховною Радою України 05 червня 2012 року №4901-VI. З метою реалізації Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Щодо затвердження порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою» від 03 вересня 2014 року №440. 09 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №591 «Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов`язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями судів» (щодо справи «Юрій Миколайович Іванов проти України» та групи справ «Жовнер проти України») (далі - МРГ). 19 квітня 2018 року відбулося чергове засідання робочої групи, під час якого Міністерством юстиції України було представлено проєкт закону, який передбачав вдосконаленнямеханізму погашення заборгованості держави за рішеннями судів та запобігання її виникненню. Законопроєкт отримав схвальний відгук представників державних органів, які висловили спільну позицію щодо необхідності якнайшвидшого його ухвалення. 27 червня 2018 року проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів» (№ 8533) було внесено до Верховної Ради України. Однак, у зв`язку з початком роботи Верховної Ради України нового (дев`ятого) скликання та відповідно до вимог частини першої статті 95 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» законопроєкти, не прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому читанні за основу, вважаються знятими з розгляду і не розглядаються Верховною Радою нового скликання. Посилавс яна те, що Міністерством юстиції України було продовжено роботу щодо вжиття заходів загального характеру і 01 квітня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №258 «Про утворення Комісії з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини» (зі змінами від 08 липня 2020 року №657 та від 16 серпня 2022 року №913), одним із завдань якої є підготовка пропозиції щодо формування і реалізації державної політики стосовно подолання проблеми, констатованої Європейським судом у рішенні проти України, розроблення загальної стратегії, а також плану дій на її виконання. 17 вересня 2020 року відбулося перше засідання Комісії, на якому було представлено проект Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року. На виконання рекомендацій КМ РЄ та за допомоги Ради Європи було здійснено дослідницьку роботу щодо пошуку першопричин виникнення системної проблеми невиконання чи тривалого виконання рішень національних судів в Україні. У результаті було підготовлено та затверджено Національну стратегію вирішення проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація на період до 2022 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №1218-р), а також План заходів щодо її реалізації (розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 березня 2021 року №210-р). Зазначав, що 20 березня 2023 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів», проєкт якого було розроблено Міністерством юстиції України. Положеннями закону, серед інших, передбачено зміни, спрямовані на удосконалення процедур банкрутства державних підприємств. 20 травня 2021 року Кабінетом Міністрів України поданий на розгляд Верховної Ради України розроблений Міністерством юстиції України проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства» (реєстр. №5528). Положеннями зазначеного проєкту, серед інших, пропонуються зміни до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Закону України «Про Фонд державного майна України» з метою приведення їх у відповідність до положень Кодексу України з процедур банкрутства. Розгляд зазначеного законопроєкту включений до Порядку денного дев`ятої сесії Верховної Ради України дев`ятого скликання, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2023 року №2911-ІХ. Отже, Міністерством юстиції України разом з іншими органами державної влади вживаються всі можливі заходи з метою виконання вказаних рішень Європейського суду в частині вжиття заходів загального характеру.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477-IV).

У статті 37 § 1 (с) Конвенції визначено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Згідно з частинами 1, 2 статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV передбачено, що рішенням Європейського суду є:

а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;

в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;

г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

У цьому законі термін «виконання Рішення», це:

а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;

б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону №3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

б) внесення змін до адміністративної практики;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (частина 1 статті 14 Закону №3477-IV).

У частинах 1, 4 статті 15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV визначено, що Прем`єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем`єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

У випадку, якщо порушення (дія/бездіяльність) уповноваженого органу має триваючий характер, встановленню підлягає також конкретно визначений період бездіяльності такого органу, оскільки вказана обставина впливає на визначення розміру моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органів державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року, ним не передбачено виплати позивачу справедливої сатисфакції, ЄСПЛ не розглядав заяву позивача по суті наведених у ній доводів та підстав його звернення до Суду, не присуджував на його користь жодних виплат, а зобов`язав державу України вжити заходів загального характеру для подолання виниклої системної помилки, з приводу якої подано 12148 однотипних заяв.

Доказів на підтвердження того, що дії відповідача Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року в частині вжиття заходів загального характеру для подолання виниклої системної помилки, з приводу якої подано 12148 однотипних заяв визнано неправомірними, позивач не надав.

Таким чином, оскільки позивач доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суду не надав, зокрема, щодо незаконності дій або бездіяльності відповідача Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року та доказів того, що діями Міністерства юстиції України йому було завдано моральну шкоду в розумінні зазначених вище норм ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

А відтак, доводи апелянта про те, що бездіяльністю відповідача Міністерства юстиції України щодо невиконання остаточного рішення ВП ЄСПЛ йому завдано моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначалося вище, рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року позивачу не присуджено конкретної компенсації і заходи індивідуального характеру саме до нього не вжито.

Апеляційний суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та про ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.

Головуючий:

Судді: